Слобожанські мистецькі студії

Постійне посилання зібрання

https://repository.sspu.edu.ua/handle/123456789/13256

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 68

Communicative and Pragmatic Parameters of a Scientific Video Blog as Internet Discourse Genre
(2023) Havrylenko Kateryna Mykolaivna; Гавриленко Катерина Миколаївна; Meleshko Inna Viktorivna; Мелешко Інна Вікторівна
Scientific video blogs (vlogs) are quickly developing online platforms for sharing scientific information as video content and covering a wide range of scientific topics for disseminating scientific information to a broad auditorium.In this paper the communicative and pragmatic parameters of a scientific video blog as an internet discourse genre are studied; the characteristics and features of scientific video blogs as well as their contribution to online communication are analysed.One of the key features of scientific video blogs discussed in the paper is the use of visual presentations for sharing complex scientific concepts through images, graphs, animations, demonstrations, etc. in a visually attractive manner, which increases the overall understanding and engagement of the audience. The linguistic parameters of vloggers’ verbal delivery play an important role in delivering scientific information effectively. They should use clear and persuasive language, avoiding jargon and difficult technical terms that may hinder comprehension and provide conversational and informal language style, making the content more accessible to viewers of various backgrounds. The interactive approach creates a sense of community and permits to exchange the ideas and knowledge.Scientific video blogs aim to bridge the gap between scientific research and the general public, making complex concepts more understandable and relatable for the diverse target audience, for which vloggers should tailor their content, using relatable examples, analogies, and storytelling techniques to enhance comprehension.Scientific video blogs have appeared as a popular genre of internet discourse, offering a unique and engaging platform for the dissemination and popularization of scientific knowledge. By creating visual presentations, using clear verbal delivery, and interactive elements, vloggers effectively communicate complex scientific concepts to a diverse audience. The communicative and pragmatic parameters of purpose, target audience, and credibility further contribute to the success and impact of scientific video blogs and are the subjects of further linguistic research.
“Missa luminosa” Олександра Родіна: оновлення жанру меси
(Гельветика, 2024) Макаренко Олександр Ігорович; Makarenko Oleksandr Ihorovych
У статті розглядається один із новітніх творів сучасної камерної духовної музики, що належить провідному українському митцю Олександру Родіну (народився в 1975 р.). Він є затребуваним композитором у різних жанрах – симфонічному (симфонічні цикли «Барахолка», «Художник Ваган»), театральному (балети «Аладдін» за мотивами «Книги тисячі і однієї ночі», «Пори року», «Вій» за повістю М. Гоголя, опера «Катерина» за поемою Т. Шевченка), камерно-інструментальному («Книга мрій», “Largamente”). Пріоритетними сферами творчості О. Родіна можна вважати кантатно-симфонічну (“Requiem”, “Stabat Mater”, «Любов і смерть» на слова Ш. Бодлера) та хорову музику, зокрема духовну («Панахида», «Піснь Всесвятій Богородиці»). Особливе місце серед духовної хорової музики О. Родіна посідає твір, визначений ним як “Missa Luminosa” («Світла меса»). Композитор репрезентує новий погляд на усталений хоровий жанр духовної музики, оскільки пропонує незвичний виконавський склад: замість симфонічного оркестру – запропонований струнний квартет, функція хору замінена партією соліста – сопрано. Отже, у месі О. Родіна переплетені традиції католицької духовної жанрової моделі з канонічним латинським текстом, наявністю обов’язкових розділів – “Kyrie”, “Gloria”, “Credo”, “Sanctus”, “Benedictus”, “Hosanna” та “Agnus Dei” й ознаки камерно-вокальних жанрів. “Missa Luminosa” О. Родіна демонструє внутрішню багатожанровість і різноплановість: у ній приховані ознаки концерту, моноопери, свого роду «вокального» квінтету, вокального циклу тощо. У деяких частинах меси О. Родіна можна виокремити ознаки концертної арії, монологу. Музичне письмо відзначається полістилістичністю з алюзіями творів барокової музики. Тенденція до мінімізації учасників дійства свідчить про камернізацію жанру меси, тобто її оновлення. Ще одним чинником осучаснення меси О. Родіна “Missa Luminosa” є включення інструментального епілогу-постлюдії, не притаманної всім відомим нам зразкам даного хорового духовного жанру. Окрім того, бюджетний варіант сприяє конкурентоспроможності меси разом із різними форматами її виступів, як-от: відеокліпи, локації, відео з ілюстраціями та фотографіями. Відомі варіанти декількох видів виконання й інтерпретаційних версій “Agnus Dei”. Окрім основної, оригінальної версії – для сопрано та струнного квартету, відзначимо такі: для органа; для сопрано з органом; для сопрано з камерним оркестром; для сопрано з камерним ансамблем. Останнє виконання відбулось у Софії Київській у рамках фестивалю “Bouquet Kyiv Stage 2023”. “Agnus Dei” О. Родіна співзвучний молитовній програмі концерту. Беручи до уваги атмосферу виконання – в умовах концерту, фестивалю, але у храмових будівлях, як-от: Софія Київська, Львівський будинок органної та камерної музики, Hundborg kirke (Данія), переконуємось у поєднанні феноменів духовного (жанр, текст, зміст) і концертного, тобто «концертізації» духовних творів.
Pedagogical Value of Studying the Creative Heritage of Mykola Leontovych in Classes on Choral Arrangement
(2023) Ignatovska Oksana Ivanivna; Karpenko Evgen Vitaliyovych; Ігнатовська Оксана Іванівна; Карпенко Євген Віталійович
The article examines the relevance of studying the work of the outstanding Ukrainian composer Mykola Leontovych. An attempt is made to prove the importance of students’ awareness of the importance of the composer’s innovative achievements both in the historical aspect and for the current stage of the development of Ukrainian choral art. It is emphasized that students’ creative pursuits in the field of arrangement become much more effective if they have as a model works written by experienced composers who have passed many years of testing and have not lost their artistic significance to this day. The relevance of the research lies in the need to intensify the educational process in choral arrangement classes in connection with increasing the role of independent work of the student during the distance learning period. Self-study requires carefully developed tasks, awareness of the methodology of their implementation, the presence of models on which the student could rely in his own creative pursuits. The works of Mykola Leontovych, in particular, can serve as such examples. An intensive study of the peculiarities of form formation, harmony and melodic development of choral voices can increase the skill level of future choral conductors-arrangers. Proposed methods of studying the works of M. Leontovych, which, in the opinion of the author, can contribute to the improvement of the educational process in classes on choral arrangement. Leontovich’s innovation deserves great gratitude and respect, because it was Leontovich who managed to create such a style of choral writing that has not lost its relevance even in our time. The historical aspect of understanding the significance of Leontovych’s work is able to strengthen students’ incentive to more thoroughly study the composer’s works and his creative methods.Students of higher education should understand that the attention to Leontovych and his legacy both by theoretical researchers and practicing performers is due to the perfection of the musical presentation, the logical development of the material, vivid imagery, and interesting musical solutions. Researchers pay attention to choral orchestration, which is characteristic of the composer’s best works. A thorough study of Leontovych’s creative output should become the school without which it is impossible to raise a serious specialist.
Tactus і темп у партесній музиці
(Гельветика, 2024) Ключинська Наталія Василівна; Kliuchynska Nataliia Vasylivna
У виконавському мистецтві визначення темпу твору є одним із найважливіших інтерпретаційних завдань. Визначення темпу у творі ранніх періодів (музиці Ренесансу чи Бароко) є ще складнішим, оскільки пов’язане з тогочасними законами метроритмічного розвитку, описаними у трактатах з теорії музики XVII–XVIII століть. Дане дослідження зосереджене на проблемі визначення й узгодження темпу під час виконання української партесної музики. Упродовж XVII–XVIII століть ритмічна організація музичного матеріалу та швидкість його відтворення були нероздільно пов’язані. Інтерпретація музики цього періоду згідно з канонами сучасного трактування метру й ритму є невідповідною. Для стилістично правильного відтво-рення музики доби Бароко необхідне розуміння принципів музичної теорії XVII століття. Таких досліджень співвідношення темпу й метру в бароковій музиці в українському музикознавстві, зокрема і щодо української партесної музики, украй мало. Отже, результати, описані в публікації, збагатять теоретичний арсенал сучасних інтерпретаторів давньої музики та музи-кознавців, дослідників барокової культури. Автором розглянуто загальну практику відбивання tactus у системі мензуральної нотації західноєвропейської музики бароко, принципи співвідношення парного та пропорційного метрів, способи графічного позначення зміни темпу виконання. Простежено спорідненість способів метроритмічної організації партесних творів із прин-ципами ритмічного розвитку мензуральної системи. Проаналізовано теоретичні праці цього періоду, написані на теренах тогочасної України, і розглянуто приклади взаємозалежності метру, ритму, гармонічних змін і тексту з темповим їх утілен-ням у партесних творах. Для аналізу обрано шість партесних концертів із рукописів, віднайдених у місті Валява Перемись-кої єпархії. Узагальнено принципи трактування парних і непарних музичних розмірів щодо їхніх темпових характеристик, а також відповідні способи узгодження темпу в разі зміни розміру в партесній традиції.
Training Of Musical Art Specialists: Methodological Provisions
(2023) Yeremenko Olha Volodymyrivna; Єременко Ольга Володимирівна; Ustymenko-Kosorich Olena Anatoliivna ; Устименко-Косоріч Олена Анатоліївна
The publication highlights the theoretical and methodological foundations of music specialists training in pedagogical universities. The essence is revealed and theoretical approaches to musical art specialists training are analyzed. It is emphasized that musical art specialists training is based on the theoretical ideas regarding the national paradigm of training musical art specialists, the humanistic basis of music education, axiological approaches to the training of musicians-pedagogues, the existential-emotional direction of art education and its acmeological orientation, as well as prognostic guidelines for professional training. The leading generalized positions regarding the defined role of the consolidation approach as the theoretical basis of the specified training are substantiated. The idea of a national paradigm for the training of art specialists has been actualized; its essence is considered from the point of viewof the dialectics of the special and general in culture, which ensures socialization of future specialists. It is substantiated that assimilation of national and universal culture by pupils enhances development of their value orientations. It is emphasized that formation of national culture is also ensured by the expediency of application in the educational process at the level of artistic knowledge, along with works of world art, of national music. The essence of the existential-emotional direction of art education and its role in ensuring the emotional saturation of the educational process is revealed. It is proved that pedagogical determination of the artistic educational process must necessarily take into account both the conscious and unconscious artistic actions of the participants of the study.
Актуальність інтерпретацій старовинної музики в сучасному культурному просторі (сторінками журналу “Early Music”)
(Гельветика, 2024) Коденко Ірина Іванівна; Kodenko Iryna Ivanivna
Стаття присвячена сучасним проблемам виконання барокової музики, представленим крізь призму сприйняття авторитетних фахівців. У процесі вивчення іноземної періодики (насамперед матеріалів, що публікуються журналом “Early Music”) виявлено шляхи формування та розвитку історично орієнтованого виконавства в Європі другої половини ХХ – початку XXI століття. Зазначена сфера виконавства як об’єкт наукової рефлексії спирається на відповідні норми художньої поетики, притаманні епосі Бароко. Достовірне відтворення стилістики барокових творів, переконлива інтерпретація старовинної музики пов’язані із глибоким вивченням численних трактатів і посібників, що належать до цього періоду, відновленням автентичного інструментарію, осягненням особливостей музичної мови та детальним аналізом конкретних творів. Автором статті обґрунтовується доцільність подальшого розвитку та популяризації виконавського історизму й автентизму, як значної складової частини сучасного звукового середовища та культурного ландшафту. Журнал “Early Music” оцінюється дослідницею як поле продуктивного діалогу, що сприяє актуалізації старовинної музики в музичній культурі наших днів: ідеться про специфіку сприйняття слухачів («тут і зараз»), про вибір оптимальних рішень у виконавській інтерпретації музичних творів минулих епох тощо. У сучасному виконавстві музикознавства дедалі частіше постає питання відповідності оригіналу виконавських інтерпретацій, створених і виконуваних у різні епохи й історичні періоди представниками різних національних шкіл. На цій основі виникло ще наприкінці минулого століття й інтенсивно розвивається в сучасному світі автентичне виконавство – історично інформована практика у відтворенні старовинної музики. У руслі цієї проблематики і перебуває стаття. Стаття присвячена одному із ключових питань сучасного музичного виконавства. У науково-дослідному плані стаття спрямована на конкретизацію положень теорії автентичного виконавства в його різних стильових утіленнях. Музична культура цього періоду спиралася на античні вчення, які протягом століть несли моральні й естетичні ідеали. Як центральний об’єкт досліджуваної проблеми обрано питання актуальності інтерпретації старовинної музики в сучасному культурному просторі. Вивчаючи епоху Бароко, ми поринаємо в цей яскравий, невичерпний, піднесений час. Перспектива теми статті полягає в поглибленому та різнобічному вивченні історично орієнтованого виконавства, діяльності сучасних ансамблів і виконавців старовинної музики, що забезпечують втрачений «зв’язок часів» і ведуть до справжнього історизму в освоєнні музичної спадщини минулих епох, зокрема й епохи Бароко. Наукова новизна одержаних результатів пов’язана з введенням у науковий обіг не досить досліджених у мистецтвознавстві джерел, присвячених старовинній музиці та способам її виконання. Можливості історично орієнтованого виконавства воістину невичерпні, сама же сфера його досліджень тільки збільшується. Оскільки питання щодо вивчення старовинної музики актуальне і зараз, то сучасні дослідники також продовжують вивчати тонкощі виконавства (акустика, темп, динаміка, інструментарій, орнаментика), а також вивчають праці попередників. Розглянуто основні аспекти музикознавчої думки у сфері історичного виконавства, а також визначені етапи розвитку історично орієнтованого виконавства. У результаті вивчення історичного виконавства як тенденції музичного мистецтва останньої третини ХХ – початку ХХІ століття постає цілісна система, на основі якої формуються виконавські принципи, відтворюються головні ознаки історичної інтерпретації старовинної автентичної музики, досліджуються й узагальнюються основні праці та концепції даного напряму. Немає конкретних універсальних музичних рішень, тому треба зауважити, що до кожної конкретної епохи, інструмента, композиції має бути особливий індивідуальний підхід, зумовлений історичним виконавством. Зазначені тенденції, на нашу думку, знаходять повномасштабне втілення у професійних дискусіях, які відбуваються на сторінках журналу “Early Music”.
Аспекти впливу колірного рішення на сприйняття живописного твору
(2023) Капран Оксана Володимирівна; Kapran Oksana Volodymyrivna
У статті розглядаються властивості кольору, на яких ґрунтується суть сприйняття кольорового складника живописного твору. З’ясовується, як за допомогою кольору і колірних поєднань створюється необхідна атмосфера в картині, формується сприйняття сюжету того чи іншого твору, як акцентується увага глядача на головному, створюється образ загальної колірної композиції, аналізуються прийоми використання кольору та їх вплив на сприйняття смислового складника сюжету. На основі теоретичного аналізу літературних джерел розглянуто фізичні, фізіологічні, психологічні та емоційні аспекти впливу кольору на людину, які ґрунтуються на висновках низки наук і наукових дисциплін. У статті висвітлено найважливіші складники явища колір як головного образотворчого засобу, звертається увага на роль кольорознавства як науки, що систематизує знання про природу кольору та світла, види кольорових гармоній. З’ясовуються питання, яким чином впливають на сприйняття композиції твору локальні кольори, тонова насиченість і інтенсивність кольору. Розглянуто основні характеристики кольору як інструменту, який здатен зумовити плановість у живописному творі та надати підсвідому інформацію про явища або предмети, як яскравість кольорових відтінків впливає на світовідчуття в картині, та чому теплі та холодні кольори колірного кола сприймаються в композиційному просторі роботи по-різному. У статті порушено питання впливу колірного рішення на сприйняття емоційного забарвлення живописного твору, чому відтінки одного кольору звучать інакше в поєднанні з іншим, та як на асоціативному рівні кольорові поєднання впливають на людину фізично та психологічно. Основною метою статті є ознайомлення з аспектами розуміння кольорового складника і видами колірних рішень, де колір розглядається як найбільш ефективний засіб створення цілісної художньої форми та гармонізації простору у візуальному мистецтві.
Барокові традиції в камерно-інструментальній музиці митця композиторської школи Чернігівського регіону України кінця ХХ – першої чверті ХХІ століття Олександра Іванька
(Гельветика, 2024) Цепух Ірина Олександрівна; Tsepukh Iryna Oleksandrivna
Мета роботи – розглянути вплив інструментальних традицій епохи Бароко на камерно-інструментальну музику митця композиторської школи Чернігівського регіону України кінця ХХ – першої чверті ХХІ століття Олександра Іванька у вимірі музичного мистецтва. Методологія дослідження базується на системно-аналітичному та теоретичному методах. Наукова новизна полягає в тому, що камерно-інструментальна музика, що зазвичай розглядається у вимірах регіональної культури України, є невичерпним джерелом для наукових розвідок у галузі музичного мистецтва. Серед регіонального розмаїття творчості композиторів яскравою фарбою пролягає творчість композитора Чернігівської школи Олександра Іванька, зокрема його вагомий доробок камерно-інструментальної музики, що актуалізувало вибір теми пропонованої статті. Висновки. За результатами дослідження проаналізовано камерно-інструментальні твори митця композиторської школи Чернігівського регіону України кінця ХХ – першої чверті ХХІ століття Олександра Іванька: концертино у старовинному стилі e-moll і концертино у старовинному стилі d-moll для скрипки та фортепіано. Актуалізовано інноваційні аспекти реконструювання образу барокової музики крізь призму віднайдених еквівалентів семантики інтонаційних закономірностей стилістичної мови старовинного стилю музики ХVІІІ століття. Встановлено, що досліджені доробки Олександра Іванька вказують на правомірність існування, оскільки принцип інструментальної версійності композитора-сучасника відкриває нові ракурси розуміння барокової ремінісцентності.
Взаємозв’язок виконавської інтерпретації та орфоепії у вокальній музиці Клода Дебюссі (на прикладі романсу «Місячне сяйво»)
(Гельветика, 2024) Туліс Валерія Юріївна; Tulis Valeriia Yuriivna; Стахевич Олександр Григорович; Stakhevych Oleksandr Hryhorovych
У статті розглядається вокальна мініатюра К. Дебюссі «Місячне сяйво» (Clair de lune) з погляду взаємозв’язку виконав-ської інтерпретації та орфоепії. Цей романс на вірші Поля Верлена – один із знакових творів Дебюссі, інспірованих образами місяця та місячного сяйва, що завжди пов’язувались із символічним змістом і слугували для композитора невичерпним дже-релом натхнення. Дебюссі надавав їм унікального звучання, віддзеркалюючи в музиці їхню багатоаспектність і загадковість. Інтерпретація вокальних творів із поетичним текстом французькою мовою потребує досягнення виваженого балансу між розумінням поетичного тексту, відтворенням авторського задуму й індивідуальною творчою манерою виконавця. Цей процес потребує глибокого розуміння і поетичного, і музичного тексту. Потрібно ретельно аналізувати структуру тексту, розуміти всі його смислові відтінки, емоційний зміст. Важливо знайти відповідні музичні засоби, щоб передати поетичну красу й емо-ційну сутність тексту: темп, динаміка, фразування, артикуляція та смислові акценти, які допоможуть відтворити сутність поетичного тексту засобами музичної виразності. Здійснений порівняльний аналіз виконавських інтерпретацій романсу К. Дебюссі виявив різний результат втілення компо-зиторського задуму. Французька співачка Наталі Дессей і кореянка Анна Зон вражають високим професіоналізмом, здатні-стю передати сенс та емоційну глибину твору. Безумовно, національна приналежність співачок – вихованок різних вокальних шкіл – відбивається в манері виконання. Глибоке й всеосяжне розуміння стилю К. Дебюссі, безперечно, демонструє Наталі Дессей, і одну з визначальних позицій займає в цьому природне звучання її французької, що бездоганно передає «музику слова» П. Верлена і характерну для Дебюссі легкість і прозорість звучання. Анна Зон, для якої французька – це іноземна мова, під-свідомо контролює процес вимовляння тексту, деталі вокальної орфоепії. Прагнучи все «виспівати», вона старанно вокалізує кожну ноту, і звучання виходить більш «ґрунтовним», подекуди ваговитим.
Види, жанри, лексичні засоби сучасного танцю: теоретичний аспект
(2023) Омельяненко Захар Валерійович; Omelianenko Zakhar Valeriiovych
У статті висвітлено та теоретично обґрунтовано види та жанри, лексичні засоби сучасного танцю. Застосування загальнонаукових та конкретно наукових методів дослідження, зокрема термінологічний аналіз та інтерпретація наукової думки, дали змогу сформулювати твердження про те, що сучасний танець є багатожанровим видом хореографічного мистецтва і передбачає величезну кількість видів і підвидів танцювальних течій. Узагальнення матеріалів наукового пошуку засвідчили, що головною ознакою сучасного танцю стає передача почуттів, емоцій, настроїв тощо. На основі аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації доведено, що сучасний танець характеризується як універсальний, вільний танець, котрий не підпорядковується строгим канонам та стандартам. У статті в контексті висвітлення означеної проблеми автор доводить, що сучасний танець складають такі жанри, стилі і види, як контемпорарі, модерн та джаз-модерн. Охарактеризовано лексичні засоби сучасного танцю. Установлено, що застосування загальнонаукових методів дослідження дає підстави констатувати, що у відображенні основної ідеї композиції або образу в танці допомагають виразні засоби хореографії. Під виразними засобами хореографічної композиції ми тлумачимо основу танцю, його складові частини, де компоненти є наповненням означених танцювальних частин додатковими засобами для посилення враження танцю і глядацького сприйняття хореографічного твору.
Виконавська творчість трубачів України кінця ХХ – початку ХХІ століття
(Гельветика, 2024) Сорокін Петро Олексійович; Sorokin Petro Oleksiiovych
У статті відзначено діяльність видатних трубачів кінця ХХ – початку ХХІ століття, що вже мають авторитет та ім’я у сфері духової вітчизняної музики. Серед них Валерій Посвалюк, Роман Білошицький, Валерій Богданов, Микола Баланко, Ігор Гишка, Володимир Кашперський, Лідія Остап’юк, Олександр Морозов, Олександр Сіончук, Микола Заремський, Леонід Ігнатовський, Олексій Гаршин, Борис Корощенко, Євгеній Білий. Також виокремлено постаті сучасних музикантів, які є послідовниками та продовжувачами традицій українського трубного виконавства. Автором здійснено аналіз особливостей виконавської творчості окремих українських трубачів початку ХХІ століття та конкретизовано ключові стилістичні риси їхньої гри; пов’язано виконавську індивідуальність музикантів із їхньою професійною освітою та педагогами, що формували техніку трубачів. До матеріалів дослідження, окрім провідних митців духового мистецтва, включено імена виконавців, чия творчість належить до нових віянь сучасної музичної культури України та заслуговує на увагу з боку науковців і мистецтвознавців. Зокрема, на прикладі творчості Андрія Ільківа та Денніса Аду надається характеристика особливостей виконавства талановитих трубачів ХХІ століття, розкриваються життєві відомості та професійне становлення у сфері трубного виконавства. У запропонованій статті автор зазначає здобутки музикантів у сфері трубного виконавства не лише на території України, а й за її межами. Дослідником стисло розглянуто концертний репертуар, який виступає свідченням стилістичного напряму гри Андрія Ільківа та Денніса Аду, презентовано також матеріали, що висвітлюють педагогічну діяльність зазначених трубачів. Визначено, що творчість Андрія Ільківа більше тяжіє до класичного стилю трубного виконавства, натомість Денніс Аду віднайшов себе у джазових напрямах, як-от: мейнстрім і хард-боп. У матеріалах публікації зазначено творчі колаборації, що створювали артисти у процесі трубного виконавства, виокремлено вітчизняні та міжнародні зв’язки із провідними світовими та менш відомими митцями.
Витоки віртуозності в концертних аріях В. А. Моцарта
(СумДПУ імені А. С.Макаренка, 2024) Го Літін; Ho Litin
Стаття відкриває завісу щодо формування уявлення про концертну арію у творчості визначного австрійського майстра музики Вольфганга Амадея Моцарта. Зазначено, що такий напрям за часів композитора не виділявся як окрема категорія, але все ж йому належить помітне місце в його творчості. У дослідженні висвітлено імена видатних науковців, які зосере-дили свої дослідження на різноманітних аспектах діяльності композитора. Виявлено, що В. А. Моцарт, будучи надзвичайно чутливим до традицій і побажань, опирався на кращі зразки, традиції та досягнення, особливо в італійській оперній сфері. Концертна арія, хоча вона і не мала такої назви за часів композитора, мала популярність, була складною, але все ж не новою формою мистецтва. Відзначається, що вставні номери композитора мали великий попит протягом усього творчого життя митця. Ці вставки із задоволенням включалися до відомих і популярних опер того часу. Зазначено, що в концертних аріях композитор застосовував не тільки віртуозне вокальне виконання, а і віртуозний інструментальний супровід. Доводиться, що цей напрям діяльності В. А. Моцарта був популярним і затребуваним на мистецьких заходах того періоду. У статті пред-ставлено імена виконавців, які були зірками концертних залів і театрів і на прохання Леопольда Моцарта займалися співом із юним віртуозом-виконавцем і композитором. Підкреслено значущість жанру концертної арії в композиторській спадщині В. А. Моцарта. Розглянуті важливі моменти для розуміння В. А. Моцартом італійського вокального мистецтва та важливість практичних навичок, які його батько вважав необхідними для майбутньої композиторської кар’єри. Відзначено, що знання, здобуті В. А. Моцартом у дитинстві, стали йому у пригоді в подальшій роботі. Підкреслено, що послугами В.А. Моцарта кори-стувалася велика кількість творчих особистостей: співаків, організаторів заходів, приватних осіб та інших композиторів, які цінували його творчість і не були проти додавання його арій до власних опер.
Вокальна підготовка на основі використання фонетичного методу
(Гельветика, 2024) Матюшенко-Матвійчук Валентина Володимирівна; Matiushenko-Matviichuk Valentyna Volodymyrivna
У статті описано, що використання вокальних вправ є актуальним у педагогічному процесі не тільки щодо вокалістів, співаків. Їх застосовують у безмежній кількості навчальних закладів, а також навіть у медичній сфері людської діяльності. Безумовно, професіонали, постійно працюючи над вдосконаленням свого голосу, задіють у процесі роботи над ним різноманітність спектра вправ, серед яких багато таких, що представлені у фонетичному методі підготовки співака. Мета статті – на основі наукових джерел і особистого педагогічного досвіду авторки дослідження описати вагу вокальної підготовки з використанням фонетичного методу. У процесі дослідження авторкою було використано метод структурного аналізу, починаючи з її загального огляду та деталізації саме тих аспектів, що притаманні використанню фонетичних вправ в ієрархії вдосконалення вокальних прийомів співаків і майбутніх вокалістів. Методом синтезу отриманої інформації складено єдину практично значущу концепцію, яка стала узагальненням щодо вокальної підготовки з використанням фонетичних вправ на заняттях з вокалу. Вдале використання бази повітряного потоку, активності м’язів гортані та суперпозицію розміщення тону являє собою ефективну співочу систему. Ефективність співу є прямим результатом досвіду та навчання, яке включає в себе вміння тримати ноти довші з меншим диханням. Важливим є співвідношення акустичних і аеродинамічних голосових параметрів, які вказують, чи виробляється фонація з якомога меншими зусиллями. Вокальні фонетичні вправи мають терапевтичний ефект на джерело голосу, впливають шляхом надання м’язам гортані та диханню витончених, підтяжних тривалих ізометричних тренувань із дуже м’якою динамікою. Важливим чинником опанування культури вокальної вимови є знання з галузі фонетичної транскрипції. Професійні співаки повинні постійно працювати, підтримувати або відновлювати стан м’язів гортані, щоб уникнути так званого статичного балансу. Якщо розглядати співака як спортсмена, якому потрібні вправи на силу, витривалість, час і спритність, то фонетичний метод є важливим інгредієнтом у режимі тренувань вокаліста.
Вплив вокального репертуару на формування особистості учня
(Гельветика, 2024) Тарасюк Леся Михайлівна; Tarasiuk Lesia Mykhailivna
Статтю присвячено визначенню ролі вокально-художнього репертуару в системі навчання й у професійній діяльності співака. Головну увагу зосереджено на важливості вмілого складання і володіння репертуаром з метою вдосконалення вокально-виконавської майстерності. Окреслено основні принципи добору та коригування репертуару. Обґрунтовано, що ефектив-ний добір цікавого вокально-художнього репертуару сприяє підвищенню рівня успішності студента. Узагальнено, що функції репертуару виявляються як в дієвості засобів покращення якості навчального процесу, так і у професійній музичній комуніка-ції. Робота містить стислу інформацію про принципи підбору вокального репертуару у класі академічного вокалу, естетичну цінність репертуару, вимоги, що пред’являються безпосередньо до педагога і, загалом, про вплив співу на життя учня.Тезис про позитивний вплив музики на розвиток дитини в сучасній науці давно не викликає сумнівів. Навчання музиці необ-хідне для дітей, оскільки воно надає прямий вплив на загальний розвиток дитини та розвиток в інших областях. Біл Гейтс під час прийому на роботу віддавав пріоритет кандидатам із музичною освітою, а Кондоліза Райс, перша чорношкіра жінка, яка посіла посаду 66-го державного секретаря Сполучених Штатів Америки, за першою спеціальністю є піаністкою.Термін «музичне виховання» можна трактувати у двох смислах: у широкому – формування духовних цінностей, інтелекту, моральних уявлень, тобто виховання особистості; у вузькому – розвиток здатності до сприйняття музики, формування куль-тури людини. Саме в музиці розкривається внутрішній світ людини. Згодом учень не обов’язково стане музикантом, великим і поготів, але той творчий початок, закладений педагогом, вплине на процес становлення особистості.Робота написана для педагогів, які шукають нові шляхи підходу до розкриття таланту своїх учнів, а також для широкої аудиторії людей.
«Галицька сюїта» Миколи Дремлюги – невідомий початок його хорової творчості
(Гельветика, 2024) Матійчин Ірина Мстиславівна; Matiichyn Iryna Mstyslavivna
У статті аналізується один із перших творів Миколи Дремлюги, написаний ще у студентські роки, – хоровий цикл «Галицька сюїта». Цикл складається із чотирьох обробок українських народних пісень, поєднаних за принципом контрасту. Свого часу твір був рекомендований до виконання вчителем М. Дремлюги Левком Ревуцьким, проте фактів концертного вико-нання сюїти не маємо. Дотепер «Галицька сюїта» зберігалася в рукописному вигляді в особистому архіві доньки композитора Марії Дремлюги, а зараз вона готується до видання. Рукопис сюїти став базовим матеріалом дослідження, яке спиралося на метод музикознавчого аналізу, застосовувались також історико-культурний, біографічний методи та метод інтерв’ювання.У процесі дослідження було встановлено, що «Галицька сюїта», написана на початку творчого шляху М. Дремлюги, є вартісним із мистецького погляду хоровим циклом, який демонструє талановите втілення у формі сюїти віночка обро-бок українських народних пісень. У кожній з обробок молодий композитор застосував відповідну систему виразових засобів для оригінального втілення свого творчого задуму, продовжуючи традиції своїх попередників М. Лисенка, М. Леонтовича, Л. Ревуцького. Можемо констатувати, що під час написання сюїти М. Дремлюга відшліфовував свої навички хорового письма, експериментував із барвами хорової палітри (ладово-гармонічними, тембральними, фактурними тощо) і, урешті, створив гарну цілісну композицію, яка своєю музичною мовою буде цікавою як для виконавців, так і для слухачів. У цьому ранньому хоро-вому творі вже відобразилися особливості творчої манери композитора: потяг до циклічності музичної побудови, народнопі-сенна інтонаційна опора, продумане звуковедення хорових голосів, імпресіоністичний відблиск ладово-гармонічних забарвлень. Уведення в науковий обіг «Галицької сюїти» важливе для комплексного вивчення хорової творчості М. Дремлюги, його компо-зиторської спадщини загалом, розуміння шляхів розвитку українського музичного мистецтва першої половини ХХ століття.
Драматургічні функції кларнета в оперній творчості А. Сальєрі
(Гельветика, 2024) Теремко Олександр Степанович; Teremko Oleksandr Stepanovych
У статті досліджуються драматургічні функції кларнета в оперній творчості видатного австрійського композитора А. Сальєрі. А саме його роль як важливого інструмента в контексті відтворення характерного настрою композитора. Головним аспектом цієї роботи є визначення ролі тембру, конструкції інструмента, функціонал та опис його інтеграції в опери й оркестр композитора. Проведено докладний аналіз оперних творів А. Сальєрі, визначено конкретні епізоди, де кларнет використовується композитором. Цей підхід дозволяє систематично розглядати музичні особливості та їхній вплив на драматургію творів. У статті детально розглянуто різноманітні аспекти використання кларнета в оперних ансамблях, розкрито його внесок у створення емоційного тла, підсилення сценічної динаміки та підтримання сюжетної напруги. Досліджується, як композитор використовує кларнет у різних операх, надаючи інструменту специфічні музичні образи та визначаючи його роль у вираженні глибоких почуттів і конфліктів персонажів. Було проведено, наскільки це можливо, у хронологічній послідовності опис першої появи інструмента в операх “Il ricco d’un giorno” та “Les Danaides” ,де його роль була невеликою та в основному дублюючою. Поступово інструмент починає отримувати окремі партії, невеличкі соло та супроводи в аріях. Також описується одне з найбільших соло, яке написано для арії “Or gli affannosi palpiti” з опери «Фальстаф». Стаття є цінним внеском у розуміння творчості А. Сальєрі, розкриває нові аспекти його оперної музики крізь призму виразності та драматургії кларнета. Ураховано контекст історичного періоду, у якому діяв А. Сальєрі, а також особливості оперного жанру та традицій того часу. Це допомагає зрозуміти, як використання кларнета може бути пов’язане зі специфікою епохи. Проведено аналіз роботи композитора із цим інструментом, запропоноване глибше осмислення його внеску в розвиток оперного жанру та поглиблення музичного розуміння творчості
Еволюція китайської інструментальної школи: історико-музикознавчий аспект
(Гельветика, 2024) Чжу Сиси; Chzhu Sysy
У статті проаналізовано еволюцію інструментального виконавства шляхом визначення етапів формування мережі закладів початкової, середньої та вищої спеціалізованої освіти. З’ясовано, що початкова ланка музично-інструментальної школи активно формується із середини ХХ століття до сьогодення та передбачає обов’язкове вивчення етнічної музичної культури, народного інструментарію та базової теорії музики. Запропоновано низку уточнень і узагальнень основних відомостей, пов’язаних з історією виникнення перших класів з вивчення інструментальної музики в Китаї, а також появою та розповсюдженням сучасних інструментальних практик середини ХХ століття. На основі отриманих історичних даних обґрунтовано специфіку розвитку інструментальної школи в сучасному Китаї. У роботі вперше зроблено спробу проаналізувати процеси взаємодії західних та східних традицій у руслі інструментального мистецтва. Встановлено, що ці традиції відбиваються на жанрово-стильових особливостях сучасної музики. На основі наукових джерел і особистих спостережень здійснено оцінку розвитку інструментальної практики в сучасній системі музичної освіти та виконавства в Китайській Народній Республіці. Наведені відомості суттєво збагачують уявлення про сучасні проблеми та перспективи розвитку інструментального виконавства. Доведено, що сучасні проблеми інструментального виконавства пов’язані зі значним впливом західної культури, відсутністю завершеної системи триступеневої освіти, китайської композиторської школи, пріоритету в освіті вивчення власної національної спадщини. Окрім освітніх установ, у країні сформована й активно розвивається система побутування музичного мистецтва, компоненти якої поєднують усі види сучасної музичної культури. У сучасній китайській інструментальній музиці стильові ознаки музики зумовлені поєднанням китайських музичних традицій і західних впливів. Визначено три основні вектори розвитку інструментальної школи, як-от: європеїзація китайської музики; збереження етнічних музичних традицій; синтез східних і західних музичних практик.
Еволюція шкільних оркестрів Азії та Австралії
(Гельветика, 2024) Пахомов Юрій Миколайович; Pakhomov Yurii Mykolaiovych
У статті розглянуто історико-культурні особливості виникнення та розвитку традиції шкільних духових оркестрів у краї-нах Азії й Австралії. Цей жанр виконавства має широку популярність і є важливою складовою частиною освітнього процесу. Завдяки вдосконаленню конструкції духових інструментів процес гри на них значно полегшився і до нього стало можливим залучення дітей шкільного віку. Організація навчання на духових інструментах у молодших і середніх школах сприяла підготовці майбутніх оркестрантів. Висвітлено матеріали про виникнення перших складів духових оркестрів Японії – «джинта» (нефор-мальний вуличний оркестр) і «шонен онгакутай» (молодіжний оркестр), які згодом послугували моделями для організації шкіль-них оркестрів. Ці історичні типи оркестрів існували в кінці ХІХ століття, а заснування перших шкільних оркестрів “Furitsu Daiichi-Shogyo Band” (місто Токіо) і оркестр середньої школи “Zushi” (місто Камакура) датують 1928 роком. З’ясовано, що найбільшу увагу та зацікавленість до шкільних оркестрів у багатьох країнах Азії та в Австралії зафіксовано у 60-х роках ХХ століття. У цей період Асоціацією Нового Південного Уельсу проведено І Національний конкурс шкільних оркестрів Австралії (1962 рік), Міністерством освіти Сингапуру започатковано програму навчання шкільних оркестрів (1965 рік), а в Японії кіль-кість учнів у музичній освіті зросла із 20 до 250 тисяч осіб.Метою дослідження є висвітлення національних особливостей розвитку, визначення каталізаторів і виокремлення пер-спективних напрямів розвитку оркестрових колективів. У країнах Азії традиції ансамблевого виконавства мають давні витоки, самобутні національні колективи існують і зараз. Цінувальників у їх виступах приваблює те, що музика часто поєдну-ється з танцювальним шоу. Деякі традиції національної інструментальної музики використовуються у фестивалях шкільних оркестрів. Передбачається, що результати статті матимуть корисні знахідки для керівників шкільних духових оркестрів і допоможуть у виборі освітньої траєкторії.
Едвард Гріг – піаніст, концертмейстер, ансамбліст, диригент: особливості виконавського стилю
(СумДПУ імені А. С.Макаренка, 2024) Глазунова Галина Пилипівна; Hlazunova Halyna Pylypivna; Єрьоменко Андрій Юрійович; Yeromenko Andrii Yuriiovych
Статтю присвячено виконавській діяльності одного з великих майстрів фортепіанного мистецтва кінця XIX – початку XX століття Едварда Гріга. Протягом життя періоди плідної композиторської творчості та викладацької роботи нор-везького митця змінювалися тривалими концертними поїздками, активною виконавською діяльністю піаніста-соліста, кон-цертмейстера, ансамбліста, диригента. Завдяки його творам і виконавському мистецтву європейська публіка познайомилася з музичною культурою Норвегії. Творчими зусиллями Е. Гріга норвезька музика, разом із мистецтвом інших європейських країн, стала рівноцінною складовою частиною світової музичної культури.Увагу приділено концертно-виконавській творчості Е. Гріга, географії його тріумфальних гастролей, особливостям фор-мування концертних програм, творчій співпраці з визначними музикантами, серед яких У. Булль, Г. Венявський, П. Казальс та інші. Охарактеризовано особливості виконавського стилю композитора, відзначено найважливіші риси його самобутнього піанізму, неперевершених інтерпретацій власних творів. Здійснено спробу визначити роль концертної діяльності Е. Гріга в історії світового фортепіанного виконавського мистецтва.Відзначено, що Е. Гріга як митця не можна оцінити однозначно. З одного боку, він – яскравий представник епохи роман-тизму, а з іншого, – реаліст, який щодо всіх речей і явищ мав тверезий і ясний підхід. Як романтик, Е. Гріг мав дивовижний дар поетичної фантазії, колориту; головними в його мистецтві були багатство та тонкість почуттів. Водночас в основі обдарування митця мали місце і класицистські риси. Е. Гріг уникає перебільшень у висловлюванні та формотворенні, утриму-ючи свою фантазію й досягаючи дивовижної врівноваженості, стрункості та ясності окремих елементів художнього цілого. Усе це було характерно як для композиторської, так і для виконавської діяльності піаніста, концертмейстера, ансамбліста, диригента.
Екологічна функція творів лендарту у міському просторі (закордонний досвід)
(2023) Кохан Наталя Михайлівна; Kokhan Natalia Mykhailivna
Робота спирається на матеріали зі світового мистецтва, які взяти з історії розвитку американського та європейського лендарту. До матеріалів також були залучені сайти мистців, які працюють у цій галузі. Для дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема компаративний, формальний, семантичний та образно-стилістичний аналіз. У статті розглянуто твори лендарту, сформовані в міському просторі, які вирішують екологічні завдання. Указано, що кожний із творів лендарту, створений як художньо-проєктна розробка у житловому середовищі, має двоїсту сутність. Він одночасно є і твором мистецтва (базується на ідеї), і твором ландшафтного дизайну – артландшафтом (вирішує функціональні задачі). Артландшафт, окрім звичайної для ландшафтного дизайну просторово-організуючої функції твору, виконує ще й художньо-комунікативну функцію. Під художньою функцією розуміється реалізація функцій мистецтва (естетичної, гедоністичної, сугестивної тощо), комунікативна функція здійснюється шляхом деякого послання, закладеного в художньомуобразі. Передбачається, що глядач зрозуміє закладені у твір коди та зуміє їх «прочитати». Установлено, що ці твори вже своїм існуванням привертають увагу до екологічних проблем міста. Виділено, що звернення до глядача (комунікаційна функція твору) має різні підходи вирішення: в одних творах мистці створюють історію («Земляний Курган», «Пейзаж часу», «Луг»); в інших – візуальний контраст (природного й штучного: формоутворення – «Мілл Крік Каньйон» та кольору – «Сині дерева», або контраст матерій: живого дерева та каменю – «7000 дубів»). Указано, що кожний твір лендарту несе своє унікальне «повідомлення», закладене автором. Технічне вирішення екологічних завдань здійснюється традиційними способами: формуванням рельєфу ландшафту (геопластика) та садінням рослин.

Переглянути

Перегляд Слобожанські мистецькі студії за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування