Дисертації

Постійне посилання зібрання

https://repository.sspu.edu.ua/handle/123456789/159

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 70

Акмеологічні засади організації професійно орієнтованого фізичного виховання студентів аграрних спеціальностей
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2020) Сахненко Анна Василівна; Sakhnenko Anna Vasylivna
У дисертації на основі теоретичних методів вивчення інформаційних джерел, узагальнення і систематизації емпіричного досвіду, цілісного наукового аналізу особливостей професійної діяльності та професійно важливих якостей здійснено наукове обґрунтування, розробка та практичне розв’язання проблеми організації акмеологічно спрямованого професійно орієнтованого фізичного виховання студентів аграрних спеціальностей. Аналіз основних проблем акмеологічно спрямованого професійно орієнтованого фізичного виховання студентів аграрних спеціальностей у процесі формування професійно важливих якостей студентів аграрних спеціальностей дозволив визначити перелік професійно важливих якостей і ціннісних установок, що становлять основу професіоналізму майбутнього фахівця аграрної промисловості і створюють передумови для його саморозвитку і самовдосконалення у період навчання у закладі вищої освіти і впродовж професійної діяльності. Розробка та обґрунтування концептуальних орієнтирів дослідження виявили, що концепція дослідження професійно орієнтованого фізичного виховання ґрунтується на системному, компетентісному, акмеологічному та діяльнісному підходах. Системотворчим у дослідженні акмеологічних засад професійно орієнтованого фізичного виховання студентів аграрних спеціальностей визначено акмеологічний підхід. З метою визначення сучасного стану професійно орієнтованого фізичного виховання студентів аграрних спеціальностей було проведено констатувальний експеримент. Вирішення завдань констатувального експерименту здійснювалось за трьома аспектами − теоретична підготовленість, фізична підготовленість та стан здоров’я. Результати впровадження і експериментальної перевірки ефективності використання моделі організації акмеологічно спрямованого професійно орієнтованого фізичного виховання студентів аграрних спеціальностей в умовах освітнього процесу закладу вищої освіти дозволяють стверджувати, що на початковому етапі середні значення показників професійно орієнтованої фізкультурної акме-обізнаності, професійно орієнтованої фізичної підготовленості і рівня фізичного здоров’я у обох групах суттєво не відрізнялись. Експериментальна перевірка виявила позитивну динаміку та достовірно вищий приріст результатів представників експериментальної групи у порівнянні з контрольною за показниками акме-когнітивного, фізичного та здоровязбережувального компонентів і загальним показником акмеологічної професійної фізичної готовності. Статистична обробка отриманих результатів підтвердила ефективність використання моделі організації акмеологічно спрямованого професійно орієнтованого фізичного виховання в умовах навчального процесу студентів аграрних спеціальностей.
Акмеологічні засади розвитку рухових якостей студенток закладів вищої освіти в умовах професійної підготовки
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Самохвалова Ірина Юріївна; Samokhvalova Iryna Yuriivna
Дисертаційне дослідження присвячене розкриттю та урахуванню акмеологічних засад розвитку рухових якостей студенток закладів вищої освіти в умовах професійної підготовки. На підставі експертного оцінювання встановлено, що на розвиток рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки впливають не лише сутнісні характеристики професійної підготовки, а й навички самоосвіти та подальшого самовдосконалення, що обумовлює досягнення власних вершин: професійного й особистісного акме. У роботі уперше: теоретично обґрунтовано структуру та зміст програми розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах; систематизовано форми, засоби та методи фізичного виховання студенток ЗВО в умовах професійної підготовки з урахуванням акмеологічних засад розвитку в них рухових якостей; розроблено інформаційну систему «Рух – це життя» для розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах. Підтверджено: недостатність рівня рухової активності студенток; тренд погіршення показників фізичного стану молодих жінок; позитивний вплив занять фізичною культурою і спортом на фізичні підготовленість, працездатність, функції серцево-судинної та дихальної систем людського організму; необхідність врахування біологічної циклічності функцій жіночого організму та стану здоров’я при плануванні системи фізичного виховання студенток закладу вищої освіти у процесі їх професійної підготовки на акмеологічних засадах; особливості використання різних форм, методів та засобів фізичного виховання для розвитку рухових якостей студенток закладів вищої освіти в умовах їх професійної підготовки; показники загального фізичного стану студенток при оцінці ефективності програм з фізичного виховання студентської молоді. Доповнено і розширено: результати практичного досвіду розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки; матеріали про особливості динаміки загального фізичного стану студенток ЗВО та його окремих компонентів; результати наукових розвідок про важливість урахування фаз ОМЦ (біологічної циклічності функцій жіночого організму) при плануванні фізичних навантажень у фізкультурно-оздоровчому процесі; експериментальний матеріал щодо наявності сприятливих та несприятливих фаз ОМЦ жінок під час інтенсивної рухової активності; методики організації та проведення занять у відповідності до фізичної підготовленості студенток, їхніх морфофункціональних та індивідуально-психологічних можливостей; матеріали про форми, методи й засоби фізичного виховання щодо розвитку рухових якостей, поліпшення стану фізичного здоров’я, забезпечення гармонійного розвитку особистості на засадах акмеологічного підходу.
Вдосконалення організації внутрішнього контролю на промисловому підприємстві
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Іжболдіна Анжеліка Валеріївна; Izhboldina Anzhelika Valeriivna
Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у створенні теоретичного підґрунтя щодо організації внутрішнього контролю на промислових підприємствах на основі його аналітичного дослідження та удосконалення управління ним. Досліджено сутність і еволюцію поняття «внутрішній контроль» та запропоновано його власне визначення. Наша точка зору ґрунтується на прагненні виробити універсальні підходи до визначення контролю у чистому вигляді, тому для ідеального розуміння контролю, що розглядається поза економічними та управлінськими системами, погляд на контроль як на спосіб покращення діяльності видається правомірним. При цьому можна погодитися і з тим, що контрольна діяльність є вторинною стосовно будь-якої іншої основної, результати якої вивчаються контролем. Пропонується періодизація виникнення різних концептуальних поглядів на контроль. Проведена нами систематизація дозволила дійти висновку про те, що розвиток контролю здійснюється непросто паралельно технічному прогресу, але й ґрунтуючись у ньому. Під внутрішнім контролем слід розуміти потужний механізм заходів або підходів, спрямованих на ефективність розробки та реалізації управлінських рішень на підприємстві з метою всебічного та неупередженого контролю на певному рівні для забезпечення отримання (збільшення) доходу або покращення (стабілізація) фінансового стану підприємства, що дозволить регулювати регулярність існування господарських операцій та їх економічну ефективність для підприємства. Визначено інструментарій організації внутрішнього контролю на промислових підприємствах. В дослідженні враховано ряд зовнішніх та внутрішніх факторів, що мають вплив на внутрішній контроль; систематизовано основні функції внутрішнього контролю (інформаційна, діагностична, комунікаційна, функція оцінки) та запропонована комбінована функція внутрішнього контролю, як координаційно-коригувальна, яка дозволить здійснювати своєчасний та результативний контроль управлінням підприємством. Також визначено ключові завдання організації системи внутрішнього контролю на промислових підприємствах (забезпечення законності та достовірності відображення інформації в обліку, виявлення та встановлення причин відхилень у процесі господарської діяльності, контроль за дотриманням встановленого регламентного забезпечення структурних підрозділів, проведення оцінки кінцевих результатів всього колективу, прийняття управлінських рішень щодо ефективної роботи організації), які мають вплив на ефективність управління діяльністю підприємства. Уточнено елементи системи внутрішнього контролю на промислових підприємствах. Систему внутрішнього контролю на промисловому підприємстві в дослідженні удосконалено шляхом додання до її елементів внутрішнього середовища підприємства та побудови його оптимальної моделі, які містять основні підстави, що визначають сутність внутрішнього контролю середовища, мету, завдання, елементи, методику системного аналізу та п’ять етапів проведення аналізу функціонування економічної системи (виявлення та чітке формування кінцева мета, конкретизація мети окремих підрозділів; оцінка рівня якості та кількості продукції, ресурсозбереження, організаційно- технічний розвиток виробництва, налагодження мережі постачальників (клієнтів); проведення аналізу зростання обсягів виробництва та продажу, аналіз ринку збуту; поліпшення обслуговування та якості сервісу, підвищення якості життя працівників, охорона навколишнього середовища; надання кількісної та якісної оцінки неструктурованим та структурованим проблемам). Визначено критерії оцінювання системи внутрішнього контролю на промислових підприємствах. Система внутрішнього контролю, з метою поліпшення фінансового стану підприємства та надання комплексної оцінки, повинна розробити та встановити порядок застосування аналітичних процедур, ґрунтуючись відповідно до критеріїв внутрішнього контролю та специфіки діяльності підприємства. Для визначення ефективності контролю застосовують критерії оцінки ефективності їх діяльності, які зображені в розробленій моделі оцінювання системи внутрішнього контролю на промислових підприємствах. Після систематизування наданих знань вчених щодо наявних методів внутрішнього контролю, в роботі розроблено модель спроможності та надійності здійснення методів управління системи внутрішнього контролю. Обґрунтовано вибір аналітичної концепції як підґрунтя формування і розвитку внутрішнього контролю на промисловому підприємстві. Відображення поточного стану справ та пошук напрямів зростання прибутковості підприємства повинно бути відображено у докладі служби внутрішнього контролю управління. Відповідно до звіту вбачається обов’язкове проведення моніторингу діяльності суб’єкта господарювання для якісної оцінки його результатів. В результаті таких досліджень для надійності системи внутрішнього контролю в дисертаційному дослідженні розроблена методика оцінки системи внутрішнього контролю, яка б дозволяла проводити моніторинг відповідності системи внутрішнього контролю поточних і перспективних умов ведення господарської діяльності, стратегії розвитку, передбачала своєчасне оновлення контрольної середовища, форм і видів контролю. В ході аналізу функціонування організації та підрозділу внутрішнього контролю підприємства в роботі доведено необхідність у створенні та розробленні «Дорожньої карти» та побудови моделі ефективності системи внутрішнього контролю. Основними рекомендаціями можуть слугувати: дотримання основних принципів внутрішнього контролю; наявність повного викладення повноважень суб’єктів внутрішнього контролю та якісної системи мотивації співробітників цього відділу; визначення правил та вимог звітування щодо здійснення контрольних процедур; збіг стратегічних цілей внутрішнього контролю з цілями підприємства; концентрація уваги на можливі ризики здійснення основної діяльності; здійснення постійного моніторингу за усуненням виявлених недоліків та недопущення у майбутньому. Сформульовано рекомендації щодо підвищення рівня організації внутрішнього контролю на промислових підприємствам та використано ці рекомендації в їх діяльності. Необхідно закріпити і фінансувати діяльність сторонніх організацій з аудиту і моніторингу економічної безпеки. Такий моніторинг слід проводити щорічно. Хоча це спричинить за собою додаткові витрати на діяльність підприємства, це допоможе зберегти частину бюджету.
Вокальна імпровізація в поп-музиці другої половини ХХ століття
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Сунь Юань; Sun Yuan
Дослідження присвячено проблемі вокальної імпровізації в поп-музиці другої половини XX століття. Схарактеризовано вокальну імпровізацію в поп- музиці як мистецтвознавчу проблему. Окреслено теоретичні аспекти вокальної імпровізації, упорядковано та розкрито зміст базових понять дослідження, наведено авторські ознаки вокальної імпровізації (спонтанність і творчість, музична розмова та взаємодія, технічна майстерність і музична лексика, емоційне вираження та розповідь, індивідуальність та мистецька ідентичність). Упорядковано історіографічну базу дисертації за хронологічним і проблемним критерієм. Доведено, системні розвідки, які висвітлюють питання вокальної імпровізації в поп-музиці другої половини XX століття відсутні як у вітчизняному, так і міжнародному просторі. Представлено історичний розвиток вокальної імпровізації, становлення якої відбувалося в поп-музиці другої половини XX століття. Виокремлено етапи становлення поп-музики, в контексті яких розвивалася вокальна імпровізація: 1) зароджувальний (1950) - поява рок-н-ролу, створення американських рок- гуртів; 2) контркультурный (1960) - появлення британських рок-гуртів, стилю мотаун і соул; 3) піднесення (1970-ті) - поява диско, глем-року; 4) інноваційно- прогресивний (1980) - поява синтезаторів, а також злиття елементів поп, рок, електронної музики; 5) альтернативний (1990) - синтез поп-музики та ритм-енд- блюзу. Розглянуто техніки та елементи вокальної імпровізації. З’ясовано значення мелодійних прикрас (вокальні ходи, прикрашені інтервали, переосмислення мелодій, блюзові бенди та слайди, динамічне фразування), варіацій (вокальні рифи, гармонічні зміни, перехід від одного стилю до іншого, висота голосу, діапазон), ритмічної імпровізації та синкопування у вокальній імпровізації другої половини XX століття. Охарактеризовано скет-спів та його еволюцію до вокальної імпровізації, зокрема в жанрах соул, ритм-енд-блюз, рок, хіп-хоп. Окреслено особливості техніки ад-ліббінгу в поп-музиці другої половини XX століття, зокрема в блюзі, ритм-енд-блюзі, рок-н-ролі, соулі, році. Аргументовано, що до технік та елементів вокальної імпровізації зверталися співаки, діяльність яких розгорталася протягом другої половини XX століття (Френк Сінатра, Елла Фіцджеральд, Елвіс Преслі, Чак Беррі, Рей Чарльз, Ніна Сімон, Арета Франклін, Дженіс Джоплін, Фредді Мерк’юрі, Стіві Вандер, Етта Джеймс, Джеймс Браун, Діззі Гіллеспі, Чарлі Паркер, Сара Вон, Френк Заппа, Джон Ентвіст, Боббі Макферрін, Бі Бі Кінг, Мік Джаггер, Дженіс Джоплін та інші). Проаналізовано особливості вокальної імпровізації в американській поп- музиці другої половини XX століття. Доведено, провідним жанром поп- музики (1950) став рок-н-рол, представники якого (Чак Беррі, Літл Річард, Елвіс Преслі, Бадді Голлі) заклали підґрунтя подальшому розвитку різноманітних музичних жанрів, популярність яких припадає на другу половину XX століття. З’ясовано, рок-н-рол поступається жанру соул (1960), тоді як в 1970-х роках популярність завойовує диско (Донна Саммер, Глорія Гейнор, Даяна Росс). Акцентовано увагу на вокальній імпровізації Майкла Джексона, прояв якої спостерігаємо в різних музичних жанрах, а саме: диско, рок, електронна музика. Аргументовано, кінець XX століття синтезує різноманітні музичні жанри, співаки яких пропонують могутній та глибокий вокал, здатний до виразних мелізмів та варіацій (Вітні Г’юстон, Мерая Кері). Виявлено специфіку вокальної імпровізації в поп-музиці Великобританії в другій половині XX століття, де рок став провідним жанром популярної музики досліджуваного періоду. З’ясовано, до вокальної імпровізації звертаються рок- гурти («Бітлз», «Роллінг Стоунз», «Ті, хто», «Пінк Флойд», «Лед Зеппелін», «Квін») та сольні виконавці (Елтон Джон, Девід Боуї). Охарактеризовано вокальну імпровізацію в українській та китайській поп-музиці другої половини XX століття. Встановлено особливості розвитку поп-музики та вокальної імпровізації на території України та Китаю, з’ясовано тематику текстів. Виокремлено видатних китайських вокалістів другої половини XX століття (Тереза Тенг, Фей Вонг, Алан Там, Цуй Цзянь). Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві здійснено комплексне дослідження, в межах якого висвітлено вокальну імпровізацію в поп-музиці другої половини XX століття, а саме: схарактеризовано вокальну імпровізацію в поп-музиці як мистецтвознавчу проблему, розкрито теоретичні аспекти вокальної імпровізації, відображено історіографію досліджуваної проблеми та представлено історичний контекст вокальної імпровізації в поп-музиці; розглянуто техніки та елементи вокальної імпровізації, сфокусовано увагу на мелодійних прикрасах, варіаціях, ритмічній імпровізації, синкопуванні, що стали частиною вокальної імпровізації, обґрунтовано еволюцію скет-співу до вокальної імпровізації, охарактеризовано техніку ад-ліббінгу в поп-музиці другої половини XX століття; проаналізовано особливості вокальної імпровізації в різних жанрах (рок-н-рол, соул, диско, рок, електронна музика) американської поп-музики другої половини XX століття; виявлено специфіку вокальної імпровізація в британській рок-музиці, популярність якої припадає на другу половину XX століття; охарактеризовано проблему вокальної імпровізації в українській та китайській поп-музиці другої половини XX століття. Конкретизовано поняття «вокальна імпровізація», уточнено особливості вокальної імпровізації в американській та британській поп-музиці другої половини XX століття. Подальшого розвитку дістати теоретичні уявлення щодо вокальної імпровізації в українській та китайській поп-музиці другої половини XX століття. До наукового простору уведено маловідомі і раніше невідомі для вітчизняного наукового загалу іноземні джерела з досліджуваної проблеми. Українське мистецтвознавство збагачено іменами видатних вокалістів. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що основні положення стосовно вокальної імпровізації в поп-музиці другої половини XX століття можуть бути використані: при написанні наукових праць на відповідну тематику; в освітньому процесі закладів вищої освіти, дитячих музичних шкіл; у процесі оновлення змісту існуючих навчальних курсів та розроблення їх окремих тем. Джерельна база та матеріали роботи представляють інтерес для професійних музикантів, мистецтвознавців, культурологів та можуть використовуватися науковцями суміжних галузей. Одержані результати дослідження можуть використовуватися в навчальних курсах вищої професійної музичної освіти («Основи вокальної імпровізації», «Вокальна інтерпретація», «Вокальний ансамбль», «Аналіз музичних творів»).
Джазова обробка народної пісні у творчості українських композиторів другої половини ХХ – початку ХХІ століття
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2022) Соловйов Андрій Михайлович; Soloviov Andrii Mykhailovych
Дисертацію присвячено дослідженню специфіки джазової обробки народної пісні, що функціонує у сучасному музичному просторі України. У роботі констатовані тенденції активної взаємодії фольклорної та джазової культури у творчості українських композиторів другої половини ХХ – початку ХХІ століття, що привело до становлення жанру джазової обробки народної пісні в країні. Встановлено, що нове для фольклору культурне середовище, у стильових координатах якого здійснюється джазова обробка, втілює канонічні моделі прототипу (фольклорного зразка) засобами імпровізаційного мистецтва. Констатовано, що фольклорні прототипи обробок трактуються українськими музикантами як нові джазові стандарти. У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування жанру джазової обробки народних пісень з позицій розгляду імпровізаційних норм прочитання численних канонічних моделей українського фольклорного мелосу у джазі. Методологічна основа дослідження спирається на системні принципи теорії пізнання та її провідні засади: науковість, історизм, взаємозумовленість процесів та об‘єктивність; також – на загальні положення теорії музичного мистецтва. Залучаються основи системного, мистецтвознавчого й культурологічного підходів як методологічного підґрунтя дослідження джазових обробок народних пісень українських композиторів. Застосування системного підходу здійснювалося на базі загальних положень сучасної методології гуманітарних знань, що передбачають сегментацію базових елементів систем, що вивчаються (у даному випадку фольклор та джаз) та виявлення характеру зв‘язку між цими елементами. Залучені джерела підкреслили наукову багатомірність та вагомість обраної нами теми дослідження. Дисертаційне дослідження складається з трьох розділів. У першому розділі роботи зазначено, що фольклор та джаз демонструють найбільш споріднені типи музичного мислення. Категорія «спільного» двох культурних систем базується у парадигматичний площині. Ознаками спільності є: тотожність номінацій стилю та жанру окремих культур історичної форми синкретичного етапу; опора на традиційність та канонічність – базис безписьмових культур у панорамі різних культур світу. Третім моментом спільності фольклору та джазу є відкритість жанровостильових комплексів, їх здатність до міжстильової інтеграції. У четвертих, зазначимо, що у різних типах взаємовідносин елементів базової тріади музичних феноменів: композитор-виконавець-слухач, саме фольклорний та імпровізаційний типи культур мають найбільшу спільність та об‘єднують особи композитора та виконавця в єдиний творчий синкрезис. Нарешті, джазу та фольклору притаманні спільні риси музично-стильової організації, виявлені в орієнтованості на: позаєвропейські ладозвукорядні системи та метро-ритмічні типи; специфічність мелодійної інтонації «з елементами екмеліки»; спільні принципи архітектоніки; на індивідуалізацію вокального та інструментального тембрів, культ нетипових принципів звуковидобування (етнофонія). При розгляді особливостей музично-естетичної системи фольклору та джазу відмітимо їх орієнтованість на естетику тотожності. Категорія відмінного у координатах джазу та фольклору ґрунтується на синтагматичному параметрі кожної культурної системи, тож зазначимо значну ступінь індивідуальності музичної лексики та належність до різних епох: індустріалізація (джаз), архаїчна епоха синкретизму (фольклор). Інші відмінності містяться в аспектах наслідування традиції у фольклорі та джазі. У другому розділі дисертації визначено релевантні ознаки жанру обробки народної пісні, розкрито визначальну роль жанру як наскрізного для вітчизняної музики. Доведено, що еволюція жанру рухалася від аматорської репрезентації фольклорного мелосу – у напрям ускладнення концертних форм. Джазова обробка наприкінці ХХ – у 20-х роках ХХІ століття набуває концептуального рівню. Розглянуто принципи обробки українських народних пісень у контексті різних напрямів. Доведено, що джазові виконавці вдаються до синтезу фолку і джазу, фолку і рок-течії, чим сприяють становленню та розвитку стильових принципів «етноджаз/фолк-джаз», world music, fusion та, частково, етнорок. У роботі систематизовано значну палітру українських джазових обробок. У підсумку виявлено два протилежних творчих підходів у жанрі обробки народної пісні. Перший тип обробки пов‘язаний з принципами точного цитування народної мелодії і навіть у інтенсивному імпровізаційному розгортанні наближений до першоджерела.Народний наспів у цій групі обробок трактується як джазовий стандарт, в основі формотворчих принципів джазового квадрату переважають імпровізації на ладову та метроритмічну канонічні моделі фольклорного прототипу (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, петрівчані і т. ін.). Стабільними елементами зазначеного типу є прийоми джазового формотворення (джазовий квадрат, риф, патерн, брейк), мобільними – джазова гармонізація та відповідне інструментальне аранжування. За аналогією із технікою полістилістики в академічній музиці ХХ – ХХІ ст. Цей тип наближений до колажного типу полістилістики. Другий тип джазової обробки уникає точного цитування фольклорного джерела, і у підсумку імпровізаційна композиція виявляється доволі віддаленою від народнопісенного оригіналу. У зазначеному типі відтворюються окремі елементи канонічної моделі прототипу обробки (наспіву), які набувають варіантно-варіаційного перетворення у процесі імпровізації засобами джазової лексики. Цей композиційний прийом джазової обробки наближений до алюзійного типу полістилістики в академічній музиці. Основні елементи джазової мови є діалектичними за своєю суттю і належать до двох творчих параметрів феномену імпровізаційного мистецтва. Кожен з них існує у контексті жанру обробки в просторі між спланованим, вивченим та спонтанним, миттєвим. Спланована стратегія імпровізації є тим патерном, що відтворює канони різних джазових жанрів. Спонтанне, миттєве, інтуїтивно знайдене у розгортанні імпровізації на канонічні правила побудови тексту прототипу і є власне суттю джазового музикування. У третьому розділі дисертації досліджено змістовні й музичностильові пріоритети творчості українських джазових композиторів. На підставі цілісного аналізу джазових сюїт з обробок народних пісень (фортепіанних – у творчості О. Саратського, вокально-інструментальних – у творчості А. Пивоварова) та джазових обробок українських народних І. Закуса та В. Тормахової – виявлено та охарактеризовано стабільні та мобільні елементи зазначених композицій в аспекті «канон-імпровізація». З‘ясовано, що О. Саратський в обробках звертається до народнопісенних прототипів різної історичної доби (від архаїчних коломийок – до зразків пізньої пісенної формації). У його творчості констатовано наявність двох груп джазових обробок: обробки першого типу втілюють жанрово-стильовий канон коломийки, обробки другого типу у якості фольклорного прототипу мають пісні більш пізнього походження із розвиненою мелодикою та сталою тонально-гармонійною системою. Обробки першого типу пов‘язані із принципом імпровізації на квадрат, де параметри ладу та гармонії є мобільними, а формотворчий канон стабільним елементом. У джазових обробках другого типу констатовано тенденцію академізації обробки, її наближення до норм жанру фортепіанної фантазії концертного типу. Розглянуто «Лемківську сюїту» А. Пивоварова, з‘ясовано стильові особливості прототипів джазових обробок, що поєднані у сюїту. Констатовано належність лемківських співанок до найбільш архаїчного регіонального шару карпатського фольклору, який характеризується мовним та музичним консерватизмом. Зазначені канонічні моделі для імпровізації, якими є ладові та метро-ритмічні особливості прототипів. Стабільним елементом джазових обробок є формотворчий параметр. Розкрито особливості творчого процесу створення етноджазових вокальноінструментальних композицій І. Закуса та вказано на здобутки його наукового доробку, який досліджував прийоми етнофонії наспівів різних культурних ландшафтів семи основних регіонів України, що додатково збагачує тембровий колорит джазових обробок І. Закуса. Окреслено його творчий метод поєднання джазової обробки з аранжуванням у процесі зміни прийомів викладення теми. Вказано, що композитором задіяно максимальну кількість канонічних моделей різних елементів музичної мови фольклорного першоджерела в обробках І. Закуса. Розкрита найбільша відповідність імпровізаційних моментів його обробок саме джазовому стилю. Розглянуто особливості авторських естрадно-джазових обробок В. Тормахової. Виявлено, що композиторка використовує широку палітру народнопісенних жанрів різних пісенних формації: від архаїки – до пізніх зразків (від колядок – до кантів), втілюючи їх сутнісні музичні характеристики мовою джазової стилістики. Авторка використовує темброво-фактурні барви акапельних обробок народної пісні для чоловічого ансамблю. Зазначено особливості прочитання жанру обробки у творчості В. Тормахової, виявлено зв‘язок структури обробок з вербальним компонентом прототипу. Відзначено динамізацію джазової обробки за рахунок темброво-виконавських прийомів та різних стильових елементів фанку, реґі, босанови та хіп-хопу. Канонами в обробках авторки слугують мелодико-тематичний «екстракт» та етнофонія, стабільний елемент – формотворчий (структура); мобільний – метроритм. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше розглянуто специфіку музично-теоретичних систем джазу і фольклору та акцентовано категорії спільного та відмінного у парадигматичному та синтагматичному параметрах вказаних культурних систем. При цьому теоретико-методологічні настанови дослідження корелятивної пари «канон – імпровізація» імплементовано у евристичний простір джазу. Розкрито значення жанру джазової обробки народної пісні у контексті вітчизняної музичної культури, а також виявлено стабільні та мобільні елементи джазових обробок українських народних пісень в аспекті «канон-імпровізація». Розглянуто принципи інтерпретації фольклору в обробках у контексті напрямів етноджаз (фолк-джаз), world music та fusion. У дисертації вперше систематизовано підсумки наукового пошуку українських джазменів Ігоря Закуса, Вероніки Тормахової щодо етномузикознавчої проблематики та досліджено зв‘язок з творчими принципами джазових обробок. Суттєві моменти новизни пов‘язані із вивченням конкретних прийомів імпровізаційного втілення жанрових канонів тих фольклорних прототипів обробки, які презентують різні пісенні формації архаїчної, середньої та пізньої доби. У дисертації зазначені творчі принципи авторів джазових обробок у ракурсі принципів полістилістики.
Дидактична гра як метод формування історичних понять у розумово відсталих учнів
(Інститут спеціальної педагогіки НАПН України, 2013) Косенко Юрій Миколайович; Kosenko Yurii Mykolaiovych
У дисертації розкрито ознаки, структурні компоненти, класифікації та функції методів навчання взагалі та методу дидактичної гри зокрема. Теоретично обґрунтовано та розроблено зміст дидактичної гри як методу формування історичних понять у розумово відсталих школярів: модель методу дидактичної гри з формування історичних понять у дітей із розумовою відсталістю, класифікацію ігор для уроків історії спеціальних шкіл, ігрові комплекси та методику їх застосування; визначено критерії та рівні сформованості історичних понять у розумово відсталих школярів. Експериментально виявлено та описано рівні сформованості суспільно-історичних понять у школярів із розумовою відсталістю перед вивченням історії та їх мотивацію до вивчення історії. Доведено ефективність запропонованої моделі методу дидактичної гри, комплексу та методики використання навчальних ігор на уроках історії в спеціальних закладах.
Економічні стратегії безпекоорієнтованого розвитку підприємств в Україні
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2024) Івченкo Анатолій Григорович; Ivchenko Anatolii Hryhorovych
Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у створенні теоретико-методичних засад розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку підприємств на підставі сформованого теоретичного базису, результатів аналізу умов та передумов такого типу розвитку підприємств в національній економіці, сукупності концептів та компонентів розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку підприємства, використання сформованого інструментарію їхнього розроблення та реагування на загрози безпекоорієнтованому розвитку підприємств. В роботі показано, що поняття «розвиток підприємства» є похідним від загальнофілософської категорії «розвиток». Надано семантичне поле розвитку та побудовано семантичну піраміду формування поняття «розвиток підприємства». Природу розвитку підприємства розкрито через його контексти (процес, діяльність, можливість, результат, умова тощо). За низкою критеріїв подано класифікацію типів розвитку підприємства. Проаналізовано підходи до розуміння та контексти економічної безпеки підприємства. Сутність безпекоорієнтованого розвитку підприємства розкрито шляхом виявлення діалектичного зв'язку розвитку підприємства та його економічної безпеки, комбінування контекстів понять, які використано у розкритті сутності такого типу розвитку. На основі комбінування контекстів розвитку підприємства та його економічної безпеки, а також метафор розуміння підприємства побудований простір смислів для розуміння сутності безпекоорієнтованого розвитку підприємства. Сформовано теоретичний базис розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку вітчизняних підприємств, розкрито зміст та призначення його елементів, до складу яких увійшли теоретичні засади стратегічного управління підприємством, розуміння сутності безпекоорієнтованого розвитку підприємств на рівні національної економіки та економічної стратегії окремого підприємства, аксіоми розроблення таких стратегій, вимоги до їхнього змісту, умови та передумови відповідного типу розвитку підприємств в Україні, оцінювання передумов безпекоорієнтованого розвитку вітчизняних підприємств, концепти розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку та їхній зміст, а також інструментарій подолання загроз безпекоорієнтованому розвитку підприємств. Проаналізовано інституційні та феноменологічні умови безпекоорієнтованого розвитку підприємств в Україні. Інституційні умови описано за допомогою сукупності загальновизнаних індексів (верховенства права, захисту прав власності, економічної свободи, крихкості держави та сприйняття корупції). Показано наслідки досягнення критичної межі для кожного з індексів для безпекоорієнтованого розвитку підприємств. Феноменологічні умови описано у вигляді наслідків військової агресії проти України, що триває з лютого 2022 р. Передумови безпекоорієнтованого розвитку підприємств поділено на можливості та загрози на рівні національної економіки, надано їхній опис. Для кількісного оцінювання передумов безпекоорієнтованого розвитку підприємства на основі поля сил за К. Левіном та МАІ за Т. Сааті розроблено оцінну модель з правилами та інструментами інтерпретації її результатів: розкрито зміст та призначення моделі, надано її загальну аналітичні форму (адитивно- мультиплікативну), розроблено матрицю аналізу передумов, оцінено вагомість кожної з можливостей та загроз у складі передумов, що дозволило сформувати за мірою їхньої вагомості окремі кластери можливостей та загроз у складі передумов безпекоорієнтованого розвитку підприємства. Розроблено правила інтерпретації результатів використання моделі. Сформовано суттєві для розроблення економічної стратегії безпекоорієнтованого розвитку підприємств висновки. Сформовано сукупність концептів розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку підприємств: адаптивність як іманентна характеристика підприємства, принциповий вибір діяльності підприємства, пріоритизація безпекоорієнтованого розвитку підприємства, цільова типізація розвитку, цільова векторизація розвитку, шляхи реагування на загрози, ресурсне базування та стратегічний підхід. Зміст концептів розкрито з метою їхньої подальшої операціоналізації, яка надає змогу перевести ідеї концептів у площину їхнього практичного використання за допомогою відповідного інструментарію. Для розроблення стратегії безпекооорієнтованого розвитку підприємства використано компонентний підхід, з використанням якого виділено компоненти стратегії: операціоналізована ідея співконкуренції за Б. Нєйлбаффом та А. Бранденбургером, модель PARTS, сценарії зміни її елементів та способи реагування на загрози розвитку підприємства. Розкрито зміст кожної компоненти. Показано, що за компонентним підходом стратегія безпекооорієнтованого розвитку підприємства перетворюється зі статичного плану з виконання передбачених ним дій на змінювану в міру необхідності як на етапі розроблення, так і у ході реалізації комбінацію компонентів стратегії. Для нівелювання або уповільнення розвитку загроз безпекоорієнтованому розвитку підприємств на рівні національної економіки сформовано сукупність способів реагування, які описано з використанням пропонованих критеріїв, що характеризують особливості способів. Охарактеризовано переваги й недоліки способів реагування, показано доцільність використання кожного з них для підприємств різного розміру, описано потребу у ресурсах при застосуванні способів.
Естетичний розвиток старшокласників в умовах дитячої музичної школи
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2022) Чжан Гуй; Chzhan Hui
У дисертації представлено результати дослідження процесу естетичного розвитку старшокласників в умовах дитячої музичної школи. У роботі запропоновано інтерпретацію змісту понять «розвиток», «естетичний розвиток», «музично-естетична культура», «емоційно-естетична сфера», «творчість». З’ясовано, що активна пропаганда в засобах масової інформації низькопробної музичної культури, досить негативно впливає на музично-естетичні смаки і погляди підростаючого покоління. Через вікові особливості, до такого негативного впливу особливо схильні учні підліткового віку. Відсутність у багатьох із них інтересу до класичної спадщини минулого, в більшості випадків пояснюється недостатнім рівнем естетичного розвитку. Внаслідок цього, одне із завдань сучасної освіти полягає в естетичному розвитку старшокласників. З метою уникнення наукових розбіжностей щодо тлумачення ключового поняття, в роботі запропоновано його авторське визначення. Естетичний розвиток учнів-підлітків дитячої музичної школи – це системна діяльність, направлена на збагачення чуттєвої сфери особистості, розвиток її здатності до оцінювання та сприймання явищ оточуючої дійсності за законами краси, збагачення внутрішнього світу, оволодіння законами творчості, засвоєння мистецьких знань, умінь та навичок, що сприяють особистісному зростанню. Розроблено структуру естетичного розвитку старшокласників дитячої музичної школи у єдності мотиваційного, когнітивно-діяльнісного та емоційного компонентів. Доведено, що процес естетичного розвитку старшокласників в умовах дитячої музичної школи забезпечують наступні принципи: принцип актуалізації естетичного почуття; принцип взаємної творчої діяльності; принцип занурення в художньо-історичний контекст; принцип послідовного усвідомлення авторського задуму. Основне завдання принципу актуалізації естетичного почуття – сприяти збагаченню емоційної сфери учнів. Використання даного принципу сприяє відкриттю та закріпленню у підлітків інтересу до емоційно-ціннісного ставлення до життя і мистецтва загалом; забезпечує підвищення цінності естетичних переживань та розвиток здатності до вираження естетичних емоцій; сприяє прояву творчої активності, появі в учнів самостійних естетичних оцінок і суджень, оволодінню знаннями про музику як світ емоційних, естетичних почуттів і переживань. Застосування принципу взаємної творчої діяльності зумовлено необхідністю розуміння дітьми різноманітної навчальної інформації, розвитку в них основ музичного мислення, вміння зіставляти, аналізувати різні факти, формувати навички та вміння сприймати, слухати та обговорювати переваги іншої точки зору. Завдяки взаємній творчій діяльності вчителя та учня в останніх розвивається аналітичне та критичне мислення щодо творів музичного мистецтва, здатність ставити під сумнів як свою, так і протилежну точку зору, учні вчаться аргументувати власну позицію та правильно інтерпретувати отриману інформацію, що не можливо без керівництва досвідченішого наставника. Принцип занурення в художньоісторичний контекст. Обрання даного принципу зумовлено необхідністю всебічного вивчення контексту певної історичної епохи, під час якої було створено музичний твір, що надає учням можливість краще усвідомити авторський задум, повніше розкрити засоби музичної виразності та зрозуміти, чому саме вони були обрані для втілення змісту. Застосування даного принципу дозволяє учням легше орієнтуватися у розборі твору, його жанрі, стилі, виразних засобах тощо. Наявність конкретних базових знань, що сприяють формуванню загальної музичної картини та основи для детального розбору, забезпечить відповідне проникнення в художньо-історичний контекст. Застосування даного принципу полегшує процес вивчення мистецтва як такого, вчить підлітків виділяти загальне та особливе, характерні риси, створені під впливом певного часу, конкретного культурно-історичного періоду. Принцип послідовного усвідомлення авторського задуму проявляється в послідовному вивченні всіх аспектів, задіяних при створенні музичного твору. Застосування зазначеного принципу дає можливість вихованцям зрозуміти, що саме спонукало автора до створення конкретної музики в конкретному жанрі, з використанням певної форми та засобів музичної виразності задля втілення обраного творчого задуму. Завдяки послідовному вивченню повніше розкривається сенс як окремої музичної композиції, так і творчості композитора загалом, проводяться паралелі між творами кількох авторів, між різними сферами мистецтва. Більш глибоко розкривається біографія самого автора, вплив його найближчого оточення на творчість, вплив місця та часу, коли він створював твори мистецтва. Визначено педагогічні умови, які покликані сприяти естетичному розвитку підлітків в умовах дитячої музичної школи: створення предметнорозвивального середовища як фактору естетичного розвитку старшокласників; впровадження особистісно орієнтованої технології в навчально-виховному середовищі дитячої музичної школи. Предметно-розвивальне середовище розглядаємо як діалектичну єдність просторово-предметних та соціальних компонентів, тісно пов’язаних та взаємообумовлених між собою, де кожен суб’єкт освітнього процесу здійснює свою діяльність, що сприяє культурній ідентифікації, розвитку естетичної свідомості та естетичної сприйнятливості, освоєнню естетичної діяльності. Метою запровадження особистісно-орієнтованої технології в навчальновихований процес дитячої музичної школи є процес психолого-педагогічної допомоги дитині у формуванні її суб’єктності, культурної ідентифікації, естетичної свідомості, розвитку естетичної сприйнятливості, освоєнні естетичної діяльності. У процесі реалізації означених педагогічних умов було використано: методи: емоційного впливу, проблемно-пошукового, «снігового кому», контрастного зіставлення, стимулювання та корекції, рольові ігри, міні-оповіді; форми: студія музично-естетичного розвитку «Алегро», теоретичні заняття, практичні заняття, самостійна робота, концертно-виконавська діяльність, музичні години («Музика ранку», «Веселі ноти», «Музична казка»); засоби: технічне обладнання (комп’ютери, презентаційне устаткування), навчальнометодичний комплекс (підбір необхідної літератури, репродукцій, аудіо- та відеотека, навчально-методичні посібники, навчально-тематичний план студії музично-естетичного розвитку «Алегро», орієнтовний репертуарний список творів для виконання). Розроблено схематичну модель процесу естетичного розвитку старшокласників в умовах дитячої музичної школи, яка включає: постановку мети дослідження; етапи впровадження методики естетичного розвитку (аналітико-теоретичний, навчально-організаційний, підсумковорезультативний); провідні принципи, критерії та показники досліджуваного процесу; педагогічні умови естетичного розвитку учнів в умовах дитячої музичної школи; форми, методи та засоби реалізації, які покликані сприяти інтенсифікації процесу естетичного розвитку старшокласників в умовах дитячої музичної школи. Експериментальне дослідження естетичного розвитку старшокласників в умовах дитячої музичної школи здійснювалося в умовах констатувального та формувального експериментів. Для проведення констатувального експерименту методом теоретичного моделювання розроблено критеріальний апарат, який складався з наступних критеріїв та показників: мотиваційноорієнтаційний критерій з показниками: інтерес до музичного мистецтва, наявність естетичного ідеалу в музичному мистецтві, прагнення до формування художньо-естетичного смаку та загальної культури; інтелектуально-творчий критерій визначався через показники: наявність естетичних знань, сформованість художньо-естетичного кругозору, самореалізація в художньо естетичній діяльності; емпатійно-емоційний критерій з показниками: естетичні почуття та естетична емпатія, здатність до емоційного занурення в світ мистецтва, здатність до естетичного сприймання та естетичної насолоди. Визначено рівні естетичного розвитку старшокласників дитячої музичної школи (високий, достатній, середній, низький). Запровадження формувального експерименту, кількісна та якісна обробка його результатів дали можливість підтвердити ефективність запропонованої експериментальної методики естетичного розвитку старшокласників в умовах дитячої музичної школи. Таким чином, вперше в українській педагогічній науці здійснено цілісне дослідження естетичного розвитку старшокласників в умовах дитячої музичної школи, а саме: досліджено стан розробленості означеної проблеми; розроблено структуру досліджуваного утворення у єдності мотиваційного, когнітивнодіяльнісного та емоційного компонентів; обґрунтовано методику формування досліджуваного цілісного феномену у складі принципів, педагогічних умов, методів, форм та засобів. Здійснена експериментальна перевірка ефективності запропонованої методики естетичного розвитку старшокласників в умовах ДМШ.
Жанр неаполітанської пісні XVI–XIX століть (теоретичний аналіз)
(2021) Ян Фуїнь; Yan Fuin
Дисертацію присвячено вивченню у теоретичному аспекті жанру неаполітанської пісні – явища, з яким пов’язані стійкі шаблони сприйняття. До недавнього часу Сanzone Napoletanа здавалася цілком визначеним пластом вокальної культури із конкретними характеристиками, внаслідок її популярності у галузі салонної та «легкої музики» з кінця XIX століття й до 1970-х років, коли інші – не естрадні форми Сanzone Napoletanа – були витіснені поза музичний контекст. «Santa Lucia», «O’ Sole Mio», «Torna a Surriento» поряд з іншими зразками поетів С. Ді Джакомо, Л. Бовіо, Е. Муроло, композиторів Т. Коттрау, Ф. Тості, Е. Ді Капуа, Е. Куртіса, Л. Денци та інших, із характерним для них змістом мелодраматичного відтінку, підкреслено кантиленною мелодикою, пряними гармоніями та неаполітанським діалектом, вважалися класичним каноном і чи не єдиною формою неаполітанської пісні, що почали формуватися лише з 1830-х років. Однак у ситуації максимальної ясності, залишалась нерозкритою низка питань, головне з котрих – якими є витоки даного явища? Які жанрові різновиди народної італійської пісні протягом її багатовікової історії вплинули на формування канону, визнаного класичним? Будучи прикладом художнього синтезу професійної / композиторської та народної / аматорської традицій, неаполітанська пісня, чия хронологічна приналежність у довідкових виданнях визначена досить чітко (кінець XIX – початок XX століть), потребує нового 3 погляду – більш системного та комплексного. Саме такий підхід здатний вирішити проблему «білих плям» щодо витоків Canzone Napoletana, її жанрових різновидів, висунутих у процесі історичної еволюції. Зазначені положення визначають актуальність запропонованої теми, дозволяють узагальнити досягнення наукової думки та залучити досі невивчений музичний матеріал. Об’єктом дослідження обрано жанр неаполітанської пісні. Предметом ‒ процеси еволюції жанру в залежності від музично-історичного контексту, стильових установок епохи та індивідуальної творчості композитора. Мета дослідження полягає в осмисленні неаполітанської пісні як цілісного жанрового явища в процесі його історичної еволюції: від витоків в народній та міській культурі Середньовіччя, різновидів Canzone Napoletana у різних музичних епохах до визнаного канону «неаполітанської пісні» на рубежі XIX– XX століть. Узагальнення результатів наукових досліджень щодо особливостей Canzone Napoletana як жанрового явища довів, що в українському, російськомовному і китайському музикознавстві ситуація розробленості інформаційного поля з питання Сanzone Napoletanа є вкрай слабкою, незважаючи на деякі кроки у цьому напрямку (С. Буригін, О. Москвін, Фанг Яхонг, Чан Цзін Ге). Інформація за даною темою зосереджена здебільшого в зарубіжних джерелах, як і самі нотні зразки, що являють собою бібліографічну рідкість навіть в Італії. Це обумовило звернення до вивчення іноземних джерел – переважно італійських дослідників. Встановлено, що передумови сучасної наукової думки, спрямованої на вивчення музичного фольклору Неаполя, вперше виникли в Італії у XIX столітті (Ф. Чіреллі, Г. Унгареллі, К. Блазіс та ін.). В контексті інтересу романтизму до народної культури музикознавчі розвідки носили більшою мірою практичний характер: збору і запису текстів неаполітанських пісень, нотної фіксації зразків усної творчості. Першим в цьому напрямку стала збірка «Passatempi musicali» Г. Л. Коттрау (1824), що впродовж наступних 50 років породила цілу хвилю створення та видань збірок 4 неаполітанських пісень у ХІХ столітті (Ф. Флорімо, Т. Коттрау, В. де Мельо, Л. Чіурацці). У дисертаційному дослідженні також охарактеризовано роль музичнодослідницької та редакторської праці композитора Гійома-Луї Коттрау, розглянуто підготовлену ним «Passatempi musicali» – збірку неаполітанських пісень, до якої увійшли фрагменти з опер-buffa, стародавні селянські пісні, епіко-ліричні пісні, балади, розбійницькі пісні та пісні-пародії з міського циклу, імпровізаційні пісні. Видана вперше у 1824 році, вона сприяла затвердженню Canzone Napoletana у європейському музичному контексті. Підкреслено, що завдяки зусиллям Г.-Л. Коттрау, француза за походженням, було зафіксовано найдавніші зразки унікальної пісенної спадщини південно-італійського регіону, що знайшло надалі підтвердження в етномузикознавчих розвідках ХХ століття. Узагальнено і музично-теоретичні відомості про неаполітанські пісні останніх десятиліть XIX ‒ початку XX століття, визнаних «золотою добою» даного жанру. Підкреслюється типовість їх форми (куплетна, АВ), схожість фактурного та гармонійного рішень, переважання кантилени, простота мелодійного рисунка та загальна «відкритість» Canzone Napoletana до інтонаційного діалогу з будь-якими вокальними жанрами.
Забезпечення стійкого розвитку промислових підприємств на інноваційній основі
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Стрюк Олександр Сергійович; Striuk Oleksandr Serhiiovych
Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у створенні теоретичного підґрунтя щодо забезпечення стійкого розвитку підприємств на основі аналітичного дослідження їх інноваційної діяльності та розвитку стратегічного управління ними. В роботі уточнено поняття, що використовуються при дослідженні стратегічних аспектів проблеми функціонування промислового підприємства, і розкрито їх зміст. Економічну стійкість промислового підприємства запропоновано визначати як властивість зберігати свій стан у просторі стратегічного режиму, що формується за допомогою взаємоузгодженого управління, спрямованого на протидію та пристосування до впливів середовища (негативних та позитивних відповідно), що характеризується через знаходження показників підприємства в розрізі його функціональних елементів не нижче гранично допустимого рівня з позиції таких критеріїв, як надійність та динамічність. Вперше запропоновано розглядати економічну стійкість одночасно за цими двома критеріями для того, щоб вирішити виникаючі протиріччя між власною динамікою значень показників, що її характеризують, та їх відповідністю нормативним. Подібний розгляд економічної стійкості дозволив підкреслити синтетичність цієї категорії за рахунок визначення відповідних їм здібностей як змісту сформованої властивості стійкості. Встановлено понятійний взаємозв’язок економічної стійкості та стійкого розвитку, що розглядається як послідовний рух у її показниках. Розроблено концепцію формування стратегії стійкого розвитку промислового підприємства на інноваційній основі та запропоновано відповідні принципи. Основна ідея концепції полягає в об’єднанні трьох спрямованостей розвитку промислового підприємства: стратегічного, стійкого та інноваційного. Запропонована концепція базується на систематизованих нами принципах: принцип інноваційності, принцип комплексності та системності, принцип обліку статичних і динамічних показників стійкості розвитку, принцип наукової обґрунтованості, програмно-цільовий принцип, принцип результативності, принцип адаптації, принцип моніторингу та контролю. Ґрунтуючись на запропонованій концепції, можна сформувати стратегію стійкого розвитку промислового підприємства на інноваційній основі, тобто домогтися збалансованого розвитку всіх сфер, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності та покращенню еколого-соціально-економічного становища промислових підприємств. Сформовано методику оцінки економічної стійкості за критеріями. Ключовою особливістю даної методики є двокомпонентність оцінки за критеріями, виділеним у рамках представленого підходу до розуміння економічної стійкості, що більшою мірою відображає картину діяльності підприємства з цієї позиції та служить орієнтиром для прийняття управлінських рішень у рамках відповідного механізму. Крім того, застосування апофатичного підходу дозволило враховувати при розрахунках закон найменшої стійкості, що відображено у виділенні зон стійкості та нестійкості. Відповідно до принципу нетрудомісткості та економічності методику оцінки автоматизовано. Запропоновано алгоритм розпізнавання стадій кризи за критеріями економічної стійкості на основі розвитку методики уловлювання слабких сигналів прихованої кризи на підприємствах. Алгоритм дозволяє виявити, оцінити, проаналізувати розвиток кризових процесів у діяльності підприємства у вигляді розробки набору сигналів, розрахунку їх масштабності та інтенсивності. Сформований набір сигналів відповідно до рівня стійкості за функціональними елементами та тенденціями динаміки дозволяє виявити стадії кризи - від потенційної до гострої. Алгоритм також повністю автоматизований. Також здійснено автоматичне моделювання показників економічної стійкості на основі прогнозних даних підприємства, яке свідчить про покращення ринкової, виробничої стійкостей та економічної стійкості загалом, та характеризується релевантними результатами. Розроблено імітаційні моделі управління стратегією розвитку підприємства та процесу встановлення результативних взаємовідносин підприємства з клієнтом, які, на відміну від існуючих, основані на процесі «входу» до клієнта, що зекономить багато когнітивних спрямувань керівника, оскільки дає далекоглядні міркування щодо умов виживання промислового підприємства в умовах ринкової економіки. Визначено послідовність формування стратегії стійкого розвитку промислового підприємства на інноваційній основі. Для формування стратегії стійкого розвитку промислового підприємства на інноваційній основі ми визначили відповідні етапи. Для кожного етапу формулюються методичні рекомендації. Визначення базової стратегії пропонується здійснювати розробленим нами матричним методом. Після цього обрана стратегія наповнюється заходами з використанням програмно-цільового методу. Запропоновано організаційний механізм реалізації стратегії стійкого розвитку промислового підприємства на інноваційній основі, що забезпечить підвищення стійкості та встановлення інноваційності шляхом контактів з навчально-методичними об’єднаннями і використання методологічної системи бенчмаркінгу для досягнення екологічного та соціально-економічного ефекту.
Забезпечення інноваційно-інвестиційного потенціалу підприємства в умовах пост конфліктної трансформації
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Івченко Юлія Анатоліївна; Ivchenko Yuliia Anatoliivna
Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у створенні теоретико-методичних засад розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку підприємств на підставі сформованого теоретичного базису, результатів аналізу умов та передумов такого типу розвитку підприємств в національній економіці, сукупності концептів та компонентів розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку підприємства, використання сформованого інструментарію їхнього розроблення та реагування на загрози безпекоорієнтованому розвитку підприємств. В роботі показано, що поняття «розвиток підприємства» є похідним від загальнофілософської категорії «розвиток». Надано семантичне поле розвитку та побудовано семантичну піраміду формування поняття «розвиток підприємства». Природу розвитку підприємства розкрито через його контексти (процес, діяльність, можливість, результат, умова тощо). За низкою критеріїв подано класифікацію типів розвитку підприємства. Проаналізовано підходи до розуміння та контексти економічної безпеки підприємства. Сутність безпекоорієнтованого розвитку підприємства розкрито шляхом виявлення діалектичного зв'язку розвитку підприємства та його економічної безпеки, комбінування контекстів понять, які використано у розкритті сутності такого типу розвитку. На основі комбінування контекстів розвитку підприємства та його економічної безпеки, а також метафор розуміння підприємства побудований простір смислів для розуміння сутності безпекоорієнтованого розвитку підприємства. Сформовано теоретичний базис розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку вітчизняних підприємств, розкрито зміст та призначення його елементів, до складу яких увійшли теоретичні засади стратегічного управління підприємством, розуміння сутності безпекоорієнтованого розвитку підприємств на рівні національної економіки та економічної стратегії окремого підприємства, аксіоми розроблення таких стратегій, вимоги до їхнього змісту, умови та передумови відповідного типу розвитку підприємств в Україні, оцінювання передумов безпекоорієнтованого розвитку вітчизняних підприємств, концепти розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку та їхній зміст, а також інструментарій подолання загроз безпекоорієнтованому розвитку підприємств. Проаналізовано інституційні та феноменологічні умови безпекоорієнтованого розвитку підприємств в Україні. Інституційні умови описано за допомогою сукупності загальновизнаних індексів (верховенства права, захисту прав власності, економічної свободи, крихкості держави та сприйняття корупції). Показано наслідки досягнення критичної межі для кожного з індексів для безпекоорієнтованого розвитку підприємств. Феноменологічні умови описано у вигляді наслідків військової агресії проти України, що триває з лютого 2022 р. Передумови безпекоорієнтованого розвитку підприємств поділено на можливості та загрози на рівні національної економіки, надано їхній опис. Для кількісного оцінювання передумов безпекоорієнтованого розвитку підприємства на основі поля сил за К. Левіном та МАІ за Т. Сааті розроблено оцінну модель з правилами та інструментами інтерпретації її результатів: розкрито зміст та призначення моделі, надано її загальну аналітичні форму (адитивно- мультиплікативну), розроблено матрицю аналізу передумов, оцінено вагомість кожної з можливостей та загроз у складі передумов, що дозволило сформувати за мірою їхньої вагомості окремі кластери можливостей та загроз у складі передумов безпекоорієнтованого розвитку підприємства. Розроблено правила інтерпретації результатів використання моделі. Сформовано суттєві для розроблення економічної стратегії безпекоорієнтованого розвитку підприємств висновки. Сформовано сукупність концептів розроблення економічних стратегій безпекоорієнтованого розвитку підприємств: адаптивність як іманентна характеристика підприємства, принциповий вибір діяльності підприємства, пріоритизація безпекоорієнтованого розвитку підприємства, цільова типізація розвитку, цільова векторизація розвитку, шляхи реагування на загрози, ресурсне базування та стратегічний підхід. Зміст концептів розкрито з метою їхньої подальшої операціоналізації, яка надає змогу перевести ідеї концептів у площину їхнього практичного використання за допомогою відповідного інструментарію. Для розроблення стратегії безпекооорієнтованого розвитку підприємства використано компонентний підхід, з використанням якого виділено компоненти стратегії: операціоналізована ідея співконкуренції за Б. Нєйлбаффом та А. Бранденбургером, модель PARTS, сценарії зміни її елементів та способи реагування на загрози розвитку підприємства. Розкрито зміст кожної компоненти. Показано, що за компонентним підходом стратегія безпекооорієнтованого розвитку підприємства перетворюється зі статичного плану з виконання передбачених ним дій на змінювану в міру необхідності як на етапі розроблення, так і у ході реалізації комбінацію компонентів стратегії. Для нівелювання або уповільнення розвитку загроз безпекоорієнтованому розвитку підприємств на рівні національної економіки сформовано сукупність способів реагування, які описано з використанням пропонованих критеріїв, що характеризують особливості способів. Охарактеризовано переваги й недоліки способів реагування, показано доцільність використання кожного з них для підприємств різного розміру, описано потребу у ресурсах при застосуванні способів.
Камерно-вокальна творчість В. Губаренка: симбіоз слова, музики і виконавства
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Руденко Олександр Федорович; Rudenko Oleksandr Fedorovych
Дисертацію присвячено дослідженню камерно-вокальної спадщини українського композитора Віталія Губаренка 60-80-х років ХХ століття. У досліджені з’ясовано, яке місце займала камерно-вокальна творчість у його композиторському доробку, проаналізовані чинники, що безпосередньо вплинули на її становлення та подальше формування, розглядається процес взаємодії музики, слова та вокального виконавства простежується розвиток музично-драматургічної лінії у вокальних циклах композитора. Запропонований аналіз камерно-вокальних творів 60-80-х років ХХ століття, який передбачає розгляд взаємовпливу музичного та вербального текстів з урахуванням специфіки вокального виконавства. Розуміння мистецького симбіозу впливає на методику роботи з вокальними творами та якість концертного виконання. Окреслено специфіку взаємодії слова та музики у вокальних творах різних років; виявлено безпосередню взаємодію з виконавцями творів у різних жанрах та безпосередньо у вокальному, що вплинуло на виконавську зручність опусів. Визначені поняття харківської композиторської школи, одна з гілок якої пов’язана з творчою діяльністю таких композиторів і вчителів, як Д. Клебанов, О. Жук та С. Богатирьов. Дана спадкоємність досить чітко простежується при теоретичному аналізі засобів аранжування та вокальних прийомів, які застосовувалися для розкриття художніх образів. У дослідженні визначені тяжіння Віталія Губаренка як до європейської композиторської традиції, так і до російської (Д. Шостакович та С. Прокоф’єв). Доведено, що В. Губаренко однаково чуйно сприймав різні лірико-поетичні жанри, включаючи сонети; розглядаються тяжіння до різних поетичних форм у різні періоди творчості. Доведено ефективність поєднання вербальних та музичних текстів у камерно-вокальних циклах В. Губаренка. Розглянуто психологічний вплив поетичного тексту у поєднанні з музичними засобами виразності на загальне сприйняття твору. Акцентується увага на творчих контактах композитора з виконавцями, диригентами, музичними критиками, що безпосередньо мали вплив на формування музичної мови композитора. Підкреслено, що композитор ставив високі критерії як до літературних першоджерел, так і до власної музичної мови, яка максимально враховувала тогочасні технічні досягнення вокального виконавства (починаючи з консерваторських часів, композитор тісно співпрацював зі співаками, у тому числі й оперними). У дослідженні розкриваються такі важливі аспекти, як місце камерно-вокальних творів у загальній творчості композитора; доводиться доцільність використання камерно-вокальних творів у педагогічній діяльності закладів вищої освіти мистецького напрямку.
Методика навчання майбутніх учителів англійської мови мовленнєвої адаптації
(2018-01) Коробова Юлія Володимирівна; Korobova Yuliia Volodymyrivna
Дисертацію присвячено розв‘язанню проблеми навчання мовленнєвої адаптації майбутніх учителів англійської мови – студентів третіх курсів ВНЗ. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше теоретично обґрунтовано, розроблено й експериментально перевірено методику навчання мовленнєвої адаптації майбутніх учителів англійської мови; визначено уміння комплексної мовленнєвої адаптації; удосконалено перелік адаптивних мовленнєвих умінь учителя англійської мови для ефективного педагогічного спілкування; набуло подальшого розвитку уточнення ефективних шляхів покращення сприйняття навчальної інформації учнями на уроці англійської мови. Практичне значення одержаних результатів полягає у відборі навчального матеріалу для формування вмінь мовленнєвої адаптації у майбутніх учителів англійської мови; розробленні комплексу вправ; створенні моделі організації навчального процесу для реалізації запропонованої методики; укладанні методичних рекомендацій щодо організації відповідного навчання. У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об‘єкт і предмет дослідження, зазначено наукову новизну, практичне значення, методи дослідження, зв‘язок роботи з науковими програмами, планами та темами, наведено відомості щодо апробації одержаних результатів. У першому розділі дисертації проаналізовано сучасний стан розвитку наукової думки із проблеми формування вмінь професійно орієнтованого говоріння, досліджено теоретичні передумови формування вмінь мовленнєвої адаптації у майбутніх учителів англійської мови на заняттях із практики усного та писемного мовлення. Визначено зміст навчання мовленнєвої адаптації: професійно орієнтований мовний матеріал (фонетичний, граматичний, лексичний); професійно орієнтований мовленнєвий матеріал (вирази класного вжитку, навчальні тексти, матеріал шкільних підручників); невербальні засоби спілкування (жести); професійно орієнтовані знання; теми та ситуації спілкування; професійно орієнтовані навички та вміння. Обґрунтовано шість груп умінь мовленнєвої адаптації на різних лінгвістичних рівнях: адаптивні вміння організації, оцінювання та корекції, стимулювання, фасилітації, інформування, контролю. Встановлено, що основною характеристикою мовлення вчителя іноземної мови (ІМ) вважається зрозумілість, яка сприяє підвищенню ефективності дидактичного комунікативного впливу в процесі педагогічної взаємодії та досягається шляхом пристосування мовлення вчителя до рівня підготовки учнів. Адаптація мовлення вчителя ІМ здійснюється шляхом спрощення або ускладнення, тобто шляхом модифікації мовлення вчителя на фонетичному, лексичному, синтаксичному рівнях та на рівні дискурсу. Більш високий рівень доступності усної навчальної інформації досягається шляхом застосування вмінь комплексної МА, яку ми розуміємо як адаптацію мовлення вчителя одночасно щонайменше на двох із чотирьох зазначених вище лінгвістичних рівнях. Виокремлено найбільш ефективні модифікації мовлення щодо покращення сприйняття навчальної інформації учнями: на фонетичному рівні (використання різних видів наголосу, пауз; зміни інтонації), на лексичному рівні (перефразування слів), на синтаксичному рівні (спрощення структури речення, сурядний зв'язок; уникання скорочень слів, прислівників перед дієсловами), на рівні дискурсу (формулювання питання-стимулу у формі відкритого спеціального запитання, додаткового альтернативного запитання, додаткового неповного запитання, демонстраційного або довідкового запитання; застосування часткових повторень, різних способів перевірки розуміння). Другий розділ дослідження присвячено розробленню методики навчання мовленнєвої адаптації майбутніх учителів англійської мови. Здійснено відбір навчальних матеріалів з урахуванням принципів комунікативної необхідності та достатності, кореляції навчальних матеріалів зі шкільними підручниками, професіоналізації, релевантності, автентичності. Описано етапи формування вмінь мовленнєвої адаптації в межах навчального модуля. Розроблено підсистему вправ для формування вмінь мовленнєвої адаптації у майбутніх учителів англійської мови. Вона складається з чотирьох груп вправ для формування вмінь мовленнєвої адаптації на фонетичному, лексичному, синтаксичному рівнях та вмінь комплексної мовленнєвої адаптації. Кожна група містить шість підгруп вправ для формування адаптивних мовленнєвих умінь учителя, об‘єднаних відповідно у два блоки. Об‘єднання підгруп вправ у блоки викликано потребою застосувати вміння мовленнєвої адаптації, які формуються, для розв‘язання конкретних завдань у змодельованих ситуаціях під час проведення фрагмента уроку в кінці кожного блоку вправ. Запропоновано модель організації навчання мовленнєвої адаптації майбутніх учителів англійської мови для студентів третіх курсів ВНЗ, яка об‘єднує чотири навчальні модулі. Мета кожного модуля – формування вмінь мовленнєвої адаптації на відповідному рівні модифікації мовлення шляхом виконання шести підгруп вправ, проведення двох фрагментів уроків, заповнення таблиць спостереження та участі в рефлексивних бесідах. У третьому розділі описано організацію та хід експерименту, указано етапи його проведення; проаналізовано й інтерпретовано одержані результати, подано їхню статистичну обробку. Ефективність розробленої методики підтверджено шляхом проведення методичного експерименту. Результати експерименту свідчать про загальну ефективність обох варіантів методики. Горизонтальний характер експерименту допоміг визначити оптимальну організацію навчання МА із застосовуванням письмової рефлексії під час проведення мікротренінгу та самооцінювання ступеня володіння вміннями МА. За результатами проведеного експериментального дослідження укладено методичні рекомендації щодо раціональної організації навчання МА майбутніх учителів англійської мови.
Методика формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Пан Бо; Pan Bo
Дисертацію присвячено проблемі формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання. У роботі з’ясовано стан розробки досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній науці й мистецтвознавстві та схарактеризовано поняттєво-термінологічний апарат. Розроблено та теоретично обґрунтовано компонентну структуру формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання. Визначено критерії, показники та рівні сформованості мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання. Розроблено поетапну методику формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання. Експериментально перевірено ефективність запропонованої методики формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання. З’ясовано стан дослідженості проблеми в психолого-педагогічній науковій літературі й мистецтвознавстві. Визначено, що дослідження означеного феномена здійснюється на різних галузевих рівнях, а саме: філософському, соціологічному, психологічному, педагогічному, мистецтвознавчому. Схарактеризовано поняттєво-термінологічний апарат дослідження, зокрема, розглянуто сутність понять «компетентність» та «мистецько- пізнавальна компетентність». Застосування методів систематизації та узагальнення дозволило з’ясувати, що компетентність – це індивідуально- особистісне утворення, що виявляється в процесі активних самостійних дій, розуміється як інтегрований результат індивідуальної навчальної діяльності учнів. Відповідно, мистецько-пізнавальна компетентність розуміється як здатність до усвідомлення та творчого самовираження у мистецькій сфері, які формуються в ході сприйняття творів, видів мистецтва, а також їх практичного опанування. Формування мистецько-пізнавальної компетентності - це цілеспрямований процес здійснення мистецько-пізнавальної діяльності зі сприймання, аналізу, усвідомлення творів мистецтва, результатом якого є не лише застосування вже відомих учням умінь, навичок і відповідних знань у ході репродуктивної діяльності, але й опанування суб’єктивно нового комплексу мистецьких знань і вмінь та творчої діяльності. Розроблено й теоретично обґрунтовано компонентну структуру формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання. Згідно з результатами проведеного дослідження визначена структура є системним поєднанням таких компонентів, як: мотиваційно-заохочувальний, який характеризується наявністю стійкої зацікавленості молодших школярів музичною діяльністю; гносеологічно- оцінювальний, що визначається спроможністю учнів до вивчення та опрацювання явищ музичного мистецтва; творчо-діяльнісний, що показує можливість учнів початкової школи усвідомлювати мистецькі твори та виявляти себе у продуктивній музичній діяльності. Формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання враховувало реалізацію таких функцій, як: мотиваційно-розвивальної, яка забезпечує можливість зацікавленості учнів мистецтвом, залучення до усвідомлення змісту мистецьких творів з метою співвіднесення задумів автора з власними переживаннями; культурологічної, що дає можливість молодшим школярам засвоювати, аналізувати та втілювати (в елементарній музичній творчості) відображені в музичній творчості культурні цінності; інтелектуально-почуттєвої, що дає змогу усвідомлювати різноманітність предметного й чуттєвого світу, розуміти його естетичні впливи у процесі опанування мистецьких образів, у яких відображаються життєві події в площині раціональних та емоційних аспектів; комунікативно-творчої, завдяки якій мистецтво тлумачиться як знакова система, якій притаманна образна інформація, що систематизує й узагальнює мистецький досвід, а також засвоєння особистістю загальнокультурної практики. Виокремлено критерії, показники та рівні сформованості мистецько- пізнавальної компетентності молодших школярів. Критерієм мотиваційно- заохочувального компоненту є ступінь зацікавленості музичним мистецтвом (спів, слухання музики, спів на дитячих музичних інструментах, музична грамота, музично-ритмічні рухи, елементарна музична творчість (показники: виявлення зацікавленості молодших школярів сприйманням улюблених творів; активне усвідомлене бажання до інформаційно-пізнавальних дій стосовно музичного матеріалу; стійка потреба в опануванні різних видів музичної діяльності та необхідність особистісного виявлення в елементарних музично-творчих діях)). Критерієм гносеологічно-оцінювального компоненту є міра здатності до пізнавально-аналітичного опрацювання та оцінювання явищ музичного мистецтва (показники: наявність знань щодо розуміння засобів музичної виразності й виявлення їх ролі у відтворенні художньо-образного змісту творів; схильність до свідомого художньо-ціннісного аналізу музичного матеріалу; прагнення до удосконалення музичних умінь та навичок згідно з ідеалами про прекрасне та досконале). Критерієм творчо-діяльнісного компоненту виступає міра спроможності до музичної діяльності (показники: наявність улюблених музичних взірців, композиторів, виконавців; спроможність до свідомого відбору музичного репертуару (задля різних видів музичної діяльності); схильність до творчого виявлення в музичній діяльності). У результаті проведеного дослідження встановлено рівні сформованості мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання: високий, середній, низький, що різняться ступенем умотивованості учнів до музичного навчання, наявністю музичних знань і вмінь, а також здатністю адекватно оцінювати музичний твір та здійснювати продуктивно-творчу діяльність. Розроблено поетапну експериментальну методику формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання. Означена методика складається з трьох етапів (експонувально-активізуючий, когнітивно-оцінювальний та продуктивно- творчий) та передбачала впровадження педагогічних умов (досягнення культурологічних орієнтирів під час музичного навчання; забезпечення індивідуалізації мистецького навчання; реалізація єдності раціональних і емоційних способів опанування мистецтва). Перший етап - експонувально- активізуючий - спрямований на формування в молодших школярів зацікавленості явищами музичного мистецтва, усвідомленої потреби в опануванні музичного матеріалу та оволодіння практичними діями. Другий етап - когнітивно-оцінювальний - передбачає реалізацію єдності знаннєвого досвіду з необхідністю оволодіння учнями музичними навичками. Третій - продуктивно-творчий - етап зорієнтовано на розвиток елементарних творчо- практичних навичок і вмінь з метою формування мистецько-пізнавальних навичок учасників освітнього процесу. Експериментально перевірено ефективність методики формування мистецько-пізнавальних навичок молодших школярів у процесі музичного навчання, що підтверджується відмінністю в показниках діагностувальних зрізів експериментальних і контрольних груп на прикінцевому етапі дослідження. Результати формувального експерименту виявили позитивні зрушення у сформованості мистецько-пізнавальної компетентності учнів молодшого шкільного віку. Застосовані статистичні методи якісної та кількісної обробки отриманої інформації дали можливість зробити такі узагальнення: у мотиваційно-спрямовуючій сфері зафіксовано позитивні зрушення, динаміка змін в учнів молодшого віку експериментальної групи перевершує динаміку змін у контрольній групі; зафіксовані на завершальній стадії експерименту рівні сформованості мистецько-пізнавальної компетентності учнів експериментальної групи за всіма критеріями є вищими, ніж аналогічні рівні учнів контрольної групи. Отже, розроблену в процесі дослідження методику формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання можна вважати ефективною. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше: - визначено сутність, зміст, структуру, функції мистецько-пізнавальної компетентності, а також критерії, показники та рівні її сформованості як комплексу знань, умінь, навичок, сформованих ставлень, досвіду, рівень засвоєння яких дозволяє учневі діяти адекватно в певних навчальних і життєвих ситуаціях, що у взаємозв’язку з ключовими, міжпредметними й естетичними компетентностями виступає інтегральною основою ефективності мистецького навчання; - розроблено, теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено методику формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у перебігу експонувально-активізуючого, когнітивно-оцінювального, продуктивно-творчого етапів, основою якої виступає відповідне теоретико- методологічне підґрунтя. Уточнено поняття «формування мистецько-пізнавальної компетентності молодших школярів у процесі музичного навчання» як цілеспрямованого процесу здійснення мистецько-пізнавальної діяльності зі сприймання аналізу, усвідомлення творів мистецтва, результатом якого є не лише застосування вже відомих учням умінь, навичок і відповідних знань у сфері репродуктивної діяльності, але й опанування суб’єктивно нового комплексу мистецьких знань і вмінь творчої діяльності. Удосконалено зміст мистецького навчання молодших школярів. Подальшого розвитку набули ідеї щодо сутності та змісту навчання музичного мистецтва з метою розвитку художньо-естетичних компетентностей підростаючого покоління, а також методичні основи їх мистецького навчання. Практичне значення отриманих результатів дослідження визначено можливістю використання його теоретичних положень та методичних розробок під час підготовки студентів педагогічних університетів до мистецької роботи зі школярами; в ході оновлення змісту уроків мистецтва та позаурочної роботи; у доцільності використання розроблених критеріїв і показників сформованості мистецько-пізнавальної компетентності у практику оцінювання мистецьких досягнень здобувачів освіти; в оновленні робочих програм, написанні навчальних і методичних посібників. Висновки дисертаційного дослідження можуть слугувати основою для оновлення змісту навчальних дисциплін «Методика музичного навчання», «Методика загальної музичної освіти».
Музична творчість як музикознавча проблема
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Кун Цзивей; Kun Tszyvei
Актуальність дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та виявлені специфіки музичної творчості з позицій мистецтвознавства, що включає два концепти у їх діалогічній єдності: культуру та особистість. Специфікою представленої роботи є вивчення сутності музичної творчості, що характеризується спрямованістю уваги митця до вираження суб’єктивованих смислів, ідей, що актуалізує оригінальність музичного мислення, здатність до конкретизації та поглиблення образно-смислової сфери твору. У дослідженні проаналізовано і уточнено основні поняття стосовно феномену музичної творчості, а саме: «музика», «творчість», «музична творчість», «псевдотворчість», «псевдомузика», «квазімузикант». Сучасне осмислення проблеми творчості виявляє поширене ототожнення понять «музика» і «музична творчість», що виявляє очевидність згубності подібного поєднання. Виявлено, що важливою передумовою творчої діяльності у будь-якій сфері є здатність людини піднятися до усвідомлення внутрішніх механізмів розвитку культурної форми, зрозуміти контекст певного історичного системоутворення, в якому відбуваються процеси особистісного зростання. Визначено, що процес творчості знаходиться у тісному поєднанні з процесами сприйняття і відображення дійсності, втіленої у знакових системах культури; отримана творчою особистістю інформація, опосередковуючись емоційно-чуттєвими переживаннями композитора, трансформується у свідомості в образно-метафоричні конструкції. Завдяки авторському контексту, в якому сконцентроване бачення митця, виникають оригінальні інтерпретації, нові смисли. Таким чином, процес творчості є виявом світосприйняття особистості через предметність самої себе. Досліджено еволюцію європейського музичного виконання до рівня професійного виконавського мистецтва. З’ясовано, що даний процес відбувався в межах: культової музики, світського музично-суспільного життя, пройшов період виникнення нового сольного інструменту – молоточкового фортепіано, появи публічного платного концерту та створення естради. Вагому роль у цьому процесі відіграли композитори-віртуози, формування нового типу музиканта – інтерпретатора, що сприяло підвищенню значущості у виконавському мистецтві інтелектуального начала та об’єктивно-пізнавальних елементів. Доведено, що музичне виконавство представляє собою складний творчий процес, який має свої неповторні риси. Проблема творчої інтерпретації стимулює розвиток у виконавця-вокаліста цілої низки професійно-особистісних характеристик, серед яких художньо-образне мислення, володіння музичною ерудицією, засобами музичної виразності тощо. Розглянуто музичні комп’ютерні технології в аспекті інструментарію сучасної музичної творчості. Доведено, що історичний розвиток призвів до змін суспільного життя та усіх мистецьких та культурних сфер, закономірно й безперервно впливаючи й на музичне мистецтво. Цей прояв відбивається у постійному збагаченні, новій організації та використанні його компонентів, серед яких: гармонія, мелодика, форма, структура, інструментування, ритм тощо. Нового змісту набувають й нові форми музичного вираження, про що свідчить наступний відрізок еволюційної послідовності: вокальна поліфонія – монодія бароко – поліфонія періоду розквіту барокового мистецтва – класична гомофонія – романтизм – необароко – неокласицизм. Виявлено суспільні та соціальні умови, які мали безпосередній вплив на подальший розвиток музичного мислення: економічні кризи, світові війни, стрімкий науковий та технічний розвиток, виникнення грамофона, магнітофона, звукозапису, електричної лампи, небувалий на ті часи темп життя великих міст, вплив джазу та східних культур тощо, що призвело до віддалення творчих методів не лише окремих композиторів, а й цілих композиторських шкіл.
Організаційно-економічний механізм інноваційної трансформації регіону для підвищення конкурентоспроможності
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2024) Бодня Іван Олександрович; Bodnia Ivan Oleksandrovych
Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у створенні теоретичного підґрунтя та практичної реалізації організаційно-економічного механізму щодо забезпечення конкурентоспроможності регіону на основі аналітичного дослідження його інноваційної трансформації. В дисертаційному дослідженні уточнено поняття, що використовуються при дослідженні інноваційної трансформації регіону. Для забезпечення інноваційної сприйнятливості і інноваційної активності господарюючих суб'єктів, перш за все, необхідні умови щодо широкого відтворення. При цьому актуальним є пошук принципово нових моделей інтеграції, диверсифікації джерел фінансування наукових досліджень, розробок освітніх технологій, НДДКР. Для вирішення завдань інноваційного розвитку економіки важливі дві умови. Це передусім підвищення попиту на технічні та технологічні інновації, а також створення за участю держави фінансових інституцій, фондів, що стимулюють процеси комерціалізації. Визначено фактори та індикатори підвищення інноваційної сприйнятливості регіону відповідно до економічних законів та системного підходу. До групи факторів віднесено складові інноваційного потенціалу та техніко-технологічної ефективності регіональної економіки: інтелектуальний капітал, науковий потенціал, суб'єкти інфраструктури, у тому числі наявність бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів, технопарків. Індикаторами інноваційного розвитку регіону є фондозабезпеченість, продуктивність праці, фондовіддача та екологічність виробництва у галузях регіональної економіки. Технологічні індикатори інноваційності, що застосовуються в науці та практиці, слід, за нашою пропозицією, доповнити показниками тенденцій енергоємності і енергозбереження галузей і в цілому регіональної економіки у зв'язку з проблемами обмеженості ресурсів та високою вартістю енергоресурсів. У зв'язку з цим від державної служби статистики потрібно надання необхідних показників. Розроблено методологічний підхід оцінки ефективності бюджетних видатків, спрямованих на підтримку інноваційної діяльності, орієнтований на заходи державних програм з підтримки інноваційної сфери, що реалізуються в регіонах; запропоновано методичний підхід нормування показників оцінки ефективності бюджетних видатків регіону в інноваційній сфері, що дає змогу сформувати цільові значення показників короткострокового періоду, досягнувши яких, регіон буде конкурентоспроможним у референтній групі країн і регіонів за порівнянним рівнем інноваційного розвитку. На прикладі Київської області визначено нормативи низки показників, що характеризують результати проміжних стадій та етапів інноваційного процесу - кількість статей у провідних журналах, кількість патентних заявок тощо. Розроблено методичний підхід оцінювання та ранжування наукових компетенцій організацій регіону в інноваційній сфері, на основі якого запропоновано трьохетапну чисельну методику, яка дає змогу на основі анкетування наукових шкіл виявити компетенції, наявні в організаціях регіону, проривні наукові напрямки, передові дослідження та розробки. На прикладі Київської області проведено дослідження оцінювання наукових компетенцій, яке виявило лідера за кількістю наукових напрямів, а також лідера за кількістю напрямів, які є проривними в країні та у світі. В дослідженні доведено, що формування конкурентоспроможної національної господарської системи інноваційного типу, побудованої на концепції «потрійної спіралі», має передбачати реалізацію заходів за трьома ключовими напрямами: 1) активне розгортання в рамках національної господарської системи економіки знань, яка побудована на підставі ефективної організації механізмів; 2) формування принципово інших технологій, які сприяють комерціалізації знань, включно з їхнім трансфером в інші сфери використання; 3) включення до інформаційної бази знань як практично застосованого, так і нового і знання, при цьому відносно вільний доступ до цієї інформації повинні мати всі зацікавлені суб'єкти. Систематизовано комплекс моделей управління інноваційним розвитком підприємств за показниками конкурентоспроможності. Систему управління інноваційним розвитком підприємств регіону представлено нелінійними мережевими інноваційними моделями та інтеграційними стратегіями, що включає стратегічні та тактичні методи управління з формалізацією процедур вибору інноваційних проектів та форм їх реалізації, з урахуванням ресурсного потенціалу, показників стійкості та економічної доданої вартості підприємства. Систему представлено у вигляді інституційних утворень, що інтегрують наукову, інноваційну та навчальну діяльність з прямими та зворотними зв'язками з підприємствами регіону. Визначено, що створення спеціальних інноваційних фондів має відбуватися у межах єдиної системи державних та регіональних інноваційних фондів. Подібна система має стати найважливішим елементом механізму розподілу державних бюджетних коштів, дозволяючи ефективно координувати та регулювати процеси інноваційного розвитку як у своїй країні, так і в окремих регіонах. При цьому акцент при формуванні даних фондів має бути зроблений саме на регіональних фондах, оскільки саме вони дозволяють відстежити реальну необхідність фінансування тих чи інших проектів, ефективно шикуючись у територіальні механізми фінансування інновацій. Основним завданням зазначених фондів на будь-якому рівні має стати акумулювання фінансових коштів, включаючи державні, для того, щоб надалі їх перерозподіляти за окремими напрямками інноваційного розвитку, конкретними стартапами, проектами, командами розробників, які мають чіткі та конкретні результати реалізації розробки інноваційних продуктів.
Організаційно-методичні засади створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Позняк Олена Сергіївна; Pozniak Olena Serhiivna
Дисертація присвячена комплексному дослідженню організаційно- методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в умовах закладу загальної середньої освіти через теоретичне обґрунтування та експериментальну перевірку розробленої моделі з урахуванням законодавчо- нормативних документів і реалій сьогодення, які розглядаються як такі, що склали потенційно широкий простір для розбудови інклюзивної освіти в Україні. Актуальність дослідження зумовлена соціальною та педагогічною значущістю визначення організаційних-методичних засад процесу створення інклюзивного освітнього середовища на сучасному етапі розвитку системи загальної середньої освіти, які відображають одну з головних демократичних ідей: «усі діти - рівні, цінні, мають права і є активними членами суспільства» та акцентують увагу на включенні здобувачів з особливими освітніми потребами до загальноосвітнього простору й створенні в закладах загальної середньої освіти сприятливого інклюзивного середовища для розвитку їх потенційних можливостей. Виявлено інтерес українських та зарубіжних учених минулого й сучасного до проблеми необхідності створення для дітей з особливими освітніми потребами відповідного освітнього середовища в закладах освіти, однак теоретичний аналіз і систематизація наукових джерел підтвердили фрагментарність напрацювань в освітній галузі, що свідчить про неналежну увагу науковців до означеної проблеми як предмета цілісного наукового пошуку. Установлено, що теоретичною основою дослідження стали філософські засади розвитку теорії та практики загальної й спеціальної освіти в Україні, психологічні теорії розвитку особистості як суб’єкта діяльності в єдності раціонального й емоційного компонентів, психолого-педагогічні концепції корекційної спрямованості освітнього процесу дітей з порушеннями розвитку, теоретико-дослідницькі й методичні праці в галузі загальної та спеціальної освіти щодо формування освітнього середовища, його впливу на організацію інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітніх закладів. Визначено, що методологічною основою роботи є сукупність способів наукового пізнання, загальнонаукових і спеціальних методів проведення досліджень. Виокремлено основні праці зарубіжних і вітчизняних науковців, у яких презентовано: - філософсько-концептуальні засади інклюзивної освіти (В. Бондар, В. Бобрицька, Г. Бойко, Г. Будник, О. Васянович, О. Гноєвська, В. Засенко, А. Колупаева, І. Кузава, О. Мартинчук, С. Миронова, Л. Прохоренко, В. Синьов, Н. Софій, А. Шевцов та ін.); - методологічні, організаційні та методичні засади створення інклюзивного освітнього середовища (М. Берегова, В. Бондар, Ю.Бондаренко, О.Боряк, І. Бочковська, Л. Будяк, С. Гайдаенко, С. Гайдукевич, Н. Грозна, Г. Давиденко, Л. Даниленко, Ш. Діксон, В. Засенко, Л. Коваль, А. Колупаева, Ю.Косенко, І. Кузава, Г Луценко, Г Малишевска, С. Миронова, Ю. Найда, Г. Нікуліна, Дж. Роджерс, В. Синьов, Н. Софій, О. Сунцова, П. Таланчук, О. Таранченко, О. Федоренко та ін.); - управлінський аспект та професійна готовність педагогічних працівників до створення інклюзивного освітнього середовища (М. Буйняк, І. Гац, В. Гладуш, О. Глоба, Т. Дегтяренко, Г Демченко, В. Засенко, І. Зимня, Т. Зубарева, А. Колупаева, М. Кириченко, І. Кузава, О. Лис, С. Литовченко, А. Любімова, О. Мартинчук, С. Миронова, О. Овчарук, Л. Олтаржевська, Н. Плохотнюк, Л. Прядко, Л. Савчук, Т. Сак, О. Сакалюк, О. Таранченко, І. Татьянчикової О. Федоренко, Хуторський, Н. Черненко та ін.); - роль керівника в реалізації наступності в закладі з інклюзивним навчанням (Я. Єнці, Е. Єрьоменко, Т. Калініна, С. Козін, В. Кондратенко, О. Кононко, В. Ликова, М. Львов, Л. Маляр, О. Острянська, О. Проскура, С. Савельева, О. Савченко, І. Самойлова, А. Сманцер, Т. Фадеева Г. Шикітка та ін.). Розглянуто теоретико-методологічні й нормативно-правові засади особливостей створення та функціонування інклюзивного освітнього середовища на сучасному етапі розвитку системи загальної середньої освіти, серед яких особливу увага звернено на методологічні основи. У роботі розглянуто понятійно-категоріальне походження основоположного поняття «інклюзивне освітнє середовище» на підставі структурно-логічного аналізу базових дефініцій : «інклюзія», «інклюзивна освіта», «інклюзивне навчання», «освітнє середовище», «інклюзивний освітній простір». Виявлено, що організаційно-методичні засади сучасного процесу створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти ґрунтуються на цивілізаційному, синергетичному, наративному, системному, парадигмальному, амбівалентному, акмеологічному підходах, що підтверджено низкою наукових досліджень щодо ефективності організації будь-якого освітнього середовища (зокрема інклюзивного). Відповідно до аналізу наукових розвідок удосконалено теоретичну структуру інклюзивного освітнього середовища шляхом виділення трьох рівнів: управління створенням ЮС; професійна готовність керівництва та педагогічних працівників ЗЗСО до створення ЮС; дотримання наступності щодо створення ЮС між рівнями освіти. В організації інклюзивного освітнього середовища акцентовано увагу на визначальній ролі керівника закладу загальної середньої освіти як головного менеджера з конкретизацією його діяльності при здійсненні процесу управління плануванням і реалізацією організаційних та організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища у відповідності до загальних управлінських функцій та аспектів керівництва. Визначено, що рівень професійної готовності керівництва та педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти щодо впровадження інклюзивної освіти, яке обумовлює усвідомлення управлінцем власного призначення та функції інших фахівців в організації інклюзивного навчання, суттєво впливає на ефективність створення інклюзивного освітнього середовища для здобувачів з особливими освітніми потребами. Виявлено, що специфікою ефективного формування інклюзивного освітнього середовища є реалізація наступності в інклюзивному навчанні дітей з особливими освітніми потребами між різними рівнями освіти (дошкільної, початкової, базової середньої, профільної середньої освіти), яка забезпечується в межах одного або різних закладів освіти. Розглянуто особливості форм та методів запровадження наступності між дошкільним закладом освіти та школою І ступеня (Нова українська школа), які забезпечують безперервність у реалізації динамічної системи конструктивних дій управлінців, педагогічних працівників та батьків, що сприятимуть формуванню єдиної концептуальної основи організаційних та методичних напрямків розбудови інклюзивного освітнього середовища закладів освіти в контексті адаптації новітніх практик. Визначено діагностичний інструментарій для виявлення проблем практики організації інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти в м. Суми та Сумському регіоні. Виокремлено два критерії з відповідними показниками для здійснення дослідження: - перший критерій - стан організаційних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти, який вивчається за п’ятьма показниками: 1) кількісно-нозологічний; 2) нормативно- організаційний; 3) матеріально-технічний; 4) безбар’єрність; 5) забезпеченість спеціальними фахівцями; - другий критерій - стан організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти, що вивчається за чотирма показниками: 1) мотиваційно-ціннісний; 2) професійно- підготовчий; 3) професійно-компетентнісний; 4) безперервність в організації інклюзивного освітнього середовища. За результатами експерименту встановлено наявність позитивних тенденцій щодо реалізації організаційних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти. Наявні проблеми матеріально-технічного стану, безбар’єрності, забезпеченість спеціальними фахівцями закладів освіти потребують від їх керівників певних управлінських рішень на місцях та взаємодії із засновниками, тому нами не передбачається їх повторне вивчення на контрольному етапі експерименту. Констатовано суттєві проблеми організаційно-методичних засад в аспекті створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти, що стосуються тенденційного ставлення адміністрації та педагогічних працівників закладів до ідеї реалізації інклюзивної освіти, низької їх професійної готовності до організації інклюзивного освітнього середовища і, відповідно, недостатньої сформованості знань і навичок практичної діяльності в цьому процесі, відсутність урахування принципу наступності при організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами між рівнями освіти, що актуалізує знаходження шляхів вирішення означеної проблематики. Означені проблеми організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти підлягають вирішенню на формувальному етапі дослідження, метою якого стала розробка, обґрунтування та перевірка ефективності моделі організаційно- методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти. Структура експериментальної моделі включає чотири блоки: цільовий (мета, завдання), теоретико-методологічний (підходи, принципи, організаційно- педагогічні умови), змістовно-процесуальний (керівництво плануванням і реалізацією організаційно-методичних засад створення освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти, шляхи посилення організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти), оцінно-результативний (критерії, показники, результат), який методологічною основою має системний, аксіологічний, середовищний, командний, особистісно орієнтований, кондуктивний підходи й ґрунтується на принципах інклюзивної та спеціальної освіти (педагогічного оптимізму, соціально-адаптуючої спрямованості організації ЮС; діяльнісного підходу в організації ЮС; диференційованого та індивідуального підходу; необхідності спеціального педагогічного керівництва в створенні ЮС), враховуючи загальні організаційно-педагогічні умови (науково-методологічні, нормативно-правові; організаційно-методичні; управлінські; ресурсні). Визначено, що керівництво плануванням і реалізацією організаційно- методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти включає принципи керівництва розбудовою інклюзивного освітнього середовища, напрями діяльності керівника закладу загальної середньої освіти (організаційний, методичний, спеціально орієнтований, моніторинговий); рівні взаємодії керівника закладу загальної середньої освіти; стратегію створення інклюзивного освітнього середовища; низку організаційних і організаційно-методичних засад організації інклюзивного освітнього середовища. Установлено, що шляхами посилення організаційно-методичних засад створення інклюзивного освітнього середовища в закладі загальної середньої освіти визначається використання інформаційного менеджменту в управлінській та освітній діяльності закладу загальної середньої освіти; керівництво реалізацією процесом наступності між дошкільною та початковою рівнями освіти; реалізація ідей Нової української школи в управлінській і освітній діяльності; безперервне підвищення кваліфікаційно-професійного рівня педагогічними працівниками закладів освіти у сфері інклюзивної освіти. За результатами контрольного етапу експериментального дослідження виявлено динаміку позитивний бік в експериментальній групі порівняно з контрольною, про що свідчить різниця між кількісними і якісними даними по всіх показниках другого критерію: - мотиваційно-ціннісним - на 27,9% (ЕГ - 78,2%, КГ - 50,3%); характеризується зменшенням тенденційного ставлення адміністрації й педагогічних працівників ЗЗСО до запровадження інклюзивного навчання (на 25,7%); підвищення їх мотиваційної готовності до впровадження інклюзивної освіти (на 24%), розуміння переваги навчання дітей з ООП в умовах ЗЗСО (на 25,3%) та позитивного ставлення керівників та педагогів ЗЗСО до впровадження інклюзивного навчання (на 34,4%); зменшення страху щодо включення дітей з ООП до освітнього середовища (на 35,4%); - професійно-підготовчим - на 26,3% (ЕГ - 90,1%, КГ - 63,8%) з підвищенням рівнів психологічної готовності (на 37,5%) та професійної компетентності керівників та педагогічних працівників (на 24,3%), збільшенням проходження різного рівня підвищення кваліфікації (на 41,2%), здобуттям спеціальної освіти (на 2%); - професійно-компетентнісним - на 28,5% (ЕГ - 95,5%, КГ - 67%), що засвідчило підвищення розуміння керівниками й педагогічними працівниками сутності інклюзивного навчання (на 36,5%) та поняття «діти з ООП» (на 39,8%), функціонування моделі команди супроводу (на 3)%), правил оформлення індивідуальної програми розвитку (на 6,0%); підвищення власного досвіду використання інноваційних технологій (на 63,8%); покращення обізнаності щодо реалізації заходів безбар'єрності, покращення освітньо-методичної бази, підвищення рівня спеціальної підготовки педагогів та психологічної підготовки учасників ЮС (на 45,5%), шляхів соціалізації дітей з ООП (на 62,3%); - показником безперервності в організації інклюзивного освітнього середовища - на 23,3% (ЕГ -67,6%, КГ - 44,3%), про що свідчить сформованість розуміння сутності принципу наступності в організації ЮС (на 21,5%); шляхів її реалізації між дошкільним рівнем і початковою школою, організації адаптаційного періоду, психофізіологічних особливостей учнів з ООП, необхідності співпраці вихователів ЗДО з педагогами та батьками дітей з ООП (на 25,0%). Узагальнені кількісні дані з різницею в 26,8% (ЕГ - 76,5%, КГ - 49,7%) засвідчили про ефективність розробленої експериментальної моделі, яка дозволяє створити цілісне уявлення щодо організаційно-методичних засад створення ЮС в ЗЗСО та важливої ролі в цьому процесі керівника закладу освіти, а саме в аспекті планування та створення інклюзивного освітнього середовища, реалізації процесу наступності між дошкільним та початковим рівнями освіти, підвищення професійного рівня педагогічних працівників закладу у сфері інклюзивної освіти, використання інформаційного менеджменту, упровадження ідей Нової української школи в управлінській діяльності як сучасної ознаки демократичного суспільства в реаліях розвитку вітчизняної та європейської освіти.
Організаційно-педагогічні засади STEM-освіти у старшій середній школі США
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Бойченко Віталій Віталійович; Boichenko Vitalii Vitaliiovych
Дисертація є комплексним дослідженням, у межах якого з’ясовано теоретичні, нормативні, змістово-процесуальні та професійно-педагогічні засади STEM-освіти у старшій середній школі США. У межах характеристики стану розробленості проблеми STEM-освіти у вітчизняних науково-педагогічних дослідженнях з’ясовано, що розвиток STEM-освіти в закладах освіти різних рівнів є предметом наукового інтересу широкого кола вітчизняних учених. Установлено, що проблема STEM-освіти у старшій середній школі США не знайшла достатнього цілісного висвітлення. Результатом структурно-логічного аналізу вітчизняних наукових розвідок із досліджуваної проблеми стало виділення теоретико-методологічного, порівняльно-педагогічного, організаційного, методичного та професійно-педагогічного аспектів її розгляду. Виявлено, що провідними напрямами досліджень стали: теоретичне обґрунтування вихідних положень STEM-освіти; формування освітньої політики й нормативно-правове забезпечення STEM-освіти; ґенеза та тенденції розвитку STEM-освіти в Україні та світі; інноваційні компетентності в галузі STEM; форми, методи та інноваційні технології навчання STEM-дисциплін (як у межах інтегрованого курсу, так і окремих дисциплін STEM спрямування); розвиток мережі закладів STEM-освіти; проблеми створення STEM-центрів та STEM-лабораторій; професійна підготовка та професійний розвиток педагогічних кадрів, що надають освітні послуги в галузі STEM-освіти. Визначено передумови розвитку STEM-освіти у старшій середній школі США, зокрема: заснування перших спеціалізованих закладів природничо-математичного напряму (старших середніх шкіл Stuyvesant High School (1904 р.) та Bronx High School of Science (1938 р.)), створення професійних організацій відповідного напряму (насамперед, Національного наукового фонду, Американського астронавтичного товариства, Американського астрономічного товариства, Американського математичного товариства, Американського товариства інженерної освіти, Американської асоціації статистики та багатьох інших), актуалізація наукових досліджень тощо. Виокремлено етапи розвитку STEM-освіти у старшій середній школі США: І етап (1958-1988 рр.) – легітимізації STEM-освіти; ІІ етап (1989-2000 рр.) – стандартизації STEM-освіти; ІІІ етап (2001-2010 рр.) – концептуалізації STEM-освіти; (2011 р. – дотепер) – системної реалізації STEM-освіти. Окреслено нормативні засади STEM-освіти у старшій середній школі США, зокрема: Закони «Про координацію дій у галузі STEM-освіти», «Про STEM-освіту», «Кожен учень досягає успіху» (нова редакція Закону «Про початкову та середню освіту»), «Про заохочення наступного покоління жінок – піонерів у космічні галузі, новаторів, дослідників та винахідників», «Про сільську STEM-освіту», освітню ініціативу «Виховуй для інновацій», Стратегічний план «Курс на успіх: американська стратегія STEM-освіти» тощо. Схарактеризовано форми педагогічної підтримки учнів, які обрали STEM-дисципліни як майбутню професію, а саме: диференціація змісту STEM-освіти, поглиблене вивчення STEM-дисциплін, профорієнтаційна робота, що передбачає ознайомлення старшокласників зі STEM-професіями в умовах реального робочого місця, менторство та он-лайн менторство тощо. Визначено специфіку професійно-педагогічної підготовки STEM-учителів старшої середньої школи США й схарактеризовано відповідні програми на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях вищої освіти. Показано, що для здобуття ступеня бакалавра зі STEM-освіти розроблено спеціальну програму UTeach, запроваджену в 46 американських університетах, що являє собою унікальну освітньо-професійну програму підготовки STEM-учителів для загальноосвітніх шкіл, у межах якої здобувачі освіти одночасно отримують ступінь бакалавра з інтегрованої галузі STEM та сертифікат учителя середньої школи. З’ясовано, що підготовка магістрів зі STEM-освіти здійснюється трьома американськими закладами вищої освіти: Університетом Тафтса (програми «Магістр мистецтв із початкової STEM-освіти» та «Магістр наук із природничо-наукової, технологічної, інженерної та математичної (STEM) освіти»), Державним університетом штату Монтана («Магістр наук із природничо-наукової освіти») та Коледжем Альберта Магнуса («Магістр наук зі STEM-освіти або грамотності»). Виявлено сучасний стан STEM-освіти в Україні, зокрема: особливості становлення та напрями розвитку STEM-освіти; нормативно-правове забезпечення STEM-освіти; діяльність Малої академії наук України щодо реалізації STEM-освіти; діяльність Всеукраїнського науково-методичного віртуального STEM-центру та досвід створення регіональних STEM-центрів і лабораторій; особливості імплементації STEM-освіти в закладах загальної середньої та позашкільної освіти.
Організаційно-педагогічні засади вищої військової освіти в Республіці Польща
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2023) Драга Інна Миколаївна; Draha Inna Mykolaivna
Дисертація є комплексним дослідженням, у межах якого з’ясовано теоретичні, нормативні, змістові, процесуальні засади вищої військової освіти в Республіці Польща з метою визначення можливостей використання елементів польського прогресивного досвіду в аспекті досліджуваної проблеми в Україні. Схарактеризовано стан розробленості досліджуваної проблеми. Застосування структурно-логічного аналізу широкого кола досліджень дозволило виокремити такі аспекти розгляду вищої військової освіти в науково-педагогічному дискурсі. Розкрито концептуальні засади вищої військової освіти в Республіці Польща та виокремлено етапи її становлення та розвитку. З’ясовано, що в наукових дослідженнях концептуальні засади трактуються як методологічні підходи розвитку педагогічного феномену, які всебічно розкривають його сутність, зміст, особливості, а також технологію оперування з ним в умовах сучасної освіти. Виокремлено етапи розвитку вищої військової освіти в Республіці Польща: 1) поява перших закладів вищої військової освіти - військових шкіл (друга половина XVIII - кінець XVIII століття); 4) застій у розвитку вищої військової освіти (XIX століття); 5) гармонізація військової освіти (1922-1939 роки); 6) воєнні роки (1939-1945 роки); 7) зростання попиту на висококваліфікований персонал для потреб збройних сил країни (1946-50-ті роки); 8) реформування вищої військової освіти в Польщі (60-80-ті роки XX століття); 9) скорочення закладів вищої військової освіти (90-ті роки XX століття - 2010 рік); 10) закріплення військової освіти в рішенні президента про основні напрями розвитку збройних сил у 2013-2022 роках (2011 рік - дотепер). З метою окреслення нормативних засад вищої військової освіти в Республіці Польща проаналізовано та схарактеризовано нормативні документи, у яких відображено провідні позиції організації системи вищої військової освіти (Закон про вищу освіту і науку, Стратегія - Польща 2030, Третя хвиля сучасності. Довгострокова стратегія розвитку країни, Стратегія відповідального розвитку до 2020 року, Європа 2020 - Стратегія зі сталого, стійкого та інклюзивного зростання, Стратегія розвитку системи національної безпеки Республіки Польща 2022 рік, Закон про вищу військову освіту, Стандарт військової освіти для кандидатів в офіцери, Накази Міністра національної оборони про встановлення умов та порядку прийому на навчання до закладів вищої військової освіти для кандидатів на професійну військову службу в академічному році). Зазначені документи стали підґрунтям для розробки програм з надання послуг у сфері вищої військової освіти Польщі. У контексті з’ясування змістових засад вищої військової освіти в Республіці Польща схарактеризовано основоположні напрями діяльності закладів вищої військової освіти. Визначено, що змістовими засадами вищої військової освіти в Республіці Польща є: - диверсифікація освітніх програм військового і цивільного напряму; інтенсифікація науково-дослідницького напряму діяльності закладів вищої військової освіти; - розробка освітніх програм підготовки військовослужбовців на основі консолідаційного підходу; - активізація вивчення англійської мови; - розширення системи підвищення кваліфікації військовослужбовців. З метою з’ясування процесуальних ознак досліджено особливості управління вищою військовою освітою; структурна організація системи вищої військової освіти, функціональні обов’язки менеджерів закладів вищої військової освіти. Визначено перспективи використання прогресивних здобутків вищої військової освіти в Україні. Найбільш перспективними визначено такі: 1. Розвиток системи підвищення кваліфікації. 2. Практична підготовка на спеціальних тренувальних майданчиках на систематичній основі. 3. Отримання міжнародної акредитації. 4. Розробка нормативно-правового забезпечення вищої військової освіти. 5. Зміна підходу до розроблення стандарту вищої військової освіти. 6. Формування іншомовної компетентності військовослужбовців на основі комунікативного, компетентнісного, систематичного, міждисциплінарного та інтеркультурного підходів. Наукова новизна отриманих результатів дослідження детально презентована на слайді та полягає в тому, що в ньому вперше', цілісно з’ясовано організаційно-педагогічні засади вищої військової освіти в Республіці Польща. У межах характеристики теоретичних засад досліджуваного феномену проаналізовано основні аспекти розгляду проблеми вищої військової освіти в науковому дискурсі та виокремлено етапи становлення вищої військової освіти в Республіці Польща. Окреслено нормативні засади вищої військової освіти, зокрема проаналізовано нормативно-правові документи, у яких визначено основні аспекти її організації. На прикладі закладів вищої військової освіти Польщі виявлено змістові засади вищої військової освіти в Республіці Польща: диверсифікація освітніх програм військового і цивільного напряму; інтенсифікація науково-дослідницького напряму діяльності закладів вищої військової освіти; розробка освітніх програм підготовки військовослужбовців на основі консолідаційного підходу; активізація вивчення англійської мови; розширення системи підвищення кваліфікації військовослужбовців. З’ясовано процесуальні засади вищої військової освіти в Республіці Польща: особливості управління вищою військовою освітою; стуктурна організація системи вищої військової освіти, функціональні обов’язки менеджерів закладів вищої військової освіти. Визначено можливості використання прогресивного досвіду полської системи вищої військової освіти в аспекті досліджуваної проблеми в Україні. Уточнено нормативні засади вищої військової освіти в Україні. Подальшого розвитку дістала характеристика наукових розвідок із проблеми розвитку й організації вищої військової освіти в Україні та світі. У науковий обіг уведено маловідомі й раніше невідомі іншомовні джерела, історичні документи та факти, що стосуються особливостей вищої військової освіти в Республіці Польща. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у тому, що узагальнені положення щодо етапів розвитку вищої військової освіти, концептуальних, нормативних, змістових та процесуальних засад діяльності закладів вищої військової освіти можуть бути включені до змісту освітніх компонентів закладів вищої військової освіти України. Прогностичний потенціал проведеного дослідження зумовлений можливістю використання його результатів для здійснення подальшої науково- дослідницької роботи щодо розвитку вищої військової освіти у процесі модернізації вітчизняної системи освіти.
Організаційно-педагогічні засади відкритої освіти в університетах Великої Британії
(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2018) Губіна Оксана Юріївна; Hubina Oksana Yuriivna
У дослідженні з᾿ясовано організаційно-педагогічні засади відкритої освіти в університетах Великої Британії. Визначено, що доцільність наукового опрацювання організаційно-педагогічних засад відкритої освіти в університетах Великої Британії зумовлено необхідністю подолання низки суперечностей у системі вітчизняної вищої освіти, зокрема між: сучасним вектором розвитку вищої освіти України, що спрямований на інтеграцію до Європейського простору вищої освіти та недостатнім рівнем системного вивчення й узагальнення європейського досвіду організації відкритої освіти; між визнаним в усьому світі досвідом відкритої освіти в університетах Великої Британії та відсутністю аналізу концептуальних, нормативних, організаційних та методичних засад британського досвіду у педагогічній думці України; між зростаючими потребами українського суспільства в індивідуалізації та технологізації навчання та недостатнім рівнем методичного забезпечення відкритої освіти у вітчизняних закладах вищої освіти. При розробленні конкретної методології дослідження використано системний підхід, який надає можливість розглянути відкриту освіту як систему, що функціонує й розвивається на основі взаємозв’язку та взаємодії всіх її складових; історичний підхід, який має на меті вивчення досвіду відкритої освіти в університетах Великої Британії в її історичному розвиткові; компаративний підхід, що дозволив порівняти практики навчання у закладах відкритої освіти Великої Британії та України, окреслити можливості використання елементів британського досвіду в аспекті досліджуваної проблеми у вітчизняних закладах вищої освіти. З’ясовано стан розробленості проблеми відкритої освіти у вітчизняній науковій думці. Результатом застосування загальнонаукових методів аналізу, синтезу, зіставлення, порівняння, узагальнення, що застосовувалися для з’ясування стану розроблення проблеми, стало виокремлення таких аспектів її розгляду, як теоретико-методологічний, освітньо-політичний, професійно-педагогічний, соціально-педагогічний, методичний, технологічний. Виявлено, що у вітчизняній педагогічній компаративістиці організаційно-педагогічні засади відкритої освіти в університетах Великої Британії не були предметом цілісного дослідження. Структурно-логічний аналіз досліджуваного поняття дозволив виокремити такі аспекти її розгляду: концептуальний, нормативний, організаційний та методичний. Подано визначення ключових понять дослідження («відкрита освіта», «організаційно-педагогічні засади відкритої освіти», «відкрите навчальне середовище», «відкрите навчання», «відкриті освітні ресурси»). Організаційно-педагогічні засади відкритої освіти в університетах Великої Британії сформульовано як основні положення та принципи, що визначають особливості її реалізації у закладах вищої освіти. Відкриту освіту визначено як систему, що має на меті розширення доступу до вищої освіти, максимальне врахування освітніх потреб та можливостей кожного студента шляхом використання відкритих освітніх ресурсів й ІКТ, нових підходів до організації навчального процесу (дистанційне, змішане, он-лайн тощо), оцінювання, атестації та акредитації освітніх програм; дозволяє здійснювати вільний обмін інноваційним досвідом викладання та навчання студентів. Систематизація поглядів вітчизняних і зарубіжних науковців на поняття «відкрита освіта» дозволила виокремити й схарактеризувати такі концептуальні підходи до його тлумачення: 1) відкрита освіта як філософія; 2) відкрита освіта як реформаторський рух; 3) відкрита освіта як система навчання; 4) відкрита освіта як освітня практика, що передбачає застосування певних технологій та організаційних підходів. На основі хронологічного та порівняльно-історичного аналізу наукових джерел з досліджуваної проблеми, виокремлено етапи розвитку відкритої освіти в університетах Великої Британії: кореспондентська освіта (середина ХІХ ст. – 10-ті рр. ХХ ст.) – поява заочного навчання, здійснюваного за допомогою листування між закладом освіти і студентом, спричинена стрімким розвитком економіки періоду індустріалізації; теле-радіо освіта (20-ті рр. ХХ ст. – кінець 50-х рр. ХХ ст.) – поява радіопрограм, телевізійних освітніх програм, інтегрованих теле-радіо освітніх програм, спричинена розвитком стратегічних галузей економіки у післявоєнний (перша та Друга світові війни) та міжвоєнний період; мультимедійна освіта (початок 60-х рр. ХХ ст. – середина 90-х рр. ХХ ст.) – виникнення дистанційного навчання, мультимедійних засобів навчання, спричинений потребою в подальшому професійному розвиткові населення з можливістю використання ІКТ у навчанні; он-лайн освіта (кінець 90-х рр. ХХ ст. – середина 10-х рр. ХХI ст.) – виникнення електронного навчання, Інтернет-ресурсів, МООС, навчальної аналітики, що спричинює підвищенням можливостей здобуття а також вимог до якості освіти в умовах глобального інформаційного суспільства. Нормативні та організаційні засади відкритої освіти в університетах Великої Британії окреслено на наднаціональному, національному та інституційному рівнях. Показано, що документи та аналітичні матеріали наднаціональних організацій (ЄП, ЄК, ЄАУ, ЄСС, Європейська рада інноваційної освіти, Міжнародна рада з відкритої і дистанційної освіти, Інститут неперервної освіти ЮНЕСКО, ОЕСР тощо) визначають стратегічні пріоритети та перспективи розвитку відкритої освіти, які стосуються соціального, економічного, академічного вимірів розгляду проблеми. Зазначені документи мають рекомендаційний характер та виступають підґрунтям для розроблення стратегій розвитку відкритої освіти національного рівня. Узагальнення та систематизація документів освітніх реформ Великої Британії дозволило виявити, що документи національного рівня регламентують такі аспекти розвитку досліджуваного освітнього феномену: чинники (суспільно-політичні, соціально-економічні, технологічні, культурно-освітні); цілі (стратегічні, тактичні) та завдання (реалізація яких є відповідальністю держави, закладів освіти та їх педагогічного персоналу); типи закладів вищої освіти (відкриті та змішані), у яких може бути надана відкрита освіта; форми надання послуг у системі відкритої освіти (дистанційне, мобільне навчання); особливості взаємозв’язків університетів з місцевою освітньою адміністрацією у контексті надання відкритої освіти; організаційну структуру закладу вищої освіти; шляхи співробітництва університетів з підприємствами; особливості управління вишами. У контексті з’ясування організаційних засад відкритої освіти в університетах Великої Британії виокремлено та схарактеризовано структурні компоненти, що визначають способи взаємодії суб’єктів відкритої освіти: мотивацію утворення, цілі та особливості функціонування закладів відкритої освіти; професійні функції та обов’язки учасників навчального процесу; переваги відкритого навчання, що є результатом використання інноваційних ІКТ. Виокремлено та схарактеризовано типи закладів вищої освіти, у яких надаються послуги відкритої освіти: відкриті університети; гібридні університети; регіональні філії відкритих університетів; коледжі вищої освіти, у яких надаються послуги відкритої освіти. Визначено методичні засади відкритої освіти у вищих навчальних закладах Великої Британії: зосередженість на питаннях структурування курикулуму, його вбудовування в єдиний освітньо-інформаційний простір, проектування і впровадження інноваційних технологій е-навчання, створення нових навчально-методичних матеріалів, орієнтованих на використання в системі відкритої освіти, що мають як загальний характер, так і вузькоспеціалізований, що враховує особливості окремих галузей знань, їх розділів та тематичних напрямів. З’ясовано тенденції подальшого розвитку методичних засад відкритої освіти в університетах Великої Британії: удосконалення методики відкритої освіти в межах реалізації національних стратегій доступності навчання; розробка нової методології проектування навчання за допомогою інноваційних підходів до розробки освітніх програм; оновлення ІК-технологій дистанційного навчання; розробка та упровадження інноваційних методик використання ІКТ у навчальному процесі; удосконалення системи безперервної професійної освіти викладачів. Обґрунтовано рекомендації з використання елементів прогресивного досвіду університетів Великої Британії щодо розвитку відкритої освіти в Україні на національному, регіональному та інституційному рівнях в освітньо-політичному, організаційно-педагогічному, науково-методичному та технологічному аспектах. Аргументовано, що серед поданих найбільш перспективними для реалізації на сучасному етапі визначено такі рекомендації: на національному рівні: удосконалення та деталізація нормативного забезпечення відкритої освіти; подальший розвиток практики створення відкритих університетів, координаційного «Центру розвитку відкритої освіти»; удосконалення механізмів диференційованої урядової фінансової підтримки закладів вищої освіти в інноваційній діяльності щодо удосконалення методів і технологій відкритої освіти; на регіональному рівні: створення регіональних центрів із підготовки/перепідготовки викладачів для роботи в інформаційно-комунікаційному середовищі; на інституційному рівні: налагодження ефективної співпраці з галузевими науковими установами, підприємствами, ІКТ-розробниками; належне забезпечення освітнього процесу інноваційними ІКТ; ефективна організації науково-методичної роботи вишів у межах відкритої освіти, створення відкритого освітнього середовища, підтримка програм безперервного професійного розвитку персоналу та їх роботи у сфері науки та інновацій, надання можливостей для мережевої взаємодії між університетами задля обміну прогресивним досвідом. Практичне значення дослідження полягає в тому, що концептуальні ідеї, організаційні та методичні засади відкритої освіти, реалізовані в університетах Великої Британії, можуть бути творчо використані в організації відкритого навчання в українських ЗВО. Теоретичні положення і фактичний матеріал, отримані в ході дослідження, використовуються у викладанні навчальних курсів з історії педагогіки, інноваційних педагогічних технологій, порівняльної педагогіки інноваційного менеджменту освіти. Прогностичний потенціал дослідження зумовлює можливість використання його матеріалів і висновків для здійснення подальшої науково-дослідницької роботи щодо відкритої освіти у процесі модернізації української системи вищої освіти.

Переглянути

Перегляд Дисертації за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування