Слобожанські мистецькі студії
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Композиторська спадщина Мануеля Понсе та її значення для розвитку виконавської майстерності гітариста(2025) Таран Олексій Олександрович; Taran Oleksii OleksandrovychУ статті здійснено комплексний аналіз композиторської спадщини Мануеля Марії Понсе (1882–1948) у контексті її впливу на формування й розвиток виконавської майстерності гітариста. На підставі історико-біографічних матеріалів та джерелознавчого опрацювання епістолярію Понсе—Сеговія простежено становлення індивідуального стилю митця (навчання в Італії, Німеччині та Франції; враження від мексиканського й кубинського фольклору) та окреслено механізми інтернаціоналізації гітари у ХХ ст. Мета дослідження полягає у з’ясуванні ролі творів Понсе у розширенні академічного репертуару та у формуванні техніко-інтерпретаційних компетенцій виконавця. Методологічну основу становлять ана-літичний, порівняльно-стильовий та джерелознавчий підходи. Розглянуто ключові зразки: Sonata romántica, Suite antigua, Homenaje a Tárrega, Sonatina meridional. З’ясовано комплексне поєднання фольклорних, неокласичних, неоромантичних та імпресіоністичних рис і пов’язане з ним коло виконавських завдань: кантилене фразування, робота з баре та розши-реними позиціями, арпеджіатна фактура, метроритмічні зсуви (геміоли), контроль тембрових контрастів і аплікатурної логіки, а також стильова чутливість до іспано-мексиканського колориту без спрощення чи механічного наслідування традиційних фламенко-прийомів. Уточнено видавничу історію та інтерпретаційну практику окремих опусів (зокрема, редакторські втручання Сеговії та проблеми атрибуції стилізацій). Наукова новизна статті полягає у систематизації виконавських вимог репертуару Понсе як чинника розвитку компетентностей сучасного гітариста. Практичне значення полягає у можливості використання результатів дослідження для оновлення навчальних програм, добору репертуару за рів-нями складності та вироблення методичних рекомендацій щодо інтерпретації творів композитора. Узагальнено, що музика Понсе не лише збагатила концертний канон гітари, а й стала важливим чинником становлення професійної виконавської культури ХХ–ХХІ століть.Документ Творча постать Луїса Карчіна в контексті сучасної академічної музики(2025) Зінченко-Гоцуляк Вероніка Михайлівна; Zinchenko-Hotsuliak Veronika Mykhailivna; Юферова Ганна Володимирівна; Yuferova Hanna VolodymyrivnaСтаття присвячена творчості сучасного американського композитора Луїса Карчіна (Louis Karchin) та його внеску у розвиток сучасної академічної музики. У центрі дослідження – осмислення інноваційних композиційних підходів митця, які охоплюють експерименти зі звуковими структурами, ритмікою, політональністю тощо. Встановлено, що творчість Луїса Карчіна відзначається унікальною здатністю гармонійно поєднувати класичні традиції академічної музики із сучасними тен-денціями, що робить його однією з ключових фігур сучасного музичного мистецтва. Особливу увагу приділено соціальному, філософському та міжмедіальному контексту творчості композитора. У його роботах простежується глибока зацікавле-ність літературою та образотворчим мистецтвом. Це свідчить про виняткову чутливість митця до багатошаровості тексту та його потенціалу для музичної інтерпретації. Виявлено характерні риси художнього почерку Луїса Карчіна, серед яких виокремлено багатогранність звукової палітри, новаторські ритмічні рішення та майстерне використання політональних структур. Доведено, що як композитор і диригент, Луїс Карчін не лише впливає на розвиток академічної музики, але й сприяє формуванню глобальних тенденцій у цій сфері. Його діяльність є джерелом натхнення для багатьох сучасних композито-рів, зокрема студентів Нью-Йоркського університету, де митець активно викладає. Окремо наголошено на соціокультурному впливі Луїса Карчіна на мистецьке життя Сполучених штатів Америки. Його твори активно виконуються в концертних залах різних міст, сприяючи популяризації академічної музики серед широкої аудиторії. Доведено, що творчість Луїса Карчіна є не лише зразком професійної майстерності, але й важливим інструментом підтримки міжкультурного діалогу та збереження актуальності академічної музики у XXI столітті.Документ Атомарний принцип творчого виховання естрадного музиканта(2025) Самая Тетяна Вікторівна; Samaia Tetiana ViktorivnaМета статті – проаналізувати «атомарний принцип» у музичній педагогіці як поняття «організуючої системи» сегмен- тів формування професійних і особистісних компетенцій музиканта. Методологія спирається на міждисциплінарний підхід, який інтегрує педагогічні концепції, психологічні теорії (у тому числі ідеї Л. Виготського про поетапне становлення функцій), дані фізіології, психофізіології, музикознавства й художньо-емоційні аспекти навчання. У дослідженні освітній процес розглядається як цілісна система, де кожен елемент («атом») не існує ізольовано, а функціонує у взаємодії з іншими, формуючи концепцію атомарного принципу методики. Наукова новизна полягає в уточненні змісту цього поняття: він трактується не як зведення навчання до окремих елементів, а як інтегративний механізм, що поєднує технічні, психофізіологічні, емоційно-художні та соціальні компоненти підготовки. Такий підхід дозволяє інтерпретувати навчання естрадного музиканта як бага- торівневий процес розвитку виконавських навичок, культурної ідентичності, творчої ініціативи та здатності до культурного впливу на аудиторію. Акцент робиться на проблемах сучасної музичної освіти, зокрема на суперечностях, вузькопрофільності та редукції творчої ініціативи, що звужують процес підготовки до механічного оволодіння технікою. У висновках визначено, що атомарний принцип є продуктивною методологічною стратегією, яка забезпечує системність і цілісність музичної освіти. Його застосування долає кризу фрагментарності та «синдрому кінцевого результату», притаманних багатьом сучас- ним методикам. У синтезі техніки, емоційної компетентності, творчого самовираження та соціальної місії формується особистість музиканта, здатна до культурного діалогу й створення унікального художнього образу. Таким чином, атомарний підхід відкриває нові перспективи для розвитку музичної педагогіки, зорієнтованої не лише на професійну підготовку, але й на становлення соціально значущої та творчо активної особистості.Документ Жанрово-стильова специфіка камерно-ансамблевого бандурного виконавства(2025) Єрьоменко Андрій Юрійович; Yeromenko Andrii Yuriiovych; Єрьоменко Наталія Олександрівна; Yeromenko Nataliia Oleksandrivna; Примак Маргарита Василівна; Prymak Marharyta VasylivnaУ статті досліджується жанрово-стильова специфіка камерно-ансамблевого бандурного виконавства як одного з важливих напрямів розвитку сучасної української музичної культури. Камерно-ансамблеве використання бандури розглядається крізь призму взаємодії традиційних і новітніх тенденцій, що формують своєрідний художній феномен у національному музич- ному просторі. У центрі уваги перебувають жанрові особливості творів, створених для дуетів, тріо, квартетів та більших ансамблів з бандурою, а також характер поєднання бандури з іншими інструментами сучасної, класичної та народно-інстру- ментальної традиції. Проаналізовано жанрово-стильову палітру, що охоплює як обробки народних пісень, що зберігають автентичність національної музичної традиції, так і оригінальні камерні композиції та сучасні експериментальні твори, які інтегрують бандуру в контекст новітньої академічної та крос-жанрової музики. Особливу увагу приділено стильовим аспектам ансамблевої взаємодії: тембровим співвідношенням, динамічним балансам, фактурним моделям та інтерпрета- ційним підходам у камерних формах гри. Простежено новітні виконавські підходи, що розкривають нові виразні можливості бандури – від нетрадиційного трактування тембру й динаміки до інтеграції елементів імпровізації та використання сучасних композиційних технік. Бандура у камерно-ансамблевому контексті постає як інструмент, що водночас репрезентує національну музичну ідентичність і активно залучається до процесів глобальної інтеграції. Жанрово-стильова специфіка її виконавства полягає у поєднанні традиційного й сучасного, що зумовлює розширення жанрового спектру української камерної музики та створення нових форматів ансамблевого музикування. У дослідженні також розглянуто перспективи розвитку камерно-ансамблевого бандурного виконавства, зокрема у напрямі поєднання народних інтонацій із сучасними композиційними технологіями, розбудови міжжанрових ансамблевих проєктів, а також створення нових педагогічних підходів до викладання ансамблевої гри на бандурі у вищих мистецьких закладах. Таким чином, жанрово-стильова специфіка камерно-ансамблевого бандурного виконавства постає як динамічна та багатогранна система, що не лише відображає національну традицію, а й активно взаємодіє з сучасними музичними процесами, формуючи нові вектори розвитку української камерної музики.Документ Вплив європейських вокальних методик на формування сучасного українського естрадного вокалу(2025) Заря Світлана Валеріївна; Zaria Svitlana ValeriivnaУ статті розглянуто вплив європейських вокальних методик на формування та еволюцію сучасного українського естрад- ного вокалу. Метою статті є аналіз механізмів, за допомогою яких європейські вокальні методики, зокрема такі як «Complete Vocal Technique» (CVT), «Estill Voice Training» (EVT) та авторська методика Cheryl Porter впливають на формування сучасного українського естрадного вокалу. Встановлено, як вокальні педагоги не просто копіюють, а творчо інтегрують класичні принципи та передові сучасні методики, зокрема «Complete Vocal Technique» (CVT), «Estill Voice Training» (EVT) та методику Cheryl Porter у власну навчальну та виконавську практику. Визначається, що цей процес є не механічним запозиченням, а справжнім творчим синтезом. Він дозволяє гармонійно поєднати європейську вокальну майстерність із самобутніми укра- їнськими вокальними прийомами. Цей симбіоз допомагає зберегти національну музичну ідентичність. Дослідження показує, що такий взаємозв’язок є ключовим фактором, що сприяє значному підвищенню професійності та креативності української естрадної вокальної школи. Використовуючи європейські методики для поліпшення свого вокального апарату, артисти можуть при цьому залишатися вірними своєму стилю та зберігати автентичність, виражаючи унікальність через вибір репертуару, манеру виконання та емоційну подачу. Завдяки цьому наші артисти набувають конкурентних переваг, створю- ючи унікальний та впізнаваний творчий проєкт, який є цікавим не лише для внутрішньої аудиторії, а й успішно інтегрується в європейський і світовий музичний простір. Стаття доводить, що сучасний український естрадний вокал об’єднує багату історичну спадщину з інноваційними підходами, створюючи нову якість в музичному мистецтві.Документ Музична репрезентація національної ідентичності у творчих проектах МУР: перспективи акомпанементного аналізу(2025) Зуб Галина Олександрівна; Zub Halyna OleksandrivnaСтаттю присвячено аналізу музично-театральних проєктів об’єднання МУР («РЕБЕЛІЯ [1991]», «Ти [Романтика]») як знакових явищ сучасного українського мистецького простору, що репрезентують історичну пам’ять та формують образ національної ідентичності. Підкреслюється, що після 2014 року музика в Україні набула суспільно значущих функцій, перетворившись на своєрідне «мистецтво свідчення», яке передає колективний досвід через інтонаційні коди, темброву палітру та драматургічну символіку. Особливу увагу приділено виконавському аспекту, зокрема ролі акомпанементу, який у проєктах МУР виходить за межі традиційної функції «супроводу» та стає ключовим інтерпретаційним чинником. У постановці «РЕБЕЛІЯ [1991]» інструментальна фактура, побудована на остинатних ритмах, гармонійних зсувах і динамічних контрастах, формує епічний рівень драматургії та уособлює колективний досвід нації. У «Ти [Романтика]» акомпанемент набуває камерно-психологічного характеру: чергування ліричних інтонацій і дисонансних кластерів відтворює внутрішній конфлікт героя, а інструментальна партія функціонує як «дзеркало душі», вступаючи у діалог із вокалістом. Методологія дослідження спирається на музикознавчий, виконавсько-інтерпретаційний, культурологічний, порівняльно-аналітичний та герменевтичний підходи. Це дозволило виявити, що інструментальний простір у творах МУР виступає носієм культурної пам’яті, забезпечує глибинний смисловий вимір постановок і стає засобом репрезентації як колективного, так і індивідуального досвіду. Зроблено висновок, що акомпанементна складова є визначальною для створення цілісного музич- но-драматичного тексту й відкриває нові перспективи для дослідження виконавської ролі у формуванні сучасних моделей національної ідентичності в українському музично-театральному мистецтві.Документ Становлення та розвиток рудиментального виконавства у США(2025) Петкун Леонід Мечиславович; Petkun Leonid MechyslavovychСтаття присвячена розглядові історії формування та розвитку рудиментального виконавства у США від колоніальної доби до сучасності. Простежено вплив британських військових традицій XVII–XVIII ст. на становлення американської школи. Першим документом, що регламентує застосування барабанних сигналів і маршів, в якому зафіксовані функції військових бара- банщиків, вважається статут Ф. В. фон Штойбена (1779). Проаналізовано перші американські рукописні та друковані дже- рела (Л. Лаверінґа, Б. Кларка, Д. Гейзлтайна, Ч. С. Ешворта), в яких прослідковується поступова кристалізація системи амери- канських барабанних рудиментів, репертуару військових барабанщиків та способів його нотування. Упродовж XIX століття відбувається інтенсивне накопичення виконавського і дидактичного матеріалу, розширення системи рудиментів та їхнє упорядкування. Поступово трансформується семантика терміну «рудиментальний», уперше упровадженого Ешвортом у виданні 1812 року. Водночас удосконалюється система барабанного нотопису, що проходить шлях від початкових вербальних описів (фон Штойбен, Гейзлтайн) до багатолінійної та, зрештою, сучасної однолінійної нотації. Занепад сигнальної функції бара- бана у війську наприкінці ХІХ століття зумовив поширення рудиментального виконавства у духових оркестрах і конкурсній практиці, що сприяло виходу цього мистецтва за межі військової доктрини. Особливу увагу приділено діяльності Національної асоціації рудиментальних барабанщиків (NARD), яка 1933 року систематизувала перелік «Двадцяти шести стандартних аме- риканських рудиментів», і Товариства перкусійних мистецтв (PAS), що 1984 року розширило перелік до «Сорока міжнарод- них рудиментів». Окремо відзначено сучасні ініціативи зі збереження та відродження європейської спадщини, зокрема через «Рудиментальний кодекс» (2018), що інтегрував традиції Франції, Німеччини та Швейцарії. У дослідженні зроблено висновок, що сучасне рудиментальне виконавство відображає синтез американських і європейських традицій, розширюючи горизонти виконавської практики та відкриваючи нові перспективи для дослідження й популяризації у світовому культурному просторі.Документ Жанрово-стильові перетворення у вокальній ліриці композиторів Наддніпрянщини 1920–1930-х років(2025) Стахевич Олександр Олександрович; Stakhevych Oleksandr Oleksandrovych; Енська Олена Юріївна; Enska Olena YuriivnaРозглянуто соціокультурні умови розвитку української музичної культури 1920–1930-х років, що обумовили жанрово-сти- льові перетворення у камерно-вокальній творчості. Від початку ХХ століття у камерно-вокальній музиці України існувало два вагомих напрями, що засновувались на: 1) укоріненні національної традиції; 2) опрацюванні добутків європейської музичної композиції. Перший напрямок, засновником якого був М. Лисенко та його послідовники, був презентований творчістю М. Вери- ківського, Г. Верьовки, П. Козицького, М. Коляди, В. Костенка, Л. Ревуцького, П. Сениці, Г. Хоткевича та ін. Представники другого – В. Косенко, Л. Лісовський, Б. Лятошинський, М. Рославець, М. Скорульський, Ф. Якименко та ін. – спирались на євро- пейський досвід, представлений постромантичними, імпресіоністичними, неокласичними, експресіоністичними, авангардними тенденціями тощо. В 1920–1930-ті роки і національна ідея, і європейські засади вітчизняної камерно-вокальної творчості зазнають у Наддніпрянщині докорінних змін через встановлення тоталітарного режиму та необхідність нагального впро- вадження радянських ідеологем у тематику та образність композицій. Це спонукало до відтворення у вокальній ліриці наці- онального тематизму, революційного пафосу, героїчних образів, належної стилістики й виразності. Невідповідність жанру новим вимогам щодо революційності, масовості та демократичності мистецтва, а також пошук необхідних форм, засобів та принципів їх втілення спричинили в 1930-х роках кризу камерно-вокальної творчості. Наддніпрянські митці майже деся- тиліття ці жанри не опрацьовували. Зазначені аспекти розвитку українського мистецтва й творчість окремих митців цього періоду висвітлювались в багатьох працях вітчизняних науковців, однак жанрово-стильові перетворення камерно-вокальної музики композиторів Наддніпрянщини дотепер не ставали предметом окремого дослідження.Документ Європейські витоки розвитку флейти в Китаї: органологічний екскурс(2025) Устименко-Косоріч Олена Анатоліївна; Ustymenko-Kosorich Olena AnatoliivnaСтаття присвячена історико-музикознавчому аналізу європейської флейти, в якій представлено її історію існування у музичній культурі сучасного Китаю; докладно висвітлено творчість китайських композиторів для академічної флейти, представлено твори, невідомі українському слухачеві, і які не фігурують, незважаючи на свою художню цінність, у навчальному репертуарі українських навчальних закладів; вивчені особливості китайської флейтової системи освіти, що істотно відрізняється за багатьма показниками від української. Крім цього висловлено критичні міркування про підходи до навчання на флейті в китайських музичних навчальних закладах усіх ланок освітньої системи та сформульовано актуальні завдання та принципи побудови актуальної освітньої моделі.Зазначено, що академічна флейта за короткий період історичного розвитку в Китаї стала поширеним та популярним інструментом; флейтове мистецтво демонструє високий рівень виконавства, значну у художньому відношенні творчість, ефективну систему навчання гри на інструменті. Особливістю освітньої системи є надзвичайно активна виконавська практика педагогів, які викладають гру на флейті. Їх відрізняє багаторазова участь у вітчизняних та міжнародних конкурсах, інтенсивна робота в оркестрах та камерних інструментальних колективах, постійні виступи у якості солістів та учасників оркестру, дуже різноманітними за репертуаром програмами, інтенсивна гастрольна діяльність у країні та за кордоном. Широке поширення у творчості композиторів Китаю для флейти жанру перекладення, що зумовлено дефіцитом національного флейтового репертуару на сучасному етапі розвитку.Практична значущість роботи полягає у можливості використання матеріалів у навчальних дисциплінах музичного коледжу та вишу: історії виконавського мистецтва для студентів оркестрових факультетів та відділень, історії східних музичних культур. Матеріали цієї статті можуть фігурувати також у темах курсів, присвячених вивченню історії позаєвропей-ських культур. The article is devoted to the historical and musicological analysis of the European flute, which presents a complete and detailed history of the existence of the European academic flute in the musical culture of modern China; the work of Chinese composers for the academic flute is covered in detail; works unknown to the Ukrainian listener and which do not appear, despite their artistic value, in the educational repertoire of domestic educational institutions are analyzed; the features of the Chinese flute education system are studied, which significantly differs in many respects from the Ukrainian one. In addition, critical considerations are expressed about the approaches to flute teaching in Chinese musical educational institutions of all levels of the educational system and the current tasks and principles of building a current educational model are formulated. It is noted that the academic flute has become a widespread and popular instrument in a short period of historical development in China; flute art demonstrates a high level of performance, significant artistic creativity, and an effective system of teaching the instrument. A feature of the educational system is the extremely active performance practice of teachers who teach the flute. They are distinguished by their multiple participation in domestic and international competitions, intensive work in orchestras and chamber instrumental groups, constant performances as soloists and soloists with an orchestra, very diverse repertoire programs, and intensive touring activities in the country and abroad. The genre of arrangement is widespread in the work of Chinese composers for the flute, which is due to the shortage of domestic repertoire at a certain stage of development.The practical significance of the work lies in the possibility of using its materials in the academic disciplines of music colleges and universities: the history of performing arts for students of orchestral faculties and departments, the history of Eastern musical cultures. The materials of this article may also appear in the topics of courses devoted to the study of the history of non-European cultures.Документ Репертуарні традиції та творчі експерименти оперної студії Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової(2025) Філіппов Олександр Олексійович; Filippov Oleksandr OleksiiovychУ статті здійснено комплексне дослідження репертуарної практики оперної студії Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової у вимірі сучасних освітньо-мистецьких процесів. Виявлено, що репертуарна політика цього під-розділу є своєрідним індикатором розвитку та продовженням сталих традицій, адже саме через постановочну діяльність оперної студії відбувається не лише професійна підготовка майбутніх співаків, а й формування локальної культурної іден-тичності. Мета статті полягає у аналізі та висвітленні репертуарного вибору, репертуарних традицій та творчих експе-риментів, розбір актуального музичного матеріалу для підготовки студентів, окреслення художніх акцентів та визначення освітньо-творчої функції студійних постановок. У ході аналізу з’ясовано, що репертуарна палітра оперної студії охоплює як класичні твори світового оперного канону, так і зразки української музичної спадщини, що дозволяє поєднувати традиційні цінності з новими інтерпретаційними стратегіями. Поряд із усталеними постановками простежується тенденція до включення сучасних композиторських текстів та адаптованих версій, зорієнтованих на навчально-виконавські завдання, адже репертуар студії ніколи не обмежувався лише канонічними зразками: у ньому з’являлися камерні опуси, дитячі спектаклі, монопери та твори сучасних українських композиторів, що надавало діяльності студії експериментального виміру. Особливу увагу приділено аналізу того, які саме твори складають основу сьогоднішнього репертуару, на який матеріал спираються режисери й викладачі, а також перспективи що плануються найближчим часом. Показано, що сучасна репертуарна палі-тра оперної студії ОНМА імені А. В. Нежданової відзначається поліфонічністю підходів: вона відображає спадкоємність академічної традиції; демонструє діалог із культурним простором України та європейськими тенденціями; виявляє жанрове і стильове розмаїття, де класичні опери поєднуються з камерними формами, концертними постановками та експерименталь-ними режисерськими рішеннями; актуалізується розвиток індивідуальної виконавської майстерності студентів, формування їх сценічної культури та артистичної виразності. У статті зроблено висновок, що репертуарна палітра оперної студії не є сталою, а функціонує як динамічна система, у якій класичні твори забезпечують неперервність традиції, тоді як експериментальні постановки відкривають нові перспективи та сприяють інтеграції у сучасний європейський мистецький простір. У цьому поєднанні традиційного й новаторського виявляється специфіка оперної студії ОНМА імені А. В. Нежданової як важливого чинника розвитку національної музично-театральної культури.Документ Естетика поп-арту у творчому доробку Леді Гаги(2025) Фоломєєва Наталія Аркадіївна; Folomieieva Nataliia ArkadiivnaПоп-арт як мистецький напрямок багаторазово ставав предметом різноманітних досліджень та залишається одним з найбільш актуальних векторів досліджень у новітньому образотворчому мистецтві. Водночас, прояви поп-арту у творчості видатних сучасних співаків наразі не здобули належного ґрунтовного мистецтвознавчого осмислення, що актуалізує дослідження естетичних засад поп-арту у творчості Леді Гаги. Стаття містить стислу характеристику зародження терміну «поп-арт», співвідношення поп-культури та поп-арту. У статті обґрунтовується зв'язок між творчими принципами популярної поп-співачки Леді Гаги (Lady Gaga) та культової особистості мистецтву поп-арту – Енді Уорхола (Andy Warhol). На основі аналізу виконавської практики Леді Гаги конкретизовано специфіку її виконавського стилю, що сформувався під впливом есте-тики поп-арту. Актуалізовано динаміку становлення та розвитку виконавського стилю Леді Гаги, визначено причини та особливості роботи «Haus of Gaga», уточнено концептуальні естетичні засади презентації альбому «The Fame»; конкретизовано концепцію альбому «The Fame Monster», схарактеризовано значення альбому «Born This Way», визначено концептуальність альбому «Artpop». Стаття також містить аналіз реалізації поп-арту у концертних турах по Північній Америці «The Fame Ball», «The Fame Monster Ball», Південній Америці «Born This Way Ball», у сценографії та режисурі яких повною мірою проявляються риси поп-арту, а також поглядів Леді Гаги на значення поп-арту у її власному творчому доробку. Робиться узагальнення, що поп-арт-ідея домінування особистості артиста (зірки поп-культури) у системі арт-бізнесу, стала основою особистісного та професійного розвитку Леді Гаги, а ідеї та концепції поп-арту безпосередньо вплинули на творчість співачки, і наразі є усі підстави вважати її продовжувачкою поп-арт-руху.Документ Питання періодизації розвитку української камерно-інструментальної музики в ХХ ст. в сучасному музикознавчому дискурсі(2025) Цуй Цзінге; Tsui TszinheУ статті представлено різноманітні точки зору на питання періодизації розвитку української камерно-інструментальної музики в ХХ столітті в сучасному музикознавчому дискурсі. Зазначено, що це питання вирішується в двох перспективах – масштабної, в контексті розвитку української музики в цілому та з перспективи еволюції камерно-інструментальної музики, в тому числі на рівні окремих жанрів. Так, з різних дослідницьких ракурсів над цією проблемою розмірковували О. Зав’ялова [3], Г. Асталош [1], О. Колісник [5], А. Кравченко [7], Чжан Хань [8], П. Довгань [2], пропонуючи власне її бачення, однак узгоджу-ючи його з загально-історичною масштабною перспективою періодизації розвитку української музики в ХХ столітті. Однак, багатовекторність підходів у вирішенні цього питання зумовлює акцентування певних диференціювальних відмінностей у запропонованих авторами періодизаціях. Відтак метою цієї статті є аналітичний розгляд репрезентованих у дослідженнях названих авторів періодизацій розвитку української камерно-інструментальної музики з виявленням спільних моментів і від-мінностей, зумовлених певним ракурсом дослідження. Для досягнення мети в статті застосовано аналітичний, системний та компаративний методи дослідження. У висновках зазначено, що з макроперспективи основні віхи розвитку української камерно-інструментальної музики збігаються у всіх дослідників, адже вони визначаються за логікою соціокультурних і полі-тичних змін: чітко відокремлюється етап межі ХІХ–ХХ століть, а також 1960-ті роки ХХ століття як принципово новий етап, як з точки зору художньо-естетичних настанов, так і з точки зору стилістики. Перспектива камерно-інструмен-тальної музики формує більш деталізований і диференційований погляд на періодизацію, що дозволяє науковцям сфокусувати увагу на певному десятилітті (десятиліттях), виокремивши їх з більш масштабних періодів. На визначення етапів розвитку впливають також обрані науковцями підходи у вивченні камерно-інструментальної музики – жанрово-стильовий, індивідуаль-но-композиторський або з точки зору пріоритету традицій або новацій.Документ Інтерпретація української пісні в сучасному естрадному вокалі як чинник формування національного стилю(2025) ; Цап Ганна Вікторівна; Tsap Hanna Viktorivna; Ковальчук Мирослава Михайлівна; Kovalchuk Myroslava Mykhailivna; Єфименко Наталія Миколаївна; Yefymenko Nataliia MykolaivnaСтаття присвячена дослідженню особливостей інтерпретації української пісні у сучасному естрадному вокалі як феномену національної музичної культури та її інтеграції у глобальний мистецький простір. У роботі розглядаються засади формування національного стилю, зумовленого взаємодією автентичної пісенної традиції та новітніх тенденцій світової естради. Акцентується на збереженні інтонаційно-мелодичної природи української народної пісні, що вирізняється ліризмом, ніжністю та м’якою вокальною манерою, у поєднанні з сучасними техніками звуковидобування, динамічною подачею та імпровізаційними елементами. Визначено роль мовного чинника у збереженні ідентичності: використання літературної української мови та діалектів забезпечує автентичність і культурну локалізацію творів. Значну увагу приділено впливу фольклору як джерела мелодики, образності й ритміки, що виявляється у прямих обробках, стилізаціях, запозиченнях символіки та залученні традиційного інструментарію. Підкреслено вагомість ритмічної організації, де композиції часто ґрунтуються на повторенні ритмоформул. Окремо розглянуто використання сучасних вокальних технік, мікрофонної техніки та сценічної подачі, які створюють синтетичний характер сучасного виконання. Підкреслено, що сучасна українська естрада орієнтується на західні стандарти продюсування та звукового дизайну, але демонструє не копіювання, а свідомий синтез, де західні форми поєднуються з українським змістом. Інтерпретація української пісні у сучасному естрадному вокалі є динамічним балансом традиції та новаторства, формує культурну спадкоємність, утверджує національну ідентичність та виступає дієвим інструментом культурної дипломатії. Такий підхід сприяє оновленню пісенної спадщини, збереженню ментального коду нації та активному залученню молодіжної аудиторії до української музичної культури.Документ Ораторія-дійство «Дума про Україну» В. Мартинюк – як форма збереження колективної пам’яті в естетично-драматичних проявах мистецтва(2025) Чехлата Юлія Юріївна; Chekhlata Yuliia YuriivnaУ статті розглядається твір сучасної композиторки Дніпропетровщини Валентини Мартинюк – ораторія-дійство «Дума про Україну». Музика, що написана в умовах війни – це свідок, який у прямій чи символічно-алегоричній формі відтво-рює складні реалії воєнного часу. В сучасних умовах війни надважливим постає питання збереження української національ-ної ідентичності, свідомості та унікальності нашої культури. Тому актуальність дослідження полягає у фіксації та аналізі соціального та історичного феномену української хорової музики сьогодення, як інструменту акумуляції, трансформації та ретрансляції соціокультурного досвіду найдраматичнішого періоду історії сучасної України. Цикл, створений для дитячого, жіночого та мішаного хорів, інструментального ансамблю (бандури, флейти, кларнету, турецького сазу, рогу та ударних інструментів), народного голосу та читця, аналізується з точки зору формування та збереження колективної пам’яті про російську військову агресію, особливостей композиційної структури та самобутньої новаторської трактовки жанру ораторії.Акцентується увага на органічному синтезі різноманітних видів мистецтва: музики, поезії, живопису, театру, відеомон-тажу. Адже всі художньо-мистецькі складові ораторії-дійства «Дума про Україну» органічно взаємодіють між собою, допо-магають більш цільно, глибоко, емоційно, змістовно та чуттєво відтворити образну драматургію твору.Особлива увага при аналізі твору надається національній складовій: інтонаційній опорі на українські народнопісенні джерела, фольклорно-видовій складовій, введенню у академічну партируту народного жіночого голосу, епізодам поєднання сакрального молитовного дискурсу та дискурсу етнопростору, метро-ритмічним формулам національних вокально-інстру-ментальних жанрів, які інтегруються у сучасні, новітні форми хорового письма.Майстерне поєднання категорій академічного та народного виконавства досліджується різнобічно: з точки зору поєд-нання академічного та народного вокалу, синтезу академічних та народних інструментальних тембрів, авторських та народ-них поетичних текстів, сплетіння сучасних та фольклорних музичних жанрів.Окремої уваги заслуговує глибока національно-патріотична ідея твору та засоби її втілення у музичній мові. Розглянуто три основні частини драматургії ораторії-дійства: перший розділ – «Мирна Україна», другий розділ – «Вторгнення ворога», фінал – «Перемога».Документ Семантика тембру: теоретичні підходи та аналітичні аспекти(2025) Юрко Христина Сергіївна; Yurko Khrystyna SerhiivnaУ статті досліджено семантику музичного тембру як багатовимірного явища, що в сучасному музичному мисленні вихо-дить за межі традиційного розуміння як виключно акустичної характеристики звуку. Переосмислення семантичних аспектів тембру зумовлене трансформацією слухацького досвіду та активізацією міждисциплінарних досліджень у галузях психоаку-стики, семантики та феноменології музичного сприйняття. Мета статті полягає в систематизації основних теоретичних підходів до інтерпретації тембрової семантики на основі порівняльного аналізу наукових позицій композиторів і музикознавців ХХ–ХХІ століть.У дослідженні застосовано структурний, феноменологічний і компаративний методи аналізу. Проаналізовано концепції Е. Вареза, П. Булеза, К. Сааріаго, Д. Смоллі, І. ван Елферен, С. Сайтіс, С. Вайнцирль, Г. Косенко, М. Пашковської, Ш. Лю, Захаракіса та ін., Р. Пейса. Висвітлено різні підходи до розуміння тембру як акустичного, феноменологічного та культур-но-історичного феномену. Особливу увагу приділено аналізу парадоксальної природи тембру, що поєднує матеріальні та нема-теріальні якості, а також дослідженню механізмів семантизації тембрових явищ.Як результат дослідження, доведено що семантика тембру формується на перетині об'єктивних акустичних параметрів, суб'єктивного сприйняття та культурно обумовлених значень. Згідно з концепцією І. ван Елферен, єдиний спосіб звернутись до тембру з критичною точністю – прийняти його парадокси, що й роблять сучасні дослідники, інтегруючи різні методологічні підходи у вивченні семантики тембру. Семантика тембру розглядається як динамічна система, що розвивається в історич-ному та культурному контексті, де тембр виступає активним агентом смислотворення.Документ Сучасні інтерпретації українського класичного солоспіву у вокально-виконавському мистецтві(2025) Вишневська Світлана Валентинівна; Vyshnevska Svitlana Valentynivna; Шевченко Наталія Степанівна; Shevchenko Nataliia Stepanivna; Федорняк Наталія Богданівна; Fedorniak Nataliia BohdanivnaУ статті окреслюється напрям сучасних наукових досліджень, присвячених вивченню проблематики та висвітленню потенційних векторів розвитку українського класичного солоспіву в контексті сучасного соціокультурного простору. Камерно-вокальна музика, як одна з визначальних форм музичного мистецтва, займає помітне місце у структурі сучасної музичної культури, демонструючи вагомий вплив на формування та еволюцію інших жанрових різновидів. Цей вид вокального мистецтва постає як одна з найдавніших і найглибших сфер музичної творчості, що поєднує в соб історичну спадщину та інноваційний потенціал. У творчості українських композиторів камерно-вокального напряму національні інтонаційно-стилістичні витоки органічно інтегруються з авторськими художніми новаціями, які виявляють риси постмодерністської естетики, властивої глобальній музичній культурі ХХІ століття. У контексті сучасного культурного дискурсу український класичний солоспів демонструє високий рівень вокальної художності, в якому органічно втілено як оригінальність композиторського світогляду, так і автентичні риси національної ідентичності. Сучасні реалії виконавської діяльності потребують від академічного вокаліста не лише досконалого володіння вокальною технікою, а й широкого спектра професійних компетентностей, необхідних для ефективної концертної та сценічної практики. Відтак, питання модернізації освітнього процесу, зокрема перегляду навчального репертуару та змісту фахової підготовки, залишається особливо актуальним.У зв’язку з цим важливим завданням постає активізація процесів популяризації камерно-вокальних жанрів, що передбачає як розширення термінологічного апарату вокального мистецтва, так і переосмислення усталених уявлень про український класичний солоспів. У цьому аспекті особливу цінність становлять інноваційні підходи до інтерпретації національного вокального репертуару, продемонстровані у форматі мистецьких майстер-класів видатного українсько-британського оперного співака Павла Гуньки.Документ Роль труби в інструментальних жанрах барокової епохи: історія та виконавські традиції(2025) Єременко Ольга Володимирівна; Yeremenko Olha Volodymyrivna; Лігус Валентин Олександрович; Lihus Valentyn OleksandrovychУ статті досліджуються особливості виконавства на трубі в контексті інструментальної музики барокової епохи та роз- кривається роль цього інструмента у формуванні жанрових традицій. Велике значення приділяється історичному розвитку труби, її конструктивним особливостям, акустичним характеристикам і технічним прийомам, які визначають характер виконання музики бароко. У сучасному мистецькому середовищі важливого значення набуває відродження та інтерпретація старовинної музики, зокрема творів бароко, що обумовлено прагненням виконавців до глибшого осмислення стилю, підвищення технічної майстерності та розвитку сценічної віртуозності.У статті аналізуються різновиди трубних інструментів епохи бароко та їх вплив на формування музичних жанрів, зокрема увертюри, танцювальної сюїти, сонати та концерту. Розглядається особливість виконання трубних партій у ансамблі з іншими інструментами, зокрема струнними та бассо контінуо, та їх взаємодія з різними фактурними типами музики –поліфонічними й гомофонно-гармонічними. На основі аналізу творів для труби підкреслюється значення солюючих партій, використання концертно-віртуозних прийомів та виражальних засобів, характерних для барокової музики.Дослідження спрямоване на комплексне вивчення стилістичних особливостей бароко, розкриває специфіку жанрової орга- нізації репертуару та демонструє, як історичні традиції виконання впливають на сучасні виконавські практики. Воно також підкреслює методологічну цінність для музикантів і педагогів, оскільки результати аналізу можуть використовуватися для удосконалення технічної та сценічної підготовки виконавців, а також для більш глибокої інтерпретації творів бароко у сучасному музичному середовищі. Додатково, стаття висвітлює важливість дослідження історичних джерел, нотних видань та виконавських традицій для точного відтворення музики минулих епох. Також акцентується увага на перспективі інтеграції цих знань у сучасні освітні програми для розвитку музичної культури та виконавської майстерності.Документ Еволюція ударних інструментів у світовому музичному мистецтві: від архаїчних форм до сучасності(2025) Єрьоменко Андрій Юрійович; Yeromenko Andrii Yuriiovych; Єрьоменко Наталія Олександрівна; Yeromenko Nataliia OleksandrivnaСтаття присвячена дослідженню еволюції ударних інструментів у світовому музичному мистецтві, що простежується від архаїчних форм до сучасності. Ударні інструменти, як одні з найдавніших засобів музичної комунікації, відігравали бага- тофункціональну роль: від ритуально-магічної та обрядової до військово-сигнальної й розважальної. У первісних культурах вони слугували своєрідним медіатором між людиною та природою, підкреслювали ритмічну організацію колективних дійств і забезпечували єдність громади в сакральному просторі. У добу Античності та Середньовіччя ударні інструменти поступово інтегрувалися у світське музикування, збагачуючи музичну тканину театральних і придворних дійств. Поступове ускладнення їх конструкції та виконавських прийомів сприяло формуванню нових функцій – від акцентно-ритмічної до колористично-виразової. Значну увагу приділено розвитку ударних інструментів у європейській професійній традиції доби Відродження і Бароко, коли вони почали входити до складу військових оркестрів та театральних ансамблів, набуваючи значення у формуванні нового художнього звучання. У ХІХ столітті відбувається значний прогрес у розвитку ударних інструментів, які стають повноправною складовою симфонічного оркестру, розширюючи його темброві й драматургічні можливості. У XX столітті на перший план виходить експеримент – композитори й виконавці активно застосовують розширені техніки гри, створюють нові типи перкусійних інструментів, інтегрують ударні інструменти у джаз, рок, поп- і електронну музику. Цей період засвідчив універсальність та адаптивність ударних інструментів, їхню здатність до взаємодії з будь-якою музичною системою. Сучасні виконавські практики поєднують акустичні та електронні інструменти, застосовують інноваційні технологі семплювання, синтезу та перкусійного програмування. У статті підкреслюється важливість регіональних традицій – східних, африканських, латиноамериканських та європейських, які істотно вплинули на формування глобального музичного простору. Здійснено аналіз основних тенденцій: від зростання технічної складності до розширення жанрових і культурних аспектів. У підсумку констатується, що ударні інструменти у ХХІ столітті постали як універсальний засіб музичної виразності, що інтегрує традицію й новаторство, акустичне й цифрове звучання, професійне мистецтво та масову культуру, відобража- ючи динаміку культурних процесів глобалізованого світу.Документ Концерт для скрипки з оркестром «Лянь Шаньбо та Чжу Інтай» Хе Чжанхао та Чень Гана в авторських транскрипціях: образно-семантичні та жанрові трансформації(2025) Лі Ци; Li TsyУ статті вперше розглянуто відмінності між оригінальним музичним текстом Концерту для скрипки з оркестром «Лянь Таньбо та Чжу Інтай» Хе Чжанхао та Чень Гана та транскрипцією для скрипки і струнного квартету, створеною Чень Ганом, з позицій варіативності втілення музичних образів відповідно до семантичних амплуа різних інструментів та законів різних інструментальних жанрів. Прослідковано образно-семантичні та жанрові трансформації початкового музичного матеріалу, зміни у підході до трактування фактурного розвитку в оригінальній симфонічній та камерній версіях твору. Встановлено, що зміни у фактурному оформленні матеріалу ведуть за собою й трансформації образного змісту та жан- рових рис. Зокрема, в ліричних розділах концерту (вступі, побічній партії і коді) монологічність висловлювання, колористика тембрів та пасторальний образний модус оригінальної версії трансформуються в діалогічність, графічність ліній та лірико-психологічний змістовий модус в транскрипції для камерного ансамблю, а в головній партії епічна піднесеність оркестрового оригіналу поступається танцювально-скерцозному образному плану в камерній транскрипції. Зіставлення solo і tutti як головний чинник фактурного розвитку та рушій музичної драматургії в симфонічній партитурі Концерту частково поступається місцем фактурному crescendo та принципу фактурного контрасту між великими розділами форми у камерній версії (зіставлення прозорої, свідомо спрощеної квартетної фактури експозиції та ущільненої музичної тка- нини в розробці та репризі-коді). Показано, що в оригіналі для скрипки й симфонічного оркестру домінують риси концертності та закономірності сим- фонічного мислення, а транскрипція для скрипки і струнного квартету набуває типових ознак камерного жанру, серед яких деталізація музичного матеріалу, економія засобів виразності, рівноправність голосів, поглиблення психологічного початку. Таким чином, версія Чень Гана для камерного ансамблю є не просто аранжуванням симфонічної партитури для камерного складу, а й цілком самостійною в художньому плані інтерпретацією початкового композиторського задуму.Документ Містична колискова (на прикладі диптиху сі-мінор № 6 із циклу «24 прелюдії та фуги» Всеволода Задерацького)(2025) Макарова Наталія Вікторівна; Makarova Nataliia ViktorivnaУ статті здійснено комплексний музикознавчий, психологічний, історико-культурологічний та богословсько-теологічний аналіз диптиху «Прелюдія і фуга сі-мінор № 6» із циклу «24 прелюдії та фуги» Всеволода Петровича Задерацького. Твір є не лише високохудожнім зразоком поліфонічного письма, але і глибоко автобіографічним документом, це своєрідна сторінка музичного містично-психологічного щоденника композитора, створеного в умовах колимського концтабору. «Прелюдія та фуга сі-мінор» є найтемнішим, найтрагічнішим твором всього циклу. В диптиху простежено взаємодію музичних образів та симво- лів із внутрішнім досвідом автора: інтонації заколисування голодного дитяти, плачу, боротьби за власну ідентичність, куль- мінаційного утвердження людського духу. Дзвін, як символічна фігура, виступає «мостом», що поєднує минуле з майбутнім та зберігає культурну память цілого покоління знедолених. Особливу увагу приділено драматургії твору як моделі екзистен- ційного випробування та духовного самоствердження. Автобіографічний вимір підкріплено паралелями між ментально-психологічними переживаннями Задерацького та досвідом виживання зламаних роздвоєних «Я» в умовах репресій тоталітарної системи. Прелюдія своєю тріольною пульсацією нагадує колискову, яку співає мати голодному дитяти. Використання секунд та септім вводить в світ жорстокої дійсності XX століття, коли кожне слово, кожен рух є під сртогим наглядом. Фуга написана у формі фантазії, де постійно акцентується увага на боротьбі роздвоєного «Я» знедолених з оточуючою дійсністю. Дзвони, що звучать в кінці дитиху доводять, що жодна тоталітарна система не вистоїть перед величчю людського духу. Доведено, що цикл «24 прелюдії та фуги» є не лише унікальною художньою спадщиною, а й документом культурної пам’яті, в якому закарбовано особисту трагедію мистця та національну травму українського народу. З огляду на сучасні реалії воєнної дійсності української державності, аналіз «Прелюдії і фуги сі-мінор № 6» постає як особливо актуальний і важливий акт, що допоможе осмислити зв’язок між мистецтвом, історичною пам’яттю та незламністю людського духу.