Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Методологічні засади стандартизації психодіагностичних методик: статистичний і теоретичний аналіз(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Татьянчиков Андрій Олександрович; Tatianchykov Andrii OleksandrovychУ сучасній українській психологічній практиці спостерігається суттєвий дефіцит валідних і стандартизованих психодіагностичних методик, адаптованих до українського соціокультурного контексту. Після затвердження переліку валідних методів психологічної діагностики (Наказ МОЗ України № 2118 від 13.12.2023 р.) актуалізувалася необхідність у створенні науково обґрунтованих підходів до адаптації, стандартизації та нормування зарубіжних психодіагностичних інструментів, які використовуються в практиці українських психологів. У статті висвітлено методологічні та статистичні засади процесу стандартизації психодіагностичних методик. Визначено ключові етапи адаптації, серед яких: лінгвістичний (із застосуванням прямого та зворотного перекладу для забезпечення смислової еквівалентності), культурний (з урахуванням особливостей соціального й ціннісного контексту українського суспільства), пілотажне тестування, психометрична перевірка та нормування результатів. Особливу увагу приділено статистичним процедурам оцінювання надійності (коефіцієнти α Кронбаха, ω Макдональда, ретестова, паралельна надійність, надійність частин тесту) і валідності (конструктна, конвергентна, дивергентна). Розкрито роль факторного та кореляційного аналізу у підтвердженні структурної узгодженості шкал та збереженні концептуальної цілісності методики після адаптації. Визначено особливості нормування результатів психодіагностичних методик на основі емпіричних статистичних показників – середнього значення, стандартного відхилення та процентильних меж. Такий підхід дозволяє формувати нормативи, що адекватно відображають реальний розподіл показників у сучасній українській популяції, забезпечуючи коректність інтерпретації результатів тестування. Підкреслено, що норми, визначені для іншомовних вибірок, не можуть бути автоматично перенесені в українські умови без статистичної перевірки їх валідності з урахуванням культурних, демографічних та соціально-психологічних чинників. Запропонована система етапів адаптації, психометричної перевірки та статистичних процедур створює цілісну модель стандартизації психодіагностичних методик, яка підвищує достовірність вимірювань, забезпечує наукову обґрунтованість результатів і сприяє розвитку доказової психологічної практики. Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні у створенні єдиного електронного реєстру адаптованих методик та впровадженні цифрових технологій для автоматизованої перевірки надійності й валідності тестів.Документ Вольова саморегуляція як буфер соціального тиску на покупки товарів розкоші в молоді(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Соколовський Володимир Михайлович; Sokolovskyi Volodymyr MykhailovychУ статті представлено розгорнутий теоретичний аналіз феномену вольової саморегуляції як буфера соціального тиску на покупки товарів розкоші серед молоді. Дослідження розкриває, яким чином вольові процеси, самоконтроль та внутрішня мотивація можуть знижувати вплив соціально-нормативних і медійних факторів, що стимулюють демонстративне або імпульсивне споживання. Теоретичний огляд охоплює класичні та сучасні підходи до розуміння саморегуляції (А. Бандура, Р. Баумейстер, К. Карвер, М. Шаєр), концепції соціального порівняння (Л. Фестінгер) та нормативного впливу (Р. Чалдіні), а також міждисциплінарні дослідження у сфері психології споживання, економічної психології й соціальної мотивації. У центрі уваги – взаємозв’язок внутрішніх регуляторів поведінки (вольовий контроль, самоспостереження, планування, цілепокладання) з зовнішніми соціальними подразниками (тиск групових норм, ідеали успіху, культурні символи престижу). На основі синтезу емпіричних і теоретичних джерел обґрунтовано, що вольова саморегуляція виконує подвійне завдання: з одного боку, забезпечує стійкість особистості до впливу реклами та соціальних мереж, з іншого – формує усвідомлене ставлення до власних фінансових можливостей і меж споживання. Показано, що молоді люди з високим рівнем самоконтролю демонструють вищу здатність до затримки задоволення, більш ефективно керують емоційними імпульсами та рідше приймають рішення під впливом статусних мотивів. Такі особистості схильні орієнтуватися на внутрішні цінності, а не на зовнішнє схвалення, що робить їх менш уразливими до модних тенденцій і медійних маніпуляцій. Водночас низький рівень саморегуляції поєднується з більшою схильністю до фінансового ризику, боргових практик та емоційно забарвлених покупок, спрямованих на короткочасне підвищення самооцінки. Окрему увагу приділено аналізу когнітивних, мотиваційних та емоційних компонентів вольової регуляції. До когнітивних належать усвідомлення цілей, прогнозування наслідків і моніторинг власних дій; до мотиваційних – внутрішня автономія, прагнення самовизначення та відповідальності; до емоційних – здатність керувати фрустрацією, заздрістю та соціальною тривогою, що виникають під час порівняння себе з іншими. Системна взаємодія цих компонентів створює психологічний ресурс, який запобігає імпульсивному споживанню й сприяє розвитку фінансової культури молоді. Узагальнюючи сучасні наукові підходи, автори пропонують розглядати вольову саморегуляцію як ключовий чинник психологічної автономії особистості у споживчому суспільстві. Вона забезпечує баланс між особистими потребами та соціальними очікуваннями, сприяє усвідомленому сприйняттю матеріальних благ і зменшує ризик залежності від зовнішніх символів статусу. У висновковій частині підкреслено, що розвиток вольової саморегуляції має важливе значення для формування критичного мислення, фінансової грамотності та психологічної стійкості молоді. Перспективи подальших досліджень пов’язані з емпіричним вивченням взаємозв’язку між рівнем саморегуляції, соціальною порівняльною орієнтацією, матеріалістичними цінностями та споживчими стратегіями, що дозволить поглибити розуміння механізмів соціально зумовленої поведінки у сфері споживання.Документ Job Complexity Management: Rational and Intuitive Decision-Making(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Suprun Daria Mykolaivna; Louner Markus; Uchida Natsuko; Yi Chzhou; Kapliienko Mykola; Супрун Дар’я Миколаївна; Лоунер Maркус; Учіда Нацуко; Ї Чжоу; Каплієнко МиколаThis article investigates the interplay between job task complexity and decision-making styles – specifically rational and intuitive – within professional settings. Drawing on contemporary cognitive frameworks, particularly dual-process theories, the authors analyze how varying levels of task complexity influence individuals' cognitive strategies, whether through deliberate analytical reasoning or rapid intuitive judgments. The findings indicate that increased task complexity heightens the likelihood of employing both decisionmaking styles concurrently, as employees are often required to operate under conditions of uncertainty, time constraints, and information overload. The study highlights how intuition functions in complex environments. Experienced professionals are more inclined to rely on intuitive decisions grounded in pattern recognition and accumulated expertise. In contrast, less experienced individuals, while also leaning toward intuitive approaches, exhibit greater flexibility in toggling between intuitive and rational modes of thinking. The article pays close attention to the impact of key contextual factors such as time pressure, emotional state, environmental ambiguity, task complexity, and individual cognitive preferences. A comprehensive overview of psychometric instruments is provided, including REI, GDMS, CoSI, PMPI, PID, TIntS, and the newly proposed Rational and Intuitive Decision-Making Styles (RIDMS) model. The RIDMS framework distinguishes three types of rational and nine types of intuitive cognitive styles, offering a more nuanced understanding of how decision-making unfolds in real-world, highstakes contexts. Ultimately, the authors argue that effective decision-making in today’s dynamic and complex work environments does not lie in choosing between rationality and intuition, but in developing the capacity to integrate both. This adaptive ability is essential for professional effectiveness, particularly amid rapid change, rising competency demands, and compressed decision timelines. The study offers valuable insights for human resource management, job design, leadership development, and the creation of training programs aimed at enhancing decision-making competencies.Документ Роль головоломок у розвитку сенсорної інтеграції у дітей із затримкою психічного розвитку(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Туріщева Людмила Василівна; Малихіна Олена Євгенівна; Turishcheva Liudmyla Vasylivna; Malykhina Olena YevhenivnaУ статті розглядається роль головоломок як ефективного засобу розвитку сенсорної інтеграції у дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР). Сенсорна інтеграція є важливим процесом, що забезпечує адекватне сприйняття та обробку сенсорної інформації, необхідної для успішного розвитку моторики, когнітивних та комунікативних навичок. Особливості сенсорної інтеграції у дітей із ЗПР часто супроводжуються порушеннями, що потребує цілеспрямованої корекційної роботи. У статті обґрунтовано вибір головоломок серії «Smart Games», які завдяки високій якості матеріалів, різноманітності тематики, градації складності та адаптованості до вікових особливостей дітей, є універсальним інструментом для стимуляції тактильної, вестибулярної, пропріоцептивної, візуальної та слухової систем. Детально проаналізовано, як саме головоломки впливають на основні напрямки сенсорної інтеграції, що відображено у відповідній таблиці. На основі практичного досвіду проведення корекційних занять з дітьми із ЗПР описано структуру заняття, що включає вступну, основну та заключну частини, а також наведено приклади супровідних сенсорних та рухових вправ. Представлено результати спостережень за дітьми під час занять, які свідчать про покращення уваги, моторики, зорово-просторового сприйняття, мотивації та емоційного стану. За результатами корекційних занять розроблено практичні рекомендації для педагогів, корекційних спеціалістів, асистентів вчителів і батьків щодо ефективного використання головоломок у корекційно-розвивальній роботі з дітьми із ЗПР. Отже, головоломки можуть розглядатися не лише як розвивальні ігри, а як цілеспрямований корекційний інструмент, що сприяє гармонійному розвитку сенсорної інтеграції у дітей із затримкою психічного розвитку. Їх використання в освітньому процесі відкриває нові можливості для реалізації індивідуального підходу, підвищення ефективності навчання та якості життя дітей з особливими освітніми потребами.Документ Дослідження соціально-психологічні чинників подружніх конфліктів у сім’ях військовослужбовців під час війни(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Усик Дмитро Борисович; Кайдалова Альбіна Володимирівна; Usyk Dmytro Borysovych; Kaidalova Albina VolodymyrivnaУ статті здійснено поглиблений теоретико-емпіричний аналіз соціально-психологічних чинників, що визначають природу та динаміку подружніх конфліктів у сім’ях військовослужбовців у період війни. Сім’я військовослужбовця розглядається як система з порушеною рівновагою, у якій зовнішні стресори війни викликають трансформацію внутрішніх структурних та комунікативних механізмів. Концептуально доведено, що хронічний стрес та психотравмувальні події активують механізми дезадаптивного копінгу, знижують здатність до емоційної регуляції та погіршують якість подружньої комунікації. Функціонування подружжя аналізується крізь призму теорії прив’язаності, яка пояснює появу емоційного дистанціювання, зниження довіри та порушення базових патернів близькості через постійну небезпеку й невизначеність. Розглянуто рольову теорію, відповідно до якої тривала відсутність військовослужбовця та перевантаження партнера обов’язками спричинює дезінтеграцію сімейних ролей і посилення внутрішньосистемних суперечностей. Емпіричне дослідження, підтвердило теоретичні висновки: домінування хронічного стресу, емоційної нестабільності, високого рівня тривожності та ролевого перевантаження формує основу конфліктогенних процесів. У військовослужбовців виявлено ознаки бойового стресу, труднощі реадаптації після ротацій і тенденцію до уникання емоційного контакту, описану в моделях стресу та емоційного виснаження. У дружин зафіксовано симптоми вторинної травматизації, напруження очікування та зниження ресурсності. Конфлікти у таких сім’ях часто набувають латентного характеру, що узгоджується з моделлю «прихованих конфліктів», де домінують непроговорені переживання, уникання комунікації та поступове емоційне охолодження. Теоретично доведено, що саме порушення емоційного обміну виступає ключовим чинником руйнування стабільності шлюбної системи у період воєнних загроз. Практична значущість роботи полягає у визначенні напрямів психологічної підтримки військових родин. Обґрунтовано необхідність впровадження програм розвитку адаптивних копінг-стратегій, відновлення емоційної близькості, стабілізації сімейних ролей, профілактики вторинної травматизації та формування ресурсних моделей подолання стресу. Теоретично збагачена інтерпретація результатів створює підґрунтя для подальших міждисциплінарних досліджень військових сімей у контексті тривалих соціальних криз.Документ Психологічні прояви стресу, депресії та тривоги у внутрішньо переміщених осіб(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Теркулова Інна Вікторівна; Литвиненко Олена Олександрівна; Миколенко Наталія Валеріївна; Terkulova Inna Viktorivna; Lytvynenko Olena Oleksandrivna; Mykolenko Nataliia ValeriivnaУ статті розглядається актуальна проблема психологічних наслідків вимушеного внутрішнього переміщення населення в умовах тривалої російсько-української війни. Проведено комплексний теоретичний аналіз сучасних наукових підходів до вивчення психоемоційного стану внутрішньо переміщених осіб (ВПО), зокрема щодо проявів стресу, тривоги, депресії та посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Розглянуто ключові терміни, соціально-психологічні чинники травматизації, механізми адаптації та коморбідність психічних розладів. Представлено результати власного емпіричного дослідження, проведеного на вибірці 61 респондента віком 18–60 років (34 ВПО та 27 осіб контрольної групи без досвіду переміщення; 90,2% жінок). Для оцінки психоемоційного стану використано стандартизовані психодіагностичні інструменти: Шкалу впливу подій (IES-R) для виявлення посттравматичних симптомів, Опитувальник здоров’я пацієнта (PHQ-9) для діагностики депре- сії та Шкалу тривожності Бека (BAI) для вимірювання рівня тривожності. Дослідження проводилося онлайн з дотриман- ням принципів добровільності, анонімності, конфіденційності та етичних норм, з отриманням інформованої згоди учасників. Статистичний аналіз здійснювався за допомогою U-критерію Манна–Уітні та кореляційного аналізу Пірсона. Встановлено статистично значущі відмінності між групами: у ВПО виявлено вищі рівні депресії (U = 671,5; p = 0,002), тривожності (тенденція: U = 589,5; p = 0,059) та клінічно значущих симптомів ПТСР (U = 784,0; p < 0,001), зокрема 35,3% ВПО проти 11,1% у контрольній групі мають бал IES-R ≥ 33. Виявлено сильні позитивні кореляції між показниками: r(PHQ-9–BAI) = 0,72; r(PHQ-9–IES-R) = 0,47; r(BAI–IES-R) = 0,48 у загальній вибірці, що свідчить про взаємозалежність та коморбідний характер психоемоційних порушень. У групі ВПО кореляції дещо нижчі (r = 0,63; 0,43; 0,33), що може бути пов’язано з гетерогенністю травматичного досвіду. Отримані дані узгоджуються з попередніми дослідженнями українських та міжнародних авторів, підтверджуючи вплив війни, втрати соціального капіталу та хронічного дистресу на психічне здоров’я. Результати підкреслюють необхідність розроблення та впровадження цільових програм психологічної підтримки для ВПО, орієнтованих на зниження рівня тривоги, депресії та ПТСР, підвищення адаптаційного потенціалу та соціальної інтеграції. Перспективи подальших досліджень: розширення вибірки, врахування гендерних, вікових, регіональних відмінностей, вивчення довгострокової динаміки психоемоційного стану та ефективності інтервенцій.Документ Саморозвиток як чинник психологічної стійкості та особистісного зростання в ситуаціях життєвих криз(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Кузікова Світлана Борисівна; Лукомська Світлана Олексіївна; Kuzikova Svitlana Borysivna; Lukomska Svitlana OleksiivnaПід час криз люди часто опиняються на межі своїх емоційних, психологічних та фізичних можливостей, саме в ці моменти випробувань вони відкривають у собі джерела сили, стійкості та винахідливості. Зіткнення з життєвими викликами може зумовити поглиблення самосвідомості, покращення емоційного інтелекту та переоцінки життєвих пріоритетів, виявляючи та використовуючи ці можливості, люди можуть каталізувати трансформаційний особистісний розвиток у часи кризи. За результатами емпіричного дослідження диспозиційної характеристики саморозвитку, резильєнтності та самоспівчуття серед студентів-психологів в умовах хронічної екстремальності. Виявлено, що більшість студентів демонструють високий рівень потреби у саморозвитку, зокрема в самовдосконаленні та усвідомленому самотворенні. Однак, лише третина опитаних має високий рівень умов для саморозвитку (сила Я, автономність, позитивне самосприйняття). Студенти характеризуються переважно середнім (помірним) рівнем резильєнтності. Хоча вони високо оцінюють свою здатність досягати цілей, ефективно вирішувати проблеми та відчувають себе сильною особистістю, відзначається низька вираженість навичок зосередження в труднощах та звернення до вищих сил. Отримані результати значною мірою пояснюються умовами воєнного часу. Стосовно самоспівчуття як ресурсу резильєнтності та саморозвитку, більшість студентів мають середній рівень, виявляючи потенціал для самопідтримки, але схильність до самокритики та ізоляції. Найменш розвиненими компонентами є «доброта до себе» та «майндфулнес» (уважність). На основі аналізу прогнозується сильна позитивна кореляція між самоспівчуттям та резильєнтністю, тобто існує необхідність цілеспрямованого формування навичок самоспівчуття для підвищення психологічної стійкості та особистісного зростання студентів.Документ Професійне самовизначення та саморегуляція як складові професіогенезу фахівця(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Лазуренко Олена Олексіївна; Lazurenko Olena OleksiivnaРеформування змісту освіти вимагає нового підходу щодо якості підготовки фахівців та процесу їх професійного розвитку, а відтак і розуміння проблеми професійного самовизначення та саморегуляції професіогенезу особистості має залишатись в центрі уваги дослідників. Лише в результаті професійної підготовки, практичної діяльності та власного досвіду відбувається становлення професіоналізму фахівця. Процес професійного становлення є складним в психологічному аспекті, адже це не просто активність особистості, це сукупність особистісних здібностей, мотивів, яка має бути функціонально і цілісно структурована, в результаті чого формується професійна компетентність фахівця. Психологічні особливості професійного становлення охоплюють різноманітні аспекти, зокрема: самосвідомість, мотивацію, цінності, які можуть варіюватися в залежності від індивідуальних характеристик особистості фахівця. Основним складовим механізмом при цьому виступає саморегуляція. Саморегуляція професійного становлення. Професійне самовизначення фахівця – це процес, у якому особистість усвідомлює свої професійні інтереси, здібності, цінності та цілі, що допомагає їй обрати відповідну професію. Це важливий етап у професійному розвитку, оскільки він впливає не лише на свідомий вибір освіти, а й подальше професійне становлення. Саморегуляція професійного становлення особистості фахівця, в нашому розумінні – це процес, який дозволяє керувати та коригувати свої дії, мотивацію в контексті професійного розвитку. Це важливий аспект, оскільки він впливає на успішність професійного зростання та власного професіогенезу. Від наявності та розвитку певних особистісних та професійних якостей залежить її становлення як фахівця, який володіє навичками саморегуляції, обираючи адекватні шляхи професійної самореалізації. Формування саме такої особистості є концептуальним завданням сучасної освіти. Розкриття особливостей професійного самовизначення та саморегуляції в процесі професійного становлення фахівця, а також з’ясування значення професійної саморегуляції у процесі професіогенезу фахівця, розгляд основних етапів його професійного становлення стало метою даної статті.Документ Психологічні особливості подружніх взаємин(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Онуфрієва Ліана Анатоліївна; Чайковська Оксана Миколаївна; Onufriieva Liana Anatoliivna; Chaikovska Oksana MykolaivnaУ статті розглянуто психологічні особливості взаємин подружжя як важливого чинника стабільності сімейного життя. Висвітлено сутність та психологічні особливості подружніх взаємин у контексті сучасних трансформацій сімейних цінностей. Розкрито поняття сімейних взаємин як системи емоційних, моральних і поведінкових зв’язків, що забезпечують стабільність і гармонію спільного життя. Проаналізовано наукові підходи вітчизняних і зарубіжних психологів до вивчення міжособистісної взаємодії у шлюбі. Зазначено, що недостатня психологічна підготовленість молоді до сімейного життя є чинником дестабілізації шлюбних відносин. У статті представлено результати емпіричного дослідження особливостей міжособистісних взаємин подружжя на різних етапах сімейного життя, виявлено закономірності їх розвитку. У ході експериментального дослідження виявлено, що на початкових етапах шлюбу подружжя характеризується високим рівнем емоційної привабливості та авторитетності, але нижчим рівнем розуміння. Зі збільшенням тривалості спільного життя показники емоційної привабливості поступово знижуються, натомість зростає рівень взаєморозуміння, що свідчить про перехід від романтичного до більш зрілого, усвідомленого типу подружніх взаємин, заснованих на довірі, прийнятті та партнерській підтримці. З’ясовано, що задоволеність шлюбом має хвилеподібний характер: найвищі показники фіксуються на початковому етапі подружнього життя, знижуються в період адаптації та частково стабілізуються у зрілих сім’ях, що відображає закономірності еволюції подружніх взаємин від емоційно-романтичних до зрілих, усвідомлених стосунків. Встановлено, що ефективність сімейної комунікації змінюється з досвідом спільного життя: молоді пари перебувають у процесі формування моделей спілкування, сім’ї середнього стажу демонструють зростання взаєморозуміння та емоційної близькості, а зрілі пари підтримують стабільну, проте менш емоційно насичену комунікацію. Констатовано, що подружнє спілкування є динамічним утворенням, яке еволюціонує разом із розвитком сімейних стосунків.Документ Емпіричне вивчення психологічного стану осіб, постраждалих від війни, як підстава для впровадження онлайн-консультування(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Османова Алімє Маметівна; Дробіленко Ольга Олександрівна; Osmanova Alimie Mametivna; Drobilenko Olha OleksandrivnaУ статті представлено результати емпіричного дослідження психологічного стану осіб, які потребують підтримки внаслідок воєнних подій, з метою наукового обґрунтування доцільності та ефективності застосування технологій онлайн-консультування. Актуальність теми зумовлена зростанням потреби у психологічній допомозі серед осіб, які зазнали травматичного впливу війни, та обмеженими можливостями отримання традиційної очної терапії. Метою дослідження є виявлення особливостей психологічного стану респондентів і обґрунтування застосування дистанційних форм підтримки для подолання наслідків стресу і травматизації. У дослідженні, проведеному на базі Центру допомоги херсонцям «Вільні разом» (м. Чернівці), взяли участь 30 осіб віком від 18 до 65 років, переважно внутрішньо переміщені особи. Для оцінки психологічного стану респондентів використано три методики: «Шкалу психологічного стресу PSM-25», «Опитувальник травматичного стресу» та «Опитувальник якості життя ВООЗ». Результати показали високі рівні стресу та травматизації, а також зниження показників психологічного благополуччя, що підтверджує критичну потребу у професійній підтримці. Проведений аналіз сучасних зарубіжних та вітчизняних досліджень свідчить, що онлайн-консультування є не менш ефективним, ніж традиційна терапія, за умови належної підготовки фахівців і дотримання етичних стандартів. Перевагами дистанційної форми є доступність, безпечність, конфіденційність та зниження психологічних бар’єрів для звернення по допомогу.Результати дослідження підтверджують доцільність впровадження онлайн-консультування як гнучкої, адаптивної та ефективної форми психологічної допомоги в умовах війни. Наукова новизна полягає у виявленні емпіричних показників психологічного стану осіб з воєнною травмою та обґрунтуванні необхідності розробки спеціалізованої програми онлайн-консультування як гнучкої та адаптивної форми психологічної підтримки.Документ Резильєнтність як чинник психологічної готовності військовослужбовців до виконання бойових завдань(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Павловська-Кравчук Вікторія Анатоліївна; Pavlovska-Kravchuk Viktoriia AnatoliivnaСтаття присвячена системному аналізу резильєнтності як ключового психологічного ресурсу професійної діяльності військовослужбовців в умовах бойових дій, невизначеності та високого рівня загроз. На теоретико-методологічному рівні обґрунтовано відхід від вузькоінстинктивного тлумачення психічної стійкості на користь динамічної, багатовимірної моделі, що поєднує мотиваційні, когнітивні, емоційно-вольові та соціально-ресурсні компоненти психологічної готовності. Простежено історію становлення концепту від ранніх згадок у природничих науках до його інтеграції у психологічні дослідження другої половини 20 ст.; висвітлено внесок лонгітюдних студій Е. Вернер і Р. Сміт у виокремлення індивідуальних, сімейних та середовищних детермінант резильєнтності. Узагальнено сучасні дефініції феномена (APA; підходи Дж. Бонанно, Дж. Вагнілд і Х. Юнг, К. Черрі) та акцентовано на термінологічних розбіжностях у вітчизняному дискурсі (резильєнтність як процес і резильєнтність як властивість), що мають наслідки для вимірювання та інтервенцій. Окремо розглянуто організаційно-прикладний вимір: інституціалізацію підходів позитивної психології у програмі Comprehensive Soldier Fitness (CSF), яка охоплює п’ять доменів благополуччя (емоційний, соціальний, сімейний, духовний, фізичний) і поєднує скринінг із тренінговими модулями для військових і членів їхніх родин. Показано, що резильєнтність виконує захисну функцію щодо посттравматичного стресового розладу, тривоги та депресії, підсилює здатність до саморегуляції, прийняття зважених рішень і підтримання боєздатності під тиском стресорів. Водночас у статті враховано критичну оптику соціологічних підходів (ризик нормалізації «високого стресу» та пресингу відповідати образу «ідеального бійця»), що зумовлює потребу етичного та контекстуально чутливого впровадження програм розвитку стійкості. На підставі синтезу теоретичних джерел обґрунтовано системний підхід до формування резильєнтності: поєднання індивідуально орієнтованих інтервенцій (тренінги саморегуляції, розвиток самоефективності, навички подолання), зміцнення соціальної підтримки (підрозділ, сім’я, громада) та оптимізації організаційного клімату (лідерство, психологічне забезпечення, стандартизовані інструменти оцінювання). Практична значущість полягає у визначенні пріоритетів психологічної підготовки та реабілітації військовослужбовців, а також у пропозиції критеріїв оцінювання ефективності програм на різних етапах служби. Зроблено висновок про необхідність інтеграції резильєнтності як стратегічного ресурсу у доктрини підготовки, супроводу та післястресової підтримки особового складу, що сприятиме збереженню психічного здоров’я, підвищенню професійної ефективності та стійкому функціонуванню у бойових і кризових умовах.Документ Арт-терапевтичний вплив сучасного театру(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Пасько Катерина Миколаївна; Pasko Kateryna MykolaivnaУ статті досліджено феномен арт-терапевтичного впливу сучасного театру як багатовимірного явища, що поєднує мистецькі, психологічні та соціальні аспекти. Театр розглядається як унікальний простір, у якому взаємодіють елементи слова, руху, музики, емоції та символічних образів, створюючи потужний засіб для емоційного самовираження, пізнання та внутрішньої трансформації особистості. Підкреслюється, що сучасний театр має значний потенціал у сфері психологічної допомоги, особливо в умовах підвищеного рівня стресу, соціальної напруги, воєнних подій та емоційного виснаження суспільства. У статті проаналізовано психологічні механізми, що забезпечують терапевтичний ефект театральної діяльності, зокрема катарсис, ідентифікацію, проєкцію, сублімацію та символізацію. Показано, що участь у театральній діяльності – як у ролі актора, так і глядача – сприяє глибшому усвідомленню власних емоцій, формує здатність до емоційної саморегуляції, підвищує рівень емпатії та сприяє гармонізації міжособистісних стосунків. Театральна практика допомагає особистості безпечно опрацьовувати травматичний досвід, трансформувати внутрішні конфлікти та активізувати ресурси самопідтримки. Особливу увагу приділено використанню театральних методів у психологічній, освітній та соціальній практиці. Арт-терапевтичні програми на основі театру, зокрема драматерапія, довели свою ефективність у подоланні стресу, профілактиці професійного вигорання та розвитку особистісної цілісності. Театр постає не лише як вид мистецтва, а як форма колективної творчості, що об’єднує, відновлює та надихає. Зроблено висновок, що сучасний театр має потужний арт-терапевтичний потенціал, який сприяє відновленню внутрішньої рівноваги, розвитку креативності, самосвідомості та психологічної стійкості. Його інтеграція в систему психотерапевтичних, педагогічних і соціальних практик відкриває нові можливості для зміцнення ментального здоров’я, підтримки особистісного зростання й формування культури емоційного інтелекту в сучасному суспільстві.Документ Готовність до конструктивної взаємодії в конфлікті майбутніх педагогів як психологічна проблема(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Пухно Світлана Валеріївна; Pukhno Svitlana ValeriivnaВ статті представлено аналіз понять «психологічна культура», «конфліктологічна культура», «компетентність», «психологічна компетентність», «комунікативна компетентність», «конфліктологічна компетентність» «готовність до конструктивної взаємодії в конфлікті». Проаналізовано взаємозв’язок психологічної і конфліктологічної культури з поняттями комунікативної і конфліктологічної компетентності здобувачів вищої освіти – майбутніх вчителів. Представлено, що готовність до конструктивної взаємодії в конфлікті майбутніх педагогів залежить від рівня сформованості компонентів конфліктологічної компетентності особистості. Визначено, що формування комунікативної і конфліктологічної компетентності в умовах дистанційного навчання залежить від впровадження в освітній процес інноваційних педагогічних технологій, зокрема, – інформаційно-комунікативних. Розвиток компонентів конфліктологічної компетентності впливає на формування у майбутніх педагогів готовності до конструктивної взаємодії в конфлікті. Згідно аналізу результатів дослідження комунікативних і організаційних здібностей здобувачів вищої освіти – майбутніх педагогів, визначено, що у більшості – середній і високий рівень розвитку цих здібностей. Відповідно, молоді люди ініціативні у спілкуванні і діяльності, мають активну соціальну позицію, прагнуть до розширення комунікативного простору, здатні до прийняття самостійних рішень в складних ситуаціях. Результати дослідження вольової саморегуляції констатують, що у майбутніх вчителів середні (56,6%) і високі (43,3%) показники вольової саморегуляції. Це свідчить про емоційну зрілість здобувачів освіти, наявність стійкої системи цінностей, самостійність у прийнятті рішень, розвинене почуггя обов’язку. Згідно результатів дослідження рівня конфліктності особистості, визначено, що у більшості магістрантів середній (63,3%) і вищий за середній (20%) рівень оцінки власної конфліктності. Це свідчить про усвідомлене відношення майбутніх педагогів до власних психологічних особливостей, розуміння конфліктної взаємодії як однієї з форм соціальної взаємодії суспільства. Розвинені комунікативні і організаційні здібності, високі показники вольової саморегуляції, усвідомлене відношення до самооцінки власної конфліктності надають підстави для прогнозування людиною конфліктної взаємодії, готовності і можливості побудувати і здійснити конструктивну взаємодію в конфлікті.Документ Гендерні особливості емоційної зрілості та їх вплив на психологічне благополуччя у ранньому дорослому віці(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Сарданова Катерина Олегівна; Sardanova Kateryna OlehivnaУ статті проведено комплексний та всебічний аналіз гендерних особливостей емоційної зрілості у ранньому дорослому віці, а також визначено їхній суттєвий вплив на психологічне благополуччя індивідів. В роботі досліджено ключові компоненти емоційної зрілості – такі як емоційна самосвідомість, емпатія, здатність до самоконтролю і саморегуляції – і виявлено значні відмінності між чоловіками та жінками у цих аспектах. Результати дослідження демонструють, що жінки мають підвищений рівень емоційної чутливості, який забезпечує їм більш глибоке й точне розпізнавання, усвідомлення та вербалізацію власних емоцій і почуттів оточуючих. Це сприяє кращій соціальній адаптації, активній міжособистісній комунікації і формуванню глибоких взаємин, що відіграє важливу роль у підтримці їх психологічного балансу. Чоловіки, навпаки, володіють характерною емоційною врівноваженістю, стійкістю і стриманістю, що допомагають їм ефективно функціонувати в умовах стресу та емоційних навантажень. Проте зниження вербалізації власних почуттів та емоційних переживань створює перешкоди для отримання необхідної емоційної підтримки, що може негативно позначитись на їхньому психологічному здоров’ї та спричинити внутрішні конфлікти. Автор статті також розглядає широкий спектр біологічних чинників, які впливають на формування гендерних відмінностей у емоційній сфері – гормональна регуляція, організація мозку, що забезпечує нейрофізіологічні основи емоційного реагування. Значну увагу приділено соціокультурним впливам, серед яких центральну роль відіграють соціальні норми, стереотипи, традиції, а також виховання і соціалізація особистості через сімейні, освітні та культурні інституції. Вони формують специфічні патерни емоційної поведінки, закріплюють рольові моделі та очікування, що визначають різні підходи чоловіків і жінок до управління емоціями. Дослідження підкреслює важливість розгляду диференційованих стратегій стресового реагування: жінки частіше вдаються до емоційної інтроспекції і внутрішньої рефлексії, що підвищує вразливість до тривожних та депресивних станів. Чоловіки здебільшого реалізують зовнішньо орієнтовані реакції – агресію, подразливість, уникнення або заперечення емоційних переживань, що може призводити до накопичення психоемоційного напруження і хронічного стресу. Загалом, отримані результати свідчать про необхідність впровадження гендерно-чутливих підходів у психологічній практиці, спрямованих на розвиток емоційної зрілості, оптимізацію емоційного регулювання та формування адаптивних механізмів подолання стресу у ранньому дорослому віці. Це має важливе значення для підтримки психологічного благополуччя та підвищення якості життя як чоловіків, так і жінок у сучасному суспільстві.Документ Комплексний підхід до психокорекційної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами: психологічні умови та ефективні методи(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Дзюбинська Марія Ярославівна; Рещук Євгенія Миколаївна; Dziubynska Mariia Yaroslavivna; Reshchuk Yevheniia MykolaivnaУ статті представлено результати дослідження, присвяченого комплексному підходу до психокорекційної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами (ООП), що базується на інтеграції різних психологічних методів, форм взаємодії та умов ефективної підтримки. Особливу увагу приділено аналізу ефективності таких методів, як спостереження, опитування, методика Глена Домана, система альтернативної комунікації PECS та логічні блоки Золтана Дьєнеша. Результати емпіричної частини підтвердили ефективність використання комбінованого підходу у психокорекційній роботі. Так, застосування методики Глена Домана сприяло збагаченню словникового запасу та розвитку уваги й пам’яті. Методика PECS показала значне покращення у сфері комунікації, соціально-побутових навичок і зниження проявів проблемної поведінки, особливо серед дітей з розладами аутистичного спектра та тяжкими порушеннями мовлення. Використання логічних блоків З. Дьєнеша сприяло розвитку логічного мислення, уміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати та розв’язувати прості задачі. Отримані дані показали, що системне застосування різних психокорекційних методик у поєднанні з індивідуалізованим підходом формує сприятливі умови для розвитку дитини з ООП. У статті також запропоновано рекомендацій для психологів, які здійснюють психокорекційну роботу з дітьми з ООП. Серед них: необхідність чіткої діагностики, тісна міждисциплінарна взаємодія з фахівцями, налагодження ефективного контакту з родиною, створення емоційно безпечного середовища, адаптація методик до індивідуальних потреб дитини, підтримання мотивації через позитивне підкріплення. Окремо наголошено на важливості особистісних якостей психолога – емпатійності, гнучкості, спостережливості, стресостійкості, що забезпечують результативність взаємодії.Документ Prompt-Dialog in Cognitive System «Subject Of Knowledge – AI»: Structure, Form, Pattern(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Ivanova Larysa Serhiivna; Ivanov Serhii Arkadiiovych; Іванова Лариса Сергіївна; Іванов Сергій АркадійовичThis article presents a comprehensive analysis of the prompt-dialog phenomenon within the cognitive system «Subject of Knowledge – Artificial Intelligence». It argues that the interaction between a human and contemporary intelligent systems (e.g., ChatGPT, DeepSeek) gives rise to fundamentally new mental practices, which represent an externalization of inner speech and a qualitative transformation of thinking itself. The study positions AI not merely as an instrumental tool, but as an active cognitive partner and a unique psychological mirror that reflects, structures, and co-develops the human thought process. The research is grounded in L. Vygotsky’s cultural-historical psychology, particularly his concepts of «psychological tools» and the «Inter-Intra» dynamics of higher mental functions formation. The genesis of prompt-dialog is traced from its precursors – inner dialogue and written self-reflection – to its current form as a cognitive interaction with AI. Methodologically, the phenomenon is described through a categorical triad of «structure – form – patterns», which allows for a systematic characterization of this new type of thinking. This framework effectively captures the dynamics of hybrid intelligence formation. The article provides an empirical illustration via a detailed prompt-dialog between a subject and AI, aimed at acquiring the cognitive skill of performing payments through a terminal. This terminal payment case study demonstrates how the cycle of inner speech → prompt (externalization) → AI processing → promptback (interiorization) facilitates the development of self-reflective abilities, algorithmic thinking, and metacognitive control. It is concluded that prompt-dialog fosters the emergence of a hybrid form of thinking, opening new horizons for intellectual partnership with AI. This partnership has profound anthropological significance, transforming educational paradigms and professional practices by establishing prompt-dialog as a new epistemological foundation for 21st-century cognition, enhancing both cognitive flexibility and professional competence.Документ Особливості резильєнтності у студентів, які опановують домедичну підготовку(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Коліщак Віолетта Русланівна; Фільчук Ірина Юріївна; Kolishchak Violetta Ruslanivna; Filchuk Iryna YuriivnaДане дослідження спрямоване на визначення особливостей резильєнтності серед студентів, які опановують дисципліну «Домедична підготовка». Основною метою є з’ясування рівня психологічної резильєнтності (психічної стійкості) здобувачів вищої освіти в процесі навчання, яке передбачає дію в умовах підвищеного стресу. Для досягнення мети дослідження було використано «Шкалу резильєнтності Коннора-Девідсона-25 (CD-RISC)», яка дозволяє оцінити здатність людини адаптуватися до складних обставин, відновлювати внутрішню рівновагу після стресу та зберігати ефективність діяльності в кризових умовах. Опитування проводилось серед студентів віком від 18 до 20 років, які навчаються за спеціальностями, які пов’язані з безпекою та рятувальними роботами. Загалом у дослідженні взяли участь 30 осіб. Результати дослідження показали, що переважна більшість досліджуваних, а саме 57% мають середній рівень резильєнтності, що свідчить про здатність до подолання труднощів та адаптації у стресових ситуаціях. Високий рівень зафіксовано у 23% опитаних, що вказує на сформовані навички самоконтролю та позитивного мислення. Низький рівень спостерігається у 20% студентів, які ще не мають достатніх навичок саморегуляції та здатності працювати в екстремальних та стресових умовах. Цікаві результати ми отримали, коли аналізували отримані показники рівня резильєнтності серед дівчат та хлопців. Так дівчата мають вищі показники середнього рівня резильєнтності (64%), коли ж хлопці – 50%. Але значні відмінності помітні за показниками високого рівня (14% дівчат та 31% хлопців). Але за статистично значущому рівні відмінності між цими двома групами виявлено не було. Отримані результати підтверджують, що розвиток резильєнтності є важливою складовою професійної підготовки студентів вищих навчальних закладів зі специфічними умовами навчання, оскільки забезпечує емоційну стабільність, швидкість мислення та готовність до ефективних дій у стресових і кризових умовах. Це особливо актуально на сьогоднішні день, коли надзвичайні ситуації можуть виникнути будь-якої миті. Саме емоційна готовність майбутніх фахівців визначатиме, наскільки ефективно вони зможуть надавати домедичну допомогу постраждалим у разі надзвичайної ситуації.Документ The Role of Interpersonal Interaction and Psychological Training in the Development of Students' Communicative Competence(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Korniienko Inokentii Oleksiiovych; Barchi Beata Vasylivna; Корнієнко Інокентій Олексійович; Барчі Беата ВасилівнаThe article reveals the importance of interpersonal interaction as one of the key factors in the formation of communicative competence of higher education students. It is emphasised that effective communication in higher education institutions is based not only on the ability to transmit information, but also on the ability to establish constructive relationships, understand the position of the other, and take into account the socio-psychological context of communication. The article analyses modern approaches to defining the structure of communicative competence, which includes knowledge, skills, abilities and personal qualities necessary for productive interpersonal interaction. Particular attention is paid to the conditions that contribute to the effective development of communicative competence in the student environment, such as a positive microclimate and pedagogical support. A study conducted found that while the majority of students demonstrate a competent position in communication, a significant proportion of respondents exhibit a tendency towards a dependent or aggressive position in interaction. Based on these results, the article underscores the need for targeted psychological training to address these tendencies by focusing on assertiveness, emotional intelligence, and conflict resolution. The authors argue that such training, particularly through techniques like role-playing and assertiveness exercises, is a key condition for the effective development of communicative competence. The role of interpersonal interaction in the processes of self-knowledge, self-presentation, development of empathy and formation of reflective thinking in students is revealed. The theoretical justification of the need for purposeful creation of psychological and pedagogical conditions for the formation of communicative competence as an important component of the professional training of students is provided. It is concluded that communicative competence largely determines the effectiveness of professional and social realisation of a personality in the conditions of a modern information-saturated society.Документ Psychological Factors of Post-Traumatic Growth of Volunteer Veterans(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Kravchuk Svitlana Leontiievna; Кравчук Світлана ЛеонтієвнаThe article presents the results of a theoretical and empirical study of the features of psychological factors of post-traumatic growth in volunteer veterans. The psychological content of the concept of “post-traumatic growth” is highlighted. It is shown that posttraumatic growth is manifested in an increase in the value of life, filling relationships with meaning, an increase in the sense of personal power, enrichment of spiritual life, and a change in priorities. It is highlighted that the following variables are associated with posttraumatic growth: cognitive assessment of threat, harm, and controllability of the situation; problem-focusing, acceptance, optimism, positive reinterpretation, religiosity, and cognitive processing of traumatic memories. The results of an empirical study involving 324 male volunteer veterans (164 young and 160 middle-aged) who took direct part in hostilities are presented. The following empirical research methods were applied: a post-traumatic growth questionnaire, a research questionnaire “Diagnostics of Attitudes to Life”, a resilience test, a methodology “Diagnostics of Psychological Resilience of the Personality”, a religious coping questionnaire (Brief- RCOPE), a dispositional hope scale, and a symptomatic questionnaire. Regression analysis revealed that the psychological factors of post-traumatic growth in volunteer veterans are meaning and purpose, hope, mental and physical health, life satisfaction, resilience, psychological resilience, positive religious coping, and close social relationships. It was shown that psychological resilience plays a significant role in the formation of post-traumatic growth. It is proposed to consider psychological resilience as a multidimensional and multilevel phenomenon that includes cognitive, affective, and conative components and represents a nonlinear and uneven dynamic process of recovery after difficult life circumstances and which is manifested in the ability to maintain a stable level of psychological and physical functioning in critical situations, to emerge from such situations without persistent impairments, and to successfully adapt to adverse changes. It is noted that psychological resilience is manifested through the following content-structural components: involvement, need for cognition, control, ability to set realistic goals and carry out activities aimed at achieving them, risk-taking, resourcefulness, flexibility, optimism, cognitive complexity, altruism.Документ Роль самоцінності у збереженні ментального здоров’я в період ранньої дорослості(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Криворука Єлізавета Вікторівна; Kryvoruka Yelizaveta ViktorivnaУ статті розглянуто основні підходи до трактування поняття «самоцінність». Вивчення феномену самоцінності є актуальною проблемою в сучасних складних умовах, бо саме сформоване відчуття самоцінності є підґрунтям психологічної стійкості і емоційної стабільності особистості в складних чи навіть екстремальних життєвих ситуаціях. Недостатнє відчуття самоцінності підриває впевненість особистості у своїй здатності подолати життєві перепони. Метою статті є визначення ролі самоцінності у збереженні ментального здоров’я в період ранньої дорослості. В статті представлений аналіз останніх досліджень і публікацій, що дало змогу дійти висновку, що незважаючи на досить значну кількість праць, присвячених вивченню самоцінності, наразі у тлумаченні її феномену різними авторами спостерігаються значні розбіжності у його розумінні. Під час написання статті були використані такі методи дослідження, як: аналіз наукової літератури, метод синтезу, метод узагальнення, метод систематизації наукових даних, метод дедукції та індукції. Було з’ясовано сутність та психологічний зміст поняття «самоцінність», окреслене її значення для збереження ментального здоров’я особистості у період ранньої дорослості. Виявлені дискусійні питання, які виокремлені у моделях вивчення феномену самоцінності. Наголошується, що люди з низькою самооцінкою часто стикаються з почуттям невпевненості в собі: виникнення депресії та підвищеної тривожності; суїцидальні думки; механізми подолання; самотність. З’ясовані основні характеристики самоцінності: самоцінність не залежить від зовнішніх обставин; вона залишається стабільною, навіть коли у житті трапляються поразки; самоцінність формує основу для здорової самооцінки людини. Зроблений особливий наголос на тому, що сім’я та дитинство, суспільство, набутий досвід та досягнення чинять вплив на формування основних складових самоцінності. Акцентовано увагу на тому, що розуміння структури зв’язку між низькою самоцінністю і проблемами ментального здоров’я в період ранньої дорослості має вирішальне значення для визначення саме того моменту, коли людині може знадобитися психологічна допомога, адже покращення ментального здоров’я напряму залежить від підвищення рівня самооцінки.