Запрошуємо до репозитарію відкритого доступу Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (eSSPUIR)!
eSSPUIR - Електронний інституційний репозитарій Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка
ISSN 2522-1531
eSSPUIR – електронний архів наукових та освітніх матеріалів СумДПУ імеіні А. С. Макаренка, що забезпечує накопичення, систематизацію, зберігання інтелектуальних продуктів наукового, освітнього та методичного призначення, створених університетськими спільнотами Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка, та забезпечує довготривалий, постійний і надійний безкоштовний відкритий доступ до них засобами Інтернет-сервісів, поширення цих матеріалів у середовищі світового науково-освітнього товариства.
Кількість документів: 15297. Останнє оновлення: 21.11.2024.
Для створення, накопичення й редагування власних колекцій звертайтеся до
адміністратора архіву.
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Цикли фортепіанних мініатюр в українській музиці початку ХХ століття у контексті тенденцій європейського модернізму
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Мінгальов Павло В’ячеславович; Minhalov Pavlo Viacheslavovych
У дисертації проведено дослідження формування циклу фортепіанних мініатюр як найважливішого жанру української музики початку ХХ століття. Процес становлення цього жанру розглядається в ракурсі філософських, естетичних та стильових концепцій 1900 - 1920-х років, що зумовило його винятковість за умов того часу, а також сильний вплив на фортепіанне мистецтво усього ХХ століття аж до сьогодення.
Актуальність теми дисертації ґрунтується на комплексному дослідженні змістовних, жанрово-стильових та інноваційних особливостей циклу фортепіанних мініатюр початку ХХ століття в українській музиці зазначеного періоду. Цикл фортепіанних мініатюр у цей час постає однією з основних форм у творчості багатьох видатних українських композиторів початку ХХ століття. Існуючі стильові координати цієї форми опрацьовували С. Людкевич та С. Борткевич. Поряд з тим, В. Барвінський Н. Нижанківський та Л. Ревуцький йшли далі, збагачуючи свою музичну мову сучасними їм засобами композиції. Творчий шлях низки інших митців був взірцем пошуку найновіших принципів і прийомів збагачення музичного висловлювання. Тенденції, закладені цими композиторами у циклах фортепіанних мініатюр, багато в чому передували аналогічним знахідкам у світовому фортепіанному мистецтві або впроваджувались водночас із зарубіжними сучасниками. Фортепіанна творчість цих композиторів - В. Ребікова, Ф. Якименка, М. Рославця - стала підґрунтям дисертаційного дослідження.
Отже, актуальність пропонованого дослідження зумовлена викликами сучасної виконавчої практики та музичної науки, зокрема:
1) Значимістю циклу фортепіанних мініатюр в еволюційних процесах музичного мистецтва минулого та сьогодення.
2) Художньо-стильовою вагомістю цієї форми у створенні нових засобів фортепіанної виразності початку ХХ століття.
3) Необхідністю подальшого вивчення фортепіанної мініатюри як найважливішого жанру у творчості українських композиторів 1900-1920-х років.
4) Потребою в чіткому обґрунтуванні витоків, стилів і концепцій сучасної музики XXI століття у процесі її історичного поступу.
Об'єкт дослідження - цикли фортепіанних мініатюр у творчості українських композиторів початку XX ст.
Предмет дослідження - жанрові та стильові особливості циклів фортепіанних мініатюр в українській музиці у ракурсі розвитку європейського мистецтва початку ХХ століття.
Мета дослідження - розкрити специфіку циклічних форм української фортепіанної музики початку ХХ століття, виявити та обґрунтувати особливості модерністичних проявів у фортепіанній мініатюрі вітчизняних авторів цього періоду в контексті європейських тенденцій розвитку жанру.
Відповідно до мети сформульовано основні завдання дослідження.
Перше завдання - висвітлити стан розробки української фортепіанної музики як важливої складової європейської музичної культури у мистецтвознавчих дослідженнях та виявити важливі риси її розвитку наприкінці XIX - на початку ХХ століття.
Для вирішення поставленого завдання було: проаналізовано базу джерел та відзначено досягнення фортепіанної європейської та української музики початку ХХ століття; розглянуто стильові пошуки цього періоду, загальне та особливе у творчості композиторів, які прагнули модернізації музичної мови та виходу за межі традиційної гармонії та форми; акцентовано увагу на особливостях творчості окремих композиторів цього періоду, проаналізовано шляхи їх подальшого втілення.
Друге завдання - проаналізувати становлення фортепіанного циклу мініатюр як одної з найважливіших форм початку ХХ століття, а також розкрити причини його високої затребуваності серед вітчизняних композиторів.
Для вирішення цього завдання було необхідно: позначити особливості вивчення циклів фортепіанних мініатюр як найважливішої форми музичного мистецтва зламу століть; розглянути його витоки та джерела популярності, а також розвиток в Україні до початку ХХ століття; дослідити певні унікальні риси жанру, завдяки яким він став одним із головних підґрунть українського та європейського модернізму.
Третє завдання полягало в розробці періодизації розвитку циклів фортепіанних мініатюр на теренах українського музичного простору на прикладі творчості композиторів, які відзначились найсуттєвішим та різновекторним внеском у модернізацію музичної мови.
Відповідно до цього, проаналізовано стильову різноманітність творчості українських композиторів початку ХХ століття; виявлено шлях усталення важливих тенденцій в українській музиці на зламі століть. У дисертації констатовано, що одними з перших творів, в яких впроваджено та закріплено найцінніші знахідки європейської музичної практики, були фортепіанні мініатюри В. Ребікова, Ф. Якименка та М. Рославця.
Четверте завдання - проаналізувати найважливіші в контексті тематики даної роботи твори зазначених митців, а також виділити фундаментальні стильові тенденції, на яких засновуються концепції цих мініатюр. Конкретизувати часові та історичні рамки, які пов'язують твори В. Ребікова, Ф. Якименка та М. Рославця з музикою їх європейських та американських колег (Ч. Айвз та Г. Коуелл). Встановлено важливі напрямки у музичному мистецтві, відображені у циклах фортепіанних мініатюр українських композиторів; визначено їх специфічні риси, позначено взаємозв’язок європейської та української музики у контексті модернізації музичної мови та відображення цих трансформацій у жанрі фортепіанної мініатюри. Виявлено специфіку процесів стильових змін під впливом соціальних та політичних умов, які прямо чи опосередковано впливали на процеси пошуку новітніх виразних засобів тощо.
П’яте завдання - це спроба позначити взаємозв’язок стильових пошуків композиторів початку ХХ століття з новітніми тенденціями у літературі, живописі, театрі та архітектурі, окреслити взаємини між пріоритетними напрямами культури України та її музичним простором, у тому числі й фортепіанного мистецтва, а також охарактеризувати передумови виходу фортепіанної творчості за межі традиційних засобів виразності кінця ХІХ - початку ХХ століття, розглянути результат цього процесу, як один із чинників відродження вітчизняного музичного мистецтва.
Отже, наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українському музикознавстві:
- розглянуто нові музикознавчо-теоретичні підходи до вивчення циклів фортепіанних мініатюр в українському музичному доробку початку ХХ століття;
- вперше у науковий обіг введено знання про великий корпус творів циклів фортепіанних мініатюр, у яких найяскравіше виявилися тенденції модернізації музичної мови;
- крізь призму мініатюри проаналізовано змістовні та жанрово-стильові особливості, характерні фортепіанній музиці зазначеного періоду;
- виявлено нові тенденції щодо синтезу мистецтв та взаємозв’язку / взаємовпливах новітніх стильових зрушень в українському та європейському музичному просторі;
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості використання основних положень, матеріалів і висновків дисертації при написанні наукових праць на відповідну тематику; вони представляють інтерес для професійних музикантів (музикознавців, композиторів, виконавців), мистецтвознавців, культурологів та можуть збагатити концертний і педагогічний репертуар всіх рівнів музичного навчання. Матеріали дисертації також можуть бути використані в навчальних курсах вищої професійної музичної освіти («Історія фортепіанного виконавства», «Виконавська інтерпретація», «Аналіз музичних творів» та ін.). Запропонована методика вивчення музичних творів, як і загальні висновки можуть сприяти розробці та вдосконаленню методології музичної критики, а також стимулювати подальші дослідження проблем розвитку історичних та сучасних національних композиторських шкіл.
Стратегічні напрями соціально-економічного розвитку освітньої сфери
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Білан Анна Олександрівна; Bilan Anna Oleksandrivna
Дисертаційне дослідження присвячене розробленню теоретико-методичних підходів та практичних рекомендацій щодо реалізації стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку освітньої сфери на рівні територіальних громад, регіонів та держави. Для досягнення мети дослідження здійснено комплексний аналіз наукових праць, міжнародного досвіду, стратегічних та планувальних документів загальнодержавного та регіонального рівня, визначено особливості й тенденції соціально-економічного розвитку освітньої сфери.
Розглянуто та проаналізовано наявні підходи до визначення категорій «розвиток» та «соціально-економічний розвиток», уточнено їх взаємозв’язок. Зважаючи на те, що в основу процесу розвитку освітньої сфери покладено її соціально-економічні властивості, які вона набуває внаслідок ефективної діяльності, спрямованої на отримання соціального та економічного ефектів, сформовано власне розуміння поняття «соціально-економічний розвиток» у контексті його застосування в освітній сфері, що розкриває сутність, характер та значення її розвитку. Категорія «соціально-економічний розвиток освітньої сфери» представлена як цілеспрямована, прогнозована, обмежена в часі, керована зміна стану всіх або окремих складових елементів сфери суспільних відносин, що пов’язані з наданням послуг у сфері освіти, яка викликає їх новий якісний стан, що відображається у зміні структури такої системи або форми її функціонування, відбувається внаслідок трансформації, модернізації, оптимізації, розширення, створення або зникнення його окремих структурних елементів або підсистем, спрямована на покращення соціальної складової для всіх суб’єктів, що охоплені такими суспільними відносинами, та сприяє зростанню економічних показників на одному або всіх рівнях (місцевий, регіональний, державний). Уточнення поняття «розвиток» та розширення поняття «соціально-економічний розвиток» складає основу подальшої конкретизації критеріїв та класифікації показників для оцінки ефективності функціонування освітньої сфери.
Основоположним для соціально-економічного розвитку є ефективне планування та якісна реалізація завдань, визначених у стратегічних документах, прийняття ефективних управлінських рішень як на державному, так і на регіональному рівні, їх системність та узгодженість з попередніми документами та між собою. За результатами проведеного аналізу встановлено, що у стратегічних документах відслідковується наступність і системність державної та регіональної політики, проте наявні випадки недостатньої узгодженості й послідовності визначених цілей, завдань, заходів та індикаторів їх реалізації. Проведений аналіз стану соціально-економічного розвитку освітньої сфери свідчить про те, що підходи до формування та реалізації стратегічних напрямів розвитку освітньої сфери потребують перегляду, а інструменти і механізми - подальшого вдосконалення. Виявлені проблемні питання розвитку освіти в сільській місцевості та недостатній рівень задоволення соціально-економічних потреб мешканців сільських громад зумовлюють потребу розширення напрямів розвитку сільських територій, упровадження економічно-ефективних механізмів з відображенням їх у змісті завдань і заходів державних програм і стратегій.
За результатами аналізу внутрішньої ефективності освіти в Сумській області на прикладі закладів загальної середньої освіти встановлено, що окремі показники не задовольняють умові соціально-економічної нормалі, внаслідок чого не забезпечується ефективне функціонування освітньої сфери на рівні повної загальної середньої освіти, що в подальшому може мати негативні наслідки, оскільки освітня галузь є джерелом формування робочої сили для решти галузей економіки. Витрати на освіту відіграють важливу роль у впливі на економічне зростання. Дослідження державної політики України та інших країн свідчить, що вплив держави і освітньої сфери є двостороннім. З урахуванням сучасних тенденцій і викликів, ключових стратегічних орієнтирів запропоновано для оцінки соціально-економічної ефективності освітньої сфери додатково застосовувати окрему групу техніко-технологічних чинників, що мають значний вплив на її розвиток. У роботі обґрунтовано потребу використання в системі оцінки ефективності такого розвитку критерію «доцільності», оскільки саме його показники відображають ступінь охоплення освітньою сферою суспільних потреб та удосконалено перелік показників, за якими здійснюватиметься така оцінка. Водночас розширено напрями впливу якості освіти на соціально-економічний розвиток суспільства, зокрема в частині забезпечення відповідного рівня загального інтелектуального розвитку населення як чинника економічного розвитку територій.
Обґрунтовано використання комплексного підходу до вирішення зумовлених обмеженими фінансовими ресурсами проблемних питань щодо створення умов задоволення соціально-економічних потреб населення. У роботі враховано передбачені в Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки очікувані показники реалізації стратегічного напряму щодо створення умов для фіксованого широкосмугового доступу до Інтернету соціальними закладами. Показники на 2023 рік визначені на рівні 100% для шкіл, закладів первинної та вторинної медичної допомоги, ЦНАП та 95% для інших закладів, на 2027 рік прогнозоване цільове значення цих показників має досягти 100%. Зазначене зумовлює доцільність використання незадіяних ними приміщень (будівель) для створення умов задоволення соціально-економічних потреб мешканців громади, що сприятиме оптимізації витрат з бюджету територіальної громади та підвищенню рівня надання соціально-економічних послуг. На основі логічних узагальнень змісту стратегічних і планувальних документів, практичного досвіду, результатів проведених опитувань визначено потребу подальшого розвитку стратегічного напряму, що передбачає рівномірний розвиток сільських та міських територій, забезпечення доступу до високоякісної соціальної інфраструктури, яка є основою формування людського розвитку та економічного зростання, незалежно від типу місцевості та віддаленості.
Проаналізовано демографічну ситуацію в Сумській області протягом 2018¬2021 років та частку дітей шкільного віку й учнів, які здобувають освіту в закладах загальної середньої освіти, обґрунтовано необхідність оптимізації мережі закладів освіти для підвищення рівня якості наданих послуг. Встановлено, що кількість населення й мережа закладів освіти безпосередньо пов’язані з соціально- економічним розвитком територіальних громад, регіону та країни в цілому. Визначено роль якісного обліку всіх дітей шкільного віку, які проживають чи перебувають на території громади, прийняття рішень про закріплення території та формування економічно ефективної мережі закладів освіти в забезпеченні права на здобуття обов’язкової освіти та економічному розвитку територій. Обґрунтовано потребу розмежування політики розвитку сільських і міських шкіл, застосування стратегічно релевантного територіального підходу до формування мережі закладів освіти, використання даних про неї як індикатора соціально-економічного розвитку освітньої сфери.
За результатами аналізу інструментарію формування ефективної освітньої мережі в контексті реалізації стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку освітньої сфери виявлено потребу його розвитку та вдосконалення, впровадження нових підходів до застосування. Забезпечення об’єктивного розподілу території обслуговування між закладами освіти, а також безперервна взаємодія структурного підрозділу, відповідального за створення та постійне оновлення реєстру, з іншими суб’єктами, що володіють інформацією про дітей шкільного віку, які проживають на території громади, є основою для формування державної політики у сфері освіти, забезпечення державних гарантій, справедливого та ефективного розподілу освітньої субвенції, розвитку соціальної інфраструктури для задоволення соціально-економічних потреб, створення економічно ефективної мережі закладів освіти.
Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітню сферу є пріоритетним напрямом політики не тільки в Україні, а й в інших країнах з різним рівнем розвитку. Інформатизація та цифровізація галузей є стратегічним орієнтиром соціально-економічного розвитку галузей, що відображається у стратегічних документах загальнодержавного на регіонального значення. Результати проведених досліджень підтвердили, що забезпечення сучасною комп’ютерною технікою, своєчасне оновлення матеріально-технічної бази та створення умов доступу до мережі Інтернет лежить в основі надання якісних освітніх послуг і вирішення проблемних питань задоволення соціально- економічних потреб населення. Результати дослідження обґрунтовують необхідність врахування й реалізації цього орієнтиру у стратегічних напрямах соціально-економічного розвитку сфери освіти.
Проведений аналіз наслідків впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на функціонування закладів освіти, як складової соціальної інфраструктури, виявив ключові проблеми, що обґрунтовує необхідність формування нового підходу до надання соціально-економічних послуг для задоволення потреб населення сільських, віддалених, малорозвинених територій. Результати опитувань стейкхолдерів (представників органів місцевого самоврядування та мешканців сільських громад Сумської області) підтвердили, що функціонування локацій техніко-технологічної підтримки є економічно-ефективним для територіальних громад, оскільки дозволяє мінімізувати витрати й досягти максимально можливого результату в частині задоволення соціально-економічних потреб населення.
З метою підвищення об’єктивності та справедливості фінансування загальної середньої освіти вдосконалено механізм розрахунку обсягу освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам шляхом обчислення розрахункової наповнюваності класів учнями окремо для шкіл, розташованих у сільській місцевості та окремо для міських шкіл, а також урахування актуальної інформації про фактичну кількість дітей шкільного віку, які проживають чи перебувають у межах територіальної громади, що є потенційними споживачами освітніх послуг за рівнем повної загальної середньої освіти.
З метою забезпечення можливості аналізу різних сценаріїв розвитку освітньої сфери, оцінки їх ефективності та впливу на соціально-економічну ситуацію в країні та регіонах сформовано організаційно-економічну модель реалізації стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку освітньої сфери. Запропонована модель відображає сукупність залежностей, що описують взаємозв’язок між стратегічними орієнтирами, суб’єктами, цілями, ресурсами, інструментами та результатами реалізації завдань за окресленими стратегічними напрямами, а циклічний характер процесів забезпечує досягнення результату - задоволення соціальних потреб населення в якісних освітніх послугах та зростання економічних показників на місцевому та загальнодержавному рівні.
Запропоновані в дослідженні шляхи реалізації стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку освітньої сфери передбачають застосування вдосконаленого механізму визначення обсягу освітньої субвенції на основі кількісних та якісних показників для розрахунку зазначених видатків, оновлений підхід до ощадливого використання та розподілу ресурсів соціальної інфраструктури через відкриття локацій техніко-технологічної підтримки, а також окреслюють напрями вдосконалення правового/нормативного підґрунтя для впровадження ефективних інструментів соціально-економічного розвитку освітньої сфери, реалізації нових підходів інфраструктурного забезпечення освітніх послуг, діяльності закладів і установ соціальної інфраструктури. Зазначене сприятиме підвищенню якості та доступності освіти, зменшенню витрат на освіту з бюджету територіальних громад, спрямуванню частини коштів на розширення кількості та підвищення якості послуг для задоволення соціально-економічних потреб населення, ефективного використання незадіяних в освітньому процесі будівель та приміщень закладів освіти та інших установ для адміністративних і соціальних потреб громад.
Організаційно-методичні засади створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Позняк Олена Сергіївна; Pozniak Olena Serhiivna
Дисертація присвячена комплексному дослідженню організаційно- методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в умовах закладу загальної середньої освіти через теоретичне обґрунтування та експериментальну перевірку розробленої моделі з урахуванням законодавчо- нормативних документів і реалій сьогодення, які розглядаються як такі, що склали потенційно широкий простір для розбудови інклюзивної освіти в Україні.
Актуальність дослідження зумовлена соціальною та педагогічною значущістю визначення організаційних-методичних засад процесу створення інклюзивного освітнього середовища на сучасному етапі розвитку системи загальної середньої освіти, які відображають одну з головних демократичних ідей: «усі діти - рівні, цінні, мають права і є активними членами суспільства» та акцентують увагу на включенні здобувачів з особливими освітніми потребами до загальноосвітнього простору й створенні в закладах загальної середньої освіти сприятливого інклюзивного середовища для розвитку їх потенційних можливостей.
Виявлено інтерес українських та зарубіжних учених минулого й сучасного до проблеми необхідності створення для дітей з особливими освітніми потребами відповідного освітнього середовища в закладах освіти, однак теоретичний аналіз і систематизація наукових джерел підтвердили фрагментарність напрацювань в освітній галузі, що свідчить про неналежну увагу науковців до означеної проблеми як предмета цілісного наукового пошуку.
Установлено, що теоретичною основою дослідження стали філософські засади розвитку теорії та практики загальної й спеціальної освіти в Україні, психологічні теорії розвитку особистості як суб’єкта діяльності в єдності раціонального й емоційного компонентів, психолого-педагогічні концепції корекційної спрямованості освітнього процесу дітей з порушеннями розвитку, теоретико-дослідницькі й методичні праці в галузі загальної та спеціальної освіти щодо формування освітнього середовища, його впливу на організацію інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітніх закладів.
Визначено, що методологічною основою роботи є сукупність способів наукового пізнання, загальнонаукових і спеціальних методів проведення досліджень. Виокремлено основні праці зарубіжних і вітчизняних науковців, у яких презентовано:
- філософсько-концептуальні засади інклюзивної освіти (В. Бондар, В. Бобрицька, Г. Бойко, Г. Будник, О. Васянович, О. Гноєвська, В. Засенко, А. Колупаева, І. Кузава, О. Мартинчук, С. Миронова, Л. Прохоренко, В. Синьов, Н. Софій, А. Шевцов та ін.);
- методологічні, організаційні та методичні засади створення інклюзивного освітнього середовища (М. Берегова, В. Бондар, Ю.Бондаренко, О.Боряк, І. Бочковська, Л. Будяк, С. Гайдаенко, С. Гайдукевич, Н. Грозна, Г. Давиденко, Л. Даниленко, Ш. Діксон, В. Засенко, Л. Коваль, А. Колупаева, Ю.Косенко, І. Кузава, Г Луценко, Г Малишевска, С. Миронова, Ю. Найда, Г. Нікуліна, Дж. Роджерс, В. Синьов, Н. Софій, О. Сунцова, П. Таланчук, О. Таранченко, О. Федоренко та ін.);
- управлінський аспект та професійна готовність педагогічних працівників до створення інклюзивного освітнього середовища (М. Буйняк, І. Гац, В. Гладуш, О. Глоба, Т. Дегтяренко, Г Демченко, В. Засенко, І. Зимня, Т. Зубарева, А. Колупаева, М. Кириченко, І. Кузава, О. Лис, С. Литовченко, А. Любімова, О. Мартинчук, С. Миронова, О. Овчарук, Л. Олтаржевська, Н. Плохотнюк, Л. Прядко, Л. Савчук, Т. Сак, О. Сакалюк, О. Таранченко, І. Татьянчикової О. Федоренко, Хуторський, Н. Черненко та ін.);
- роль керівника в реалізації наступності в закладі з інклюзивним навчанням (Я. Єнці, Е. Єрьоменко, Т. Калініна, С. Козін, В. Кондратенко, О. Кононко, В. Ликова, М. Львов, Л. Маляр, О. Острянська, О. Проскура, С. Савельева, О. Савченко, І. Самойлова, А. Сманцер, Т. Фадеева Г. Шикітка та ін.).
Розглянуто теоретико-методологічні й нормативно-правові засади особливостей створення та функціонування інклюзивного освітнього середовища на сучасному етапі розвитку системи загальної середньої освіти, серед яких особливу увага звернено на методологічні основи. У роботі розглянуто понятійно-категоріальне походження основоположного поняття «інклюзивне освітнє середовище» на підставі структурно-логічного аналізу базових дефініцій : «інклюзія», «інклюзивна освіта», «інклюзивне навчання», «освітнє середовище», «інклюзивний освітній простір».
Виявлено, що організаційно-методичні засади сучасного процесу створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти ґрунтуються на цивілізаційному, синергетичному, наративному, системному, парадигмальному, амбівалентному, акмеологічному підходах, що підтверджено низкою наукових досліджень щодо ефективності організації будь-якого освітнього середовища (зокрема інклюзивного).
Відповідно до аналізу наукових розвідок удосконалено теоретичну структуру інклюзивного освітнього середовища шляхом виділення трьох рівнів: управління створенням ЮС; професійна готовність керівництва та педагогічних працівників ЗЗСО до створення ЮС; дотримання наступності щодо створення ЮС між рівнями освіти.
В організації інклюзивного освітнього середовища акцентовано увагу на визначальній ролі керівника закладу загальної середньої освіти як головного менеджера з конкретизацією його діяльності при здійсненні процесу управління плануванням і реалізацією організаційних та організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища у відповідності до загальних управлінських функцій та аспектів керівництва.
Визначено, що рівень професійної готовності керівництва та педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти щодо впровадження інклюзивної освіти, яке обумовлює усвідомлення управлінцем власного призначення та функції інших фахівців в організації інклюзивного навчання, суттєво впливає на ефективність створення інклюзивного освітнього середовища для здобувачів з особливими освітніми потребами.
Виявлено, що специфікою ефективного формування інклюзивного освітнього середовища є реалізація наступності в інклюзивному навчанні дітей з особливими освітніми потребами між різними рівнями освіти (дошкільної, початкової, базової середньої, профільної середньої освіти), яка забезпечується в межах одного або різних закладів освіти. Розглянуто особливості форм та методів запровадження наступності між дошкільним закладом освіти та школою І ступеня (Нова українська школа), які забезпечують безперервність у реалізації динамічної системи конструктивних дій управлінців, педагогічних працівників та батьків, що сприятимуть формуванню єдиної концептуальної основи організаційних та методичних напрямків розбудови інклюзивного освітнього середовища закладів освіти в контексті адаптації новітніх практик.
Визначено діагностичний інструментарій для виявлення проблем практики організації інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти в м. Суми та Сумському регіоні. Виокремлено два критерії з відповідними показниками для здійснення дослідження:
- перший критерій - стан організаційних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти, який вивчається за п’ятьма показниками: 1) кількісно-нозологічний; 2) нормативно- організаційний; 3) матеріально-технічний; 4) безбар’єрність; 5) забезпеченість спеціальними фахівцями;
- другий критерій - стан організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти, що вивчається за чотирма показниками: 1) мотиваційно-ціннісний; 2) професійно- підготовчий; 3) професійно-компетентнісний; 4) безперервність в організації інклюзивного освітнього середовища.
За результатами експерименту встановлено наявність позитивних тенденцій щодо реалізації організаційних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти. Наявні проблеми матеріально-технічного стану, безбар’єрності, забезпеченість спеціальними фахівцями закладів освіти потребують від їх керівників певних управлінських рішень на місцях та взаємодії із засновниками, тому нами не передбачається їх повторне вивчення на контрольному етапі експерименту.
Констатовано суттєві проблеми організаційно-методичних засад в аспекті створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти, що стосуються тенденційного ставлення адміністрації та педагогічних працівників закладів до ідеї реалізації інклюзивної освіти, низької їх професійної готовності до організації інклюзивного освітнього середовища і, відповідно, недостатньої сформованості знань і навичок практичної діяльності в цьому процесі, відсутність урахування принципу наступності при організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами між рівнями освіти, що актуалізує знаходження шляхів вирішення означеної проблематики.
Означені проблеми організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти підлягають вирішенню на формувальному етапі дослідження, метою якого стала розробка, обґрунтування та перевірка ефективності моделі організаційно- методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти.
Структура експериментальної моделі включає чотири блоки: цільовий (мета, завдання), теоретико-методологічний (підходи, принципи, організаційно- педагогічні умови), змістовно-процесуальний (керівництво плануванням і
реалізацією організаційно-методичних засад створення освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти, шляхи посилення організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти), оцінно-результативний (критерії, показники, результат), який методологічною основою має системний, аксіологічний, середовищний, командний, особистісно орієнтований, кондуктивний підходи й ґрунтується на принципах інклюзивної та спеціальної освіти (педагогічного оптимізму, соціально-адаптуючої спрямованості організації ЮС; діяльнісного підходу в організації ЮС; диференційованого та індивідуального підходу; необхідності спеціального педагогічного керівництва в створенні ЮС), враховуючи загальні організаційно-педагогічні умови (науково-методологічні, нормативно-правові; організаційно-методичні; управлінські; ресурсні).
Визначено, що керівництво плануванням і реалізацією організаційно- методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти включає принципи керівництва розбудовою інклюзивного освітнього середовища, напрями діяльності керівника закладу загальної середньої освіти (організаційний, методичний, спеціально орієнтований, моніторинговий); рівні взаємодії керівника закладу загальної середньої освіти; стратегію створення інклюзивного освітнього середовища; низку організаційних і організаційно-методичних засад організації інклюзивного освітнього середовища.
Установлено, що шляхами посилення організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти визначається використання інформаційного менеджменту в управлінській та освітній діяльності закладу загальної середньої освіти; керівництво реалізацією процесом наступності між дошкільною та початковою рівнями освіти; реалізація ідей Нової української школи в управлінській і освітній діяльності; безперервне підвищення кваліфікаційно-професійного рівня педагогічними працівниками закладів освіти у сфері інклюзивної освіти.
За результатами контрольного етапу експериментального дослідження виявлено динаміку позитивний бік в експериментальній групі порівняно з контрольною, про що свідчить різниця між кількісними і якісними даними по всіх показниках другого критерію:
- мотиваційно-ціннісним - на 27,9% (ЕГ - 78,2%, КГ - 50,3%); характеризується зменшенням тенденційного ставлення адміністрації й педагогічних працівників ЗЗСО до запровадження інклюзивного навчання (на 25,7%); підвищення їх мотиваційної готовності до впровадження інклюзивної освіти (на 24%), розуміння переваги навчання дітей з ООП в умовах ЗЗСО (на 25,3%) та позитивного ставлення керівників та педагогів ЗЗСО до впровадження інклюзивного навчання (на 34,4%); зменшення страху щодо включення дітей з ООП до освітнього середовища (на 35,4%);
- професійно-підготовчим - на 26,3% (ЕГ - 90,1%, КГ - 63,8%) з підвищенням рівнів психологічної готовності (на 37,5%) та професійної компетентності керівників та педагогічних працівників (на 24,3%), збільшенням проходження різного рівня підвищення кваліфікації (на 41,2%), здобуттям спеціальної освіти (на 2%);
- професійно-компетентнісним - на 28,5% (ЕГ - 95,5%, КГ - 67%), що засвідчило підвищення розуміння керівниками й педагогічними працівниками сутності інклюзивного навчання (на 36,5%) та поняття «діти з ООП» (на 39,8%), функціонування моделі команди супроводу (на 3)%), правил оформлення індивідуальної програми розвитку (на 6,0%); підвищення власного досвіду використання інноваційних технологій (на 63,8%); покращення обізнаності щодо реалізації заходів безбар'єрності, покращення освітньо-методичної бази, підвищення рівня спеціальної підготовки педагогів та психологічної підготовки учасників ЮС (на 45,5%), шляхів соціалізації дітей з ООП (на 62,3%);
- показником безперервності в організації інклюзивного освітнього середовища - на 23,3% (ЕГ -67,6%, КГ - 44,3%), про що свідчить сформованість розуміння сутності принципу наступності в організації ЮС (на 21,5%); шляхів її реалізації між дошкільним рівнем і початковою школою, організації адаптаційного періоду, психофізіологічних особливостей учнів з ООП, необхідності співпраці вихователів ЗДО з педагогами та батьками дітей з ООП (на 25,0%).
Узагальнені кількісні дані з різницею в 26,8% (ЕГ - 76,5%, КГ - 49,7%) засвідчили про ефективність розробленої експериментальної моделі, яка дозволяє створити цілісне уявлення щодо організаційно-методичних засад створення ЮС в ЗЗСО та важливої ролі в цьому процесі керівника закладу освіти, а саме в аспекті планування та створення інклюзивного освітнього середовища, реалізації процесу наступності між дошкільним та початковим рівнями освіти, підвищення професійного рівня педагогічних працівників закладу у сфері інклюзивної освіти, використання інформаційного менеджменту, упровадження ідей Нової української школи в управлінській діяльності як сучасної ознаки демократичного суспільства в реаліях розвитку вітчизняної та європейської освіти.
Формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Лохоня Микола Миколайович; Lokhonia Mykola Mykolaiovych
Дисертація є комплексним дослідженням, де обґрунтовано теоретичні та методичні засади формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки.
З’ясовано стан розроблення проблеми формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти в теорії та практиці вітчизняної та зарубіжної освіти. Схарактеризовано поняттєвий апарат дослідження проблеми формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу освіти у процесі професійної підготовки в умовах магістратури. Розглянуто наукові підходи дослідників до трактування основних понять дисертаційного дослідження. Констатовано, що існуюча відповідна термінологічна система не має усталених визначень.
У дисертації уточнено сутність поняття «імідж закладу вищої освіти» як сукупність характеристик закладу вищої освіти, що складається із оцінок і вражень та слугує унікальності, впізнаваності серед абітурієнтів, учасників освітнього процесу, стейкхолдерів, замовників освітніх послуг та забезпечує нові можливості щодо ефективного функціонування та розвитку закладу на ринку освітніх послуг.
Конкретизовано сутність поняття «готовність майбутнього викладача до створення іміджу закладу вищої освіти» як інтегративну якість особистості майбутнього викладача, що містить особистісно-мотиваційну, когнітивно-операційну та результативно-оцінну складові та відображає володіння знаннями, уміннями та навичками з обраної професії та характеризує здатність майбутнього викладача до забезпечення високого рівня формування іміджу закладу вищої освіти у процесі професійної діяльності.
Визначено «формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти» як інституалізований, науково та методично обґрунтований в умовах магістратури процес системного створення унікального образу закладу вищої освіти, що забезпечує зростання конкурентоздатності закладу на ринку освітніх послуг та якість професійної підготовки здобувачів вищої освіти.
Розкрито сутність та структуру (особистісно-мотиваційний, когнітивно- операційний, результативно-оцінний компоненти) готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки.
Розроблено й теоретично обґрунтовано модель формування готовності викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки та визначено такі її блоки: концептуально-цільовий (мета, методологічні підходи (системний, акмеологічний, праксеологічний, середовищний), принципи (системності, цілеспрямованості, комплексності, діджиталізації)); організаційно-методичний (структурні компоненти готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти, зміст, етапи, форми, технології, методи); контрольно-коригувальний (критерії, показники, рівні й результати формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти).
Обґрунтовано доцільність визначення етапів (мотиваційно-когнітивний, професійно-діяльнісний, діагностично-релевантний) процесу формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти.
Виявлено педагогічні умови (усвідомлення викладачами і студентами необхідності формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки; спрямованість змісту навчальних дисциплін та позанавчальних заходів на формування готовності майбутніх викладачів до створення позитивного іміджу закладу вищої освіти; створення середовища, сприятливого для конвертації набутих здобувачами вищої освіти знань і умінь в ідміджетворчу діяльність) ефективної реалізації моделі формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти.
Здійснено експериментальну перевірку ефективності моделі формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки. Схарактеризовано організацію експериментальної перевірки досліджуваної моделі. Аргументовано, що отримані результати педагогічного експерименту дозволили стверджувати, що розроблена й теоретично обґрунтована модель формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки забезпечила ефективність професійної підготовки здобувачів вищої освіти за Освітньо-професійною програмою Педагогіка вищої школи другого (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальністю 011 Освітні, педагогічні науки галузі знань 01 Освіта/Педагогіка.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше: розроблено, обґрунтовано та експериментально перевірено ефективність моделі формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки, яка відображає формування означеної характеристики особистості у конструктивній взаємодії основних блоків (концептуально-цільовий, організаційно-методичний, контрольно-коригувальний), унаочнює педагогічні умови (усвідомлення викладачами і студентами необхідності формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки; спрямованість змісту навчальних дисциплін та позанавчальних заходів на формування готовності майбутніх викладачів до створення позитивного іміджу закладу; створення середовища, сприятливого для конвертації набутих здобувачами вищої освіти знань і умінь в іміджетворчу діяльність) та етапи (мотиваційно-когнітивний, професійно-діяльнісний, діагностично-релевантний) формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти в процесі магістерської підготовки. Схарактеризовано проблему формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти в теорії та практиці вітчизняної та зарубіжної освіти. Визначено структуру готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти в аспекті виокремлення особистісно-мотиваційного, когнітивно-операційного, результативно-оцінного компонентів. Розроблено організаційно-методичне забезпечення формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки, визначено критерії (особистісно-мотиваційний, когнітивно-операційний, результативно- оцінний), показники і рівні (високий, середній, низький) сформованості готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти. Здійснено експериментальну перевірку ефективності моделі формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки.
Уточнено та конкретизовано сутність понять «імідж закладу вищої освіти», «готовність майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти», «формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти».
Удосконалено зміст, форми, методи магістерської підготовки майбутніх викладачів у закладі вищої освіти.
Подальшого розвитку набули наукові уявлення про сутність і структуру готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти, зміст та організаційно-методичне забезпечення професійної підготовки майбутніх викладачів вищої школи.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробленні та впровадженні в освітній процес педагогічних закладів вищої освіти організаційно-методичного забезпечення, спрямованого на формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки, а саме: Комплексний план формування готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки; навчально-методичний комплекс реалізації програми курсу за вибором «Імідж як інструмент конкурентоздатності закладу вищої освіти»; внутрішньокафедральний семінар «Педагогічне керівництво формуванням готовності майбутніх викладачів до створення іміджу закладу вищої освіти у процесі магістерської підготовки»; методичний супровід позанавчальних заходів: вебквест «Формування іміджу закладу вищої освіти: погляд майбутнього викладача», інтерактивний форум «Сучасний заклад вищої освіти: імідж та соціальні перспективи», що може бути використано у процесі фахової підготовки майбутніх викладачів, у ході підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів вищої освіти, фахової передвищої освіти та професійно-технічної освіти.
Формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Соколова Ганна Миколаївна; Sokolova Hanna Mykolaivna
У дослідженні запропоновано теоретичне обґрунтування та методичне розв’язання проблеми формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано.
Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що сучасні тенденції виховання високодуховної, культурно компетентної особистості, відображені в чинних документах, зумовлюють пильну увагу фахівців до становлення людини культури - нового типу особистості з високим рівнем розвитку художньо-творчих здібностей, особистісного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в духовному самовираженні засобами мистецтва.
Важлива роль у вирішенні цих завдань належить музичному мистецтву, а тенденції формування культурної компетентності особистості спрямовують увагу фахівців позашкільної освіти на вивчення різноманітних дефініцій виконавської культури дітей і молоді. У зв’язку з цим перед музичною педагогікою постає завдання формування сценічно-виконавської культури, яка забезпечує злагодженість виконавських дій та ефективність відтворення художньо-образного змісту музичних творів, зокрема учнями дитячих музичних шкіл.
Проте, аналіз науково-методичної літератури з досліджуваної проблеми, а також вивчення сценічного досвіду учнів-піаністів дитячих музичних шкіл змушує констатувати наявність низки суперечностей, зокрема між: культуротворчими тенденціями сучасної педагогіки й недостатньою розробленістю категорії сценічно-виконавської культури учнів мистецьких закладів позашкільної освіти; спрямованістю освітнього процесу музичних шкіл на організацію виконавської діяльності учнів і недостатньою увагою до формування їх сценічно-виконавської культури; важливістю оволодіння учнями музичних шкіл сценічно-виконавською культурою та браком досліджень щодо теоретичних і методичних основ її формування.
Зважаючи на вищевикладене, у дисертації з’ясовано теоретичні основи формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано; розроблено методику формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано; схарактеризовано педагогічні умови, форми та методи формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано; здійснено критеріально-рівневе оцінювання сформованості сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано.
Зокрема, виявлено, що сценічно-виконавська культура є важливим чинником успішної виконавської діяльності, що охоплює різнорідні процеси, якості, навички та вміння, пов’язані з виконавським і сценічним мистецтвом. Сценічно-виконавську культуру інструменталіста визначено як складну інтегровану якість особистості, що виявляється у здатності виконавця до свідомого трактування художнього образу й ефективної реалізації власного виконавського задуму під час публічного виступу.
Виокремлено основні структурні компоненти сценічно-виконавської культури учня музичної школи'. 1) мотиваційно-ціннісний (інтерес і прагнення до сценічного виконавства; наявність потреб і мотивів, які спонукають учня до набуття і вдосконалення власної сценічно-виконавської культури); 2) когнітивно-пізнавальний (наявність необхідної бази знань у галузі сценічного виконавства; орієнтування у стилях і жанрах інструментальних творів, традиціях вітчизняного та світового виконавського мистецтва);
3) емоційно-психологічний (психологічна готовність до публічного виступу; виконавська надійність; емоційна стабільність і сценічна витримка);
4) виконавсько-творчий (належний рівень технічної майстерності; спроможність емоційно виразно виконувати й інтерпретувати твір відповідно до власного виконавського задуму); 5) рефлексивно-оцінювальний (спроможність учнів аналізувати виконавські і сценічні якості, адекватно оцінювати якість власного сценічного виконання й набутий виконавський досвід; спроможність усвідомити наявні виконавські проблеми та накреслити шляхи вдосконалення власної сценічно-виконавської культури).
Визначено, що сценічно-виконавська культура учнів дитячих музичних шкіл ґрунтується на природних задатках, проте може бути сформована у процесі у процесі навчання гри на фортепіано. З цією метою запропоновано відповідну методику, яку трактовано як сукупність взаємопов’язаних елементів і чинників доцільного й ефективного формування сценічно- виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл в процесі навчання гри на фортепіано.
Зазначена методика окреслює мету й завдання, методологічні підходи, педагогічні принципи, педагогічні умови, етапи, форми та методи, а також очікуваний результат формування зазначеної якості.
Метою методики визначено формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано, а завданнями - формування або розвиток усіх визначених нами компонентів зазначеної особистісної якості: мотиваційно-ціннісного, когнітивно- пізнавального, емоційно-психологічного, виконавсько-творчого та рефлексивно-оцінювального.
Методологічними засадами формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано визначено методологічні підходи (культурологічний, особистісно орієнтований, діяльнісний, компетентнісний, мотиваційний) і педагогічні принципи (індивідуального підходу; особистісного цілепокладання; систематичного та послідовного навчання; єдності розвитку виконавських умінь та артистизму; рефлексивності; активності; семіотичної спрямованості та інтерпретації музичного тексту тощо).
Очікуваним результатом розробленої методики визначено сформованість сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано.
Педагогічними умовами ефективного перебігу зазначеного процесу визначені: 1) психологічно комфортна педагогічна взаємодія вчителя і учня на основі позитивного прогнозування, поваги та підтримки; 2) забезпечення художньо-творчого розвитку учня, зокрема розвитку здатності до інтерпретації (у т. ч. шляхом оптимального добору музичного репертуару); 3) організація систематичних виступів учнів (на різноманітних концертах, конкурсах, фестивалях) з метою залучення їх до сценічної практики та формування навичок виступу перед публікою.
Основними формами формування сценічно-виконавської культури учнів у процесі навчання гри на фортепіано виокремлено індивідуальну, самостійну, групову (участь дитини в музичних ансамблях і гуртках) та концертно-публічну (виступи на концертах, фестивалях тощо).
Методи формування сценічно-виконавської культури диференційовано відповідно до впливу на її структурні компоненти: мотиваційні (заохочення, зацікавлення, мотиваційна розповідь, «виконавська колекція», використання сучасних комп’ютерних та інтернет-ресурсів, відвідування он-лайн та оф-лайн концертів, майстер-класів, віртуальних музеїв); когнітивні (пояснення, розповіді, бесіди, ілюстрування, демонстрування, «історична скарбничка піаніста», «секрети виконавця», «мистецький діалог», безпосереднє закріплення та повторення матеріалу на суміжних предметах); емоційно- психологічні (навіювання та самонавіювання, заспокоєння та самозаспокоєння, аутотренінг, релаксація, дихальні вправи, «емоційна перебудова», «емоційний вираз і виразність»); виконавсько-технічні (технічні вправи, варіативне вивчення музичного матеріалу, імпровізація, метод «споріднених предметів»); рефлексивно-оцінні (самостійне та колективне оцінювання, порівняння, самостійна та групова рефлексія, «журнал рефлексії», «портфоліо», рефлексивні запитання) тощо.
Педагогічний експеримент з перевірки ефективності методики формування сценічно-виконавської культури учнів тривав протягом 2019¬2023 років і містив три послідовні етапи: констатувальний, формувальний і контрольний. До роботи було залучено 12 педагогів і 80 учнів позашкільних закладів мистецької освіти (зокрема Сумської музичної школи № 1, Гадяцької дитячої мистецької школи; Дніпровської дитячої музичної школи № 6 ім. В.І. Скуратовського; Недригайлівської дитячої музичної школи).
Для діагностичної роботи визначено критерії, показники та рівні сформованості сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл. Відповідно до структури зазначеної якості виокремлено мотиваційний, пізнавальний, психологічний, виконавський і рефлексивний критерії (з відповідними показниками) та високий, середній і низький рівні її сформованості, а також розроблено систему оцінювання її компонентів за 12- тибальною шкалою.
Для діагностики використано методи', опитування (у формі бесід і анкетування) учнів і батьків; тестування (у вигляді спеціальних тестів або завдань); аналіз педагогом або експертом виступів учня; аналіз дитиною виступів музикантів різного рівня та самоаналіз власних виступів (у т. ч. за допомогою відеозаписів); методи математичного опрацювання результатів дослідження. Розроблено низку завдань, відповідних критеріям сформованості сценічно-виконавської культури учнів (інколи для діагностики за кількома критеріями одночасно).
За результатами констатувальної діагностики виявлено, що майже половина учнів-піаністів мають низький рівень сформованості сценічно- виконавської культури, і лише незначна частка учасників експерименту впорались із поставленими завданнями на достатньо високому рівні (з урахуванням чинних вимог до кожної вікової групи).
Виокремлено три етапи формування сценічно-виконавської культури: 1) мотиваційно-емоційний (розвиток у дітей інтересу та позитивної мотивації до сценічно-виконавської діяльності); 2) формувально-розвивальний (етап технічної підготовки та формування сценічної майстерності); 3) виконавсько- рефлексивний (навчання учнів об’єктивно оцінювати виконавські та сценічні якості, усвідомлювати наявні виконавські проблеми та накреслювати шляхи вдосконалення власної сценічно-виконавської культури).
У ході роботи зазначені етапи багаторазово впроваджено в освітній процес, із застосуванням на кожному з них запропонованих педагогічних умов, форм і методів формування сценічно-виконавської культури учнів.
Наприкінці дослідження проведено контрольну діагностику сформованості сценічно-виконавської культури учнів, яка засвідчила позитивні результати експериментальної роботи. Кількість учнів з високим і середнім рівнями сценічно-виконавської культури учнів збільшилася відповідно на 14,25 % і 13,75 %, а з низьким рівнем зменшилась на 28 %. Суттєве покращення сформованості сценічно-виконавської культури за емоційно-психологічним і виконавсько-творчим компонентами зумовлено підвищенням рівня технічної підготовки дітей та набуттям ними певного досвіду сценічної діяльності протягом навчального року.
Отже, у результаті педагогічного експерименту доведено ефективність методики формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів і проблем формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано. Перспективними напрямами подальших наукових досліджень визначено розроблення технологій формування конкретних компонентів сценічно-виконавської культури юних піаністів.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що:
вперше здійснено цілісний науковий аналіз і запропоновано розв’язання проблеми формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано, зокрема: обґрунтовано сутність і структуру сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл; розроблено методику (наукові підходи, дидактичні принципи, педагогічні умови, форми, методи та етапи) формування зазначеної якості в контексті фортепіанного навчання; визначено педагогічні умови формування сценічно-виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано (психологічно комфортна педагогічна взаємодія вчителя і учня на основі позитивного прогнозування, поваги та підтримки; забезпечення художньо-творчого розвитку учня; організація систематичних виступів учнів з метою залучення їх до сценічної практики та формування навичок виступу перед публікою); виокремлено мотиваційно-емоційний, формувально-розвивальний, виконавсько-рефлексивний етапи, індивідуальну, самостійну, групову та концертно-публічну форми та мотиваційні, когнітивні, емоційно-психологічні, виконавсько-технічні, рефлексивно-оцінні методи формування сценічно-виконавської культури учнів у процесі навчання гри на фортепіано; експериментально перевірено ефективність зазначеної методики;
конкретизовано сучасні тенденції та проблеми формування сценічно- виконавської культури учнів дитячих музичних шкіл у процесі навчання гри на фортепіано; сутність методологічних підходів і педагогічних принципів, форм і методів навчання в контексті формування сценічно-виконавської культури учнів у процесі навчання гри на фортепіано; критерії, показники та рівні сформованості досліджуваної якості;
подальшого розвитку набули форми і методи музичної освіти учнів дитячих музичних шкіл; культурологічний, особистісно орієнтований, діяльнісний, компетентнісний, мотиваційний наукові підходи, принципи особистісного цілепокладання, єдності розвитку виконавських умінь та артистизму, семіотичної спрямованості, інтерпретації музичного тексту тощо.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в можливості їх використання в процесі музичного навчання дітей у позашкільних закладах мистецької освіти й для підготовки педагогів відповідних спеціальностей. Результати наукової роботи можуть бути використані при підготовці навчальних і методичних посібників, методичних рекомендацій, навчальних робочих програм з питань фортепіанного навчання учнів дитячих музичних шкіл. Матеріали дослідження можуть слугувати підставою для оновлення змісту фахових навчальних дисциплін (фортепіано, баян, акордеон, ансамбль тощо) позашкільних закладів мистецької освіти.