Переглянути
Нові надходження
Документ Хорове диригування в Китаї другої половини ХХ – початку ХХІ століття: освітній та виконавський аспекти(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2024) Лю Фань; Liu FanПротягом тривалого історичного розвитку музична культура Китаю набула неповторної специфіки завдяки характерному національному забарвленню. Її самобутність проявилась й у хоровому мистецтві, яке здобуло стрімкого розвою з початку ХХ століття. Це був особливий період для розвитку всіх видів музичного мистецтва в країні, що характеризувався взаємопроникненням і синтезом національно-культурних основ з класичними європейськими засадами. Результати цієї взаємодії яскраво відзначились і на розвитку хорової освіти та виконавства в країні. Звичайно хорова освіта та виконавство розглядаються дослідниками як самодостатні феномени. Поряд з тим, невід’ємною та визначальною складовою хорового мистецтва є диригування, яке часто опиняється на маргіналі музикознавчої уваги. Метою пропонованого дослідження є: висвітлити особливості розвитку та національно-культурних традицій хорового диригування в Китаї у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття та розкрити специфіку цього феномену у виконавському та освітньому аспектах. Наукова новизна проведеного дослідження полягає в тому, що в українському мистецтвознавстві вперше: • розглянуто специфіку хорового мистецтва та диригування в Китаї в контексті історичного розвитку з позицій триєдності композиторської творчості, виконавства та освіти; • теоретично обґрунтовано та скориговано періодизацію розвитку хорового мистецтва в Китаї, зокрема у зв’язку з новітніми концепціями щодо періоду «культурної еволюції», який для хорового мистецтва мав певні позитивні наслідки; • з’ясовано жанрову специфікацію китайського хорового мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ століття, засновану на національних підходах, що визначає спрямування виконавської діяльності хорових диригентів Китаю; • висвітлено чинники розвитку й встановлено критерії освітньої складової хорового диригування в Китаї; • розглянуто специфіку національних традицій хорового диригентського мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ століття на прикладі виконавської діяльності видатних хорових диригентів Китаю - Ма Гешуна, Яна Хунняня, Яня Лянкуня, Яна Лі, Вана Цзюня та жінок- диригенток Чжен Сяоін, У Ліньфень, Ван Ян, Сюй Руйці та ін.; проаналізовано та надано характеристику їх індивідуальній виконавській манері, мануальній техніці, художній інтерпретації тощо; • узагальнено досягнення китайського хорового диригентського мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ століть у національному та світовому вимірах.Документ Фортепіанні обробки оперної музики ХІХ століття як художній переклад: історико-стилістичний та драматургічний аспекти(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2025) Шумакова Єлізавета Володимирівна; Shumakova Yelizaveta VolodymyrivnaХІХ століття стало золотим століттям як для опери, так і для фортепіано. Оперні твори таких композиторів, як В. Моцарт, Дж. Верді, Р. Вагнер і Дж. Россіні, зачаровували публіку, проте доступ до живих виступів часто був обмежений містом і заможними верствами населення. Художні переклади цих опер слугували мостом, що приносив знамениті арії, увертюри та драматичні теми в домівки та салони по всій Європі та за її межами. У цьому фортепіанні обробки виступали своєрідним «художнім перекладом», інтерпретуючи вокальну та оркестрову музику для сольного інструмента. Така трансформація вимагала глибокого розуміння не лише оригінальної музичної структури та задуму, але й виразових можливостей фортепіано. Аналіз цих перекладень дає цінну інформацію про те, як композитори та піаністи перекладали нюанси вокальних партій, оркестрових фактур та оперної драматургії на клавіатуру, іноді змінюючи музичний матеріал, щоб передати або переосмислити суть оригінального твору. Це дослідження має важливе значення, оскільки розглядає історичні, стилістичні та драматургічні аспекти, дозволяючи зрозуміти, як художні переклади, утворивши новий жанровий пласт, сприяли розвитку європейської музичної культури ХІХ століття, вплинули на фортепіанну техніку та по-новому залучили слухачів. У дослідженні використовується запропонований О. Жарковим поняття «художній переклад», що узагальнює таке широке в жанровому відношенні явище, як перетворення чужого музичного матеріалу на новій твір, хоча і вторинний за своєю суттю. В даному дослідженні поняття «художній переклад» вживається як визначення продукту цього творчого процесу. З’ясовано загальні та відмінні жанрові риси творів, що утворюють жанрову групу художніх перекладів оперної музики – фантазій, варіацій на оперні теми, парафраз, транскрипцій, ремінісценцій, аранжувань тощо.Документ Національна культурна традиція у китайській фортепіанній музиці другої половини ХХ століття(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2025) Ден Еньї; Den EniНаціональна культурна традиція у китайській фортепіанній музиці другої половини ХХ століття є потенційно цікавим простором для поглибленого дослідження, яке на сьогоднішній день набуває мистецько- культурного та історичного значення у контексті сучасних наукових досліджень у галузі музикознавства та культурології. Основна актуальність даної теми полягає в її спроможності розкрити глибокі та складні взаємозв'язки між музичним мистецтвом, культурними феноменами та соціальним контекстом, що спрямовано на опанування впливу культурних факторів на процес творчості та формування національної музичної ідентичності в різних країнах. Китай обрано як країну, яка має достатньо стійкий вектор збереження національної ідентичності при критичному підході до зовнішніх впливів, їх адаптації та асиміляції. У світлі зростаючої культурного обміну, розуміння та збереження національної культурної спадщини набуває особливого значення. Китайська фортепіанна музика, як складова цієї спадщини, не лише відображає мистецтво творців, але й підкреслює дух епохи, культурні та історичні контексти. Тому, дослідження такої теми дозволить виявити та проаналізувати ключові аспекти у формуванні музичної культури Китаю у другій половині ХХ століття, що стане важливим кроком у збереженні та розвитку мистецької спадщини. Вивчення національної культурної традиції у фортепіанній музиці Китаю також відповідає загальній тенденції у галузі музикознавства, яка полягає в пошуку нових методологічних підходів та інтердисциплінарних зв'язків. Застосування широкого спектру наукових методів, таких як історичний, культурологічний, структурно-герменевтичний, системний, функціональний, компаративний та музикознавчий, дозволяє глибше розкрити сутність процесу взаємодії між культурними та музичними явищами у контексті китайської фортепіанної музики. Музична традиція Китаю зберігає ключові елементи, що детермінують її унікальність. Серед цих елементів виділяються циклічне музичне мислення, що ґрунтується на континуальності та інтуїції, сакральна символіка, що переплітає музичну граматику з релігійними й космологічними поняттями, а також використання релігійних та філософських концепцій для створення емоційно насиченої музики. Ці аспекти не лише є стійкими впродовж історії, але й виявляються ключовими в контексті культурної трансформації та взаємодії з іншими музичними традиціями. Розгляд цих констант створює основу для аналізу інтегративності музичного етосу, який відображає унікальність китайської музичної культури, як суттєвого змістового носія традицій у взаємодії з глобальним музичним середовищем.Документ Еволюція вокального стилю в оперній творчості В. А. Моцарта(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2025) Го Літін; Ho LitinВ. А. Моцарт, вокальний стиль, виконавський стиль, кастрати, колоратурне сопрано, концертна арія, W. A. Mozart, vocal style, performance style, castrati, coloratura soprano, concert aria Дослідження у сфері музикознавства ХХІ століття зосереджені на комплексному осмисленні феноменів мистецтва крізь призму сучасних тенденцій та історичних контекстів. Особливу увагу привертають дослідницькі напрями, що інтегрують практичний (зокрема виконавський) і теоретичний аспекти для фактичного опанування того чи того феномену, явища, складових творчості, у тому числі такі, що спрямовані на переосмислення усталених концептів. У цьому контексті важливості набуває систематизація та оновлення знань про художньо-естетичні процеси, пов’язані з творчістю визначних композиторів минулого, зокрема тих, чий вплив суттєво трансформував традиції музичної культури як у свій час та й у історичному континуумі. Еволюція вокального стилю Вольфганга Амадея Моцарта являє з собою одну з цікавих та ключових проблем музикознавства, адже її вивчення дозволяє розкрити багатогранність художніх процесів XVIII століття та зрозуміти механізми естетичних і технічних змін, що визначили розвиток вокального мистецтва тієї доби. Вокальна творчість Моцарта, яка поєднує традиції барокового стилю, зокрема феномен кастратів, та інновації класицизму, посідає унікальне місце у світовій музичній культурі. Її стильове та технічне багатство відкриває широкі перспективи для дослідження процесів естетичної взаємодії різних історичних епох, а також суттєвих трансформацій, які відбувалися ще при житті композитора. З наявним акцентом у дослідженнях щодо оперного спадку В. А. Моцарта, складові які демонструють досягнення у вокальній творчості, де проявився взаємозв’язок його стилю з виконавськими традиціями бароко та класицизму у динаміці смислових змін залишається недостатньо висвітленим. У дослідженні наголошенно на важливості вивчення ролі кастратів як феномену барокової опери – порівняння їхньої вокальної техніки із сучасними для них колоратурними сопрано дозволяє глибше зрозуміти спадкоємність вокальних традицій і її вплив на формування композиторського стилю Моцарта, хоча й лишається поза межами кросаналізу науковців. Цей аспект, який має очевидну наукову та виконавську значущість, потребує поглибленого аналізу. Дослідження вокальної практики Моцарта відкриває нові перспективи для вивчення взаємодії вокальних технік і їх еволюції в контексті музичного естетизму XVIII століття, зокрема в аспекті інтеграції технічних та естетичних засад у формуванні цілісної картини вокальної практики.Документ Формування готовності майбутніх учителів природничо-математичних дисциплін до застосування технологій STEM у професійній діяльності(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2025) Юрченко Катерина Володимирівна; Yurchenko Kateryna VolodymyrivnaДисертацію присвячено проблемі формування готовності майбутніх учителів природничо-математичних дисциплін (ВПМД) до застосування технологій STEM у професійній діяльності, яка виявлена на основі суперечностей: між суспільною затребуваністю природничо-математичної освіти та недостатнім рівнем природничо-математичної підготовки молоді в умовах ЗЗСО; між потенціалом освітньо-професійних програм підготовки ВПМД та недостатньою їх орієнтованістю на формування готовності майбутніх ВПМД до застосування технологій STEM у професійній діяльності; між об’єктивною потребою суспільства в учителях, які здатні до впровадження технологій STEM, та обмеженістю уявлень про моделі формування готовності майбутніх ВПМД до застосування технологій STEM у професійній діяльності, відсутністю розробленого теоретико-практичного супроводу такого формування. Наукова новизна результатів полягає в тому, що: • вперше розроблено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено ефективність моделі формування готовності майбутніх учителів природничо-математичних дисциплін до застосування технологій STEM у професійній діяльності; • охарактеризовано поняття «технології STEM»; • уточнено сутність поняття «готовність майбутніх учителів природничо-математичних дисциплін до застосування технологій STEM у професійній діяльності», розкрито його структуру в єдності особистісного, знаннєвого, праксеологічного, рефлексивного компонентів; • подальшого розвитку набули наукові положення теорії і практики підготовки майбутніх ВПМД до застосування технологій STEM у професійній діяльності; наукові уявлення про сутність, структуру, критеріальні та рівневі ознаки готовності майбутніх ВПМД до застосування технологій STEM у професійній діяльності.Документ Формування інтеркультурної толерантності підлітків засобами музичного мистецтва(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2025) Тао Є; Tao YeДисертацію присвячено розробленню, теоретичному обґрунтуванню й експериментальній перевірці методики формування інтеркультурної толерантності підлітків засобами музичного мистецтва. Схарактеризовано стан розробленості проблеми формування інтеркультурної толерантності в науково-педагогічному дискурсі, висвітлено її сутність та структуру. На основі узагальнення праць українських та іноземних дослідників охарактеризовано типи толерантності, виокремлені відповідно до низки критеріїв, зокрема: зовнішня та внутрішня; природна, моральна та етична; міжособистісна, міжконфесійна, міжкультурна, міжетнічна та міжсоціальна. Показано, що сутність інтеркультурної толерантності полягає у сприйнятті іноземної культури на основі зіставлення її елементів з подібними елементами власної культури в раціональному та емоційному сенсах. Почуття стимулюють розуміння або заважають визначити свої кордони. Під час цього порівняння відбувається звикання до світу іншої культури. Виявлено, що в закордонному науковому дискурсі питання інтеркультурної толерантності розглядаються, переважно, в межах психологічної науки, закрема в межах вивчення феномену міжгрупової толерантності. Окреслено модель міжгрупової толерантності, відповідно до якої толерантність являє собою особливу орієнтацію, що поєднує несхвалення переконань і практик іншої групи з поведінковим наміром все ж таки прийняти – у сенсі не втручатися – ці переконання та практики. Модель передбачає, що толерантність застосовує зважування причин несхвалення з причинами прийняття та розглядає, де люди проводять межі толерантності, віддаючи перевагу причинам відхилення переконань і поведінки, які не схвалюють, а не причинам прийняття цих переконань і поведінки. З’ясованно потенціал музичного мистецтва для розвитку інтеркультурної толерантності підлітків. Доведено, що музика існує в кожній людській культурі, яка відрізняється своєю складністю й самобутністю. У соціальному контексті музика заохочує міжгруповий зв’язок і взаємодію, підвищує ефективність командної роботи та забезпечує єдність між представниками різних соціальних груп. Це може бути пояснено тим фактом, що музика стимулює соціальну та просоціальну поведінку через одночасні дії й спільний досвід у різних культурах. В еволюції людства музика вважається культурним продуктом, який використовує наявні здібності людини й забезпечує значні наслідки та цінність для людської культури. Музика є спільним елементом, який існує в усіх культурах і традиціях через її універсальний характер і здатність покращувати комунікацію. Музика – це форма людського спілкування, яка є універсальною та має здатність долати мовні, фізичні, ментальні й когнітивні бар’єри для сприяння взаєморозумінню серед її учасників.Документ Формування пізнавальної активності молодших школярів на уроках мистецтва засобами компʼютерних технологій(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2025) Цуй Хаожань; Tsui KhaozhanУ дисертації представлено результати дослідження процесу формування пізнавальної активності молодших школярів на уроках мистецтва засобами компʼютерних технологій. У роботі запропоновано інтерпретацію змісту понять «активність», «пізнавальна активність», «діяльність», «пізнавальна діяльність», «комп’ютерні технології», «творчість». З’ясовано, що на сучасному етапі глобалізаційні процеси висувають нові вимоги до активності особистості. Насамперед, має бути затребувана багатопланова активність: трудова, пізнавальна, соціальна, духовна. Активність допомагає особистості конструктивно діяти в розробленні життєвої стратегії і тактики поведінки, у спілкуванні та взаємодії, у вирішенні пізнавальних ситуацій. Актуальність роботи визначається формуванням інформаційного суспільства, безпосередньо пов’язаного з проникненням комп’ютерних технологій в усі галузі людської діяльності на межі XX–XXI ст., зокрема такого, що торкнулося і системи загальної мистецької освіти. Проте, нині в багатьох закладах загальної середньої освіти на уроках мистецтва склалася ситуація, за якої пізнавальна активність школярів знижується не тільки через недостатньо високу кваліфікацію педагогів, а й через необхідність застосування нових підходів, форм і методів навчання мистецтву. Названі причини стали підставою для пошуку ефективних заходів, пов’язаних із забезпеченням системи загальної мистецької освіти методологією і практикою оптимального використання комп’ютерних технологій. Вперше в українській педагогічній науці здійснено цілісне дослідження процесу формування пізнавальної активності молодших школярів на уроках мистецтва засобам комп’ютерних технологій, а саме: виявлено стан розробленості досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній науці; розроблено структуру пізнавальної активності у єдності мотиваційного, інтелектуально-процесуального, особистісно-пізнавального компонентів; обґрунтовано методику формування досліджуваної активності в молодших школярів на уроках мистецтва засобами комп’ютерних технологій у складі принципів, методів, педагогічних умов, форм та засобів. Здійснена експериментальна перевірка ефективності запропонованої методики формування пізнавальної активності молодших школярів на уроках мистецтва засобам комп’ютерних технологій.Документ Розвиток музично-естетичної культури школярів в умовах ДМШ(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2025) Лу Шуо; Lu ShuoУ дисертації представлено результати дослідження процесу розвитку музично-естетичної культури школярів в умовах дитячої музичної школи. У роботі запропоновано інтерпретацію змісту понять «розвиток», «культура», «музична культура», «музично-естетична культура», «музичне сприйняття», «творчість». З’ясовано, що на сучасному етапі додаткова музична освіта володіє значними ресурсами щодо вирішення виховних та освітніх завдань підростаючого покоління, заокрема проблем гармонійного, різнобічного розвитку особистості, залучення дітей та підлітків до традиційних цінностей вітчизняної та світової культурної спадщини. У цьому контексті дитячі музичні школи та дитячі школи мистецтв, як найважливіші ланки позашкільної освіти, прагнуть забезпечити якомога повніший розвиток особистості, в тому числі музично-естетичний, вільний вибір дітьми видів художньо-творчої діяльності та різноманітність пропонованих форм, методів та практик. З метою уникнення наукових розбіжностей щодо тлумачення ключового поняття, в роботі запропоновано його авторське визначення. Музичноестетична культура школяра – це ціннісне, цілісне утворення, що включає: цілеспрямоване музично-естетичне сприйняття, вмотивований музичний смак, музичну грамотність, вироблену в процесі застосування спеціальних музичних способів і прийомів, музикальність як результат музичної діяльності. Розроблено структуру музично-естетичної культури учнів дитячої музичної школи у єдності мотиваційно-цільового, змістовного, операційного компонентів. Вперше в українській педагогічній науці здійснено цілісне дослідження розвитку музично-естетичної культури школярів в умовах дитячої музичної школи, а саме: виявлено стан розробленості досліджуваної проблеми; розроблено структуру музично-естетичної культури у єдності мотиваційно- цільового, змістовного, операційного компонентів; обґрунтовано методику формування досліджуваного цілісного утворення у складі принципів, методів, педагогічних умов, форм та засобів. Здійснена експериментальна перевірка ефективності запропонованої методики розвитку музично-естетичної культури школярів в умовах дитячої музичної школи.Документ Розвиток інформаційно-цифрової компетентності майбутніх офіцерів в умовах неформальної освіти(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2025) Буртовий Роман Миколайович; Burtovyi Roman MykolaiovychУ дисертації здійснено теоретичне узагальнення і практичне розв’язання проблеми розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх (ІЦК) офіцерів в умовах неформальної освіти. Актуальність проблеми зумовлена низкою протиріч, які виявлені в ході наукового пошуку між: суспільним запитом на постійний розвиток ІЦК фахівців під впливом розвитку ІТ та відсутністю ефективних практик професійної підготовки майбутніх офіцерів, що забезпечують розвиток їх ІЦК; потенціалом неформальної освіти в галузі ІТ за різним професійними напрямами та обмеженістю уявлень викладачів закладів військової освіти про шляхи розвитку ІЦК майбутніх офіцерів в умовах неформальної освіти; спроможністю закладів військової освіти забезпечувати ефективну професійну підготовку майбутніх офіцерів та нерозробленістю організаційно-педагогічних умов розвитку їх ІЦК в умовах неформальної освіти. Їх усунення вимагало послідовного вирішення п’яти завдань для досягнення провідної мети дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність організаційно-педагогічних умов розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх офіцерів в умовах неформальної освіти. Для виявлення стану розробленості проблеми розвитку ІЦК майбутніх офіцерів в умовах неформальної освіти у теорії та практиці професійної освіти використано теоретичні методи наукового пізнання (аналіз, систематизація і узагальнення наукової літератури та нормативних документів), за допомогою яких схарактеризовано тезаурус та описано стан розробленості проблеми дослідження.Документ Жанр неаполітанської пісні XVI–XIX століть (теоретичний аналіз)(2021) Ян Фуїнь; Yan FuinДисертацію присвячено вивченню у теоретичному аспекті жанру неаполітанської пісні – явища, з яким пов’язані стійкі шаблони сприйняття. До недавнього часу Сanzone Napoletanа здавалася цілком визначеним пластом вокальної культури із конкретними характеристиками, внаслідок її популярності у галузі салонної та «легкої музики» з кінця XIX століття й до 1970-х років, коли інші – не естрадні форми Сanzone Napoletanа – були витіснені поза музичний контекст. «Santa Lucia», «O’ Sole Mio», «Torna a Surriento» поряд з іншими зразками поетів С. Ді Джакомо, Л. Бовіо, Е. Муроло, композиторів Т. Коттрау, Ф. Тості, Е. Ді Капуа, Е. Куртіса, Л. Денци та інших, із характерним для них змістом мелодраматичного відтінку, підкреслено кантиленною мелодикою, пряними гармоніями та неаполітанським діалектом, вважалися класичним каноном і чи не єдиною формою неаполітанської пісні, що почали формуватися лише з 1830-х років. Однак у ситуації максимальної ясності, залишалась нерозкритою низка питань, головне з котрих – якими є витоки даного явища? Які жанрові різновиди народної італійської пісні протягом її багатовікової історії вплинули на формування канону, визнаного класичним? Будучи прикладом художнього синтезу професійної / композиторської та народної / аматорської традицій, неаполітанська пісня, чия хронологічна приналежність у довідкових виданнях визначена досить чітко (кінець XIX – початок XX століть), потребує нового 3 погляду – більш системного та комплексного. Саме такий підхід здатний вирішити проблему «білих плям» щодо витоків Canzone Napoletana, її жанрових різновидів, висунутих у процесі історичної еволюції. Зазначені положення визначають актуальність запропонованої теми, дозволяють узагальнити досягнення наукової думки та залучити досі невивчений музичний матеріал. Об’єктом дослідження обрано жанр неаполітанської пісні. Предметом ‒ процеси еволюції жанру в залежності від музично-історичного контексту, стильових установок епохи та індивідуальної творчості композитора. Мета дослідження полягає в осмисленні неаполітанської пісні як цілісного жанрового явища в процесі його історичної еволюції: від витоків в народній та міській культурі Середньовіччя, різновидів Canzone Napoletana у різних музичних епохах до визнаного канону «неаполітанської пісні» на рубежі XIX– XX століть. Узагальнення результатів наукових досліджень щодо особливостей Canzone Napoletana як жанрового явища довів, що в українському, російськомовному і китайському музикознавстві ситуація розробленості інформаційного поля з питання Сanzone Napoletanа є вкрай слабкою, незважаючи на деякі кроки у цьому напрямку (С. Буригін, О. Москвін, Фанг Яхонг, Чан Цзін Ге). Інформація за даною темою зосереджена здебільшого в зарубіжних джерелах, як і самі нотні зразки, що являють собою бібліографічну рідкість навіть в Італії. Це обумовило звернення до вивчення іноземних джерел – переважно італійських дослідників. Встановлено, що передумови сучасної наукової думки, спрямованої на вивчення музичного фольклору Неаполя, вперше виникли в Італії у XIX столітті (Ф. Чіреллі, Г. Унгареллі, К. Блазіс та ін.). В контексті інтересу романтизму до народної культури музикознавчі розвідки носили більшою мірою практичний характер: збору і запису текстів неаполітанських пісень, нотної фіксації зразків усної творчості. Першим в цьому напрямку стала збірка «Passatempi musicali» Г. Л. Коттрау (1824), що впродовж наступних 50 років породила цілу хвилю створення та видань збірок 4 неаполітанських пісень у ХІХ столітті (Ф. Флорімо, Т. Коттрау, В. де Мельо, Л. Чіурацці). У дисертаційному дослідженні також охарактеризовано роль музичнодослідницької та редакторської праці композитора Гійома-Луї Коттрау, розглянуто підготовлену ним «Passatempi musicali» – збірку неаполітанських пісень, до якої увійшли фрагменти з опер-buffa, стародавні селянські пісні, епіко-ліричні пісні, балади, розбійницькі пісні та пісні-пародії з міського циклу, імпровізаційні пісні. Видана вперше у 1824 році, вона сприяла затвердженню Canzone Napoletana у європейському музичному контексті. Підкреслено, що завдяки зусиллям Г.-Л. Коттрау, француза за походженням, було зафіксовано найдавніші зразки унікальної пісенної спадщини південно-італійського регіону, що знайшло надалі підтвердження в етномузикознавчих розвідках ХХ століття. Узагальнено і музично-теоретичні відомості про неаполітанські пісні останніх десятиліть XIX ‒ початку XX століття, визнаних «золотою добою» даного жанру. Підкреслюється типовість їх форми (куплетна, АВ), схожість фактурного та гармонійного рішень, переважання кантилени, простота мелодійного рисунка та загальна «відкритість» Canzone Napoletana до інтонаційного діалогу з будь-якими вокальними жанрами.Документ Акмеологічні засади розвитку рухових якостей студенток закладів вищої освіти в умовах професійної підготовки(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Самохвалова Ірина Юріївна; Samokhvalova Iryna YuriivnaДисертаційне дослідження присвячене розкриттю та урахуванню акмеологічних засад розвитку рухових якостей студенток закладів вищої освіти в умовах професійної підготовки. На підставі експертного оцінювання встановлено, що на розвиток рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки впливають не лише сутнісні характеристики професійної підготовки, а й навички самоосвіти та подальшого самовдосконалення, що обумовлює досягнення власних вершин: професійного й особистісного акме. У роботі уперше: теоретично обґрунтовано структуру та зміст програми розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах; систематизовано форми, засоби та методи фізичного виховання студенток ЗВО в умовах професійної підготовки з урахуванням акмеологічних засад розвитку в них рухових якостей; розроблено інформаційну систему «Рух – це життя» для розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки на акмеологічних засадах. Підтверджено: недостатність рівня рухової активності студенток; тренд погіршення показників фізичного стану молодих жінок; позитивний вплив занять фізичною культурою і спортом на фізичні підготовленість, працездатність, функції серцево-судинної та дихальної систем людського організму; необхідність врахування біологічної циклічності функцій жіночого організму та стану здоров’я при плануванні системи фізичного виховання студенток закладу вищої освіти у процесі їх професійної підготовки на акмеологічних засадах; особливості використання різних форм, методів та засобів фізичного виховання для розвитку рухових якостей студенток закладів вищої освіти в умовах їх професійної підготовки; показники загального фізичного стану студенток при оцінці ефективності програм з фізичного виховання студентської молоді. Доповнено і розширено: результати практичного досвіду розвитку рухових якостей студенток ЗВО в умовах професійної підготовки; матеріали про особливості динаміки загального фізичного стану студенток ЗВО та його окремих компонентів; результати наукових розвідок про важливість урахування фаз ОМЦ (біологічної циклічності функцій жіночого організму) при плануванні фізичних навантажень у фізкультурно-оздоровчому процесі; експериментальний матеріал щодо наявності сприятливих та несприятливих фаз ОМЦ жінок під час інтенсивної рухової активності; методики організації та проведення занять у відповідності до фізичної підготовленості студенток, їхніх морфофункціональних та індивідуально-психологічних можливостей; матеріали про форми, методи й засоби фізичного виховання щодо розвитку рухових якостей, поліпшення стану фізичного здоров’я, забезпечення гармонійного розвитку особистості на засадах акмеологічного підходу.Документ Феномен співацько-виконавського стилю Йонаса Кауфманна(Харківський нац. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського, 2021) Ян Хаосюань; Yan KhaosiuanДисертацію присвячено формулюванню основних рис співацько-виконавського стилю Й. Кауфманна з точки зору феноменологічного підходу. Актуальність теми полягає також у розробці в межах інтерпретології концепції феномену особистості. Наукова проблематика пропонованого дослідження зумовлена відсутністю наукового опису творчості Й. Кауфманна як найяскравішого представника сучасного вокального виконавства. Співак перебуває на злеті своєї кар'єри і в його доробку – оперні ролі та камерні програми з творів майже всієї світової класики, співпраця з видатними виконавцями, режисерами, диригентами. Другий аспект актуальності теми полягає в дослідженні процесу формування виконавського (зокрема, співацько-виконавського) стилю. Методологія дослідження базується на теоретичному обґрунтуванні аналізу виконавського стилю через позиції феноменології творчості (дослідження Е. Гуссерля, О. Лосєва, М. Аркадьєва, Г. Ципіна, Т. Іваннікова). Застосування системного підходу обумовило залучення теорії виконавського стилю (дослідження І. Єргієва, О. Катрич, В. Медушевського, В. Москаленка, Ю. Ніколаєвської, О. Стахевича, І. Сухленко, Л. Шаповалової) у ракурсі специфіки вокальної творчості на сучасному етапі. Матеріалом дослідження є аудіо-, відеозаписи опер за участі Й. Кауфманна: «Осудження Фауста» Г. Берліоза, «Фіделіо» Л.ван Бетховена, «Кармен» Ж. Бізе, «Лоенгрін», «Валькірія», «Зігфрід», «Парсифаль» Р. Вагнера, «Травіата», «Трубадур», «Аїда», «Дон Карлос», «Сила долі», «Отелло» Дж. Верді, «Фаyст» Ш. Гyно, «Андре Шеньє» У. Джордано, «Так діють всі» В.А. Моцарта, «Ніна» Дж. Паізіелло, «Богема», «Тоска», «Дівчина з Заходу» Дж. Пуччіни, «Фьоррабрас» Ф. Шуберта; окремі арії з опер Дж. Пуччіні, Г. Доніцетті, Дж. Верді, Р. Вагнера, У. Джордано та ін. (концертні виконання, сольні альбоми), оперет (Й. Штраус), CD-записи «Зимового шляху», «Прекрасної мірошниці» Ф. Шуберта, «Арії веризмy», Arias from Mozart, Schubert, Beethoven and Wagner (2009); лідерабенди з пісень Ф. Шyберта, Г. Малера, Р. Штраyса, Г. Вольфа; також залучені аудіозаписи окремих партій та арій у виконанні Л. Браунлі, П. Бечади, Ван Чуаньює, Ші Іте. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що у дисертації вперше досліджується співацько-виконавський стиль з точки зору феноменологічного підходу; сформульовано аспекти дослідження феноменології особистості через позиції інтерпретології; запропоновано періодизацію творчої біографії Й. Кауфманна; проаналізовано основні приклади виконавських версій Й. Кауфманна; сформовано стильову систему як єднання стабільних та мобільних рис виразності та метасистему співацько-виконавського стилю Й. Кауфманна. В результаті представлено його творчість як феномен музичного мистецтва межі ХХ-ХХІ століть; з точки зору виконавського аналізу та порівняльної інтерпретології запропоновані описи виконавських версій Й. Кауфманна, Л. Браунлі, Ші Іте, П. Бечади, Ван Чуаньює.Документ Музична творчість як музикознавча проблема(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Кун Цзивей; Kun TszyveiАктуальність дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та виявлені специфіки музичної творчості з позицій мистецтвознавства, що включає два концепти у їх діалогічній єдності: культуру та особистість. Специфікою представленої роботи є вивчення сутності музичної творчості, що характеризується спрямованістю уваги митця до вираження суб’єктивованих смислів, ідей, що актуалізує оригінальність музичного мислення, здатність до конкретизації та поглиблення образно-смислової сфери твору. У дослідженні проаналізовано і уточнено основні поняття стосовно феномену музичної творчості, а саме: «музика», «творчість», «музична творчість», «псевдотворчість», «псевдомузика», «квазімузикант». Сучасне осмислення проблеми творчості виявляє поширене ототожнення понять «музика» і «музична творчість», що виявляє очевидність згубності подібного поєднання. Виявлено, що важливою передумовою творчої діяльності у будь-якій сфері є здатність людини піднятися до усвідомлення внутрішніх механізмів розвитку культурної форми, зрозуміти контекст певного історичного системоутворення, в якому відбуваються процеси особистісного зростання. Визначено, що процес творчості знаходиться у тісному поєднанні з процесами сприйняття і відображення дійсності, втіленої у знакових системах культури; отримана творчою особистістю інформація, опосередковуючись емоційно-чуттєвими переживаннями композитора, трансформується у свідомості в образно-метафоричні конструкції. Завдяки авторському контексту, в якому сконцентроване бачення митця, виникають оригінальні інтерпретації, нові смисли. Таким чином, процес творчості є виявом світосприйняття особистості через предметність самої себе. Досліджено еволюцію європейського музичного виконання до рівня професійного виконавського мистецтва. З’ясовано, що даний процес відбувався в межах: культової музики, світського музично-суспільного життя, пройшов період виникнення нового сольного інструменту – молоточкового фортепіано, появи публічного платного концерту та створення естради. Вагому роль у цьому процесі відіграли композитори-віртуози, формування нового типу музиканта – інтерпретатора, що сприяло підвищенню значущості у виконавському мистецтві інтелектуального начала та об’єктивно-пізнавальних елементів. Доведено, що музичне виконавство представляє собою складний творчий процес, який має свої неповторні риси. Проблема творчої інтерпретації стимулює розвиток у виконавця-вокаліста цілої низки професійно-особистісних характеристик, серед яких художньо-образне мислення, володіння музичною ерудицією, засобами музичної виразності тощо. Розглянуто музичні комп’ютерні технології в аспекті інструментарію сучасної музичної творчості. Доведено, що історичний розвиток призвів до змін суспільного життя та усіх мистецьких та культурних сфер, закономірно й безперервно впливаючи й на музичне мистецтво. Цей прояв відбивається у постійному збагаченні, новій організації та використанні його компонентів, серед яких: гармонія, мелодика, форма, структура, інструментування, ритм тощо. Нового змісту набувають й нові форми музичного вираження, про що свідчить наступний відрізок еволюційної послідовності: вокальна поліфонія – монодія бароко – поліфонія періоду розквіту барокового мистецтва – класична гомофонія – романтизм – необароко – неокласицизм. Виявлено суспільні та соціальні умови, які мали безпосередній вплив на подальший розвиток музичного мислення: економічні кризи, світові війни, стрімкий науковий та технічний розвиток, виникнення грамофона, магнітофона, звукозапису, електричної лампи, небувалий на ті часи темп життя великих міст, вплив джазу та східних культур тощо, що призвело до віддалення творчих методів не лише окремих композиторів, а й цілих композиторських шкіл.Документ Професійна підготовка майбутніх учителів початкової школи у процесі педагогічної практики(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Діхнич Катерина Віталіївна; Dikhnych Kateryna VitaliivnaУ дисертації на основі аналізу теорії та вивчення емпіричного досвіду здійснено узагальнення і практичне розв’язання проблеми професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи у процесі педагогічної практики й обґрунтовано доцільність упровадження моделі професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи у процесі педагогічної практики. З’ясовано основні вимоги до професійної підготовки та професійної діяльності вчителя початкової школи в умовах реалізації стратегічних завдань реформування загальної середньої освіти, всебічного розвитку і наскрізних умінь молодших школярів. Виявлено найбільш значущі ідеї для професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи у процесі педагогічної практики: удосконалення підготовки на засадах європейських критеріїв і стандартів, забезпечення якості освітньої діяльності, створення освітньо-комунікативного середовища в закладах вищої педагогічної та загальної середньої освіти, педагогічне партнерство і наставництво, розроблення та проєктування нових технологій організації освітнього процесу, упровадження в освітній процес цінностей академічної доброчесності, інфомедійної грамотності. На основі термінологічного аналізу, аналіз практичного досвіду, вимог стейкхолдерів професійну підготовку майбутніх учителів початкової школи визначено як цілісний, неперервний, інтегративний, професійно зорієнтований освітній процес у взаємозв’язку навчально-пізнавальної, науково-дослідної, позааудиторної складових та системи практик, що спрямований на формування готовності до професійної діяльності. Модель містить взаємопов’язані блоки: методологічно-цільовий, змістово-технологічний, діагностувально-результативний. МЗ урахуванням результатів педагогічних і психологічних досліджень теоретично обґрунтовано педагогічні умови професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи у процесі педагогічної практики: актуалізація ціннісно-мотиваційної сфери студентів через створення освітньо-комунікативного середовища та забезпечення партнерської взаємодії між закладами вищої та загальної середньої освіти; увиразнення практико-орієнтованого характеру змісту професійної підготовки через застосування інтерактивних форм і методів; оволодіння студентами культурою дослідницької роботи з конспектом уроку з метою створення освітніх продуктів. Експериментально перевірено дієвість моделі професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи у процесі педагогічної практики.Документ Професійна підготовка фахівців з фізичної терапії в університетах Данії(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Левитська Тетяна Вікторівна; Levytska Tetiana ViktorivnaУ дисертації здійснено теоретичне узагальнення й практичне розв’язання проблеми професійної підготовки фахівців з фізичної терапії в університетах Данії. Вивчено стан законодавчого і нормативно-правового забезпечення професійної підготовки фахівців з фізичної терапії в Данії та Україні. Охарактеризовано особливості професійної підготовки фахівців з фізичної терапії в університетах Данії. У роботі описано типову структурну модель професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії, яка складається з цільового, теоретико-методологічного (системний, компетентнісний, аксіологічний, акмеологічний, міждисциплінарний та особистісний методологічні підходи та дидактичні принципи доступності, відкритості, гуманізації, демократизації, науковості, ступеневості, неперервності, гнучкості, мобільності, інтеграції з наукою і виробництвом, зв’язку теорії з практикою, індивідуалізації, активності), технологічного (схарактеризовано зміст і обсяги освітніх компонентів та часовий опис їх опанування; форми (навчальні заняття, самостійну роботу, практичну підготовку і контрольні заходи) та активні методи навчання (симуляція, рольова гра, дебати, методи проблемного навчання і кейс-метод)) і контрольно-регулювального (схарактеризовано загальні принципи оцінювання навчальних досягнень та описано систему контрольних заходів, акцент на написанні письмових робіт) блоків. Характерним для професійної підготовки фізичних терапевтів в університетах Данії є: стандартизація професійної підготовки; поетапність розробки і впровадження освітніх програм; додаткові вимоги вступу на спеціальність; доклінічний та клінічний етапи підготовки; професіоналізація змісту підготовки та рання спеціалізація; трансформація навчальної діяльності в професійну; диверсифікація моделей практичної підготовки, запровадження клінічних ротацій; використання інноваційних педагогічних та клінічних методів і технологій навчання (пацієнт-орієнтоване навчання, навчання на основі клінічного досвіду, технологія міжпрофесійної взаємодії в навчанні, симуляційне навчання, клінічне моделювання), акцентування ваги і важливості самостійної роботи в навчанні. Розкрито особливості професійної підготовки фахівців з фізичної терапії в Україні. Встановлено, що модель професійної підготовки фахівців з фізичної терапії в університетах України більшою мірою орієнтована на теоретичне навчання, недостатньо орієнтована на практичну підготовку майбутніх фахівців і при цьому використовує усталені методи, форми й засоби навчання. Здійснено порівняльно-педагогічний аналіз особливостей професійної підготовки фахівців з фізичної терапії в університетах Данії та України. Обґрунтовано можливості творчого використання конструктивних ідей данського досвіду підготовки фахівців з фізичної терапії у системі університетської освіти України. Рекомендовано управлінцям у галузі освіти: уточнити зміст професійних стандартів і паспортів професій у галузі фізичної терапії; задекларувати необхідність складання міжнародного іспиту з англійської мови (рівень В1) вже на рівні ЗЗСО; розробляти рейтинги університетів за конкретними спеціальностями для кращого розуміння стейкґолдерами якості підготовки фахівців. Рекомендовано науковцям у галузі педагогічних наук: здійснювати компаративно-педагогічні дослідження досвіду професійної підготовки фахівців з фізичної терапії у країнах, які мають ефективні системи охорони здоров’я (країни ЄС, Китай тощо); для забезпечення конкурентоспроможності випускників на ринку праці зосередити увагу на адміністративно-організаційних і науково-методичних засадах розроблення й реалізації міждисциплінарних програм.Документ Шляхи професіоналізації українського вокального мистецтва (на прикладі жанру обробки народної пісні)(Харківський нац. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського, 2021) Чжан Лін; Chzhan LinВ сучасних культурних умовах полістилістики і поліжанровості, де професійне музичне мистецтво відчуває серйозну «конкуренцію» з боку популярної естрадної музики в усьому її розмаїтті, джазу, нових стильових явищ, які народжуються на стику різних музичних течій, гостро стоять питання актуалізації академічної музики – від композиторської і виконавської творчості до слухацького сприйняття. Серед музичних жанрів, що незмінно користуються популярністю серед широких кіл публіки, окреме місце займає обробка народної пісні, що несе в собі комплекс закономірностей, чиї витоки містяться як в традиційній національній культурі, так і в традиціях академічного музичного мистецтва. Оскільки у музичній науці досі цей жанр не має свого цілісного системного опису, при цьому отримуючи конкретні характеристики в умовах індивідуального композиторської або виконавської творчості, перспектива його комплексного вивчення виглядає виразно багатою. З огляду на те, що сучасне музикознавство залучає в свою сферу виконавство як жанрово- стильову, образно-художню, національно-культурну призми, дослідження жанру обробки народної пісні представляється перспективним та результативним як за поставленими питаннями, так і за шляхами їх вирішення. Актуальність теми даного дослідження обумовлена як запитами сучасної музичної науки; так і потребами виконавської практики, в якій жанр обробки народної пісні міцно зайняв своє місце, об'єднавши в собі якості традиційної, академічної та певною мірою популярної музики. У дисертації запропонований системний погляд на обробку народної пісні, яка в своїй жанровій основі містить якості традиційної та академічної музичної культури, що визначає художній потенціал даного жанру як в аспекті композиторської, так і в аспекті виконавської творчості. Такий підхід відкриває нові перспективи для вивчення жанру обробки народної пісні і в сфері теоретичного, і в сфері виконавського музикознавства з відповідними виходами на виконавську практику. Народній музиці присвячено досить багато досліджень – як в історичному, так і теоретичному руслі. Це монографічні праці, дисертації, статті, навчальні посібники з історії музики тощо. Серед наукових джерел, пов'язаних з обробкою народної пісні, нам не вдалося виявити комплексного дослідження, де цей жанр отримав би свою цілісну характеристику. Разом х тим, наукових праць у цьому напрямку досить багато, але, як правило, в них об'єктом стає обробка народної пісні у проекції творчості конкретного композитора чи у сфері музикування, в Україні це часто бандурне виконавство, діяльність певних вокальних, вокально-інструментальних, хорових колективів. Подібна ситуація складається і в музикознавстві інших європейських країн. Серед багатьох досліджень з історії та теорії китайської музики теж окремого комплексного дослідження саме про жанр обробки народної пісні в китайській академічній музиці поки немає, хоча музичних творів такого характеру досить багато. Таким чином, існує серйозна перспектива вивчення обробки народної пісні в жанровому аспекті як такому, а також в аспекті виконавства.Документ Індивідуальний виконавський стиль в умовах глобалізації (на прикладі творчості китайських співаків)(Харківський нац. університет мистецтв імені І. П. Котляревського, 2021) Чжоу Ї; Chzhou YiАктуальність теми дослідження обумовлена тим величезним впливом, який глобалізація робить як на культуру суспільства в цілому, так і на стильові засади індивідуальної музичної творчості. Позначившись на межі ХІХ –ХХ століть, сьогодні глобалізаційні процеси майже повністю змінили культурну мапу світу, стерши кордони, які донедавна чітко окреслювали культурні патерни представників різних народів та дозволяли легко ідентифікувати артефакт за принципом «своє – чуже». У поєднанні з активним впровадженням технологій до всіх сфер людського буття, глобалізація суттєво вплинула на музичне мистецтво, значно послабивши важливість національного чинника у становленні та формуванні індивідуального виконавського стилю. Яскравим прикладом цього є творчість китайських вокалістів, чий внесок у розвиток музичного мистецтва ХХ – ХХІ століть годі переоцінити. Численні перемоги на престижних міжнародних конкурсах, участь в оперних постановках провідних театрів світу, феномен китайського бельканто – ці факти, безперечно, унаочнюють статус китайської виконавської вокальної культури в сучасному мистецькому світі та свідчать про потребу серйозного обговорення сучасної ситуації науковою спільнотою. Концепція дослідження зумовила необхідність систематизації наукових джерел з таких напрямків музичної науки: історії та теорії музики, теорії жанру та стилю, музичної культурології, європейського та китайського вокального мистецтва. Обрана методологія, що базувалася на поєднанні мистецтвознавчого, інтерпретологічного та культурологічного підходів, дозволила: порівняти історію наукового пізнання явища вокального стилю у західноєвропейському та китайському мистецтвознавстві; виявити вплив вербальної складової вокального мистецтва на стильові параметри творчості китайських виконавців; визначити національні та міжнаціональні чинники, що привели до трансформації академічного вокального мистецтва Китаю ХХ – ХХІ століть; узагальнити відомості про історію формування академічної вокальної школи Китаю; скласти творчі портрети сучасних китайських вокалістів; проаналізувати виконавські версії видатних китайських співаків. У дисертації вперше: академічне вокальне мистецтво сучасного Китаю представлено як художню цілісність, що формується шляхом взаємодії національних та міжнаціональних чинників; презентовано феномен китайського бельканто, виникнення якого зумовив процес глобалізації; визначено параметри індивідуального виконавського стилю, що в творчості китайських співаків трансформуються під впливом процесу глобалізації. У дисертації висвітлено процес історичного формування наукових уявлень про стиль як явище західноєвропейського та китайського мистецтва. Явище стилю творчості було осмислене філософами Стародавньої Греції та Китаю і вже тоді пов’язувалося саме із світовідчуттям людини. Відмінності у подальшій інтерпретації понять, що об’єднуються навколо найбільш загальної категорії стилю, залежать від розвитку певних культурних патернів. Наприклад, якщо на Сході явище стилю сприймалося переважно як засаднича частка етичного, то на Заході – естетичного (хоча обидва рівні наявні в обох культурах). Однак під впливом глобалізаційних процесів національна складова стильових процесів поступово нівелюється. Історія трансформації вокального мистецтва Китаю надзвичайно коротка порівняно з попереднім етапом його розвитку. Фактично йдеться про 100 років, які докорінно змінили національну систему музичної освіти та виховання. Успішність цього процесу зумовлена декількома чинниками: концертною/гастрольною діяльністю іноземних співаків; діяльністю китайських митців, спрямованою на поширення та осягнення європейського культурного досвіду; накопиченням відповідної науково-методичної бази та виробленням національного інваріанту навчальних програм; розвитком концертного виконавства та музичного життя, як системи, утворюваної взаємодією різних типів музикування; використанням технічних засобів комунікації. Все це привело до збільшення частки західноєвропейської музики у звуковому ландшафті Китаю, «привчило» слухачів до незвичної музики, змінило стильові пріоритети носіїв національної традиції і визначило поступову зміну всієї системи музичної культури країни, яка сьогодні практично тотожна аналогічними системам в інших країнах світу. Цьому, особливо в останні десятиріччя, сприяли процеси глобалізації, що значно розширили доступ до культурних продуктів інших країн і спростили процеси культурної міграції. Завдяки цьому китайські музиканти опановують світове музичне мистецтво у навчальних закладах усього світу, беруть участь у міжнародних конкурсних змаганнях, виступають на кращих сценах, співпрацюють із компаніями звукозапису.Документ Формування підприємницької культури учнів основної школи на уроках фізики(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2021) Муха Анна Петрівна; Mukha Anna PetrivnaДисертаційне дослідження присвячене проблемі формування підприємницької культури учнів основної школи на уроках фізики. Реалізуючи визначені на початку дослідження завдання, систематизовано тематичну термінологію, обґрунтовано правильність і доцільність вживання основних понять, пов'язаних із підприємницькою культурою. Здійснено узагальнення наукових праць щодо питання формування підприємницької культури учнів. З’ясовано сутність основних понять дослідження «підприємливість», «підприємництво», «підприємець», «підприємницька компетентність», «підприємницька компетентність учнів» та «підприємницька культура». На основі термінологічного аналізу ключових понять дослідження уточнено поняття підприємницької культури учнів, що визначається нами як інтегральне особистісне утворення, яке: ґрунтується на системі ціннісних орієнтацій особистості на підприємницьке ставлення до життя; поєднує знання про існування різних контекстів і можливостей для реалізації ідей, планування й управління проєктами та уміння генерувати й критично оцінювати ідеї, робити висновки, справлятися з невизначеністю, рефлексувати щодо результатів запроваджених інновацій. Акцентовано увагу на необхідності володіння учнями підприємливістю, що визначається як уміння генерувати нові ідеї й ініціативи та втілювати їх у життя з метою підвищення добробуту та розвитку суспільства, уміння раціонально вести себе як споживач, ефективно використовувати індивідуальні заощадження, приймати доцільні рішення у сфері зайнятості, фінансів тощо. Проаналізовано стан підприємницької культури та розглянуто подальші перспективи її розвитку. Досліджено психолого-педагогічні засади формування підприємницької культури учнів основної школи на уроках фізики. Охарактеризовано структуру підприємницької культури, яку слід розглядати у єдності чотирьох компонентів: аксіологічно-особистісний, пізнавальний, праксеологічний, рефлексивний. Розглянуто формування підприємницької культури учнів у школах європейських країн, таких як Фінляндія, Швеція, Нідерланди, де більш широке визнання цінності підприємницького навчання, навчання підприємницьким способам мислення та дії. Здійснено аналіз змісту начальної програми з фізики для 7-9 класів та визначено можливості для формування підприємницької культури учнів основної школи на уроках фізики. Теоретичне опрацювання наукових джерел дає підстави вважати, що підприємницьку культуру учнів можна формувати через зміст фізики та форми та методи роботи, а це потребує залучення ефективних традиційних та інноваційних методів, прийомів і форм навчання в їх доцільній науково-обґрунтованій комбінації. Теоретично обґрунтовано та реалізовано методику формування підприємницької культури учнів основної школи на уроках фізики. Модель методики формування підприємницької культури учнів основної школи на уроках фізики складається із взаємопов’язаних блоків: методологічно-цільовий, методичний, діагностичний. Визначено критерії сформованості підприємницької культури на уроках фізики, а саме мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, оцінний. Розроблено методику діагностики рівнів сформованості підприємницької культури учнів. Визначено методичні рекомендації для вчителів фізики щодо формування підприємницької культури учнів основної школи.Документ Формування культури мовлення студентів з КНР у процесі професійної підготовки(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2020) Бянь Лулу; Bian LuluУ дисертації представлено результати дослідження процесу формування культури мовлення студентів з КНР у процесі професійної підготовки. У роботі запропоновано інтерпретацію змісту понять «культура», «культура мовлення». На основі теоретичного аналізу дефініцій, поданих в роботі понять, доведено, що визначення терміна «культура мовлення» в педагогічній поняттєвій базі не представлено. З метою уникнення наукових розбіжностей щодо тлумачення ключового поняття дослідження, в роботі запропоновано його авторське визначення. Культура мовлення – це сукупність мовних (нормативних) і лінгвокультурологічних знань, втілених у мовну діяльність. Розроблено структуру формування культури мовлення студентів з КНР у складі нормативного, комунікативного, етичного компонентів. Доведено, що якісне формування культури мовлення студентів з КНР у процесі професійної підготовки можливе за умов розвитку у студентів стійкої мотивації до вивчення російської мови на основі впровадження спецкурсу «Основи формування культури мовлення студентів-іноземців»; використання інфокомунікаційних технологій у процесі формування культури мовлення студентів з КНР у процесі професійної підготовки; організації позааудиторної роботи студентів-іноземців з формування культури мовлення у процесі професійної підготовки. Перша педагогічна умова, орієнтована на формування в студентів позитивного ставлення до досліджуваного утворення, систему цінностей, які б сприяли формуванню їхньої культури мовлення, а також створення можливостей, що актуалізують внутрішні мотиви майбутніх фахівців, формують особистісний сенс та потребу в досліджуваному утворенні. Друга педагогічна умова формування досліджуваного конструкту є ефективним засобом формування умінь і навичок читання текстів російською мовою; вдосконалення вмінь аудіювання, побудови монологічних та діалогічних висловлювань; покращення умінь писемного мовлення при підготовці різного роду творів, переказів, рефератів, поповнення словникового запасу китайських студентів лексикою сучасної російської мови. Впровадження форм і методів третьої педагогічної умови стимулювало інтелектуальний розвиток, сприяло творчій самореалізації студентів; розвивало вміння орієнтуватися в сучасному російськомовному інформаційному середовищі; активізувало дослідницьку діяльність учасників експерименту з російської мови; виховувало в досліджуваних потребу в самоосвіті, саморозвитку, сприяло формуванню таких особистісних якостей як комунікабельність, ініціативність, успішність. Зазначено, що на процес результативності виховання культури мовлення студентів з КНР у процесі професійної підготовки впливають принципи науковості, свідомості, доступності, системності, зв’язку теорії з практикою, наочності, врахування рідної мови студентів, комунікативності, ґрунтовності, нормативно- стилістичний, забезпечення активної мовної практики. Принцип науковості передбачає опору на дані сучасного мовознавства, встановлення лінгвістичних передумов, на яких базуються розроблені зміст і система навчання. Принцип свідомості ґрунтується на положенні, що знання стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідомим підходом у студентів з КНР до явищ мови вважаємо розуміння логіки визначень, характеристик лінгвістичних понять; осмислення зв’язків між семантикою і засобами її вираження тощо. Реалізація принципу доступності в білінгвальній студентській аудиторії передбачає доступність досліджуваного матеріалу, осмислену технологію його викладення, необхідність спеціальної підготовки викладача. Дотримання принципу системності і послідовності дозволяє побудувати систему формування культури мовлення китайських студентів у порядку від простого до складного, від вивченого до нового. При цьому, важливо розглядати питання як про систему і послідовність подачі програмного матеріалу, так і про систему відбору раціональних методичних прийомів для його вивчення. Принцип зв’язку теорії з практикою ґрунтується на практичній спрямованості навчання російській мові білінгвальних студентів, розвитку їх комунікативних умінь і навичок, формування культури мовлення. Принцип ґрунтовності передбачає ґрунтовне засвоєння визначеної суми знань, оволодіння уміннями й навичками, які є передумовою подальшого просування у процесі оволодіння культурою мовлення, базою для самостійної роботи студентів у цьому напрямі. Принцип наочності випливає із закономірностей процесу пізнання, початковим компонентом якого є споглядання явищ, процесів, дій, предметів. В аспекті дослідження йдеться про застосування ілюстративних видів наочності (схем, таблиць тощо). Принцип врахування рідної мови студентів забезпечується за допомогою порівняльного аналізу відмінностей між процесами оволодіння рідною та нерідною мовами. Передбачає підбір вправ і текстового матеріалу з урахуванням двомовної аудиторії, навчання їх мовного спілкування російською мовою. Нормативно-стилістичний принцип передбачає вибір оптимального варіанту вираження думки і усунення стилістичних помилок у мовленні. Принцип забезпечення активної мовної практики знаходить своє вираження у тому, що мова засвоюється в процесі її вживання. З метою забезпечення цього принципу використовуються: емоційно-позитивний фон; суб’єкт-суб’єктне спілкування; широке використання наочного матеріалу, ігрових методів тощо. Реалізація принципу комунікативності полягає в уподібненні процесу навчання процесу реальної комунікації. Розроблено схематичну модель означеного процесу, що включає: постановку мети дослідження; педагогічні принципи; етапи формування означеного феномену (теоретико-аналітичний, навчально-організаційний, підсумково-результативний); критерії та рівні його сформованості; педагогічні умови формування культури мовлення студентів з КНР у процесі професійної підготовки; ефективні форми, методи та засоби означеного процесу. У процесі експериментальної роботи встановлено основні критерії сформованості культури мовлення студентів з КНР: спонукальний, який характеризується показниками (ступінь усвідомлення цінності мови і мовної культури; самостійність, цілеспрямованість і систематичний саморозвиток культури мовлення; стійкий інтерес до вивчення мов і потреби в мовній діяльності); когнітивно-операційний, який розкривається за показниками (фонетично правильне оформлення мови; знання основних лексико-граматичних структур і норм мовного етикету; готовність до мовної діяльності); поведінковий, який забезпечується показниками (вільне володіння усним і письмовим іншомовним спілкуванням на професійні та загальнопобутові теми; повне дотримання всіх мовних норм і правил мовного етикету; здатність до спонтанної мовленнєвої діяльності). На підставі критеріїв встановлено рівні сформованості культури мовлення студентів з КНР: високий, достатній, середній та низький. Формувальний експеримент, обчислення його результатів дозволили підтвердити доцільність та ефективність методики формування культури мовлення студентів з КНР у процесі професійної підготовки.Документ Розвиток історико-краєзнавчої роботи в закладах позашкільної освіти Північно-Східної України (друга половина XX - початок XXI століття)(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2020) Пархоменко Ірина Володимирівна; Parkhomenko Iryna VolodymyrivnaДисертація є комплексним дослідженням, у межах якого з’ясовано теоретичні, змістові та організаційні засади розвитку історико-краєзнавчої роботи в закладах позашкільної освіти Північно-Східної України у другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст. для обґрунтування перспектив використання інноваційного потенціалу досліджуваного освітнього феномену у процесі модернізації системи позашкільної освіти України. У дисертації схарактеризовано історіографію (визначено радянський та сучасний історіографічний періоди та типи історіографічних праць (дисертаційні дослідження, монографії, періодичні видання) та джерельну базу (виділено три групи джерел: архівні матеріали, опубліковані джерела, праці науковців та педагогів-практиків) історико-краєзнавчої роботи в закладах позашкільної освіти у вітчизняному науковому просторі; визначено поняттєвий апарат через окреслення ключового поняття «історико-краєзнавча робота в закладах позашкільної освіти Північно-Східної України» та етапи розвитку досліджуваного феномену (відновлювальний етап (початок 50-х рр. – 1959 р.), етап уніфікації (1959-1984 рр.), етап децентралізації (1984-2000 рр.), етап модернізації (2000-2017 рр.); окреслено нормативно-правову базу та змістові засади історико-краєзнавчої роботи з дітьми та учнівською молоддю в закладах позашкільної освіти Північно-Східної України, зокрема проаналізовано нормативно-правові акти загальнодержавного та регіонального рівня, регіональні особливості програмно-методичного забезпечення закладів позашкільної освіти Сумської, Харківської та Чернігівської областей; з’ясовано організаційні засади історико-краєзнавчої роботи з дітьми та учнівською молоддю в закладах позашкільної освіти Північно-Східної України, зокрема визначено індивідуальні, групові та масові форми вказаної роботи, умови її реалізації в закладах позашкільної освіти; узагальнено результати історико-краєзнавчої роботи в закладах позашкільної освіти визначеного регіону та зпроєктовано перспективи використання вказаного досвіду роботи в сучасних закладах позашкільної освіти на державному, регіональному та інституційному рівнях. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що схарактеризовані авторкою теоретичні, організаційні, змістові засади розвитку історико-краєзнавчої роботи в закладах позашкільної освіти Північно-Східної України другої полови ХХ – початку ХХІ ст. можуть бути використані у процесі організації історико-краєзнавчої роботи в закладах позашкільної освіти та закладах загальної середньої освіти, удосконалення її форм, умов її реалізації, покращення програмно-методичного забезпечення. Матеріали і висновки щодо досліджуваної проблеми як освітнього феномену можуть бути використані за основу для майбутніх наукових розвідок, доповнення та розширення змісту навчальних курсів та програм суспільних дисциплін (історія педагогіки, педагогіка, методика та теорія позашкільної освіти, історичне краєзнавство тощо), під час підготовки навчально-методичних посібників, науково-дослідницьких робіт, лекцій для слухачів курсів підвищення кваліфікації (учителів, керівників гуртків туристсько-краєзнавчого напряму), студентів педагогічних закладів вищої освіти.