Автореферати дисертацій

Постійне посилання зібрання

https://repository.sspu.edu.ua/handle/123456789/160

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 216

Акмеологічні засади розвитку рухових якостей студенток закладів вищої освіти в умовах професійної підготовки
(СумДПУ імені А. С.Макаренка, 2021) Самохвалова Ірина Юріївна; Samokhvalova Iryna Yuriivna
Дисертаційне дослідження присвячене розкриттю та урахуванню акмеологічних засад розвитку рухових якостей студенток закладів вищої освіти в умовах професійної підготовки. За результатами узагальнення наукових розвідок в галузі фізичної культури і спорту засвідчено важливість розвитку рухових якостей студентів закладів вищої освіти з урахуванням гендерних відмінностей, зокрема, урахування особливостей жіночого організму. Встановлено необхідність розподілення фізичного навантаження за фазами оваріально-менструального циклу, що обумовлює важливість передбачення системи організації педагогічних впливів, яке завдяки комплексному застосуванню споріднених видів фізичних вправ забезпечуватиме підвищення мотивації дівчат- студенток до занять руховою активністю. Показано, що важливість розвитку рухових якостей для дівчат має бути мотивованим, що можливе за рахунок усвідомлення кореляції власного професійного становлення та розвитку власних рухових якостей, а також орієнтації на успішність у розвитку «Я- концепції», яка базується на використанні акмеологічного підходу. Зазначеним обґрунтовано важливість урахування акмеологічних засад для ефективного розвитку рухових якостей студенток у процесі їхньої професійної підготовки. Показано, що врахування спеціалізації професійної діяльності передбачає професійні та особистісні акме, які впливають на рухові якості. Встановлено, що факторами впливу на рухові якості студенток ЗВО в умовах професійної підготовки є: ціннісне ставлення до здоров’я та достатньої фізичної підготовленості; специфіка майбутньої професійної діяльності; особливості фізичної працездатності, професійної рухової активності та необхідний рівень фізичного здоров’я майбутніх фахівців; професійні та особистісні акме, які виражаються у мотивації до рухової діяльності та психологічних станах студенток ЗВО у процесі розвитку і вдосконалення рухових якостей. Проведення дослідження передбачало чотири етапи. 1- й етап (листопад 2017 – травень 2018 рр.) включав вивчення стану досліджуваної проблеми: аналіз та узагальнення даних спеціальної науково- методичної літератури і документальних матеріалів з теми дослідження; визначення мети, завдань, об’єкту та предмету дослідження; вибір методів дослідження та підготовка інструментарію для забезпечення експериментального дослідження (анкети, тести, діагностичні методики, інвентар та обладнання). 2- й етап (червень 2018 – грудень 2018 рр.) передбачав вивчення практичного досвіду та програм фізичного виховання студенток ЗВО в умовах професійної підготовки, дослідження та обґрунтування акмеологічних засад розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки, а також аналіз стану розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки. 3- й етап (січень 2019 – травень 2020 рр.) містив розробку структури та змісту програми розвитку рухових якостей студенток в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах; розробку авторської інформаційної системи «Рух – це життя»; проведення педагогічного експериментального дослідження з метою перевірки ефективності розробленої програми. Педагогічний експеримент передбачав впровадження розробленої програми розвитку рухових якостей студенток в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах в освітній процес експериментальної групи з подальшим порівнянням з контрольною групою, що займалася за традиційною методикою професійно-прикладної фізичної підготовки. 4- й етап (червень 2020 – січень 2021 рр.) передбачав проведення аналізу та узагальнення результатів наукового дослідження, статистичне опрацювання одержаних результатів і відповідну їх інтерпретацію, оформлення актів впровадження, написання дисертаційної роботи. На підставі експертного оцінювання встановлено, що на розвиток рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки впливають не лише сутнісні характеристики професійної підготовки, а й навички самоосвіти та подальшого самовдосконалення, що обумовлює досягнення власних вершин: професійного й особистісного акме. Провідними акмеологічними засадами розвитку рухових якостей студенток ЗВО в мовах професійної підготовки визначені: А – ціннісне ставлення до здоров’я; Б – формування здорового способу життя; В – умови для фізичного розвитку відповідно до проф. спрямованості; Г – умови для духовного та соціального розвитку; Д – самоосвіта; Е – фізичне самовдосконалення. Визначені акмезасади мають враховуватися викладачами при виборі шляхів розвитку рухових якостей, серед яких: І – застосування різних видів фізичних вправ залежно від професійної спрямованості; ІІ – рухова активність у позанавчальний час; ІІІ – покращення емоційного фону; ІV – формування особистісних якостей; V – управління процесом власного здоров’язбереження (мотивація ЗСЖ). Також важливими є умови розвитку рухових якостей: 1) вік; 2) спадковість; 3) соціальні умови та напрям обраної професії; 4) організація ФВ залежно від стану здоров’я та типологічних особливостей; 5) руховий досвід, рухова активність та спортивні досягнення. Встановлення залежностей між цими категоріями сприяло розробленню тривимірної моделі, яка акумулює оптимальні поєднання трійок елементів для урахування акмезасад розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки та базується на авторській програмі розвитку рухових якостей студенток в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах. Програма розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах містить чотири структурних компоненти: 1) цільовий компонент, в якому визначається мета та завдання діяльності викладача з фізичного виховання у ЗВО різних профілів; 2) базовий компонент, де визначаються шляхи врахування акмезасад розвитку рухових якостей студенток ЗВО різних профілів в умовах професійної підготовки; 3) методичний компонент, де визначаються форми, методи та засоби фізичного виховання, що дозволять викладачу розвивати рухові якості студенток ЗВО в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах; 4) контролюючий компонент, який відображає методи контролю, а також критерії оцінки ефективності розробленої програми розвитку рухових якостей студенток ЗВО різних профілів в умовах професійної підготовки. Цільовий компонент програми розвитку рухових якостей студенток в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах забезпечує усвідомлення викладачами ЗВО умов досягнення мети та завдань розвитку рухових якостей студенток ЗВО різних профілів в умовах професійної підготовки. Метою авторської програми розвитку рухових якостей студенток в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах є формування ціннісного ставлення до здоров’я, формування відповідального ставлення до здорового способу життя, створення умов для повноцінного фізичного та духовного розвитку, самоосвіти та подальшого фізичного самовдосконалення, тобто цілеспрямований рух до професійного й особистісного акме. Завдання програми є: - сприяти ефективному розвитку рухових якостей студенток ЗВО різних профілів в умовах професійної підготовки, як наслідок, оволодіння життєво та професійно необхідними навичками та вміннями; - сприяти зміцненню здоров’я, всебічному фізичному розвитку, загартовування, засвоєння стійких гігієнічних навичок; - сприяти формуванню мотивації до занять фізичної культури і спорту і здорового способу життя, розвиток уміння працювати та контролювати себе, волі та наполегливості, стимулювання бажання долати труднощі; - сприяти повноцінному фізичному та духовному розвитку, самоосвіти та подальшого самовдосконалення студенток ЗВО різних профілів в умовах професійної підготовки. Зміст програми забезпечує: - розвиток широкого кола основних фізичних якостей, підвищенню функціональних можливостей різних органів і систем організму студенток ЗВО відповідно до їх індивідуальних особливостей; - збільшення обсягу різнобічної фізичної підготовки із застосуванням засобів та методів адаптивної фізичної культури та спорту відповідно до професійної спрямованості; - адаптацію організму з урахуванням основних дефектів у здоров’ї, профілактиці супутніх захворювань і вторинних відхилень за допомогою фізичних вправ; - збільшення об’єму та інтенсивності навантажень тренувального процесу з урахуванням рухових можливостей студенток ЗВО різних профілів в умовах професійної підготовки. Методологічною основою розроблення програми стали фундаментальні роботи провідних фахівців в галузі основ теорії та методики фізичного виховання, основ теорії і методики професійно-прикладної фізичної підготовки, біомеханіки спорту, основ навчання руховим діям, використання ІТ в спортивній підготовці. За результатами проведеного експерименту встановлено, що програма розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах сприяла поліпшенню антропометричних показників студенток. У роботі уперше: - теоретично обґрунтовано структуру та зміст програми розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах; - систематизовано форми, засоби та методи фізичного виховання студенток ЗВО в умовах професійної підготовки з урахуванням акмеологічних засад розвитку в них рухових якостей; – розроблено інформаційну систему «Рух – це життя» для розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах. Підтверджено: – недостатність рівня рухової активності студенток; – тренд погіршення показників фізичного стану молодих жінок; – позитивний вплив занять фізичною культурою і спортом на фізичні підготовленість, працездатність, функції серцево-судинної та дихальної систем людського організму; – необхідність врахування біологічної циклічності функцій жіночого організму та стану здоров’я при плануванні системи фізичного виховання студенток закладу вищої освіти у процесі їх професійної підготовки на акмеологічних засадах; – особливості використання різних форм, методів та засобів фізичного виховання для розвитку рухових якостей студенток закладів вищої освіти в умовах їх професійної підготовки; – показники загального фізичного стану студенток при оцінці ефективності програм з фізичного виховання студентської молоді. Доповнено і розширено: – результати практичного досвіду розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки; – матеріали про особливості динаміки загального фізичного стану студенток ЗВО та його окремих компонентів; – результати наукових розвідок про важливість урахування фаз ОМЦ (біологічної циклічності функцій жіночого організму) при плануванні фізичних навантажень у фізкультурно-оздоровчому процесі; – експериментальний матеріал щодо наявності сприятливих та несприятливих фаз ОМЦ жінок під час інтенсивної рухової активності; – методики організації та проведення занять у відповідності до фізичної підготовленості студенток, їхніх морфофункціональних та індивідуально-психологічних можливостей; – матеріали про форми, методи й засоби фізичного виховання щодо розвитку рухових якостей, поліпшення стану фізичного здоров’я, забезпечення гармонійного розвитку особистості на засадах акмеологічного підходу.
Ансамбль скрипалів в жанровій системі музично-виконавського мистецтва
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2018) Чайковська Ксенія Іванівна; Chaikovska Kseniia Ivanivna
У роботі досліджено розвиток ансамблю скрипалів в системі західноєвропейської та вітчизняної музично-виконавських традицій. Охарактеризовано історичну ґенезу ансамблевого скрипкового мистецтва в європейській культурній традиції як передумову кристалізації його сучасного різновиду – ансамблю скрипалів; виявлено специфіку ансамблю скрипалів у жанровій системі струнно-смичкового інструменталізму; проаналізовано еволюцію скрипкового ансамблевого виконавства в українській музичній культурі ХІХ–ХХІ століть; обґрунтовано художньо- естетичні та виконавські особливості скрипкового ансамблевого професіоналізму; визначено стан сучасної екзистенції ансамблю скрипалів у мистецькому просторі Слобожанщини. Удосконалено теоретичну платформу щодо вивчення функціональної специфіки скрипкового ансамблю, його музично-виражальні можливості за різними інструментальними модифікаціями (сольною, ансамблевою оркестровою). Подальшого розвитку набули наукові уявлення про генезис, жанрові та виконавські аспекти розвитку скрипкового ансамблю в західноєвропейській та українській музичній традиції.
Ансамблі за участі скрипки в Україні 1990–2010-х років: генезис, стилістика, форми репрезентацій
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2018) Чистякова Наталя Вікторівна; Chystiakova Natalia Viktorivna
Дисертація є комплексним цілісним дослідженням у галузі історії і теорії ансамблевого виконавства за участі скрипки в Україні 1990–2010-х років у контексті вивчення генезису, стилістики, форми репрезентацій. У роботі виявлено стан розроблення проблеми, визначено поняттєве поле дослідження (скрипкове мистецтво, аматорська скрипкова культура, скрипковий стиль, практика суспільного музикування). Охарактеризовано скрипковий стиль у контексті аматорського музикування, здійснено органологічний аналіз розвитку скрипки та розроблено класифікацію ансамблів. Виявлено типові особливості аматорського камерно інструментального ансамблю за участі скрипки. Проаналізовано стильові ознаки та соціокультурні функції аматорських колективів України на прикладі творчої діяльності ансамблів м. Харкова, Львова, Дніпра, Павлограда. Доведено, що унікальність аматорського ансамблевого музикування за участі скрипки полягає у взаємодії традицій та інновацій, які органічно увійшли у зміст діяльності, структуру колективів, форми репрезентацій та репертуарну політику.
Баянна творчість Анатолія Гайденка: естетичні та жанрово-стильові аспекти
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2019) Єрьоменко Андрій Юрійович; Yeromenko Andrii Yuriiovych
Дисертацію присвячено визначенню естетичних, жанрових та стильових констант баянної творчості Анатолія Гайденка, що розглядаються у контексті розвитку українського баянного мистецтва другої половини ХХ століття. У роботі охарактеризовано стан наукової розробки творчості А. Гайденка, виявлено етапи становлення індивідуальності і творчості композитора, простежено напрямки його мистецької діяльності, висвітлено естетичні позиції майстра. Запропоновано робочу типологію баянних творів А. Гайденка на основі аналізу їх масштабно-композиційних, технічно-виконавських та жанрово-стилістичних ознак. Відповідно до запропонованої типології проаналізовано дві групи творів: мініатюри і твори крупних форм. Досліджено інтонаційні джерела концертних фантазій на фольклорні мотиви та способи роботи з ними. Проаналізовано механізми поєднання художніх і дидактичних завдань у дитячих п’єсах. Охарактеризовано підходи до циклізації мініатюр у збірках дидактично-інструктивної спрямованості та в моножанровому циклі «Паризькі таємниці». Виявлено особливості трактування жанрів концерту і сонати в баянноакордеонній творчості А. Гайденка. Доведено відповідність двох його баянних та одного акордеонного концертів вимогам, які традиційно характеризують жанр інструментального концерту. Обґрунтовано приналежність двох сонат композитора до типу великої симфонізованої сонати, що сформувалася в українській баянній музиці другої половини ХХ століття.
Виконавство на саксофоні в системі музичного мистецтва ХХ століття
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2018) Зотов Денис Ігорович; Zotov Denys Ihorovych
Дисертацію присвячено визначенню змістовних параметрів функціонування саксофона як сольного і ансамблевого інструмента на ґрунті аналізу професійних засад французької, німецької та української шкіл. Охарактеризовано історичну ґенезу саксофонного виконавства як новітнього явища європейської культури, що на початковому етапі набуло професіоналізації в музичному мистецтві Франції та Німеччини. Обґрунтовано специфіку психоемоційних процесів у свідомості соліста-саксофоніста, що відкриває безмежну кількість засадничих механізмів функціонування виконавського апарату. Розглянуто психофізіологічні процеси міжособистісної комунікації саксофоніста у ансамблевому виконавстві. У науковий обіг сучасної інтерпретології введено поняття «інтерпретаційна модель», «мнемічне виконавство», «колективна імпровізація», «мистецька мотивація». Методологію дисертації складає комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: історичний – сприяв вивченню досвіду європейських виконавських шкіл Франції та Німеччини; структурно-функціональний – виявленню змістовного наповнення творів для саксофона; системний – сформовав уявлення про розвиток саксофонної традиції як системи академічного мистецтва; термінологічний – використаний задля кореляції спеціалізованих термінів, задіяних у сфері саксофонології («виконавська школа», «музичне мислення», «психологія виконавця», «мистецька комунікація»). Жанрово-стильовий підхід виявив співвідношення типових та індивідуально-композиторських принципів організації музичного твору; інтерпретаційний – сприяв виокремленню виконавського стилю саксофоніста; на ґрунті психологічного – розкрито дію глибинних мисленнєвих процесів у свідомості саксофоністів під час міжособистісних комунікацій різного формату. Розкрито етапи розвитку саксофонного виконавства на теренах Полтавщини; висвітлено діяльність фундатора саксофонної школи Г. І. Головні. Виявлено специфіку творчого методу В. Рунчака на матеріалі «Концерту для саксофона з камерним оркестром» (1987) і «Homo Ludens I» (1991) для саксофона соло – популярних зразків сучасного саксофонного виконавства.
Виконавська майстерність піаністів у контексті психофізіологічного аналізу
(СумДПУ імені А. С.Макаренка, 2021) Чжан Сянюн; Chzhan Sianiun
Актуальність нашого дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та виявлені специфіки виконавської майстерності піаністів з позицій психофізіології та музичного мистецтва. Відмінністю та характерністю представленої роботи є синтез музично- естетичного та соціально-психофізіологічного ракурсів вивчення природи, сутності та специфіки виконавської майстерності піаністів. На основі аналізу джерельної бази дослідження, присвяченої виконавській майстерності піаністів художньо-технічний аспект проаналізовано на межі естетичної, психологічної, соціологічної, семіотичної та інших суміжних галузей знань. Детальне вивчення наукового доробку, порівняння між собою різноманітних наукових позицій спричинило уточнення поняттєвого апарату виконавська майстерність. У дисертації З’ясовано, що якість виконання музичного твору залежить від таких основних чинників: музичні здібності, технічна та художня майстерність. Однак вона суттєво залежить і від багатьох інших суб’єктивних та об’єктивних факторів. Серед суб’єктивних чинників за найбільш істотні можна виділити емоційний, фізичний стан музиканта, стан його здоров’я, рівень вивчення твору та ін. До важливих об’єктивних факторів можна віднести якість та технічний стан музичного інструмента, гігієнічні та фізичні умови виступу та ін. Разом з тим, питання особливого значення навіть для переважної більшості педагогів, які прагнуть підготовити виконавця високого рівня, на першому плані виступають музичні здібності в однозначному їх розумінні – виконавська техніка, перцепція музики (особливо висота звуків, тембр і темп) та музична пам’ять. Доведено, що формування музичної майстерності піаністів вимагає великої і копіткої праці не тільки музиканта-виконавця, але й його педагога, наставника. Фортепіанне виконання – це творча діяльність, у якій особистість може виразити себе найповніше та вимагає участі усіх систем організму виконавця: нервової системи, інтелекту, емоційної та вольової сфери, характеру, вміння спрямовувати себе в бажаному напрямку. Все це вимагає в процесі оволодіння музичною майстерністю використання відповідних підходів та методів навчання. Проаналізовано фортепіанну творчість та композиторську діяльність в контексті її складових елементів на прикладі китайської музичної культури. Розкрито проблеми ладоутворення, особливості багатоголосних форм, програмності і звукообразності. За даними параметрами була виявлена специфіка далекосхідних музичних традицій і на конкретних прикладах фортепіанних творів китайських композиторів, визначено особливості застосування європейських музичних традицій в їх взаємодії з традиційними засобами китайської фортепіанної музики. Розглянуто проблеми ладоутворення, в результаті теоретичного аналізу відзначений ряд прийомів, які є характерними для традиційної китайської музики. До них відносяться: поєднання різних видів пентатоніки по горизонталі і вертикалі, поєднання пентатоніки з цілетоновою гамою, змінність опорного тону. Безпосередній вплив традицій європейської музики проявляється у використанні гармонії тонально-функціональної гармонійної системи (яка часто застосовується у поєднанні з пентатоновою мелодією), а також застосування хроматики у поєднанні з пентатонікою. До традиційних прийомів поліфонічного багатоголосся в китайській музиці відносимо імітацію (точні і варіативні), канони (точні і варіативні), а також прийоми неконтрапунктичної поліфонії. Про безпосередній вплив традицій європейської поліфонії на творчість китайських композиторів говорить наявність фортепіанних п'єс, написаних в у формі фуги. Визначено психофізіологічний концепт виконавської майстерності піаністів. Перший аспект – дослідження індивідуально-типологічних відмінностей між людьми з метою розкриття і розуміння механізмів діяльності мозку. Другий – вивчення індивідуальності людини з метою дослідження моделей поведінки в рамках професійної діяльності, і третій – пов’язаний з визначенням ролі індивідуальності для формування особистих характеристик людини, рис його характеру та професійної придатності. Доведено, що всі ці і інші аспекти тісно між собою зв’язані, хоча можуть бути самостійно обґрунтовані, що дозволить краще зрозуміти сутність досліджень, які проводяться різними вченими у цих напрямках. Крім того, окреме вирішення цих проблем дозволять розкрити та глибше зрозуміти системний процес формування індивідуальності в контексті виконавської майстерності піаністів. Але для цього необхідно мати експериментальні дані стану розвитку і формування самих властивостей основних нервових процесів, властивостей сенсомоторних функцій в різні вікові періоди індивідуального розвитку людини, як і результати характеру вегетативного реагування в умовах дії на організм факторів зовнішнього середовища у людей з різними типологічними властивостями ВНД, а також прояв останніх в успішності розумової і практичної діяльності, функції уваги та пам’яті. Проаналізовано наукові підходи до змісту та структури музичних здібностей піаністів. З’ясовано, що основа виконавської майстерності піаніста-виконавця ґрунтується на особистісному підході до опрацювання музичного твору та психофізіологічних складових елементів, які складають підґрунтя для створення відповідого музичного образу, який буде реалізований під час виконання. Доведено, що управління руховим механізмами виконання відходять на другий план (психомоторика виконавських рухів), проте в основу творчої діяльності покладено синтетичну діяльність вишіх відділів центральної нервової системи, а саме психологічний та психофізіологінчий підхід до виконання будь-якого твору. Розкрито емоційну сферу музиканта-піаніста, властивості його почуттів та їх значення для формування виконавської майстерності. Віддзеркалення внутрішньої моделі музичного твору під час концертної діяльності базується на взаємодії, а саме корекції реального звучання та внутрішньою моделлю твору, що і є виконавською майстерністю піаніста, при цьому психомоторика виконання відходить на другий рівень переходячи в розряд рухових автоматизмів. Під час розкриття змісту музичного твору піаніст-виконавець шукає шляхи його реалізації в техніці виконання, яка спирається на моторику кісті, що є підґрунтям психомоторики виконання. Відтворення художнього образу музичного твору відбувається на психологічному рівні, який реалізується через психомоторику та психофізіологічні особливості виконавці піаніста. Найскладніше завдання піаніста – це порівняння реального музичного образу з його інтуїтивним планом (прообразом) та майстерність відтворення художнього змісту музики через усвідомлення нотних знаків партитури під час розбудови цілісної драматургії твору. Головним і найскладніше завдання виконавця в тому числі і піаніста – це проектування музичного образу та його віддзеркалення в реальному виконанні (звучанні музичного твору), тобто моделювання звучанням музичного твору розкриває музичну майстерність та виконавський рівень піаніста, який складається із взаємодії психічного, фізіологічного та психомоторики виконавських рухів. Проведене дослідження не вичерпує усіх можливих аспектів вивчення проблеми виконавської майстерності піаністів у контексті психофізіологічного аналізу. Подальше дослідження може бути спрямоване на вивчення таких аспектів, як еволюція художньої техніки піаністів, стильові риси в контексті фортепіанного виконавства; особливості концертмейстерського музикування та сучасні тенденції підготовки піаністів у художньо-творчому та психофізіологічному вимірах.
Виконавська специфіка наративних жанрів вокальної музики
(2021) Лю Ся; Liu Sia
Актуальність теми представленої кандидатської дисертації пов'язана з тим, що взаємодія в музиці суто музичних і позамузичних явищ продовжує залишатися у фокусі підвищеної уваги дослідників, які репрезентують як музикознавство, так і інші області гуманітарних знань. Все більш відчутна необхідність зв'язку музичної науки і практики звертає нашу увагу на певні синергетичнї ефекти в музиці, і один з основних тут – це взаємодія власне музики (суто музичних, звукових, звуко-процесуальних закономірностей) і вербального тексту (сфери позамузичних проявів – конкретних образів, персонажів, подій і так далі). Одним з понять, пов'язаних з вербальним текстом, який має свої специфічні якості, є «наратив», що розуміється як сукупність пов'язаних між собою подій або вражень (як реальних, так і уявних, у тому рахунку художніх), що складають художній текст оповідного характеру. Наративом вважається також процес презентації художнього тексту наративного характеру – як літературного, так і іншої мистецької природи. Вивчення наративного як особливої властивості (або комплексу властивостей) вокального музичного твору з наративним текстом, його потенціалу, виконавської специфіки та особливостей сприйняття слухачем, буде актуально як в теоретичному, так і в практичному напрямах. Огляд наукових джерел в рамках представленого дослідження насамперед стосується наукових праць з питань наратології як теорії оповіді (теорії наративу та напрямків її застосування, як теоретичних так і практичних; аналітичних моделей для дослідження механізмів дії та проявів наративності художнього твору тощо). Теорія наративу почала розвиватися у 60-ті роки ХХ століття, цей процес набуває обертів і на сьогоднішній день має серйозний потенціал не тільки стосовно мовознавства, але й психології, філософії, мистецтвознавства. Ми спираємося на ґрунтовне дослідження теорії наративу німецького філолога та теоретика літератури Вольфа Шміда, представника наратологічного підходу, «Наратологія». Ця комплексна наукова праця з її детальною системною характеристикою та окресленими шляхами подальших наукових розвідок має як теоретичне, так і практичне, зокрема, педагогічне значення. «Наратологія» В. Шміда є певним результатом розвитку теорії наративу, що представлений в першу чергу у наукових працях західно-європейських та американських лінгвістів, серед яких відомими та авторитетними є такі вчені, як Дж.-М. Адам, Р. Бароні, Р. Францозі, Д. Херман, В. Лабов, Дж. Фелан та П. Рабинович, С. Онега та Х. Ланда. Наукові розвідки інших вчених у цій галузі не мають такого всеохоплюючого системного характеру, як дослідження Шміда, вони найчастіше присвячені окремим аспектам наративу на прикладі конкретного художнього (а саме літературного) твору. В цьому контексті серед наукових результатів вчених – представників східноєвропейської науки, зокрема, української та російської, слід назвати статтю К. Куткової, що містить один зі стратегічних поглядів на наратив у дослідженнях ідентичності; наукові праці В. Тюпи, а саме статтю- нарис про сучасну наратологію; наукові статті В. Андрєєвої, О. Гуцуляка, В. Кривоноса, О. Леонтович, В. Сирова, дисертацію О. Леонтьєвої про точку зору в наративі на матеріалі порівняльного аналізу сучасних російських коротких оповідань і їх перекладів німецькою мовою. Треба згадати також дослідження у сфері теорії наративу М. Баль, Ж. Женетт, Ф. Е. Маус, Чжао Іхена, Ван Мінге. Окремо відзначимо наукову працю музиколога К. Негуса, у якій предметом дослідження є наративний час у популярних піснях сучасної естради, але подібне дослідження є скоріше винятком із загального тезаурусу наратологічних розвідок. Мета дослідження – обґрунтувати поєднання теорії наративу з практичними виконавсько-інтерпретативними завданнями втілення образів у вокальній музиці. Об'єктом дослідження є європейська академічна вокальна музика; предметом – наративні жанри вокальної музики та їхня виконавська специфіка. Матеріалом дослідження обрані виконавські інтерпретації відомих камерно-вокальних творів, зокрема балад Ф. Шуберта, Р. Шумана, Ф. Ліста, М. Глінки, А. Рубінштейна, та вокально-сценічних творів, а саме оперних творів Дж. Россіні, Ж. Бізе, Дж. Верді, А. Дворжака у театральному втіленні та жанрі кіноопери). Досвід отримання нової інформації шляхом засвоєння знань суміжних наук давно відомий своєю плідністю і перспективністю. Прикладом подібних знахідок в музикознавстві кінця ХХ – початку ХХІ століття став попит на тематику зі сфери соціології, психології, філософії, зокрема, в руслі впливу новітніх наукових підходів на самосвідомість потенційних носіїв сучасної когнації в художніх практиках. Своєрідний «перегляд» засад традиційного музикознавства, що спричинений необхідністю вирішення певного кола «одвічних» питань музичного мистецтва, дав плідні результати саме завдяки взаємодії різних сфер гуманітарних знань, залученням їхніх теорій та когнітивних моделей у поле дії музичної науки, а також завдяки концентрації уваги музикологів на питаннях музичного виконавства. Одним з традиційних питань для музичної науки є синтез мистецтв, взаємодія «чистої» музики з іншими мистецькими сферами, зокрема, словом та сценічною дією (остання, як правило, теж пов’язана зі словом). Актуальність цих питань підтверджується музичною практикою як минулого, так і сучасності, в якій питання виконання та інтерпретації музики зі словом завжди мають особливі додаткові завдання, цим словом обумовлені: фонетичні, інтонаційні, емоційні, смислові. Поглиблене вивчення цього питання спонукає звернутися до царини мовознавства, щоб засвоїти ті знання та когнітивні підходи, які мають стосунок до вербальних закономірностей. Зокрема, однією з цікавих теорій, що відображає особливості деяких вербальних текстів, є теорія наративу. Необхідність залучення до наукового обігу виконавського музикознавства теорії наративу обумовлена прямими проявами культурно- детермінованих психологічних установок в області як композиторської творчості, так і музичного виконавства. Ці прояви можуть виглядати і як одиничні явища, і як ґрунтовні, зокрема, жанрові закономірності, що накладає на виконавця особливі завдання збереження жанрової специфіки виконуваного твору. І у камерно-вокальних, і у великих (в тому рахунку сценічних) вокальних жанрах виконавець, презентуючи свою виконавську версію, втілює образну концепцію, що в певних умовах має наративний характер, а це в цілому впливає на виконання і сприйняття. Історично зумовлена наративність психологічних установок на формування виконавських традицій сольного співу породжує особливе єднання слова та музики. Вступаючи в опозицію або перетинаючись, вони взаємодіють, створюючи в зонах своїх контактів безліч нових явищ, які нерідко виходять за рамки сфери виконавських інтерпретацій; творять нові форми музичної комунікації, її етичні та естетичні виміри, що відповідають сучасним слухацьким установкам, ціннісним орієнтирам. Отже, затребуваність теми дисертації обумовлена: 1) теоретичною і практичною необхідністю специфізації наративної теорії на ґрунті вокально-виконавської інтерпретації; 2) наявністю у композиторській та виконавській практиці різних з точки зору прояву наративу музичних жанрів, а також пов’язаних з ними актуальних питань виконавського втілення та інтерпретації в умовах сьогоднішньої культурної ситуації, яка позначена надзвичайним різноманіттям музичних стилів та жанрів, проблемами актуалізації академічного музичного мистецтва для сучасної публіки, питаннями розвитку музичної науки, зокрема, у взаємодії з іншими сферами гуманітарних знань; 3) відсутністю в науковому дискурсі з питань вокального мистецтва системної розробки аспектів заявленої теми. У процесі розгортання логіки дослідження були задіяні наукові джерела з таких напрямків музичної науки і гуманітаристики: теорії і практики вокального мистецтва в історичному і методологічному аспектах; теорії музичної інтерпретації в аспектах музичного мислення, жанру, стилю і форми в музиці, виконавської процесу, зокрема, в ретрансляції на вокально- виконавську творчість; історико-культурологічних та музикознавчих теорій, пов'язаних з композиторською творчістю в області вокальної; мовознавчої, філософської, психологічної, зокрема, наративної проблематики. У дослідженні представлена наративна теорія як частина музикознавчого апарату. У дисертації вперше визначено наратив як концепт гуманітарних наук (мовознавство, психологія, філософія) в аспекті певних передумов його залучення до науки про музику; введено до наукового обігу музикознавства ряд наукових джерел з наратології, які збагачують уявлення про основні тенденції та проблематику гуманітаристики; виявлено специфіку вокально-виконавського мистецтва як сфери задіяння теорії наративу; охарактеризовані наративні жанри камерно-вокальної та вокально-сценічної музики; висвітлені интерпретаційно результативні закономірності музично- виконавського процесу крізь призму наративу як жанрової ідентифікації; запропонована когнітивна модель наративно-виконавського аналізу інтерпретаційної діяльності вокаліста, створена на основі авторської класифікації проявів наративу; диференційовані і термінологічно визначені шляхом екстраполяції основних термінів і понять наративної теорії на музикознавчий понятійний апарат фактори наративно-виконавської драматургії, які у своїй взаємодії, спрямованій виконавцем, обумовлюють певний художній результат; розглянута наративна складова у виконавських трактуваннях окремих творів наративних жанрів, а саме балади та опери; визначено пріоритетні напрямки подальшого дослідження специфіки наративу у музичному мистецтві (семантичний, функціонально-структурний, жанровий, виконавський). Підсумовуючи основні характеристики наративності, ми визначаємо, що в галузі музики наративність слід розуміти як особливу якість музичного твору, зокрема, вокального, що спирається на оповідальність (як вербальну, так і досягнуту засобами музичної виразності). Наративна оповідальність пов'язана, з одного боку, з послідовною подієвістю та нею обумовленою сюжетністю, з іншого боку, вона характеризується емоційною і етичною оцінкою оповідачем-наратором (композитором та виконавцем) відображених подій. У вокальній музиці провідником наративу насамперед є слово, однак тільки ті жанри вокальної музики можна визначити як наративні, де власне сам словесний текст та його музичне втілення (як композиторське, так і виконавське) мають наративні якості. Це балада (камерно-вокальна музика) та опера (вокально-сценічні жанри). Баладу нами визначено як наративний жанр прямої дії, оперу як наративний жанр комплексної дії. Виконавська специфіка визначених наративних жанрів вокальної музики спирається як на їх історично усталену жанрову природу та композиторське рішення, так і на комплекс виконавських засобів, обраний вокалістом-інтерпретатором. Основні положення і висновки дисертації можуть стати перспективною основою для подальших наукових досліджень, присвячених наративності в музичному мистецтві, для різножанрових робіт, пов'язаних з вивченням закономірностей, можливостей і прийомів виконавської інтерпретації, зокрема, у вокальній музиці. Результати дисертації можуть бути залучені в якості основного і додаткового теоретичного і методичного матеріалу до навчальних курсів, що пов’язані з вивченням музичної інтерпретації, історії вокального виконавства, основ вокальної методики для студентів вищих навчальних музичних закладів, а також для використання у педагогічній, просвітницькій, публіцистично-критичної діяльності культурних і громадських діячів, педагогів, психологів, соціологів, мовознавців. Залучення наративної складової до вокально-виконавської творчості є перспективним для виховання концертних та оперних виконавців високого професійного рівня.
Вокальна спадщина Шан Деї: синтез національних та європейських традицій
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2019) Цао Хе; Tsao Khe
Робота присвячена вивченню специфіки синтезу національних і європейських традицій у вокальній спадщині Шан Деї (1932–2005). Формування творчої особистості універсального генія відбулося під впливом надбань «першого золотого століття» в історії китайської художньої пісні. Перший етап центрального періоду творчості композитора обумовлений передчуттям відродження Китаю; другий – ідеалами китайської Ars nova. Пізній стиль співпав з «другим золотим століттям» розвитку художньої пісні. Вокальну спадщину Шан Деї визначено як енциклопедію різновидів китайської художньої пісні та розподілено на: пісні-оди, романс, баладу, колоратурну арію, прихований вокальний цикл у пісенному, баладному, колоратурно-арійному різновидах. Запорука органіки синтезу національних і європейських традицій у спадщині Шан Деї – поширення вестернізації музичної культури Китаю. Зберігаючи традиції Kunstlied, композитор привніс до китайської колоратурної арії ознаки belcanto; вокальній баладі надав властивості образного світу роману В. Гюго, прози Лу Сіня, творчий метод якого формувався під впливом М. Гоголя. Проходження європейськими запозиченнями фази адаптації в творчості композитора обумовило набуття ними якості національних складових китайської музичної культури.
Вплив економічної ризикостійкості промислових підприємств на їх інноваційний розвиток
(СумДПУ імені А. С.Макаренка, 2023) Водяник Роман Валерійович; Vodianyk Roman Valeriiovych
Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у створенні теоретичного підґрунтя щодо визначення впливу економічної ризикостійкості промислових підприємств на їх інноваційний розвиток на підставі аналізу економічних ризиків та стійкості у контексті управління інноваційним розвитком підприємства. В роботі досліджено сутність і еволюцію понять «економічний ризик» «економічна ризикостійкість» та «фінансова стійкість» та запропоновано їх власне визначення. Ризикостійкість – можливість менеджменту підприємства створювати необхідні фінансові, організаційні та матеріальні резерви з метою превентивного використання при виникненні ризикових ситуацій, викликаних особливими факторами, зумовленими як особливостями інноваційних проектів, порушенням стандартного перебігу виробничих, фінансових, маркетингових та логістичних процесів на підприємстві, так і їх реалізації, слабкою апробованістю та недостатньою розробленістю системи статистичних оцінок та методів прогнозування економічних показників, високою ймовірністю непідтвердження споживчих властивостей інноваційної продукції при масовому виробництві. У контексті управління інноваційним розвитком пропонується таке визначення поняття «фінансова стійкість» - це стан фінансових ресурсів підприємства, що дозволяє забезпечувати процеси інноваційного розвитку за заданого рівня фінансового, операційного, інвестиційного ризику. Визначено парадигмальні підстави інноваційного розвитку промислових підприємств. Імператив як категорична та безумовна вимога несе в собі сенс повинніння у процесах «управління майбутнім» або «майбутнєтворення». Імператив заснований на парадигмальних основах, частково випливаючи з них. Як парадигмальні підстави розвитку, на наш погляд, необхідно прийняти стійкий розвиток та інноваційний розвиток. Саме з ними співвідносяться програми розвитку окремого підприємства, галузі, регіону та країни в цілому. Систематизацію факторів економічної ризикостійкості промислового підприємства при управлінні його інноваційним розвитком удосконалено на підставі ієрархії сопідлеглих понять економічного ризику, яку побудовано на системному та подійному підході. Запропоновано процедуру оцінювання економічних ризиків та стійкості у контексті управління інноваційним розвитком підприємства. Для цього в дисертаційному дослідженні розроблено комплекс прикладних моделей управління інноваційним розвитком промислового підприємства за показниками економічної стійкості, що, на відміну від існуючих, дають змогу проводити діагностику можливостей розвитку, оцінювати ефективність інвестицій в інновації з урахуванням факторів ризику у термінах критерію вибору управлінського рішення, що дозволить прогнозувати зміну економічної ситуації на підприємстві під час реалізації інноваційних стратегій за умов нестабільного середовища. Сформовано програму інноваційного розвитку промислового підприємства. Для формування інвестиційної програми використовують динамічне моделювання комплексу часткових фінансових рівноваг підприємства. Управління інноваційним розвитком підприємства включає знаходження компромісу між рівнем його статичної та динамічної стійкості. З погляду ресурсів стійкість означає якісні та кількісні аспекти їх формування, розміщення та використання. Статична стійкість, що включає стійке фінансове становище, передбачає відмову від високоризикових проектів, пов’язана з пасивним розширеним відтворенням, збереженням колишньої структури формування та використання ресурсів. Динамічна стійкість пов’язана з інтенсивним типом розвитку та реалізацією інноваційних проектів, у своему кожному кроці реалізації проекту підприємство має бути у рівноважному стані. Тому інвестиційна програма має забезпечувати комплекс часткових фінансових рівноваг. Фінансова рівновага означає стійкий фінансовий стан; прийнятні значення показників прибутковості та ризику. Для вирішення завдання використовуються, по-перше, динамічний підхід, так як інноваційний процес складається з стадій, що послідовно розгортаються, формування інвестиційного портфеля передбачає розподіл ресурсів серед альтернативних варіантів; рівень інтегрального ризику визначається рішеннями, що приймаються в попередні моменти часу, по-друге, вартісний підхід до оцінки розвитку, який враховує альтернативні можливості використання капіталу з аналогічним рівнем ризику, можливі втрати та втрачену вигоду підприємства. Побудовано моделі управління інноваційним розвитком промислового підприємства. Розроблено систему управління інноваційним розвитком промислового підприємства, що включає моделі стратегічного, тактичного та оперативного управління: вибору типу інноваційної стратегії, конкретних інноваційних проектів, форм та послідовності їх реалізації, з урахуванням ресурсного потенціалу, показників стійкості та економічної доданої вартості. У системі використовується комбіноване управління з відхилень (у процесі регулярного менеджменту, контролю за ходом реалізації окремих проектів, автоматичного моніторингу рівня ризикостійкості) та з обуреннями (при формуванні інноваційної стратегії та вибору форми її реалізації). Розроблено алгоритм вибору інноваційних проектів для реалізації. Для такого вибору використовується підхід логіко-імовірнісного моделювання рівня ризикостійкості підприємства за його інфодинамічними характеристиками. Прогнозування рівня ризикостійкості відбувається шляхом побудови та апріорного аналізу негентропійних балансів, зміна яких при реалізації інноваційних стратегій пов’язана зі зміною характеристик зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, його системи управління та параметрів взаємодії з контрагентами. Для визначення поточного рівня ризикостійкості створено матричну модель, засновану на прийомах рангової статистики, яка є логістичною: підприємству відповідає певне положення у галузевій та регіональній мережі ресурсних потоків.
Двомовна освіта в університетах США (кінець ХХ − початок ХХІ століття)
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2011) Товчигречка Леся Вікторівна; Tovchyhrechka Lesia Viktorivnа
Дисертацію присвячено вивченню теоретико-методичних засад двомовної освіти в університетах США в кінці ХХ − на початку ХХІ століття. Цілісний аналіз розроблення проблеми двомовної освіти в США дозволив схарактеризувати історичні передумови розвитку двомовної освіти в країні (етнічне походження засновників країни; освітні потреби національних громад іммігрантів; заснування двомовних шкіл та відсутність кваліфікованих двомовних вчителів; організація курсів вивчення англійської мови для робітників вихідців з національних меншин як праобразу сучасних двомовних професійних програм в університетах США). На основі історико-ретроспективного аналізу визначено етапи розвитку двомовної освіти в університетах США (Етап започаткування 1963−1967 рр., Етап поширення 1968−1979 рр., Етап заперечення 1981−2009 рр., Етап відновлення 2009 р.−донині). Висвітлено змістові засади двомовної освіти в університетах США, схарактеризовано двомовні програми викладання англійської тим, хто розмовляє іншими мовами (TESOL), двомовної освіти (Bilingual education), професійна двомовна програма для дорослих студентів (AHORA), іспанська для носіїв мови (SNS). Систематизовано та класифіковано форми організації (колективні: групові та кооперовані; індивідуальні: самостійна навчальна робота, електронне навчання) та методи (колективно-групового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань, метод проектів, освітньо-етнографічні методи) двомовного навчання в університетах США.
Джаз в українському музичному виконавсті початку XXI століття
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2019) Лі Шуай; Li Shuai
У дисертації здійснено комплексне дослідження джазу як системного явища професійного музичного мистецтва, співвідношення характерних ознак якого забезпечує його потенційну можливість функціонування в різних сферах сучасного українського виконавства. Охарактеризовано системні складові джазової стилістики. Визначено основні етапи становлення джазової «системи норм репрезентації культурної традиції». Виявлено динаміку опрацювання та осмислення джазової лексики в українському музичному виконавстві. Визначено характерні ознаки академізації джазу в українському професійному музичному мистецтві. Систематизовано форми і засоби репрезентації джазової музики в сучасному українському виконавстві. Охарактеризовано стилістичні ознаки сучасного українського джазу. Виявлено специфіку застосування репрезентативних норм джазу в сучасному оркестровому джазовому виконавстві України. Визначено характерні ознаки ансамблевих форм сучасного українського джазового виконавства.
Дидактична гра як метод формування історичних понять у розумово відсталих учнів
(Інститут спеціальної педагогіки НАПН України, 2013-11-01) Косенко Юрій Миколайович; Kosenko Yurii Mykolaiovych
У авторефераті дисертації стисло розкрито сутність дидактичної гри, її структуру, функції і класифікації. Визначено, що метод дидактичної гри - це спосіб спільної діяльності вчителя і школярів, що сприяє досягненню учнями дидактичної мети через виконання ними ігрових завдань. Теоретично обгрунтовано та розроблено зміст дидактичної гри як методу формування історичних понять в розумово відсталих школярів: модель методу дидактичної гри, класифікацію дидактичних ігор, навчально-ігрові комплекси та методику проведення дидактичних ігор на уроках історії в спеціальній школі.
Діяльність дрогобицької музичної школи в контексті українського академічного мистецтва (на прикладі Інституту музичного мистецтва Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка)
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Сторонська Наталія Зенонівна; Storonska Nataliia Zenonivna
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 – музичне мистецтво. – Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, Суми, 2021. В дисертації досліджено специфіку дрогобицької музичної школи як своєрідного феномену українського академічного мистецтва. Базовим осередком дрогобицької музичної школи виступає Навчально-науковий інститут музичного мистецтва Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Дрогобицька музична школа позиціонується як регіональна, виконавська, педагогічна, наукова, що підтверджується активністю мистецьких процесів, формуванням і збагаченням наукових, педагогічних, виконавських традицій тощо. В дослідженні здійснено систематизацію та класифікацію педагогічних засад регіональних шкіл вокального та інструментального мистецтва; визначено художню і практичну цінність оригінальної музики та перекладень, рівень та обсяг методичних напрацювань, потенціал і методи науково-теоретичного осмислення мистецької діяльності представників дрогобицької школи в контексті українського академічного мистецтва. У роботі запропоновано типологію ознак дрогобицької музичної школи на прикладі Інституту музичного мистецтва як автономної регіональної школи; розглянуто творчі досягнення та встановлено роль провідних науковців, педагогів, виконавців у процесі становлення школи як самодостатнього феномену (на прикладі творчої діяльності А. Душного, М. Копніна, Е. Мантулєва, В. Салія, К. Сятецького, П. Турянського, Є. Шуневич); висвітлено концертний, дидактичний та навчально-методичний доробок як результат розвитку інституції, у рамках якого здійснено аналіз наукових, педагогічних та виконавських здобутків; простежено й охарактеризовано концертно-гастрольну та конкурсно-фестивальну діяльність дрогобицьких митців Інституту музичного мистецтва; узагальнено здобутки та визначено роль дрогобицької музичної школи в контексті розвитку сучасного українського академічного мистецтва.
Діяльність львівської баянної школи в контексті українського народно-інструментального мистецтва
(2019) Кундис Руслан Юрійович; Kundys Ruslan Yuriiovych
У роботі систематизовано типологію ознак львівської баянної школи як автономної регіональної школи; визначено творчі досягнення та роль баяністів у процесі її становлення на прикладі діяльності М. Оберюхтіна, А. Онуфрієнка, Е. Мантулєва; проаналізовано творчий та дидактичний доробок львівських композиторів для баяну, здійснено аналіз концертно-сольного, ансамблевого та оркестрового баянного репертуару; розкрито концертно-гастрольний та конкурсний рух львівських баяністів шляхом визначення показників їх успішності; обґрунтовано роль львівської баянної школи в контексті розвитку сучасного українського музичного мистецтва. Уточнено сутність поняття «баянна школа» з визначенням форм її діяльності, структури та функцій. Подальшого розвитку набули наукові положення про специфіку функціонування виконавської баянної школи за національним, регіональним, та авторським критеріями. Доведено, що унікальність львівської баянної школи полягає в стрімкому розвитку виконавської, педагогічної, композиторської, наукової та різних колективних напрямків діяльності, що зумовлено активною творчою позицією її представників.
Діяльність політехнічних ВНЗ у контексті розвитку вищої технічної освіти в Україні (друга половина ХХ століття)
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2016) Юхно Оксана Іванівна; Yukhno Oksana Ivanivna
Дисертація є комплексним дослідженням у галузі історії педагогіки щодо діяльності політехнічних ВНЗ у контексті розвитку вищої технічної освіти в Україні (друга половина ХХ ст.). Розкрито ступінь наукової розробленості проблеми розвитку вищої технічної освіти. Визначено сутність, чинники та етапи розвитку вищої технічної освіти в Україні у другій половині ХХ століття. Виявлено переваги політехнічної моделі ВТО у підготовці інженерних кадрів та виокремлено основні напрями діяльності українських політехнік. Окреслено поетапні зміни в діяльності вітчизняних політехнічних ВНЗ у другій половині ХХ століття. Схарактеризовано досвід освітньої діяльності політехнічних ВНЗ в означений період.
Діяльність європейських організацій із забезпечення якості вищої освіти в контексті Болонського процесу
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2012) Білокопитов Василь Іванович; Bilokopytov Vasyl Ivanovych
Дисертацію присвячено з’ясуванню теоретичних, організаційних та змістових засад діяльності європейських організацій із забезпечення якості вищої освіти у контексті Болонського процесу. На основі системного вивчення вітчизняних і зарубіжних джерел схарактеризовано термінологічний апарат дослідження. Виявлено рівень розроблення проблеми забезпечення якості вищої освіти у вітчизняних та зарубіжних порівняльно-педагогічних наукових розвідках. Висвітлено етапи, чинники та суб’єкти розвитку європейської політики у сфері вищої освіти та, зокрема, забезпечення якості вищої освіти на доболонському та болонському етапах. Окреслено організаційні та змістові засади діяльності європейських суб’єктів процесу забезпечення якості вищої освіти: Європейської асоціації із забезпечення якості вищої освіти, Європейської асоціації університетів, Європейської асоціації вищих навчальних закладів, Європейського студентського союзу. Визначено можливості використання європейського досвіду в аспекті досліджуваної проблеми в Україні.
Діяльність Європейської асоціації університетів у контексті формування регіонального освітнього простору
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Дацко Ольга Василівна; Datsko Olha Vasylivna
У дисертації цілісно з’ясовано теоретичні засади та напрями діяльності Європейської асоціації університетів у контексті формування регіонального освітнього простору. Схарактеризовано стан розробленості проблеми діяльності ЄАУ як складного багатоаспектного феномену та концептуальні засади формування регіонального освітнього простору у другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст. Визначено передумови й етапи розвитку Європейської асоціації університетів. Окреслено напрями діяльності Європейської асоціації університетів у контексті формування регіонального освітнього простору. Висвітлено актуальний стан та перспективи розвитку діяльності університетських організацій в умовах реалізації засад Болонського процесу в Україні. Розроблено прогностичну модель, у якій окреслено чинники, що потенційно можуть перешкоджати розвиткові означених організацій, та послідовність кроків, імплементація яких дозволить перетворити українські університетські організації на активних учасників процесу формування національної освітньої політики та партнерів відповідних європейських асоціацій.
Еволюція колективного баянно-акордеонного виконавства Львівщини у контексті музичних національних традицій України XX століття
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Шафета Валерій Валерійович; Shafeta Valerii Valeriiovych
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 – музичне мистецтво. – Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, Суми, 2021. У дисертації систематизовано ансамблево-оркестрове мистецтво Львівщини за участі баяна-акордеона як пріоритетний аспект популяризації феномену у музичної культури України. Запропоновано періодизацію розвитку колективного баянно-акордеонного музикування, яка складається з п’яти етапів. Визначено особливості формування засад колективного музикування за участі баяна-акордеона на Львівщині з позиції концертної практики. Базовими центрами визначено навчальні заклади Львова та Дрогобича, а також культурні установи Трускавця, Стрия та ін., в яких функціонують ансамблі та оркестри різного виконавського складу. Колективи регіону класифіковано за принципом діяльності навчальних (у сфері професіоналізації народно-інструментальної освіти), професійні ансамблі та оркестри, за критерієм функціонування ансамблів фольклорного, естрадного та самодіяльного типів. Розкрито значення та вплив фестивально-конкурсного руху Львівщини на популяризацію феномену в Україні та зарубіжжі, й визнання діяльності колективів та організаторів мистецькою спільною світу. У роботі проаналізовано композиторську творчість Львівщини (Е. Мантулєва, Ю. Польового, Я. Олексіва, І. Онисіва А. Онуфрієнка, К. Соколова, Р. Стахніва, В. Чумака та ін.) для колективів із баянно-акордеонним складом як чинник формування виконавського мистецтва (твори для однорідних ансамблів; для академічних, фольклорних, фольклорно-академічних, фольклорно-естрадних мішаних складів; оркестрові композиції) й визначено їхній внесок у забезпечення дидактичного репертуару. Доведено значення науково-методичного напрацювання фахівців Львівщини як вагомого фахового базису в контексті розвитку колективного баянно-акордеонного музикування.
Забезпечення інноваційної компоненти стійкого розвитку підприємств
(СумДПУ імені А. С.Макаренка, 2021) Фаталов Вілен Володимирович; Fatalov Vilen Volodymyrovych
Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у створенні теоретичного підґрунтя щодо забезпечення стійкого розвитку підприємств на основі аналітичного дослідження інноваційної компоненти їх діяльності та удосконалення управління нею. Досліджено сутність і еволюцію понять "розвиток промислового підприємства", "інноваційний проект" та "цільовий інвестиційний портфель" та запропоновано їх власне визначення. Економічний розвиток завжди еквівалентний поняттю економічного зростання, оскільки він є багатофакторним процесом, який відображає еволюційну зміну господарського механізму, явищ і процесів, що приходять на зміну існуючої економічної системи. У конкретному часовому інтервалі може мати місце спад, депресія, але в довгостроковому періоді економічний розвиток завжди має характер економічного зростання. Отже, ці поняття збігаються тільки в масштабі історичного тренду. Тому можна зробити висновок про те, що економічне зростання є позитивним наслідком розвитку, що характеризується зростаючим вектором руху. Подібна спрямованість демонструє, що розвиток протікає в оптимальному напрямку та має позитивний зміст. Об’єднуючи існуючі визначення розвитку економічних систем різного рівня, можна сформувати визначення, що найбільш точно відображає процес розвитку підприємства: розвиток промислового підприємства – це система прогресивних змін відповідно до технічних, економічних і соціально-культурних процесів, що сприяє розширенню діяльності та підвищенню значущості підприємства, як в економічному, так і в соціально-політичному середовищі суспільства. Проаналізовано та систематизовано існуючі підходи до класифікації інноваційних проектів. Під інноваційним проектом слід розуміти комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних та інших заходів, безпосередньо спрямований на реалізацію інновації. Одним із найважливіших методологічних питань дослідження інноваційних проектів є питання щодо їх класифікації. Очевидно, що різні інноваційні проекти, які реалізують різні інновації, повинні оцінюватися як з урахуванням специфіки самого проекту, так і з урахуванням специфіки реалізованих інновацій. Так, наприклад, при оцінці можливості реалізованості інноваційних проектів, що передбачають проведення НДДКР, потрібен облік більшої сукупності чинників, які впливають на кінцевий успіх проекту, ніж при оцінці можливості реалізованості інноваційних проектів, які передбачають освоєння (впровадження) вже розроблених новацій. Відповідно й методику оцінки рекомендується розробляти з урахуванням особливостей інноваційних проектів, що неможливо досягти без проведення певної класифікаційної роботи. Таким чином, пропонований варіант класифікації інноваційних проектів, на відміну від існуючих має не тільки теоретичну новизну, а й практичну спрямованість, оскільки дозволяє удосконалювати систему управління інноваційними проектами, враховувати особливості інноваційних проектів, згрупованих за тією або іншою ознакою в ході проведення оцінки їх реалізованості. Визначено сутність та обґрунтовано необхідність застосування багатоцільового підходу до вирішення завдань інвестиційного планування. Багатоцільовий підхід є необхідною методичною основою для подолання певної міри неточності і неповноти вихідних даних, використаних для вирішення оптимізаційних інвестиційних завдань. Практична реалізація багатоцільового підходу до вирішення завдань в системі інвестиційного планування на підприємстві забезпечить підвищення рівня наукової обґрунтованості одержуваних рішень по впровадженим завданням за рахунок обліку порівняно більшого числа найбільш важливих зовнішніх і внутрішніх факторів, а також комплексу вимог, обумовлених ринковою економікою; отримання порівняно більшого економічного ефекту (наприклад, у вигляді ЧПВ) від впровадження в практичну діяльність результатів вирішення інвестиційних завдань за рахунок реалізації принципу синергізму. На нашу думку, для практичного використання багатоцільового підходу до вирішення планово-інвестиційних задач в системі забезпечення стійкості розвитку підприємства присутні необхідні умови: досить глибоко розроблена теорія багатокритеріальної оптимізації; забезпеченість підприємства в більшості випадків сучасними ПЕОМ та програмними засобами; наявність розробленого і добре представленого в спеціальній літературі необхідного математичного апарату, а також готових до використання пакетів прикладних програм. Головним аргументом застосування багатоцільового підходу до вирішення планово-інвестиційних завдань, на наш погляд, може послужити принцип інноваційного розвитку підприємства, який, передбачає креативність у формуванні інвестиційного портфеля, стратегію «прориву» в розвитку, орієнтацію на споживача і захист навколишнього середовища. При реалізації інноваційної стратегії розвитку підприємством повинні досягатися всі намічені результати діяльності. Розроблено послідовність формування інвестиційного портфеля підприємства за допомогою економіко-математичних моделей (детерміновані моделі, моделі стохастичного програмування, моделі прийняття рішень при наявності умов невизначеності, моделі уразливості інвестиційного портфелю, нечіткі моделі і методи оцінювання інвестиційної привабливості). В ряді математичних моделей передбачається формування інвестиційного портфеля в тісному зв'язку з розроблюваної виробничою програмою підприємства і з урахуванням можливостей сфери фінансування. У зв'язку з цим запропоновано класифікацію моделей інвестиційного планування, яка характеризується інтеграцією в модель фінансової і виробничої сфер діяльності підприємства. Запропоновано процедуру оцінювання стійкості системи управління на промисловому підприємстві при впровадженні інвестиційного проекту. Проведене дослідження дозволяє нам запропонувати до впровадження розроблену в дисертації систему локальних і інтегральних коефіцієнтів оцінки стійкості розвитку підприємств як універсального засобу для моніторингу їх розвитку. Розроблені в дисертації науково-практичні рекомендації дозволяють забезпечити стійке функціонування і розвиток підприємств на основі використання багатоцільового підходу в інвестиційному плануванні. Ефективність науково-практичних пропозицій і рекомендацій підтверджена розрахунками і довідкою про впровадження на ПАТ «НКМЗ». Авторська методологія дослідження розглядає математичне підґрунтя управління інноваціями в системі методологічних підходів (трансферне управління, алгоритмічне управління, креативне управління), що базуються на виявлених процесах управління інноваціями на промислових підприємствах в умовах постконфліктної транформації. Визначено механізм оцінювання економічної ефективності управління інноваціями на промислових підприємствах. Згідно з ним, будь-яка система може змінити своє становище різними способами, тому вона дозволяє розглянути різні варіанти (різні траєкторії) досягнення господарською системою бажаного стану результативності впровадження інновацій і вибрати оптимальний з урахуванням особливостей її розвитку. Удосконалено структурно-функціональну схему національної системи венчурного інвестування. Наведені і обґрунтовані в дослідженні основні укрупнені напрями формування національної системи венчурного інвестування виділено за принципом їх найбільшої відповідності використанню венчурного капіталу для розвитку інноваційної активності насамперед у виробничій сфері, в науково-технічному і високотехнологічному комплексах економіки держави. Розроблена автором структурно-функціональна схема національної системи венчурного інвестування відрізняється наявністю інноваційно-відтворювального, фінансового-правового та організаційно-інстітуціонального блоків і дозволяє створити найбільш сприятливі умови для безперебійного протікання таких процесів, як венчурне інвестування, інноваційне підприємництво, інвестиційне проектування і ін.
Камерно-вокальна творчість Ж. Массне: жанрово-стильові домінанти
(2021) Кудрявцев Валентин Юрійович; Kudriavtsev Valentyn Yuriiovych
Дисертацію присвячено вивченню камерно-вокальної творчості Ж. Массне в аспекті її жанрово-стильової домінанти. Загальною тенденцією європейського, російського та вітчизняного музикознавства кінця ХХ – початку ХХІ століть є вивчення творчого спадку Ж. Массне як оперного композитора. Звичайно в дослідницьких працях камерна-вокальна творчість французького митця залишається мало опанованою як менш вартісна. Між тим, творчий спадок Ж. Массне досить об’ємний: до його складу входять різні музичні жанри, що формували розвиток жанрово-стильової системи музичного мистецтва другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Камерно- вокальна творчість французького композитора представлена вокальними циклами, жанрами пісні й романсу, в цілому – понад 200 зразків. Саме в них найбільш системно проявилися ті риси стилю Майстра, а саме камерність, вишуканість, вкрадливість, що так високо цінував у спадку свого сучасника і співвітчизника К. Дебюссі. Довести значущість камерно-вокальної творчості Ж. Массне для музичної культури сучасності, й зокрема, для таких її сфер, як музичне виконавство, музична освіта, музикознавство – актуальне завдання сучасної вітчизняної науки. У дисертаційній роботі здійснено історико-теоретичне обґрунтування та запропоновано шляхи розв’язання проблеми визначення сутності жанрово- стильових домінант камерно-вокальної творчості Ж. Массне. Серед взірців композитора, котрі набувають значення призми, крізь яку можливо спостерігати характерні жанрово-стильові ознаки не тільки камерно- вокальної творчості Ж. Массне у цілому, а й знаходити образно-змістовні зв’язки з оперною спадщиною Майстра. На основі залучення об’ємних критичних і дослідницьких матеріалів, історичний обсяг яких охоплює більше ста років, у дисертаційній роботі обумовлені причини недооцінки камерно-вокальної творчості Ж. Массне в науковій літературі та виконавській традиції. У результаті вивчення історії розвитку масснезнавства стало можливим виокремити два нерівних за масштабами періодів: прижиттєвий (1907 – 1912) та післяжиттєвий – з 1912 року по теперішній час. Аналіз змін в оцінках особистості і творчості композитора у другому періоді масснезнавства дозволив вирізнити наступні етапи: 1950-і роки; 1960-ті роки; 1970-1980-ті роки; 1990-ті роки; два перших десятиліття ХХІ століття. Переломне значення у процесі розвитку масснезнавства надане 1950-м роком, коли були сформовані передумови об’єктивного оцінювання особистості і творчості композитора. М. Купер, Е. Ч. Саквіль, Д. К. Шоу- Тейлор виступили провозвісниками «нової ери» оперної спадщини Ж. Массне. Значення 1960-х років у історії масснезнавства полягає в узагальненому осягненні творчого спадку композитора (праця Ю. Кремльова). Але і перша, і друга хвилі ренесансу особистості і творчості Ж. Массне обминули камерно-вокальний спадок композитора. Опероцентристська спрямованість домінує і на початку ХХІ століття, зокрема у вітчизняному масснезнавстві, що обумовлено вагомою роллю даного жанру у творчому доробку французького митця. Порушення опероцентристського підходу до вивчення творчої спадщини Ж. Массне на початку ХХІ століття обумовило поширення дослідницької уваги на камерно-вокальний спадок композитора – енциклопедію французької романсової лірики. На межі ХХ – ХХІ століть камерно-вокальна творчість Ж. Массне набула значення самостійного предмету дослідження як гідного системного вивчення у музикознавстві. Ознакою розквіту масснезнавства рубежу ХХ – XXI століть є актуалізація камерно-вокальної спадщини Ж. Массне як проблеми монографічної науки в структурі музикознавства (роботи М. Шампаня, 1995; Шае Енхе, 2000; Хюн Мін Лі, 2005; Дж. Холмквеста, 2009). Як Ф. Носке, так і М. Шампань декларують Ж. Массне як фундатора жанру французького камерно- вокального циклу. Зіставляючи хронологію творчих етапів французького композитора, поданих в монографії Ю. Кремльова, з періодами розвитку оперного доробку митця, що міститься у дисертації Л. Мудрецької, автором дисертації запропонована періодизація камерно-вокальних циклів у творчості Ж. Массне, що умовно поділяється на три періоди: 1. Ранній охоплює 1866– 1876 роки, від дати створення «Квітневої поеми» до появи «Жовтневої поеми» (1876); 2. Центральний (1879 – 1895), що відповідає датуванню другого оперного періоду; 3. Пізній (1901) – створення останнього вокального циклу «Декілька пісень в лілових тонах». Історичні паралелі між періодизацію оперного і камерно-вокального спадку композитора засвідчують як глибинність зв’язків між двома жанровими гілками його творчості, так і правомірність розподілу творчого спадку композитора, узятого у всій його цілісності. Аналіз динаміки розгорнення камерно- вокальних циклів у доробку Ж. Массне дозволив констатувати наскрізну функцію цього жанру, що охопив усі періоди творчої еволюції композитора. У результаті аналізу встановлено жанрові ознаки поеми у камерно- вокальних циклах композитора та виявлені притаманні їм принципи циклоутворення. Авторське жанрове ім’я «поема» тлумачено: 1. як жанрову характеристику кожного з номерів; 2. як жанрову властивість кожного з «малих» (внутрішніх) циклів; 3. як жанрове утворення камерно-вокальної цілісності. Наскрізність ознак жанру поеми у камерно-вокальних циклах композитора, як і принципів циклоутворення, засвідчують єдність творчого методу Ж. Массне. Тлумачення камерно-вокальних поем Ж. Массне як макроциклу, що пронизаний наскрізними образно-художніми та інтонаційно- драматургічними зв’язками, дозволило визначити їх як «Пори року». Аркові зв’язки між камерно-вокальними циклами композитора створюють певний «ланцюг»: «Квітнева поема», «Жовтнева поема», «Зимова поема» і «Поема одного вечора», у складі якої міститься номер, визначений нами як «Липневий». Якщо тема «Пори року» об’єднує до макроциклу чотири камерно- вокальні цикли композитора, то розвиток теми спогадів про кохання пов’язує усі вісім вокальних поем Ж. Массне в єдиний метацикл, де роль драматургічного центру слід надати «Поемі спогаду» та «Поемі кохання», фіналу – «Поемі одного вечора», коди – останньому циклу «Декілька пісень у лілових тонах». Зміст останнього циклу відсилає до першого періоду камерно-вокальної спадщини композитора, а в його межах – до другого взірця жанру – «Поеми спогаду»: спогадом про перше кохання навіяний «сюжет» останнього твору цієї жанрової гілки. Повернення в спогадах людини «шляхетного віку» (за Н. Савицькою) до часів молодості, до початку любовного почуття обумовлює утворення життєвого та творчого кола у спадщині Ж. Массне: герой, який увійшов до останнього періоду життєтворчості, повертається до початку історії кохання. Попри те, що в «Лілових піснях» підведення підсумків розвитку жанру камерно-вокального циклу у творчості композитора обумовлено утворенням нескінчених арок до минулого, до його попередніх Poèmes, останній вокальний цикл Ж. Массне виконує творче завдання розмикання художнього змісту прикінцевого взірця жанру в безкінечність.

Переглянути

Перегляд Автореферати дисертацій за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування