Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія за Дата публікації
Зараз показуємо 1 - 20 з 72
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Особливості проявів довіри до інших та до себе у студентів юнацького віку(2023) Єрмакова Наталія Олександрівна; Yermakova Nataliia OleksandrivnaУ статті розкриваються особливості довіри як особистісної детермінанти особистісного та професійного зростання студентів юнацького віку. Наголошується на сенситивності юнацького віку для становлення досліджуваного конструкту. Подаються результати проведеного теоретичного аналізу проблеми, а також емпіричного дослідження довіри до себе в життєзначущих сферах студентів юнацького віку. Результати дослідження засвідчили переважання довіри до себе над довірою до інших у студентів юнацького віку. Виявилося, що низький рівень довіри до себе, на відміну від довіри до інших, не спостерігається серед досліджуваних. Найнижчі показники високого рівня довіри порівняно з трьома іншими сферами в обох групах респондентів були виявлені в інтимній сфері (взаємини з другом, подругою). Гендерні показники різняться в тому, що довіра до інших у дівчат є значно вищою, ніж у юнаків, а довіра до себе у хлопців є вищою, ніж у дівчат. Отже, юнаки собі довіряють більше, ніж іншим, а дівчата схильні довіряти більше іншим, ніж собі. Виявлені тенденції свідчать про необхідність диференційованої психокорекційної роботи зі студентами, спрямованої на підвищення складників довіри, особливо в навчальній та інтимній сферах. Пошук активізації умов їх конструювання сприятиме максимальній інтеграції довіри до себе та до інших в усвідомлені настанови позитивної спрямованості у студентів юнацького віку.Документ Застосування методу арт-терапії у разі криз і психічних травм особистості(2023) Пасько Катерина Миколаївна; Pasko Kateryna MykolaivnaУ науковій статті йдеться про роботу психолога з кризами особистості. Серед таких виділяють особистісні кризи, професійні, кризові стани сім’ї. Висвітлено, що є різні кризи. Так, криза розвитку – це зміни, які є нормальною частиною життя особистості і можуть бути успішно пережиті лише тоді, коли людина навчиться справлятися зі своєю ситуацією. При цьому ситуативна криза – це результат несподіваної травми. Іноді ці кризи розвитку або ситуативні кризи можуть відбуватися одночасно, і коли це трапляється, криза, як правило, є більш руйнівною для особистості. Розкрито також розуміння психічної травми та зазначено її особливості протікання. Визначено, що наслідки травми можуть включати: зміну режиму сну, панічні атаки, замкнутість, нав’язливі думки, досить легку лякливість особистості, підвищену пильність тощо. Деякі зі способів, якими травма може проявлятися в організмі, включають: хронічні захворювання або біль, проблеми зі сном, часті головні болі або біль у грудях тощо. Запропоновано шляхи психологічної допомоги у разі криз і психічних травм особистості, при цьому акцент зроблено на роботі психолога в методі арт-терапії – формі психологічної допомоги, в основі якої – безпечне і природне для людини образотворче мистецтво, казкотерапія, фототерапія, пісочна терапія тощо. Підкреслюється, що завдяки творчому процесу арт-терапія може бути цінним терапевтичним підходом у роботі з травмою та кризами особистості.Обґрунтовується, що використання мистецтва для вираження емоцій відкриває доступ як до візуальної пам’яті, так і до тілесної пам’яті, оскільки не тільки дозволяє людям створювати образи. Використання художніх матеріалів, таких як глина і фарби, може відновити зв’язок з фізичними відчуттями, які можуть бути відрізані від своїх тілесних відчуттів. Оскільки дослідниками припускається, що дотик і зір безпосередньо пов’язані з центром страху в мозку людини, арт-терапія підходить для роботи з травматичною пам’яттю.Документ Практика Майндфулнес у психотерапевтичній практиці(2023) Мотрук Тетяна Олександрівна; Motruk Tetiana OleksandrivnaУ статті розглянуто актуальність майндфулнесу як сучасного напряму роботи зі свідомістю, його можливості у подоланні наслідків стресу різного характеру. Розглядаються історичні витоки виникнення методу самоусвідомлення, його зв’язок із практиками медитації усвідомленості, віпассани, йоги. Основною ідеєю у практиці стає ідея наповнення змістом та усвідомленості моменту. Згадуються роботи Джон-Кабат Зінна та відмінність майндфулнесу від релігійних практик. Розглянуто такі складники практики, як дихання, самоспівчуття, соціальний складник через співчуття. У статті зазначається відмінність майндфулнесу від релаксації як одного із засобів саме заспокоєння. Наголошується, що через практику майндфулнес людина не заперечує і не ховається від болю або сильних емоцій, а навчається приймати їх без доданих значень такими, якими вони є. У статті приведено нейрофізіологічне обґрунтування практики майндфулнес. Наукові дослідження свідчать, що регулярна практика медитації має дуже конкретний вплив на нейрофізіологічні процеси. Під час медитації спостерігається підвищення активності й утворення нових нейронних зв’язків у середині префронтальної кори головного мозку, яка відповідає за функції емоційної регуляції, планування, усвідомленого вибору, емпатії. Активуються процеси регуляції функцій організму; спеціальна комунікація (взаємність), яка є важливою здатністю соціального інтелекту; емоційна врівноваженість і гнучкість реакцій, співчуття, функція інсайту, усвідомлена регуляція сприйнятої небезпеки та інтуїція, що заснована на здатності префронтальної кори обробляти інформацію. Ці дані підтверджувалися збільшенням активності префронтальної кори, швидкістю вирішення інтелектуальних завдань після медитації. Гарними наслідками від практики ставали поліпшення контролю уваги, гнучкість емоційної регуляції, зміна самоусвідомлення. Розглянуто застосування практик самоусвідомлення у психотерапевтичній практиці, а саме майндфулнес-орієнтованої когнітивної терапії (МО-КПТ). Одним із важливих ефектів від практики стають навички розпізнавати моменти включення тригерів і запобігання потраплянню у коло румінацій.Документ Емпіричне дослідження особливостей прояву емпатії у студентів ЗВО(2023) Дворніченко Лариса Леонідівна; Dvornichenko Larysa LeonidivnaУ статті аналізується емпіричне дослідження особливостей прояву емпатії у студентів закладів вищої освіти. Висвітлені особливості різних підходів до розуміння поняття емпатії. Розкриті результати дослідження розвитку емпатії у студентіврізний спеціальностей педагогічного університету. Зазначено, що між вибором професійної діяльності, особливостями особистісних рис та проявами емпатичних здібностей є взаємозв’язок. Визначені особливості проявів раціонального, емоційного та інтуїтивного каналів емпатії. Висвітлено пріоритетний розвиток таких рис, як співпереживання та інтуїтивне відчуття людини, та емоційного каналу емпатії у студентів-психологів, інтуїтивного каналу емпатії і таких рис, як «вчування» не тільки у світ людей, але і в художній об’єкт, у студентів інституту мистецтв та раціональний канал емпатії і вміння підпорядковуватись нормам, правилам у студентів – майбутніх учителів початкових класів. Зазначається, що між особистісними рисами та проявами емпатії є зв’язок на рівні статистичної значущості. Доведено існування прямого взаємозв’язку на рівні статистичної значущості р=0,01 між показниками емоційної стабільності-нестабільності та рівнем проникаючої здібності емпатії, тобто властивості, що дозволяє створювати атмосферу довірливості та ефективного спілкування. Зазначений обернений взаємозв’язок на рівні статистичної значущості р=0,01 між показниками емоційної стабільності та раціональним каналом емпатії, а саме здібності розуміти іншу людину, її стани, проблеми, поведінку. Доведений прямий взаємозв’язок нарівні статистичної значущості р=0,05 між такими проявами особистості, як консерватизм-радикалізм, практичність-мрійливість, та інтуїтивним каналом емпатії. Проведений аналіз підкреслив необхідність розвивальної та корекційної роботи щодо гармонізації емпатії у студентів – майбутніх педагогів та психологів.Документ Самооцінка студентів закладів вищої освіти як чинник успішності навчання(2023) Пухно Світлана Валеріївна; Pukhno Svitlana ValeriivnaУ статті проаналізовано такий психологічний феномен, як самооцінка особистості, особливості самооцінки студентів закладів вищої освіти як компонент самоповаги, як чинник успішності проходження соціально-психологічної адаптації, успішності їх навчання та загалом формування професійних компетентностей майбутніх фахівців. Проаналізовані функції самооцінки, особливості цього особистісного компонента людини юнацького віку. Представлено, що особливості самооцінки здобувачів вищої освіти залишаються актуальним питанням дослідників соціальної та вікової психології, психології вищої школи. Узагальнено зв’язок особливостей самооцінки студентів закладу вищої освіти та складнощів адаптаційних періодів навчання, якими є перший рік навчання та випускний курс. Специфіка останнього пов’язана з проходженням студентами виробничої практики, а на сьогодні для значної кількості молодих людей і початком професійної діяльності. З’ясовано, що найбільш складним періодом дослідниками виділено перший рік навчання, що пов’язано з проблемами адаптації юнаків до умов та специфіки навчання у новому закладі освіти. Визначені переваги в цьому процесі студентів з об’єктивною самооцінкою. Проаналізовані труднощі студентів-першокурсників, у яких занижена самооцінка та неадекватно завищена самооцінка, особливості їх навчання, соціальної взаємодії, особливості професійної адаптації. Проаналізовані результати дослідження ґендерних особливостей самооцінки здобувачів вищої освіти. Представлено результати емпіричного дослідження самооцінки студентів Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка. Визначені чинники, що сприяють успішності соціально психологічної адаптації, зокрема, діагностична та корекційна діяльність фахівців психологічної служби щодо проблем студентів закладів вищої освіти. Висвітлено особливості організації психологічного супроводу під час навчання студентів у закладі вищої освіти з метою успішності проходження адаптації та формування професійних компетентностей майбутнього фахівця.Документ Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія(Гельветика, 2023)Видання містить публікації нових досліджень, теорій та практичних рекомендацій у галузі психології. Виступає платформою для поширення інноваційних досліджень, теорій та методик у галузі психології, а також забезпечує обмін ідеями серед вчених, практиків та інших зацікавлених осіб.Документ Життєстійкість як адаптаційний ресурс особистості у реальності невизначеності життя(2023) Кузікова Світлана Борисівна; Kuzikova Svitlana Borysivna; Щербак Тетяна Іванівна; Shcherbak Tetiana IvanivnaНевизначеність та нестабільність – це те, що спіткає нас щодня у сучасній новій реальності. Життєстійкі переконання, безперечно, мають вплив на оцінку ситуації – вона сприймається як менш травматична через готовність активно діяти та впевненість у здатності вплинути на ситуацію. Теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження особливостей життєстійкості особистості у ситуаціях невизначеності стало метою цього дослідження. Встановлено значення життєстійкості особистості у сучасних мінливих умовах: створення основи внутрішньої гармонії, повноцінного психічного здоров’я і високої здатності до життєдіяльності. Розкрито сутність життєстійкості як ресурсу для адаптації особистості у суспільстві. У результаті проведеного дослідження встановлено, що загальний рівень життєстійкості впливає на саморозвиток, пристрасність, оптимізм, адаптивність. Констатовано, що показники вираженості адаптації мають позитивні значимі зв’язки з усіма компонентами життєстійкості і її загальним показником. Підтверджено, що залученість як компонент життєстійкості має значимі зв’язки з емоційним комфортом і близькі до значимих зв’язки з прийняттям себе та внутрішнім контролем. Встановлено, що показники вираженості «прийняття ризику» мають зворотно пропорційні зв’язки з показником дезадаптації. Статистичним аналізом доведено, що показник «контроль» значущо позитивно корелює з такими показниками, як: «умови саморозвитку» та «оптимізм». Чим вищий показник життєстійкості в особистості, тим яскравіше виражені показники прийняття себе і емоційного комфорту. Було виявлено, що середній рівень життєстійкості сприяє оптимальному переживанню невизначених ситуацій і включає вибір особистістю стратегій подолання, які дозволяють протистояти новим труднощам у професійному та особистому житті. Високий рівень ефективності адаптації мають респонденти з високими показниками життєстійкості.Документ Стресостійкість студентів закладів вищої освіти як психологічна проблема(2023) Пухно Світлана Валеріївна; Pukhno Svitlana ValeriivnaУ статті проаналізовано такий психологічний феномен, як стрес, різновиди цього емоційного стану та особливості переживання стресів студентами закладів вищої освіти. Переживання стресів здобувачами вищої освіти є актуальним питанням у зв’язку з проблемами успішності їхнього професійного навчання. У зв’язку з цим визначено, що формування у молодих людей системи знань щодо феномену стресу: психофізіологічних особливостей виникнення цього емоційного стану, чинників, що сприяють його виникненню, специфіки проходження, наслідків, а також формування навичок та вмінь у студентів саморегуляції психічних станів, є актуальною потребою сьогодення. Узагальнено причини виникнення стресів у здобувачів вищої освіти залежно від періоду навчання у закладі вищої освіти. З’ясовано, що найбільш стресовим періодом дослідниками виділено перший рік навчання, що пов’язано з проблемами соціально-психологічної адаптації до умов та специфіки навчання у новому закладі освіти. Визначені чинники, що сприяють виникненню стресів у студентів під час семінарських та практичних занять, екзаменаційної сесії. Розглянуто індивідуальні особистісні властивості як чинники успішної соціально-психологічної адаптації студентів закладів вищої освіти, серед яких – рівень стресостійкості особистості. Представлено результати емпіричного дослідження рівня стресостійкості студентів Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка. Визначені чинники, що сприяють успішності соціально-психологічної адаптації та зниженню стресової напруги здобувачів вищої освіти, а саме: особливості соціально-психологічного клімату академічної групи, факультету, інституту та загалом закладу вищої освіти, роботи зі студентами фахівців служби психологічного супроводу, активна діяльність студентів у громадському житті студентської спільноти закладу освіти, робота кураторів академічних груп, активна взаємодія з викладачами та адміністрацією закладу освіти. Висвітлено особливості організації психологічного супроводу під час навчання студентів у закладі вищої освіти з метою успішності проходження адаптації здобувачів вищої освіти.Документ Methodological Aspects of the Interaction of Classical Psychoanalysis and Philosophy(2023) Vertel Anton Viktorovych; Вертель Антон ВікторовичThe article examines the methodological aspects of psychoanalytic teaching. The relationship between psychoanalysis and philosophy is considered. An attempt is made to analyze the attitude to psychoanalysis in the system “myth – philosophy – science”. Explicated the main basic concepts of psychoanalytic teaching. The evolution of psychoanalytic views on human nature and development of his psyche is revealed. The criticism of psychoanalysis through the prism of different psychological and philosophical concepts is revealed. The influence of European philosophical thought on the formation of psychoanalysis is presented. Particular attention is paid to the critique of psychoanalysis by representatives of positivism and positivism. The focus is on the classical psychoanalysis of S. Freud and his followers and on the relationship between psychoanalysis and philosophy. It is shown that psychoanalytic concepts turn out to be the centre of attraction for philosophers of different worldview orientations, no matter how sharply and fundamentally they criticize certain psychoanalytic statements or, on the contrary, uncritically borrow the fundamental ideas of S. Freud. Psychoanalysis will continue providing the most exhaustive and clear insight into the human soul, stimulating research and understanding in many fields of human endeavour. Therefore, one of the most important tasks is to proceed with the further comprehension of the richest corpus of psychoanalytic ideas. The article considers psychoanalysis as a philosophical and ideological concept, attempts to describe the main elements of this teaching. The reconstruction of the problem field of psychoanalytic philosophy is made, which, thus, inscribes it in the historical and philosophical process, as one of its integral parts.Документ Епоха постправди у сучасному світі: витоки та причини(2023) Коркос Ярослав Олександрович; Korkos Yaroslav OleksandrovychСтаттю присвячено епосі постправди як феномену суспільно-політичного дискурсу та практики, коли правдивість чи хибність фактів та суджень ігнорується. Початок епохи постправди зазвичай пов’язують з 2016 роком, а саме референдумом та процедурою Brexit, виборами президента США (безпосередньо через постать Д. Трампа). Епоха постправди позначає ситуацію, коли політика повністю побудована на брехні, яка не викликає суспільного осуду. Особливістю є прояв цих ознак серед демократичних країн. Використання політики «альтернативних фактів» є частиною державної політики таких авторитарних країн, як Китай, Росія, Білорусь тощо, однак прояв її у демократичному суспільстві є нетиповим. Філософські витоки епохи постправди полягають у теорії суб’єктивного релятивізму, яка заперечує існування абсолютної, об’єктивної істини й наголошує, що статус істинності залежить від індивідуальних суджень, досвіду та умов культури.У контексті релятивізму наука є лише однією з точок зору на світ, що має однакову силу та впливовість аргументів з релігією міфами, судженнями та особистісним досвідом пересічної людини. Концепція рівності думок та точок зору переплітається з проблемою меж свободи слова: чи справді у суспільстві мають транслюватись різні думки незалежно від доказів. Характерними ознаками постправди є: а) ігнорування у повідомленні об’єктивних фактів; б) апеляція до цінностей та переконань особистості; в) використання емоційного тиску для аргументації своєї позиції. Епоха постправди фактично характеризується конструюванням альтернативної реальності, що пов’язано з низкою феноменів: фейк ньюз, акцентний фреймінг, клікбейт, інформаційний хайп, журналістика думок тощо. Обґрунтовано, що виникнення і розвиток епохи постправди зумовлені технологічним, політичним, філософським та інформаційним чинниками. Розглянуто, як епоха постправди впливає на політичну, освітню, наукову та інші сфери, що значно знижує їхню ефективність. Дезінформація як частина постправди є суттєвим викликом для пересічних громадян.Документ Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія(Гельветика, 2023)Видання містить публікації нових досліджень, теорій та практичних рекомендацій у галузі психології. Виступає платформою для поширення інноваційних досліджень, теорій та методик у галузі психології, а також забезпечує обмін ідеями серед вчених, практиків та інших зацікавлених осіб.Документ Суб’єктність здобувачів педагогічного ЗВО у мінливому освітньому середовищі(2023) Кобець Олександр Володимирович; Kobets Oleksandr VolodymyrovychСтаття спрямована на виявлення рівнів розвитку суб’єктності здобувачів педагогічного ЗВО та їхнього зв’язку зі здатністю до спільних (кооперативних) взаємодій у мінливих умовах навчання. Під час проведеного дослідження було отримано дані про рівень розвитку стадій суб’єктності та суб’єктні якості, що забезпечують активність у комунікативних взаємодіях. Дослідження мало пілотажний характер і надалі буде продовжене на ширшій вибірці здобувачів. Проте отримані результати вказують на необхідність ширшого використання активних методів навчання здобувачів педагогічного ЗВО. Насамперед ідеться про розвиток таких суб’єктних якостей, які забезпечували б практичне застосування отриманих знань як засіб навчання, включаючи здатність до суб’єкт-породжуючого та суб’єкт-спільного типів взаємодії в процесі навчання. Отримані результати дають можливість стверджувати, що перенесення процесу навчання майбутніх педагогів у шкільне середовище збільшує кількість здобувачів 5-го курсу з високим ступенем виразності «низьких» стадій суб’єктності та знижує кількість здобувачів з високим ступенем виразності «високих» стадій. Кореляційний аналіз (r-Спірмен) виявив меншу кількість зв’язків стадій суб’єктності та характеристик комунікативних взаємодій у вибірці 5-го курсу. Метод структурного аналізу А. Карпова дозволив зробитиь висновки, що структура досліджуваних параметрів, що сформувалася на 4-му курсі, зазнає серйозних змін у разі перенесення процесу навчання у середовище загальноосвітньої школи: індекс організованості структури у вибірці 5-го курсу нижчий, ніж у вибірці 4-го курсу, що свідчить про появу розривів зв’язків навчальної та комунікативної суб’єктності.Документ Емпіричні розвідки аспектів щастя особистості в довоєнний час(2023) Кузікова Світлана Борисівна; Kuzikova Svitlana Borysivna; Щербак Тетяна Іванівна; Shcherbak Tetiana IvanivnaСтаття висвітлює основні підходи до розуміння сутності поняття «щастя»: гедоністичний підхід, евдемоністичний підхід та вивчення щастя як позитивного афективного стану. Подано визначення щастя як психологічного феномену, що характеризується задоволеністю та усвідомлюваністю життєдіяльності людини, домінуванням позитивного емоційного стану, цілісним сприйняттям часу, позитивним ставленням до себе та навколишнього світу. Висвітлено поняття «зріле щастя» як позитивний стан душі, що характеризується спокоєм, прийняттям, задоволенням, внутрішньою гармонією. Визначено структурні аспекти щастя: суб’єктивність; відсутність негативного афекту та певна вираженість позитивних станів; наявність глобальної оцінки свого життя. У статті розглядається проблема соціально-психологічних чинників переживання щастя особистістю. Показана залежність рівня відчуття щастя від віку, статі та належності до певної професійної групи. З’ясовано, що з віком показник задоволеності життям знижується. Констатовано, що у середньому дорослому віці частіше трапляються люди, які мають рівень задоволеності життям «нижчий за середній». Встановлено, що здоров’я, сім’я та любов є одними з найважливіших критеріїв щастя. Розглянуто ґендерні аспекти переживання щастя. Підтверджено, що для жінок найголовнішими є потреба в безпеці та міжособистісні потреби, для чоловіків – задоволення потреби у визнанні, самовираженні та матеріальні потреби. Визначено, що найбільш задоволеними життям серед різних професійних груп є психологи (що пов’язують з наявними професійними психологічними знаннями), найменш задоволеними є вчителі. У ході дослідження встановлено наявність прямих кореляцій між відчуттям щастя та рівнем мотивації особистості до успіху і ступенем задоволеності базових потреб.Документ Позитивна психотерапія та методологія MGS у організації та проведенні психосоціальних та традиційних ігор як додаткових інструментів групової терапії, консультування та коучингу дітей, які зустрілись з війною(2023) Коваленко Наталія Володимирівна; Kovalenko Nataliia VolodymyrivnaУ статті висвітлено статистичні дані демографічної ситуації внутрішньо і зовнішньо переміщених унаслідок воєнних дій українців та втрат. Подано аналіз наслідків військових дій та травматичного досвіду дітей в умовах війни. Проаналізовано можливості інтеграції досвіду європейської психологічної, психотерапевтичної практики до використання в роботі з травматичним досвідом дітей українськими психологами. Обґрунтовано методологію E. Parruca щодо поєднання інструментів позитивної психотерапії (PPT) та MGS (рух, гра, спорт) у організації та проведенні психосоціальних та традиційних ігор як додаткових інструментів групової терапії, консультуванні та коучингу дітей, які зустрілись з війною. Розкрито механізми виявлення актуальних, внутрішніх та базових конфліктів та подальшого розвитку первинних і вторинних здібностей у підході позитивної психотерапії. Описано запропоновану E. Parruca методологію поєднання 5-крокової моделі консультування позитивної психотерапії і MGS методології у груповій роботі з дітьми. Охарактеризовано етапи 5-крокової моделі консультування PPT: спостереження та дистанціювання, проведення інвентаризації, ситуативне заохочення, вербалізація, розширення цілей і етапи за методологією MGS: розминка, основна частина, розслаблення, підсумковий відгук.Документ Механізми моральної регуляції поведінки особистості(2023) Усик Дмитро Борисович; Usyk Dmytro BorysovychУ статті приводиться аналіз поняття «норма», що закріплене у суспільстві, його головний зміст та вимоги. Проведено історичний аналіз поняття «норма», соціальні норми, загальні та головні моральні норми. Визначено змістові та формальніхарактеристики та основні функції норми як основного регулятора моральної поведінки. Виходячи з визначення моральних світу, які не тільки орієнтують поведінку, але й дають можливість оцінювати і контролювати її, представлено групи моральних орієнтацій. Проаналізовано складники моральної регуляції (вимоги суспільства, засвоєння вимог та відповідна поведінка) та структурні компоненти рівнів моральної регуляції – макросередовище (класи), мікросередовище (малі групи) та особистісний компонент. Розглянуто функції кожного рівня – креативну, акумулюючу, транслюючу та функцію реалізації у макросередовищі; динамічну та ретранслюючу функції в мікросередовищі та функції інтеріоризації, інтрасляції, реалізації та креативну функцію на особистісному рівні. Проаналізовано саморегуляцію, механізми функціонування регулятивного процесу особистості. Як механізми саморегуляції виділено самооцінку як усвідомлення внутрішнього протиріччя між образом «Я» і ідеалом, механізм самоконтролю, що складається у співвіднесенні поведінкового акту з прямим або передбачуваним оцінюванням його іншими людьми, елементарні фіксовані соціальні установки. З’ясовано відповідність механізмів регуляції відповідно до соціально-психологічних рівнів регуляції поведінки з позиції участі в них цінностей: «відкрито-нормативний» рівень, «нормативно-ціннісний» рівень та «ціннісний» рівень. Розглянуто співвідношення зовнішньої (соціальної) і внутрішньої (особистісної) етичної регуляції поведінки. Автор дійшов висновку, що функціонування регулятивного процесу відбувається завдяки внутрішнім психологічним механізмам, у якості яких відокремлюються: контроль і оцінка дій під час їх здійснення; механізм особистісного змісту, самооцінка та самоконтроль, протиріччя позитивного образу себе і негативного образу власної поведінки, внутрішні психологічні установки різних рівнів.Документ The Structure of the Mental Apparatus of Classical Freud’s Psychoanalysis (Philosophical and Psychological Analysis)(2023) Vertel Anton Viktorovych; Вертель Антон ВікторовичThe article is devoted to the philosophical analysis of the complex of issues related to the understanding and interpretation of the structure of the mental apparatus of Freud’s classical psychoanalysis. The basic principles of psychoanalysis of consciousness are presented, the dynamics of the development of psychoanalytic ideas of the system unconscious – consciousness is revealed. From the perspective of psychoanalysis, the psyche splits into two opposing spheres: the Conscious and the Unconscious. They are the defining characteristics of the personality structure. However, they are not equivalent. The Unconscious is a special domain of the psyche. The Unconscious is the essence of the human psyche. The Conscious is built on top of the Unconscious. The structure of the mental apparatus according to Freud consists of three components: “Ego” – the sphere of the Conscious, the mediator between the “Id” and the external world. “Id” is the underlying layer of the Unconscious that urges and determines human behaviour, the domain of the Unconscious. “Id” is the foundation of any child’s personality. It is driven by primary biological needs, desires, and emotions. At the same time, “Id” is not a dry foundation for further development, but an original living source of psychic energy that “Ego” and “Super-Ego” just “borrow”. “Super-Ego” is the intrapersonal conscience, a kind of censor. “Super-Ego” is generated by the inability of “Ego” to curb unconscious impulses and subject them to the demands of reality. “Ego” tries to maintain harmony both with “Id” and with the outside world. This creates a new instance of “Super-Ego” – conscience or unconscious guilt. “Super-Ego” reflects social inhibitions. The “Id” can lead to conflict situations and mental disorders (neuroses). Neuroses are illnesses caused by conflict between the Conscious and the Unconscious; they occur where the control of the Consciousness is weakened.Документ Окремі аспекти дослідження резильєнтності особистості(Гельветика, 2024) Воронова Ольга Юріївна; Voronova Olha Yuriivna; Барчій Магдалина Степанівна; Barchii Mahdalyna StepanivnaУ статті проаналізовано сутність поняття резильєнтності як здатності психіки відновлюватися після несприятливих умов. Розглянуто різні підходи та погляди характеристик цього феномену. Узагальнено широко представлені в сучасній пси-хологічній літературі тлумачення резильєнтності як характеристики особистості та динамічного процесу. Зазначено, що резильєнтність як динамічний процес призводить до адаптації в умовах стресових / складних ситуацій, забезпечує здатність людини або соціальної системи долати життєві труднощі й будувати повноцінне життя в складних умовах, характеризу-ється здатністю до правильного розподілу й використання ресурсів у важких ситуаціях, що сприяє підтримці психологічного благополуччя. Підкреслено значення резильєнтності в здатності та формуванні посттравматичного стресового зростання особистості. Вказано, що чинниками резильєнтності вважається взаємодія біологічних, психологічних, соціальних та куль-турних факторів. Відображено погляди позитивної психотерапії на модель резильєнтності. Розкрито складники моделі резильєнтності особистості, які є функцією шести компонентів (PR6): бачення, спокій, впертість, міркування, співпраця, здоров’я. Представлено аналіз емпіричного дослідження резильєнтності особистості серед здобувачів вищої освіти різ-них вікових груп. За результатами проведеного дослідження виявлено, що в обох вікових групах досліджуваних переважає середній рівень резильєнтності, який характеризується прийняттям ситуації, орієнтацією на потенційні рішення, взяттям на себе відповідальності за власне життя, активністю, регуляцією емоцій. Досліджено такий ресурс резильєнтності, як соціальна підтримка, в ієрархії видів соціальної підтримки перші три позиції посідають сім’я, кохані, освіта (розвиток). Проведений аналіз підкреслив необхідність розвивальної та корекційної роботи щодо гармонізації резильєнтності здобувачів вищої освітиДокумент Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія(Гельветика, 2024)Видання містить публікації нових досліджень, теорій та практичних рекомендацій у галузі психології. Виступає платформою для поширення інноваційних досліджень, теорій та методик у галузі психології, а також забезпечує обмін ідеями серед вчених, практиків та інших зацікавлених осіб.Документ Аксіометрика диспозиційного антагонізму в структурі особистості(Гельветика, 2024) Карпенко Зіновія Степанівна; Karpenko Zinoviia StepanivnaСтаттю присвячено теоретичному моделюванню диспозиційного антагонізму в структурі особистості з позицій аксіо-логічного підходу в персонології та принципу інтегральної суб’єктності. Зазначено, що історичною логікою розвитку теорій рис у психології особистості доведено існування найбільш генералізованих позитивних рис-диспозицій, відображених у «Вели-кій п’ятірці» (нейротизм / емоційна стабільність, екстраверсія / інтроверсія, відкритість / закритість досвіду, доброзичли-вість / дружелюбність, свідомість / сумлінність), згодом доповнених фактором «Чесність, скромність» у HEXACO. В останні два десятиліття верифіковано існування «Темної тріади» у складі неклінічних форм психопатії, нарцисизму й макіавелізму, доповнених згодом неклінічним садизмом у «Темній тетраді». Аргументовано ієрархічну концептуальну модель диспозиційного антагонізму позитивних і негативних предикторів поведінки на п’яти рівнях суб’єктної репрезентації особистості: 1) від-носний суб’єкт або психосоматичний індивід – нейротизм vs первинна психопатія; 2) моносуб’єкт або суб’єкт індивідуальної предметної діяльності – екстраверсія vs нарцисизм; 3) полісуб’єкт або соціальний індивід, особистість у вузькому значенні – доброзичливість vs макіавелізм; 4) метасуб’єкт або творча індивідуальність – відкритість досвіду vs садизм; 5) абсолют-ний суб’єкт або цілісна, універсальна людина чи особистість у широкому значенні – свідомість vs вторинна психопатія, що сукупно маркують біофільний та некрофільний ціннісно-мотиваційні чинники структури особистості й зумовлені ними від-повідні вчинки. На часі – масштабна емпірична перевірка валідності запропонованої моделі з метою запобігання й корекції різноманітних поведінкових девіацій на рівні як особистості, так і суспільних феноменів.Документ Методологічні підходи до визначення форм підтримки особистості у пошуку, переосмисленні та формуванні сенсу життя під час війни(2024) Сербова Ольга Вікторівна; Serbova Olha ViktorivnaРосійська агресія поставила перед багатьма українцями питання про сенс життя, розуміння специфіки власного та загальнолюдського існування в принципово новій соціально-духовній атмосфері, яку вирізняють напруга, постійна супере-чливість і боротьба поглядів. Це спонукає особистість до активних моральних пошуків, усвідомлення змісту власного життя, активного пошуку свого місця й ролі в умовах жорстокої та несталої дійсності, сенсу життя зокрема. Висвітлення мето-дологічних підходів до визначення форм підтримки та допомоги особистості у пошуку, переосмисленні та формуванні сенсу життя стало метою дослідження. Визначено, що поглиблене вивчення питань про сенс життя відображає не лише істо-ричну та філософську динаміку, але й постійну актуальність цього питання в контексті людського існування. Війна спонукує людину до пошуку сенсу під впливом таких переживань, як страх, тривога, близькість смерті, безсилля, безпорадність. Такі виклики, як втрата оточення, майна, стосунків, смерть близьких, роблять драматичним цей процес. Описано сутність пси-хологічних теорій сенсу життя З. Фройда, А. Адлера, К. Юнга, В. Франкла, Р. Мея. Проведено аналіз методології надання психологічної допомоги особистості в наукових підходах до пошуку та формуванню сенсу життя під час війни, а саме гедоніс-тичний підхід, евдемонічний підхід, інтегрований підхід, суб’єктно-вчинковий та екзистенційний підходи. Особливий акцент авторкою зроблено на юнгіанській підхід, відповідно до якого розвиток особистості орієнтований на трансцендентну функ-цію, яка відображає здатність особистості перейти за рамки раціонального мислення та свідомості, розкриваючи невідомі аспекти і архетипи, що сприяє інтеграції різних психічних аспектів та розширенню особистісного досвіду. К. Юнг наголо-шував також на важливості врахування і впливу минулого та перспективи майбутнього на формування особистості. Він підкреслював, що вплив на сьогодення виникає не лише від минулого (каузальний підхід), але й від майбутнього (телеологічний підхід), отже, важливою темою в контексті цієї концепції стає питання про «сенс життя». Розглянуто засоби, що широко застосовуються в психотерапії незалежно від теоретичної моделі і визнані як ефективні щодо сприяння саморефлексії, розу-мінню власних ресурсів та пошуку й формуванню сенсу життя особистості, а саме волонтерство («творення добра» як шлях, що надасть людині омріяне щастя й сенс); Сократівський метод (полегшення у житті шляхом мобілізації внутрішніх ресурсів особистості); метод реконструкції спогадів (вивчення, зміни або відновлення спогадів у пам’яті людини); юнгіанська мета-форо- та казкотерапія (метафори, легенди, казки та притчі надають багатий матеріал для вивчення образів та сприяють роботі з несвідомим, що може допомагати людині розкрити несвідоме і спровокувати внутрішній розвиток).