Запрошуємо до репозитарію відкритого доступу Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (eSSPUIR)!
eSSPUIR - Електронний інституційний репозитарій Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка
ISSN 2522-1531
eSSPUIR – електронний архів наукових та освітніх матеріалів СумДПУ імені А. С. Макаренка, що забезпечує накопичення, систематизацію, зберігання інтелектуальних продуктів наукового, освітнього та методичного призначення, створених університетськими спільнотами Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка, та забезпечує довготривалий, постійний і надійний безкоштовний відкритий доступ до них засобами Інтернет-сервісів, поширення цих матеріалів у середовищі світового науково-освітнього товариства.
Кількість документів: 17936. Останнє оновлення: 18.09.2026.
Для створення, накопичення й редагування власних колекцій звертайтеся до
адміністратора архіву.
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Вшанування пам’яті маршала Юзефа Пілсудського у Тарнопільському воєводстві (1935-1938 рр.)
(Гельветика, 2026) Білик Надія; Bilyk Nadiia
Мета статті - представити результати дослідження вшанування пам’яті маршала Юзефа Пілсудського в Тарнопільському воєводстві в 1935-1938 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності й об’єктивності; у роботі застосовано історико-генетичний, історико-типологічний та історико-системний методи, а також методи джерелознавчої критики й історіографічного аналізу. Наукова новизна роботи полягає в дослідженні заходів із вшанування пам’яті маршала Ю. Пілсудського в Тарнопільському воєводстві в міжвоєнний період. Розглянуто інституційно-організаційні аспекти діяльності Воєводського комітету вшанування пам’яті маршала Ю. Пілсудського в Тарнополі. Введено до наукового обігу архівні документи 1935-1938 рр. з фонду 192 «Тернопільський воєводський комітет вшанування пам’яті Ю. Пілсудського», що зберігаються в Державному архіві Тернопільської області. Висновки. У Тарнопільському воєводстві впродовж 1935-1938 рр. відбулися заходи з вшанування пам’яті Ю. Пілсудського. Польська влада краю на чолі з тарнопільським воєводою та бургомістром міста Тарнополя створили Громадську раду та Воєводський комітет вшанування пам’яті маршала Ю. Пілсудського, куди ввійшли представники цивільної та військової адміністрацій, місцевих громадських і професійних організацій, освітніх установ тощо. У своїй діяльності вони підпорядковувалися Верховному комітетові у Варшаві, який було створено в 1935 р. після смерті очільника Польської держави. Різноманітні проєкти польської влади було спрямовано на утвердження визначальної ролі маршала Ю. Пілсудського в історії державотворення Другої Речі Посполитої. На основі архівних документів досліджено зміст і напрями діяльності Воєводського комітету вшанування пам’яті маршала Ю. Пілсудського на території Тарнопільського воєводства, узагальнено його внесок у створення меморіальних пам’яток на честь Ю. Пілсудського.
Еволюція когнітивного виміру міжнародного протистояння наприкінці 20 – у першій чверті 21 ст.
(Гельветика, 2026) Беспека Вадим; Bespeka Vadym
У статті досліджено еволюцію когнітивного виміру міжнародного протистояння від завершення холодної війни до першої чверті 21 ст. Простежено зміни у формах і механізмах інформаційного та психологічного впливу в умовах трансформації міжнародного безпекового середовища, розвитку глобальних комунікацій, цифрових платформ і технологій штучного інтелекту. Розглянуто становлення концепцій «нових воєн», «війни серед людей», гібридної війни та «сірої зони», розвиток стратегічних наративів і поступове виокремлення когнітивного виміру в доктринальних підходах США, НАТО, КНР та росії. На прикладах анексії Криму у 2014 р., інформаційного протистояння під час пандемії COVID-19, повномасштабної війни росії проти України та китайського впливу на Тайвань показано зміни у практичному застосуванні когнітивних інструментів. Метою статті є дослідження еволюції когнітивного виміру міжнародного протистояння від завершення холодної війни до першої чверті 21 ст., визначення основних етапів і чинників його трансформації та з’ясування впливу розвитку комунікаційних і цифрових технологій на зміну форм і механізмів когнітивного впливу. Джерельну базу становлять доктринальні та концептуальні документи США і НАТО, матеріали Європейського Союзу та міжнародних організацій, аналітичні дослідження й наукові праці, присвячені інформаційним операціям, стратегічним комунікаціям і когнітивній війні. Методологічну основу становлять принципи історизму, об’єктивності, системності та комплексності; застосовано проблемно-хронологічний, порівняльний методи, а також аналіз, синтез і узагальнення. Наукова новизна полягає у проблемно-хронологічному дослідженні становлення когнітивного виміру міжнародного протистояння від завершення холодної війни до першої чверті 21 ст. Виокремлено основні етапи його розвитку: посилення ролі глобальних медіа та інформаційного впливу у 1990-х рр.; поширення гібридних форм боротьби, стратегічних наративів і цифрових платформ у 2000-х – 2010-х рр.; концептуальне оформлення когнітивної війни та розширення можливостей автоматизованого й персоналізованого впливу в першій половині 2020-х рр. Показано зв’язок між технологічними змінами інформаційного середовища та поступовим переходом від інформаційного супроводу політичних і воєнних дій до цілеспрямованого впливу на сприйняття, судження, довіру й процеси ухвалення рішень. Висновки. Упродовж досліджуваного періоду когнітивний вимір поступово сформувався як стійкий компонент міжнародного протистояння. Його еволюція відбувалася у взаємозв’язку зі змінами характеру конфліктів та розвитком засобів масової комунікації: від глобальних телевізійних мереж 1990-х рр. до соціальних медіа, алгоритмічних систем і генеративного штучного інтелекту першої половини 2020-х рр. Практика міжнародних криз і конфліктів засвідчила розширення масштабів та ускладнення механізмів впливу на сприйняття й ухвалення рішень. Закріплення понять когнітивної війни, когнітивної переваги та іноземного інформаційного маніпулювання і втручання у концептуальних документах НАТО та Європейського Союзу відображає інституційне оформлення змін, що накопичувалися впродовж попередніх десятиліть.
Українсько-турецькі відносини в 1920-1930-х рр.
(2026) Біліченко Лідія; Bilichenko Lidiia
У статті проаналізовано дипломатичні, політичні та економічні відносини між УСРР та Турецької Республікою протягом 1920–1930-х рр. Метою статті стали українсько-радянсько-турецько-економіко-дипломатичні відносини у міжвоєнний період та трансформація відносин між Туреччиною та УСРР і її позитивні результати у контексті зміцнення турецько-радянського співробітництва на тлі формування військово-політичної конфронтації 20 ст. Методологічна основа дослідження складається з таких основних спеціальних методів історичного дослідження, як історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-системний методи, які допомагають вивчати минуле. Також були використані загальнонаукові методи: аналіз, синтез та опис. Наукова новизна публікації. Наукова новизна роботи полягає у залучені раніше неопублікованих архівних документів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Висновки. Таким чином, протягом 1920-1930-х рр. відносини між УСРР та Турецькою Республікою розвивалися у торговельному, політичному, дипломатичному та культурному напрямках. Так, з червня 1921 р. у Стамбулі функціонувала «Торговельна делегація РСФРР на Близькому Сході», яку очолив Б. Кудіш. У її складі організували «Торговельну делегацію УСРР на Близькому Сході». Очолив її С. Брук. У 1922 р. відносини між Туреччиною (урядом кемалістів) та УСРР (Українською Соціалістичною Радянською Республікою) офіційно оформилися у вигляді «Договору про дружбу та братерство», підписаного 2 січня 1922 року в Анкарі. Цей документ закріпив визнання України та розвиток дипломатичних та економічних зв’язків. Станом на 1924 рік між УСРР та Туреччиною активно розвивалися торговельні відносини. До сфери впливу торгпредства УСРР окрім Туреччини, входитимуть Греція, Болгарія й Єгипет. На початку червня 1925 р. за повідомленням преси в Одесі організовувалося турецьке консульство.Головною метою консульства було поширення торгівельних зв’язків між Туреччиною та Україною. Новопризначений турецький консул Мюніф-бей обіцяв вжити всіх заходів для того, щоб зміцнити економічний зв’язок між обома державами. Функціонувало турецьке консульство в Одесі до 1938 р., коли у результаті дипломатичних переговорів, які мали місце між урядами СРСР і Туреччини, було ухвалено рішення за яким з 31 березня 1938 р. закриваються консульства Туреччини в Одесі, Баку та Єревані і залишиться лише радянське консульство в Стамбулі і турецьке консульство в Батумі. Щодо науково-культурних зв’язків, то з 1925 р. між Туреччиною та УСРР була запроваджена практика відправляти науковців, діячів освіти та культури один до одного, аби ділитися досвідом та зміцнювати культурні зв’язки. Наприкінці квітня 1928 р. повернувся з наукової подорожі до Туреччини декан Київського художнього інституту проф. Мархлевський. Він їздив до Туреччини з метою вивчити пам’ятки Візантійської доби й установити зв’язок між цими пам’ятками й пам’ятками старо-князівської Русі.
Деконструкція історичних назв як інструмент відновлення культурної пам’яті
(2026) Бойко Ольга; Boiko Olha
Мета роботи. Дослідження спрямоване на комплексний аналіз соціокультурних та політико-правових механізмів, викликів і значення ретопонімізації (повернення автентичних історичних назв) на теренах Південної України. Головною метою є розкриття потенціалу відновлення історичної топонімії як дієвого інструменту ліквідації тривалої колоніальної спадщини Російської імперії та радянського тоталітарного режиму, а також консолідації колективної пам’яті українського суспільства в умовах сучасної війни. Методологія дослідження. Теоретико-методологічний каркас наукової роботи вибудовано на міждисциплінарному перетині постколоніальних студій та соціології колективної пам’яті (memory studies). У дослідженні інтегровано концепцію «імажинативної географії» Е. Саїда для деконструкції імперських міфів про «цивілізаційний вакуум», підхід Г. Співак щодо «повернення права голосу пригніченому (subaltern)» для осмислення суб’єктності автохтонних громад, а також концепцію «місць пам’яті» (lieux de mémoire) П. Нора для аналізу регенерації локальної ідентичності на мікрорівні. Застосовано порівняльно-історичний, джерелознавчий та системно-структурний методи. Наукова новизна. У статті вперше здійснено комплексний аналіз процесів ретопонімізації не як технічного акту, а як подвійного інструменту деколонізації символічного простору – одночасної руйнації колоніальних наративів та утримання відновлених локальних «місць пам’яті» в умовах сучасної мілітарної та інформаційної агресії РФ. На прикладі конкретних мікрокейсів Запорізької та Херсонської областей деталізовано специфіку регенерації козацького коду та вперше системно обґрунтовано обов’язковість деколонізації тюркського (кримськотатарського й ногайського) пласту Приазов’я як фактора національної безпеки. Висновки. Доведено, що повернення історичних назв на Півдні України виходить за межі адміністрування і є фундаментальною мнемонічною практикою. Імперські та радянські ойконіми штучно конструювали колоніальний міф про «новоросію». Науковий аудит міських і сільських просторів (зокрема міст Запоріжжя, Оріхова та громад басейну річки Інгулець) унаочнив під топонімічним глянцем потужні ранньомодерні пласти українського козацького освоєння. Особливе значення має відновлення тюркських назв Приазов’я, що руйнує ілюзію «російського Півдня» та демонструє поліфонічну архітектуру національної пам’яті. В умовах війни ретопонімізація є інструментом когнітивного самозахисту та делімітації символічних кордонів суверенної держави.
Традиції виробництва кераміки поселення Узерліктепе доби середньої бронзи
(Гельветика, 2026) Валієва Гюнель; Valiieva Hiunel
Метою дослідження є визначення місця та значення поселення Узерліктепе в системі археологічних пам’яток середньої бронзи Карабаху шляхом комплексного аналізу археологічних матеріалів і порівняльного вивчення синхронних поселень регіону. Особливу увагу приділено з’ясуванню ролі поселення в соціально-економічному, культурному та історичному розвитку Південного Кавказу у 2 тис. до н.е. Методологія. Дослідження ґрунтується на комплексному використанні археологічного, історико-порівняльного, типологічного, хронологічного та контекстуального методів. Проаналізовано результати ранніх і новітніх археологічних розкопок, а також опубліковані матеріали щодо стратиграфії, архітектурних залишків, керамічних комплексів, виробничих споруд та інших категорій знахідок. Проведено порівняльний аналіз матеріальної культури поселення Узерліктепе із синхронними пам’ятками Карабаху. Також враховано природно-географічні умови розташування поселення та їхній вплив на господарську діяльність населення. Наукова новизна. У дослідженні здійснено комплексне узагальнення наявних археологічних даних про поселення Узерліктепе та уточнено його місце в системі поселень середньої бронзи Карабаху. Поєднання даних ранніх і новітніх археологічних розкопок дає змогу повніше реконструювати етапи розвитку поселення, його просторову організацію, матеріальну культуру та господарську спеціалізацію. Особливу увагу приділено керамічному комплексу, будівельним горизонтам, архітектурним спорудам і виробничим комплексам, які вирізняють Узерліктепе серед інших одночасних поселень. Дослідження також сприяє кращому розумінню регіональних культурних взаємодій і соціально-економічних процесів на Південному Кавказі в період середньої бронзи. Висновки. Проведене дослідження засвідчило, що Узерліктепе є одним із ключових археологічних поселень середньої бронзи Карабаху. Археологічні матеріали дозволяють реконструювати соціально-економічний розвиток населення, рівень розвитку ремесел, землеробства, скотарства та міжрегіональних культурних контактів. Отримані результати підтверджують важливу роль поселення в культурно-історичних процесах Південного Кавказу та дають підстави розглядати Узерліктепе як одну з еталонних пам’яток середньої бронзи регіону.