Слобожанський науковий вісник. Серія Філологія
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ «Новеля для тебе» Ігоря Костецького: до ґенези авторського стилю(Гельветика, 2026) Соловей Олег Євгенович; Solovei Oleh Yevhenovych; Пуніна Ольга Василівна; Punina Olha VasylivnaЛітературна свідомість Ігоря Костецького належить добі історичного аванґарду, звідти походить його індивідуальна поетика, яка цілком логічно узгоджується із загальною поетикою масштабного та всеохоплюючого ґранд-стилю ХХ століття – експресіонізму. Формалізм мистецтва аванґарду, як теорію й суму численних практик першої половини ХХ століття, письменник органічно поєднав із гуманізмом української літератури й мистецтв доби «червоного ренесансу» 1920-х років. На еміґрації письменник продовжував розвивати та вдосконалювати почате великими українськими письменниками попередньої ґенерації. До того ж, Костецький дуже добре розумівся на світовій літературі та мистецтві, чітко усвідомлював логіку руху від доісторичного синкретизму до наймодернішого синтетизму у мистецтвах «атомової доби». Захоплення творчістю Стефана Ґеорґе, Езри Павнда, Томаса С. Еліота, Д. Джойса, К. Едшміда й багатьох інших західних письменників, які творили нові стандарти та масштабні пропозиції для своєї доби, логічно та невимушено залучалися письменником до його власного творчого дискурсу. Разом із дружиною Елізабет Котмаєр він заснував у Німеччині видавництво «На горі», в якому видавав книги, які відповідали його розумінню синтетичної, складно організованої літератури, яка унікально поєднувала найсміливіший формалістичний експеримент із оптимістичним поглядом на сучасність і майбутнє; принцип, який Микола Хвильовий означив дещо химерним терміном «романтика вітаїзму». Цей конструкт поєднував у органічному синтезі життєствердний оптимізм, якими б нестепними були довколишні умови, із найсучаснішим технічним арсеналом літературно-художніх практик, накопичених за півстоліття.Документ Допис у Facebook як форма реалізації аналітичного дискурсу: семантико-прагматичний аспект(Гельветика, 2026) Пилипак Валерія Павлівна; Pylypak Valeriia PavlivnaСтаттю присвячено дослідженню аналітичного допису як відносно нового жанру сучасного українськомовного сегмента соціальної мережі Facebook. Актуальність роботи зумовлена зростанням ролі соціальних мереж у формуванні інформаційного простору, посиленням суспільного запиту на якісну аналітику в умовах повномасштабної війни та необхідністю наукового осмислення нових жанрових форм аналітичного дискурсу. Метою дослідження є визначення структурно-семантичних і прагматичних характеристик аналітичного допису, а також виявлення його специфічних ознак порівняно з іншими жанрами аналітичного дискурсу. Матеріалом дослідження стали дописи українських журналістів, політологів, військових, медіаекспертів і громадських діячів, опубліковані у Facebook упродовж періоду повномасштабного російського вторгнення. У роботі застосовано методи вибірки, спостереження, інтерпретації, описовий, лексико-семантичний, дискурсивний і лінгвопрагматичний аналіз, а також метод узагальнення отриманих результатів. Встановлено, що аналітичний допис поєднує оперативне інформування аудиторії з авторським аналізом, оцінкою, прогнозуванням і рефлексією щодо суспільно значущих подій. Для цього жанру характерними є лаконічність, структурованість, аргументативність, доступність викладу, персоналізованість, емоційно-експресивний компонент, сугестивність та орієнтація на взаємодію з цільовою аудиторією. Визначено його композиційну модель, окреслено основні прагматичні стратегії функціонування: інформаційно-аналітичну, сугестивно-аналітичну та рефлексивно-аналітичну, а також показано їхній вплив на добір мовних засобів і семантичну організацію тексту. Доведено, що аналітичний допис є ефективним інструментом інтерпретації актуальних подій, формування суспільної думки, розвитку критичного мислення та консолідації українськомовної спільноти в умовах інформаційного протистояння. У статті описані жанрові, семантичні і прагматичні особливості аналітичного допису як самостійної форми сучасного аналітичного дискурсу українськомовного сегмента Facebook.Документ Художнє моделювання хронотопу українського села у великій епічній прозі Костя Гордієнка(Гельветика, 2026) Шарова Тетяна Михайлівна; Sharova Tetiana MykhailivnaУ статті здійснено комплексний літературознавчий аналіз специфіки художнього моделювання хронотопу українського села в романній трилогії відомого українського письменника ХХ століття Костя Гордієнка, яка об’єднує великі епічні прозові полотна «Чужу ниву жала», «Дівчина під яблунею» та «Буймир». Досліджено еволюцію художнього часопростору топосу Буймир. У межах авторського задуму цей простір трансформується від локального осередку класових контрастів періоду революції 1905–1907 років. Далі він проходить крізь ілюзорний вимір радянського колгоспного «благоденства» передвоєнної доби. Зрештою топос виростає до трагічного простору всенародного випробування в роки Другої світової війни та повоєнного відродження, очищеного від тоталітарних міфів. Особливу увагу зосереджено на виявленні динамічної напруги між нормативними приписами соцреалістичного канону та іманентними законами художньої правди письменника. Проаналізовано систему смислових інверсій, «езопову мову» та авторські «обмовки», крізь які в тексті деконструюються офіційні радянські міфи й проступає об’єктивна історична реальність. Доведено чужорідність більшовицьких агітаторів в українському селянському світі, розкрито механізми корупційних схем усередині колгоспної системи ручного управління, а також висвітлено феномен самоорганізації й духовного опору народу, залишеного владою на поталу ворогові в умовах німецької окупації. Визначено, що національно-етнічна ідентичність художнього простору трилогії маркується через багатство народної мови, календарно-обрядовий код, фольклорний мікрохронотоп та архетипний зв’язок українця-хлібороба із землею.Документ Слобожанський науковий вісник. Серія Філологія(2026)Журнал є рецензованим виданням, у якому публікуються оригінальні статті, що розкривають результати наукових, практичних, навчально-методичних та науково-дослідних розробок у сфері філологічних та педагогічних наук. Видання допомагає відстежувати та аналізувати тенденції у галузі мовознавства, літературознавства та педагогіки і сприяє розвитку науки в цих напрямках. Збірник призначений для широкого кола фахівців: науковців, викладачів, аспірантів, магістрантів та студентів старших курсів.Документ Теоретичні підходи до класифікації термінів на позначення дипломатичних агентів у сучасній стандартній арабській мові(Гельветика, 2026) Нечипоренко Ігор Вячеславович; Nechyporenko Ihor ViacheslavovychСтаттю присвячено теоретичному осмисленню підходів до класифікації термінів на позначення дипломатичних агентів у сучасній стандартній арабській мові. Дипломатичні агенти розглянуто як осіб, уповноважених державою представляти її у зовнішніх зносинах, а відповідну термінологію – як спеціалізовану ділянку лексики, що обслуговує сферу міждержавного спілкування й водночас реалізується засобами арабської мовної системи. Актуальність теми зумовлена відсутністю єдиної загальновизнаної класифікації цієї термінології та потребою узгодити внутрішньомовні критерії впорядкування з нормами міжнародного права й дипломатичного протоколу. У роботі послідовно схарактеризовано три теоретичні підходи: логіко-поняттєвий, за яким терміни впорядковують відповідно до структури позначуваних понять; ономасіологічний, що групує терміни за спільністю виконуваної агентом функції; лексико-семантичний, що враховує відношення гіперо-гіпонімії та антонімії між термінами. Для кожного підходу визначено теоретичне підґрунтя, класифікаційний критерій і межі застосовності, а також наведено відповідний арабський термінологічний матеріал. Особливу увагу приділено співвідношенню лінгвістичної класифікації з нормативно-правовою типологією дипломатичних агентів, закріпленою Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року. Обґрунтовано, що жоден із підходів не є самодостатнім і що вичерпний опис досліджуваної термінології можливий лише за умови їх взаємодоповнювального застосування: той самий термін залежно від обраного критерію потрапляє до різних класів, а тому цілісна характеристика терміносистеми потребує поєднання поняттєвого, функційного та лексико-семантичного вимірів. Установлено також, що статусна ієрархія глав представництв, задана нормою права, накладається на мовну класифікацію й почасти визначає її. Практична цінність результатів дослідження полягає в можливості їх використання під час укладання арабсько-українських і українсько-арабських термінологічних словників, у практиці перекладу дипломатичних документів, а також у викладанні курсів з арабської мови, дипломатичного дискурсу, термінознавства та міжкультурної комунікації. Запропоновані теоретичні підходи можуть бути використані в подальших лінгвістичних дослідженнях арабської дипломатичної термінології, а також у підготовці фахівців-арабістів, перекладачів і працівників дипломатичної служби.Документ Антимілітарний дискурс у сучасній українській прозі про російсько-українську війну(2026) Волосянко Іванна Василівна; Volosianko Ivanna VasylivnaУ статті досліджено специфіку антимілітарної репрезентації російсько-української війни в сучасній українській прозі як цілісного художньо-дискурсивного феномена. Актуальність розвідки зумовлена необхідністю осмислення війни не лише як історико-політичної події, а як складного антропологічного, екзистенційного та гуманітарного явища, що радикально трансформує індивідуальну й колективну свідомість. Метою дослідження є виявлення художніх моделей інтерпретації воєнної реальності в антимілітарній оптиці, а також аналіз функціонування антиколоніального й постколоніального дискурсів у сучасному літературному процесі. Матеріалом дослідження слугували твори сучасних українських письменників (С. Талан, Г. Вдовиченко, Н. Фіалко, Є. Положія), у яких репрезентовано різні моделі художнього осмислення війни. Методологічну основу дослідження становить комплекс антимілітарного, антиколоніального, постколоніального, історико-літературного, герменевтичного, наратологічного та психологічного підходів, що забезпечує багатовимірний аналіз текстів. У результаті наукової розвідки з’ясовано, що антимілітарна проза формує особливу художню систему, у якій війна постає як простір дегуманізації, моральної кризи та руйнування соціальних зв’язків. Виявлено, що ключовими ознаками цієї системи є деконструкція міфів про війну, психологізація травматичного досвіду, критика імперських наративів і репрезентація процесів деформації особистості під впливом насильства. У дослідженні також окреслено типологію персонажів (військові, цивільні, колаборанти, представники окупаційних структур), через яку моделюється багатовимірність воєнного досвіду. Зроблено висновок, що антимілітарна репрезентація війни в сучасній українській прозі функціонує як важливий механізм переосмислення історичної реальності та формування нової гуманістичної парадигми літератури. Перспективи подальших досліджень пов’язані з ґендерним аналізом воєнного наративу, компаративістикою антивоєнної прози та вивченням новітніх форм художньої репрезентації війни.Документ Особливості текстуалізації страху в романі Олени Звичайної(Гельветика, 2026) Горболіс Лариса Михайлівна; Horbolis Larysa MykhailivnaУ статті на матеріалі малодослідженого у сучасному літературознавстві роману у двох частинах «Страх» української письменниці Олени Звичайної з’ясовуються особливості художньої реалізації страху на різних рівнях організації літературного тексту. Страх репрезентований на паратекстуальній позиції роману, виконує сюжетотворчу функцію (стимулює вчинки героїв, рухає сюжет, формує внутрішню динаміку та структуру роману), організовує загальну настроєвість та ідейну наповненість твору за допомогою відповідних звукових і кольорових маркерів, фізіологічних індикаторів, тілесних проявів тощо; це структурний елемент художнього мислення авторки, що бере активну участь у формуванні стильової специфіки твору, виконує екзистенційно-характеротворчу функцію – змальовує героїв у межових ситуаціях, складних періодах життя, у моменти себе-пізнання, у процесі розв’язання внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Страх – психологічний стан головних героїв (Марусі Ромашко, Павла Мещерського), другорядних (Орися, Іваниха та інші), колективу працівників і всього суспільства. Страх – інструмент тоталітарної системи для упокорення людей, нівелювання їхньої національної і професійної ідентичності, замовчування трагічних сторінок історії України. У романі представлено державу як складну систему з постійним і багаторівневим контролем (куди потрапляють контролери і контрольовані) на всіх ділянках життєдіяльності українців. Образ Бруха, що його письменниця порівнює з драконом, утілює пекельну більшовицьку машину, яка нещадно нищить людину. Постійний страх для Марусі Ромашко та Павла Мещерського стає поштовхом до осмислення свого внутрішнього потенціалу, пошуку шляхів боротьби, скерованої за захист своєї гідності. Авторка пропонує «рецепт» спротиву тоталітарній системі, акцентуючи на складній внутрішній роботі героїв над собою та зовнішніх виявах протесту. Роман «Страх» Олени Звичайної не лише правдиво розповідає про жахи тоталітарної системи, а й декларує ідею спротиву.Документ Поетика та наративні стратегії зображення війни в українській прозі ХХІ століття (на матеріалі творів Сергія Жадана та Василя Шкляра)(Гельветика, 2026) Кириленко Надія Іванівна; Kyrylenko Nadiia Ivanivna; Прокопенко Марія Сергіївна; Prokopenko Mariia SerhiivnaУ статті здійснено комплексний літературознавчий аналіз поетики та наративних стратегій зображення війни в українській прозі ХХІ століття на матеріалі роману С. Жадана «Інтернат» та історико-документальних романів В. Шкляра «Залишенець. Чорний ворон» і «Маруся». Виявлено й аргументовано принципову відмінність новітнього мілітарного дискурсу від воєнної прози ХХ століття: перехід від комеморативних практик, романтизованої ідеологізації та естетики історичної дистанції до безпосередньої художньої рефлексії явища «війни теперішнього часу», від панорамної героїзації – до фактографічної конкретизації, фрагментації наративу та суб’єктивізації фокалізації. Доведено, що в центрі уваги сучасних авторів перебуває не стільки зовнішній батальний вимір чи фронтове протистояння, скільки внутрішній досвід особистості, залученої в ситуацію тотального насильства й аксіологічної невизначеності, а також психотравма, фрустрація та моральний вибір. Проаналізовано наративну архітектоніку роману «Інтернат», де за допомогою поєднання візуального та оповідного рівнів генерується ефект іммерсії (присутності), а також досліджено семантичне навантаження мотиву дороги, мотиву мовчання, зооморфного коду (як анімалістичного маркера війни) та образів дітей, що функціонують як моральний камертон суспільства. У контексті творчості В. Шкляра розкрито аксіологічну модель героя-повстанця, який позбавлений лінійної ідеалізації, та визначено роль опозиції «свій – чужий» у процесі моральної самоідентифікації персонажів. Досліджено інтертекстуальні (біблійні алюзії), міфопоетичні та фольклорні пласти роману «Залишенець. Чорний ворон», а також циклічну модель історичного часу. Окрему увагу приділено специфіці фемінного мілітарного дискурсу в романі «Маруся», де крізь призму жіночого екзистенційного досвіду, соматичних маркерів психотравми та концептуалізації мовчання висвітлено феномен національної стійкості й спадкоємності етичних цінностей. Обґрунтовано, що зіставлення сучасного хронотопу «несформованого теперішнього» у С. Жадана та історичної ретроспективи у В. Шкляра засвідчує формування нової художньої оптики воєнної прози ХХІ століття.Документ Трансформації мовної норми в українських медіа: виклики редакторської практики(2026) Пономаренко Наталія Петрівна; Ponomarenko Nataliia Petrivna; Сипченко Інна Володимирівна; Sypchenko Inna VolodymyrivnaУ статті здійснено комплексне дослідження трансформаційної ролі редактора як ключового суб’єкта формування та стабілізації мовної норми в сучасному медіапросторі. Актуальність роботи зумовлена зміною парадигми «законодавства мовної моди», де місце письменника посів журналіст, чиї тексти мають безпосередній та оперативний вплив на щоденне мовлення суспільства. Автори обґрунтовують, що сучасна редакторська діяльність виходить за межі технічного коригування помилок і набуває ознак стратегічного лінгвістичного модераторства. Дослідження базується на аналізі публікацій українських медіаресурсів за період 2023–2025 років, зокрема провідних онлайн-видань та інтернет-версій друкованих медіа. У роботі особливу увагу приділено проблемі варіативності, де редактор постає як арбітр, що встановлює внутрішню норму видання (“style guide”), забезпечуючи баланс між національною самобутністю та світовою інтеграцією. У результаті аналізу виокремлено чотири рівні редакторського впливу на медіатекст: лінгвістичний контроль, стилістичне моделювання, етична відповідальність та глобалізаційний фільтр. На конкретних кейсах доведено перевагу методу системної аналогії та корпусної лінгвістики у визначенні нормативності новітніх запозичень. Окремо висвітлено проблему необґрунтованої «гіперкорекції», що суперечить чинним правописним правилам. Автори наголошують на посиленні етичної функції редактора в умовах повномасштабної війни, де точність термінології та запобігання мові ворожнечі стають елементами інформаційної безпеки держави. Запропоновано багатокомпонентну модель редакторської діяльності, що включає нормативно-контрольну, інноваційно-регулятивну, етичну, освітню та комунікативно-стратегічну функції. Зроблено висновок, що саме через редакторську практику реалізується механізм стабілізації й оновлення мовної норми в публічному дискурсіДокумент Методичні засади інтеграції біографічних відомостей у процесі аналізу художнього тексту на уроках української літератури у 5–7 класах(Гельветика, 2026) Попова Олена Анатоліївна; Popova Olena AnatoliivnaУ статті актуалізовано проблему інтеграції біографічних відомостей про письменників у процес шкільного вивчення української літератури на пропедевтичному етапі (5–7 класи). В умовах упровадження компетентнісного підходу та концептуальних засад Нової української школи виявлено суперечність між усталеною шкільною практикою та сучасними науково-методичними настановами, які орієнтують на формування компетентного читача, здатного до глибокого екзистенційного діалогу. Аналіз емпіричних даних засвідчив, що значна частина вчителів традиційно подає життєпис на початку уроку як підготовку до читання тексту. Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні доцільності першого знайомства з біографією письменника безпосередньо на етапі роботи над художнім текстом та моделюванні навчальних ситуацій для інтеграції фактів життєпису в процес аналізу твору. Методологічною основою розвідки слугують положення компетентнісно-діяльнісного підходу та екзистенціально-діалогічної концепції. У процесі дослідження використані теоретичні (для осмислення наукової літератури) та емпіричні (для діагностування стану проблеми та моделювання) методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів полягає у доведенні, що зміна місця біографії на уроці змінює її дидактичну функцію. Запропоновані прийоми мають практичне значення: 1) життєпис для розуміння прихованих мотивів літературних персонажів; 2) професійний та соціальний досвід автора для пояснення естетики й специфіки тексту; 3) особиста життєва історія митця для емоційного відгуку (катарсису) читача; 4) життєве кредо письменника як аргумент у читацькій дискусії. Змодельовані ситуації сприяють створенню «ефекту присутності» митця, формують органічний зв’язок між життям і творчістю та перетворюють учня-підлітка на активного реципієнта. Зроблено висновок, що контекстний аналіз життєпису стимулює пізнавальний інтерес молодших підлітків. Перспективною є подальша деталізація методичного інструментарію для роботи у 8–9 класах та наскрізних темДокумент Національно-культурний складник змісту підготовки майбутніх учителів – українських філологів в умовах воєнного часу(Гельветика, 2026) Семеног Олена Миколаївна; Semenoh Olena Mykolaivna; Грона Наталія Вікторівна; Hrona Nataliia ViktorivnaУ статті досліджено теоретичні та прикладні аспекти реалізації національно-культурного складника змісту професійної підготовки майбутніх учителів – українських філологів у контексті державотворчих процесів, воєнних та глобалізаційних викликів. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю формування мовноку-льтурної особистості вчителя, здатної до свідомої трансляції національних цінностей в цифровому освітньому просторі. Уточнено сутність національно-культурного складника професійної підготовки майбутніх учителів як складну інтегративну характеристику особистості педагога, що охоплює систему знань про національну культуру й концептосферу української мови, усталені ціннісні орієнтації та фахові компетентності, спрямовані на утвердження української ідентичності й ефективну ретрансляцію етнокультурного коду в освітній практиці. Доведено, що в умовах воєнних реалій цей складник набуває стратегічного значення: мовна стійкість та ідентичність постають чинниками національної безпеки, а українська мова – інструментом культурного спротиву та захисту духовних кордонів. Здійснено порівняльний аналіз освітніх програм Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка та Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Виявлено взаємодоповнювальні моделі його реалізації: краєзнавчо-дослідну та виховно-націєцентричну. Окреслено потенціал інтерактивних методичних інструментів у формуванні особистісної позиції, критичного мислення й творчої самореалізації майбутніх учителів. Показано ефективність поєднання лінгвістичного аналізу, етимологічних розвідок і медіааналізу в осмисленні історії через мову та переході від репродуктивного до інтерпретаційного рівня навчання. Акцентовано на необхідності посилення цифрового й медіаосвітнього вимірів підготовки, зокрема через створення авторських подкастів, інтерактивних кейсів та візуалізації культурних концептівДокумент Мовні стратегії осмислення голодомору на Сумщині 1932–1933 років в усних наративах очевидців(Гельветика, 2026) Сухенко Вікторія Григорівна; Sukhenko Viktoriia Hryhorivna; Харчук Лілія Валеріївна; Kharchuk Liliia ValeriivnaУ статті здійснено дискурсивний аналіз усних наративів очевидців Голодомору 1932–1933 років на території Сумщини. Метою дослідження є виявлення та систематизація мовних стратегій репрезентації травматичного історичного досвіду, зафіксованого у спогадах селян регіону. У результаті аналізу встановлено, що усні свідчення формують специфічний тип травматичного дискурсу, для якого характерні стратегії замовчування й евфемізації, фрагментації пам’яті та емоційної інтенсифікації. Виявлено, що уникнення прямого номінування трагедії поєднує елементи психологічного захисту, вплив політичної цензури, культурні норми мовчання та особливості колективної пам’яті; за допомогою евфемізмів передається не лише сам факт історичної катастрофи, а й внутрішній світ людини, яка боролася за виживання. Нелінійна організація наративу і фрагментарність виступають ознаками автентичності свідчення, відображають афективну структуру травматичної пам’яті. Повтори, експресивні форми та тілесні метафори вербалізують трагічний досвід, який виходить за межі звичайної раціональної комунікації, стають природним способом відображення екстремальних життєвих випробувань. Проаналізовані усні свідчення очевидців Голодомору 1932–1933 років на Сумщині демонструють, що специфіка регіону, зокрема його аграрний характер, локальні мовні відмінності та родинні традиції передавання спогадів, має значний вплив на способи вербалізації травматичного досвіду. Регіональний контекст дає змогу точніше простежити варіативність мовних механізмів осмислення трагедії. Доведено, що мовні стратегії виступають не лише засобом вербалізації пережитого, а й механізмом когнітивної та психологічної організації екстремального досвіду. Усні наративи засвідчують, що пам’ять про трагедію структурується переважно афективно, а не хронологічно, що й визначає особливості її мовного оформленняДокумент Демобілізація дитинства: ідейні трансформації в українській дитячій літературі періоду пізнього сталінізму(2026) Фасоля Тарас Анатолійович; Fasolia Taras AnatoliiovychУ статті здійснено комплексний аналіз трансформації образу дитинства в українській дитячій прозі періоду пізнього сталінізму (кінець 1940-х – початок 1950-х років) у контексті ідеологічних змін після Другої світової війни. Автор розглядає процес поступового відходу від героїко-мобілізаційної моделі 1930-х років, у межах якої дитина репрезентувалася як активний суб’єкт соціалістичних перетворень, до повоєнної концепції, що утверджує дитинство як особливий, уразливий і підконтрольний етап життя, який потребує державної опіки. На матеріалі прозових творів Оксани Іваненко («Рідні діти»), Івана Багмута («Щасливий день суворовця Криничного»), а також у зіставленні з довоєнною та воєнною прозою Миколи Трублаїні, Олександра Копиленка, Юрія Збанацького та інших авторів простежується зміна художньої парадигми репрезентації дитини. Довоєнний образ «дитини-авангарду», здатної до самостійної дії й рівноправної участі в суспільному житті, поступово трансформується у фігуру вихованця, підлеглого системі державного піклування й педагогічного контролю. Особливу увагу приділено ролі війни як каталізатора ідеологічних змін. Показано, що воєнний досвід спричинив переосмислення дитячої суб’єктності: дитина більше не постає як герой, покликаний до подвигу, а радше як жертва історичних обставин, що потребує захисту, нагляду та «правильного» виховання. У повоєнній прозі формується модель ізольованого дитячого простору (дитбудинок, суворовське училище), де дорослий постає носієм влади й морального авторитету, а дитинство – як контрольований етап соціалізації. У статті доведено, що українська дитяча література першого десятиліття після Другої світової війни відображає глибоку зміну уявлень про дитинство, спричинену досвідом війни та післявоєнною ідеологічною перебудовою. Дитина перестає мислитися як активний учасник суспільних перетворень і постає як об’єкт державної опіки та педагогічного контролю. Цей процес супроводжується одночасною втратою суб’єктності й частковим поверненням власне дитячих рис – емоційності, потреби в захисті, права на гру та незрілість. Така подвійність формує перехідну модель, у якій поєднуються ідеологічна регламентація та елементи гуманізації образу дитини. Таким чином дитяча проза названого періоду постає важливим джерелом осмислення механізмів радянської культурної політики та трансформації антропологічних уявлень про дитинство, закладаючи підґрунтя для змін, що розгорнуться в літературі доби «відлиги»Документ Типологія оксиморонних синтагм у сучасному поетичному дискурсі(Гельветика, 2026) Юлдашева Людмила Петрівна; Yuldasheva Liudmyla PetrivnaУ статті запропоновано багаторівневу типологію оксиморонних синтагм у сучасному українському поетичному мовленні. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі контрасту як провідного принципу поетичного текстотворення та потребою системного опису оксиморона не лише як стилістичної фігури, а як механізму когнітивної й аксіологійної організації сенсу. Попри наявність ґрунтовних праць з проблем антитетичності, антонімії та поетичної образності, типологійні параметри оксиморонних синтагм з урахуванням граматичних, когнітивних та інтерпретаційних чинників залишаються недостатньо вивченими. Матеріалом дослідження слугували фрагменти поетичних текстів сучасних українських авторів. У роботі застосовано описовий, структурно-семантичний, компонентний, контекстуальний та когнітивно-поетичний аналіз. У результаті виокремлено кілька взаємодоповнювальних типологій: структурно-граматичну (моделі іменник + прикметник, іменник + іменник, прислівник + дієслово, прислівник + прикметник), когнітивно-доменну (сенсорні, емотивно-оцінні, просторово-екзистенційні), класифікацію за типами когнітивної напруги (конфлікт ознак, оцінок, досвідних фреймів), інтерпретаційну (уточнення, нерозв’язна напруга, зміщення реальності, аксіологійна неузгодженість) та семантично-структурну (контрастивні, градуальні, комплементарні з урахуванням словотвірної спорідненості). Доведено, що оксиморонна синтагма є не периферійною фігурою, а регулярною моделлю смислотворення, у якій граматична структура, доменна інтеграція та інтерпретаційний режим взаємодіють як єдиний механізм поетичного мислення. Оксиморонні синтагми в сучасній українській поезії постають як смислові вузли, де співіснують когнітивні, емоційні та аксіологійні площини. Вони не просто репрезентують внутрішню суперечливість реальності, а формують модель її сприйняття, спонукаючи реципієнта до напруженої інтерпретаційної роботи й активної рецепції тексту. Перспективи подальших досліджень пов’язані з корпусним і психолінгвістичним вивченням рецепції оксиморонних конструкційДокумент Слобожанський науковий вісник. Серія Філологія(2025)Журнал є рецензованим виданням, у якому публікуються оригінальні статті, що розкривають результати наукових, практичних, навчально-методичних та науково-дослідних розробок у сфері філологічних та педагогічних наук. Видання допомагає відстежувати та аналізувати тенденції у галузі мовознавства, літературознавства та педагогіки і сприяє розвитку науки в цих напрямках. Збірник призначений для широкого кола фахівців: науковців, викладачів, аспірантів, магістрантів та студентів старших курсів.Документ Слобожанський науковий вісник. Серія Філологія(Гельветика, 2026)Журнал є рецензованим виданням, у якому публікуються оригінальні статті, що розкривають результати наукових, практичних, навчально-методичних та науково-дослідних розробок у сфері філологічних та педагогічних наук. Видання допомагає відстежувати та аналізувати тенденції у галузі мовознавства, літературознавства та педагогіки і сприяє розвитку науки в цих напрямках. Збірник призначений для широкого кола фахівців: науковців, викладачів, аспірантів, магістрантів та студентів старших курсів.Документ Use of Online Platforms in the Formation of Foreign Language Competence of Students of Higher Education Institutions(2026) Danyliuk Serhii Semenovych; Данилюк Сергій СеменовичThis paper explores the effectiveness of online platforms in developing foreign language competence among students in higher education institutions, within the context of the digital transformation of the educational environment. It emphasizes the importance of integrating information and communication technologies into foreign language teaching as a strategy to enhance the quality, accessibility, and adaptability of education. The study also delves into modern scientific approaches to leveraging digital educational resources, especially within blended and distance learning frameworks. A combination of theoretical and empirical methods was applied, encompassing literature analysis, surveys, pedagogical observation, and quasi-experiments. The research involved 60 students from nonphilology majors, divided into experimental and control groups. The experimental group received training through online platforms such as Moodle, Quizlet, and Google Classroom. Findings revealed that incorporating online platforms positively influences students’ foreign language competence. Specifically, it boosts their motivation, encourages autonomy, and improves speaking abilities. Notably, significant progress was observed in receptive speech activities, although productive skill development requires further methodological enhancements. Additionally, the study highlights that the success of using online platforms hinges on several factors: the digital competence of participants in the learning process, the quality of instructional design, and the level of technical complexity associated with these tools.Документ Interaktywne technologie w nauce polskiej literatury na przykładzie opowiadań Zofii Nałkowskiej „Medaliony”(2026) Manko Ruslana; Манко Руслана; Manko Ilona; Манко ІлонаThe article explores the role of interactive technologies in the development of students’ competences in foreign literature classes, based on Zofia Nałkowska’s short story cycle “Medallions”. It is emphasized that the modern school, oriented toward fostering critical thinking and emotional competence, including emotional intelligence, requires active teaching methods that ensure interaction between the student, the text, the author, and the cultural context. Interactive approaches are viewed as a means of transforming a traditional lesson into a dynamic space for the co-construction of meaning, enhancing reading motivation and empathy. The study employs a комплекс of methods, including cultural, pedagogical, and descriptive analysis, content analysis of texts, as well as observation of the educational process during teaching practice. It is determined that interactive forms of work – group discussions, role-playing activities, and project-based tasks – activate cognitive engagement, contribute to the development of communicative and critical skills, stimulate students’ intrinsic motivation, and foster the ability to argue and defend their own viewpoints. The findings show that the use of interactive technologies in teaching “Medallions” allows not only for a deeper understanding of the literary text and its socio-historical context, but also for grasping the emotional logic of the characters. Role-playing and projectbased tasks promote the development of empathy and moral reflection, while group discussions help students recognize the diversity of perspectives and develop their own critical judgments. Practical recommendations for teachers include combining text analysis, discussions, and creative projects to ensure the comprehensive development of students’ reading and emotional competences. It is demonstrated that interactive learning in literature integrates pedagogical, psychological, and cultural-value dimensions, ensuring the effectiveness of the educational process and forming active, thoughtful, and responsible readers. Prospective directions include further research on comprehensive models of interactive learning, comparative analysis of foreign and Ukrainian experiences, and evaluation of the impact of interactive practices on the development of students’ key competenciesДокумент Динаміка формування компетентностей учнів у процесі вивчення драматургії на уроках зарубіжної літератури у 8–11 класах(Гельветика, 2026) Горболіс Лариса Михайлівна; Horbolis Larysa MykhailivnaУ статті на основі програм із зарубіжної літератури (модельної програми для 8–9 класів, підготовленої авторським колективом під керівництвом О. Ніколенко; програми для 10–11 класів – рівень стандарт), методичних матеріалів вчителів-практиків висвітлено системність формування загальних і предметних компетентностей учнів базової та старшої школи у процесі вивчення п’єс Мольєра, Г. Ібсена, Б. Шоу, М. Метерлінка у 8–9 класах та Б. Брехта, Ф. Дюрренматта, Е. Йонеско у 10–11 класах. З’ясовано роль різних методичних підходів, співпраці вчителя і учнів, залучення до освітнього процесу критичних праць письменників (зокрема і мовою оригіналу), порівняльних аспектів вивчення творчості зарубіжних і українських авторів, сутнісних характеристик драматургії ХІХ століття та «нової драми», міжмистецького контенту для формування системних знань про культурно-мистецьку добу, світовий літературний процес, характерні ознаки та поступ світової драматургії, традиції та новаторство сценічного мистецтва. У статті констатовано доцільність вивчення у профільній школі драматичних творів Б. Брехта, Ф. Дюрренматта, Е. Йонеско, що логічно продовжить означену модульною програмою історико-літературознавчу лінію вивчення світової літератури (зокрема драматургії), оптимізує практику формування компетентностей, сприятиме системному вивченню драматургії у профільній школі в культурно-історичному контексті, а також засвоєнню понять із теорії літератури. Обґрунтовано доцільність апелювати укладачам програм для вибіркових інтегрованих чи міжгалузевих курсів (із культурологічною чи міжмистецькою складовою) у профільній школі до вже успішно апробованих у старшій школі підходів: концентричного (розширювати й поглиблювати вивчення відомого раніше матеріалу); жанрово-тематичного (актуальні теми й жанри); мультикультурного (презентація найяскравіших літературних явищ різних часів і народів у контексті культури, діалог культур у часі).Документ Еволюція жанру байки в українській і зарубіжній літературах ХІХ – початку ХХ століть(Гельветика, 2026) Коломієць Наталія Євгенівна; Kolomiiets Nataliia YevhenivnaУ статті зроблено спробу з’ясувати специфіку еволюції жанру байки у ХІХ – на початку ХХ століть. Здійснено порівняльно-типологічний аналіз трансформації творів цього жанру в українському, польському та західноєвропейському (французькому й німецькому) літературних контекстах. У розвідці акцентовано на зміні жанрової парадигми від класицистичного канону, спрямованого на гостру соціальну сатиру, до пластичної художньої мініатюри. У межах дослідження доведено, що в українській літературі зазначений період став етапом гуманізації жанру. Виявлено, що одним із чинників еволюції стала мінімізація повчального елемента та органічне введення висновку в сюжетну канву твору. Заміна розлогої повчальної моралі лаконічними підсумками, іноді у формі народних афоризмів та прислів’їв, дозволила змістити акцент із прямої дидактики на внутрішнє етичне самовизначення особистості. Крім того, модернізація жанру відбулася через органічне поєднання викривального пафосу з національно-своєрідним типом психологізму, де викриття суспільної несправедливості слугує лише першим кроком до ціннісного діалогу з реципієнтом. Саме цей синтез гострої сатири та тонкої емпатії забезпечив жанру життєздатність у складних соціокультурних умовах означеного періоду. У статті проаналізовано розвиток польської байки як інструменту національної самоідентифікації та етичного аналізу. Обґрунтовано функціонування сатирично-побутового та гуманістично-виховного напрямів розвитку байки. Таке співіснування векторів дозволило жанру зберігати свою актуальність як у межах соціальної проблематики, так і в площині педагогічної літератури. На матеріалі французької та німецької літературних традицій простежено розмивання жанрових меж та інтеграцію байкових елементів у суміжні літературні форми. Констатовано, що в західноєвропейському просторі байка ХІХ століття зазнала якісних модифікацій, набувши оновлених художніх ознак (як філософська, сатирична або політично-алегорична мініатюра). Узагальнено, що домінантною тенденцією для всіх аналізованих літератур стала психологізація персонажів та фокусування на загальнолюдській етиці