Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія

Постійне посилання зібрання

https://repository.sspu.edu.ua/handle/123456789/13254

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 21

Personality as an Explanatory Basis in the Analysis of Victim Behavior
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Velichko Hanna Viktorivna; Велічко Ганна Вікторівна
The article examines the problem of explaining the phenomenon of victim behavior through the prism of the personality approach. The authors substantiate the thesis that victim behavior cannot be explained solely by situational factors, since its prerequisites are rooted in the system of individual psychological traits of a person. It is shown that the long-standing "person-situation" debate in psychological science has not only methodological but also conceptual significance: the discovery of the fundamental attribution error does not negate the existence of stable dispositions that determine consistent behavioral patterns across various life contexts. The victim personality is viewed as an integral, hierarchically organized self-regulating system that integrates psychodynamic, socially conditioned, and reflexive-semantic (self-concept) components. Such a systemic structure ensures the stability and recurrence of behavioral reactions that, in critical situations, may manifest as victim-like. It is established that personal characteristics emotional vulnerability, low self-regulation, distorted self-perception, and inadequate situation assessment are key factors contributing to the formation of victim tendencies, while situational factors serve as catalysts that activate existing personality dispositions. The article analyzes major theoretical approaches to the study of personality as well as positions of domestic psychological schools that interpret personality as an active subject of activity, a system of attitudes, or a socio-historically determined integrity. Generalization of these approaches allowed the authors to define personality as a dynamic self-regulating system that ensures behavioral consistency and stability and forms cognitive-emotional prerequisites for victim activity. The feasibility of the systemic approach in studying the phenomenon of the victim personality is substantiated, as it enables the integration of the micro-level of psychodynamic processes with the macro-level of sociobehavioral structures. The authors emphasize that adequate understanding of the victim’s personality is possible only when it is analyzed as an integral system in which traits, states, attitudes, values, and self-regulation mechanisms are interrelated.
Аспекти соціально-психологічної адаптації дітей дошкільного віку в сучасних реаліях
(Гельветика, 2024) Петринич Олена Григорівна; Petrynych Olena Hryhorivna; Компанович Маріанна Станіславівна; Kompanovych Marianna Stanislavivna
Стаття присвячена актуальним питанням адаптації дошкільників до сучасних реалій спричинених війною та наслідків до яких вона призвела. Проаналізовано сутність поняття соціально-психологічної адаптації, її особливостей у особистості дитини дошкільного віку. Проаналізовано феномен адаптації, його типи, види та суттєві ознаки та особливості. Наголошено на розумінні явища адаптації як процесу та результату. Розглянуто адаптацію дошкільників як перший рівень соціалізації, що полягає у засвоєнні та відтворенні соціального досвіду суспільства, набутті якостей необхідних для подальшого досвіду життєдіяльності в соціальних групах. Проаналізовано показники та прояви адаптованості дошкільників. Описано чотири критерії адаптованості, а саме фізіологічний, когнітивний, емоційно-ціннісний та поведінковий та їх характерні позитивні та негативні аспекти. Описано та проаналізовано рівні адаптованості дітей до умов закладу дошкільної освіти, тривалість перебігу, якісні та кількісні зміни в ході цього. На основі цього охарактеризовано індивідуальність перебігу процесу адаптації за фазами та етапами. Теперішні умови, в яких перебуває країна однозначно негативно відображаються на процесі соціально-психологічної адаптації дитини, заважаючи її повноцінній соціалізації. Під час повітряних тривог, перебуваючи в укриттях, які зазвичай не розраховані на таку кількість дітей, вони є мало активні, не мають можливості порухатись, відчувають скутість, тривогу, страх, стрес. Невизначеність часу перебування в укритті виснажує дітей, не дає можливість відчувати стабільність та комфорт. Сигнал звуку повітряної тривоги може пролунати у будь-який момент. Він завжди буде неочікуваним і в короткі обмежені терміни діти мають слухати команду вихователя як їм діяти. Вони мають швидко перервати свою діяльність, якою були зайнятті, або сон, брати свої речі (пиття, перекус, можливо іграшку) і організовано перейти в укриття. В таких умовах ситуація соціально-психологічної адаптації загострюється і у дитини погіршуються навички самостійності, поведінки та спілкування, з’являються прояви неконтрольованої агресії.
Дослідження соціально-психологічні чинників подружніх конфліктів у сім’ях військовослужбовців під час війни
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Усик Дмитро Борисович; Кайдалова Альбіна Володимирівна; Usyk Dmytro Borysovych; Kaidalova Albina Volodymyrivna
У статті здійснено поглиблений теоретико-емпіричний аналіз соціально-психологічних чинників, що визначають природу та динаміку подружніх конфліктів у сім’ях військовослужбовців у період війни. Сім’я військовослужбовця розглядається як система з порушеною рівновагою, у якій зовнішні стресори війни викликають трансформацію внутрішніх структурних та комунікативних механізмів. Концептуально доведено, що хронічний стрес та психотравмувальні події активують механізми дезадаптивного копінгу, знижують здатність до емоційної регуляції та погіршують якість подружньої комунікації. Функціонування подружжя аналізується крізь призму теорії прив’язаності, яка пояснює появу емоційного дистанціювання, зниження довіри та порушення базових патернів близькості через постійну небезпеку й невизначеність. Розглянуто рольову теорію, відповідно до якої тривала відсутність військовослужбовця та перевантаження партнера обов’язками спричинює дезінтеграцію сімейних ролей і посилення внутрішньосистемних суперечностей. Емпіричне дослідження, підтвердило теоретичні висновки: домінування хронічного стресу, емоційної нестабільності, високого рівня тривожності та ролевого перевантаження формує основу конфліктогенних процесів. У військовослужбовців виявлено ознаки бойового стресу, труднощі реадаптації після ротацій і тенденцію до уникання емоційного контакту, описану в моделях стресу та емоційного виснаження. У дружин зафіксовано симптоми вторинної травматизації, напруження очікування та зниження ресурсності. Конфлікти у таких сім’ях часто набувають латентного характеру, що узгоджується з моделлю «прихованих конфліктів», де домінують непроговорені переживання, уникання комунікації та поступове емоційне охолодження. Теоретично доведено, що саме порушення емоційного обміну виступає ключовим чинником руйнування стабільності шлюбної системи у період воєнних загроз. Практична значущість роботи полягає у визначенні напрямів психологічної підтримки військових родин. Обґрунтовано необхідність впровадження програм розвитку адаптивних копінг-стратегій, відновлення емоційної близькості, стабілізації сімейних ролей, профілактики вторинної травматизації та формування ресурсних моделей подолання стресу. Теоретично збагачена інтерпретація результатів створює підґрунтя для подальших міждисциплінарних досліджень військових сімей у контексті тривалих соціальних криз.
Життєстійкість як адаптаційний ресурс особистості у реальності невизначеності життя
(2023) Кузікова Світлана Борисівна; Kuzikova Svitlana Borysivna; Щербак Тетяна Іванівна; Shcherbak Tetiana Ivanivna
Невизначеність та нестабільність – це те, що спіткає нас щодня у сучасній новій реальності. Життєстійкі переконання, безперечно, мають вплив на оцінку ситуації – вона сприймається як менш травматична через готовність активно діяти та впевненість у здатності вплинути на ситуацію. Теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження особливостей життєстійкості особистості у ситуаціях невизначеності стало метою цього дослідження. Встановлено значення життєстійкості особистості у сучасних мінливих умовах: створення основи внутрішньої гармонії, повноцінного психічного здоров’я і високої здатності до життєдіяльності. Розкрито сутність життєстійкості як ресурсу для адаптації особистості у суспільстві. У результаті проведеного дослідження встановлено, що загальний рівень життєстійкості впливає на саморозвиток, пристрасність, оптимізм, адаптивність. Констатовано, що показники вираженості адаптації мають позитивні значимі зв’язки з усіма компонентами життєстійкості і її загальним показником. Підтверджено, що залученість як компонент життєстійкості має значимі зв’язки з емоційним комфортом і близькі до значимих зв’язки з прийняттям себе та внутрішнім контролем. Встановлено, що показники вираженості «прийняття ризику» мають зворотно пропорційні зв’язки з показником дезадаптації. Статистичним аналізом доведено, що показник «контроль» значущо позитивно корелює з такими показниками, як: «умови саморозвитку» та «оптимізм». Чим вищий показник життєстійкості в особистості, тим яскравіше виражені показники прийняття себе і емоційного комфорту. Було виявлено, що середній рівень життєстійкості сприяє оптимальному переживанню невизначених ситуацій і включає вибір особистістю стратегій подолання, які дозволяють протистояти новим труднощам у професійному та особистому житті. Високий рівень ефективності адаптації мають респонденти з високими показниками життєстійкості.
Зв’язок долаючої поведінки із залежністю як неконструктивною формою реакції на стрес
(Гельветика, 2024) Крапива Марія Сергіївна; Литвиненко Олена Олександрівна; Krapyva Mariia Serhiivna; Lytvynenko Olena Oleksandrivna
В умовах мінливого сьогодення актуальним постає дослідження стратегій долаючої поведінки, що визначає основні меха-нізми взаємодії суб’єкта зі стресовими ситуаціями, а також рівень адаптаційних можливостей особистості. У разі від-сутності навичок подолання стресу або вибору неконструктивної стратегії реагування на стрес суб’єкт може опинитися в кризовій ситуації, яка стимулюватиме негативні емоційні стани й порушуватиме його гармонійний розвиток. Швидкий темп життя, інформаційне перевантаження, постійна зміна та зростання вимог, невизначеність майбутнього постають чинниками, що порушують стан психологічної рівноваги й можуть призводити до виникнення негативних емоційних станів, внутрішньої напруги. Постійне психоемоційне перенапруження стимулюватиме вибір неадаптивних форм подолання стресу, однією з яких може бути схильність до залежності. Психологічні дослідження залежної поведінки та схильності до залежно-сті як категорії психологічної теорії й практики є, на нашу думку, відкритим питанням у сучасній науковій психології. Загалом, більшість досліджень, що стосуються залежної поведінки, охоплюють хімічні види залежності та інтернет-залежність. Проте поняття залежності в психологічній науці має набагато ширше значення, а саме стійку потребу людини в чомусь, що виникає з метою одержання задоволення або адаптації. Метою дослідження є ґрунтовний теоретико-методологічний аналіз особливостей долаючої поведінки, що містить копінг-стратегії та захисні механізми психіки, а також психологічний феномен залежної поведінки, що може виступати неконструктивною формою подолання складних життєвих ситуацій; емпіричне дослідження взаємозв’язку стратегій долаючої поведінки та тринадцяти видів залежностей в осіб, що є представниками різних вікових категорій, серед яких респонденти підліткового, юнацького та раннього дорослого віку.
Окремі аспекти дослідження резильєнтності особистості
(Гельветика, 2024) Воронова Ольга Юріївна; Voronova Olha Yuriivna; Барчій Магдалина Степанівна; Barchii Mahdalyna Stepanivna
У статті проаналізовано сутність поняття резильєнтності як здатності психіки відновлюватися після несприятливих умов. Розглянуто різні підходи та погляди характеристик цього феномену. Узагальнено широко представлені в сучасній пси-хологічній літературі тлумачення резильєнтності як характеристики особистості та динамічного процесу. Зазначено, що резильєнтність як динамічний процес призводить до адаптації в умовах стресових / складних ситуацій, забезпечує здатність людини або соціальної системи долати життєві труднощі й будувати повноцінне життя в складних умовах, характеризу-ється здатністю до правильного розподілу й використання ресурсів у важких ситуаціях, що сприяє підтримці психологічного благополуччя. Підкреслено значення резильєнтності в здатності та формуванні посттравматичного стресового зростання особистості. Вказано, що чинниками резильєнтності вважається взаємодія біологічних, психологічних, соціальних та куль-турних факторів. Відображено погляди позитивної психотерапії на модель резильєнтності. Розкрито складники моделі резильєнтності особистості, які є функцією шести компонентів (PR6): бачення, спокій, впертість, міркування, співпраця, здоров’я. Представлено аналіз емпіричного дослідження резильєнтності особистості серед здобувачів вищої освіти різ-них вікових груп. За результатами проведеного дослідження виявлено, що в обох вікових групах досліджуваних переважає середній рівень резильєнтності, який характеризується прийняттям ситуації, орієнтацією на потенційні рішення, взяттям на себе відповідальності за власне життя, активністю, регуляцією емоцій. Досліджено такий ресурс резильєнтності, як соціальна підтримка, в ієрархії видів соціальної підтримки перші три позиції посідають сім’я, кохані, освіта (розвиток). Проведений аналіз підкреслив необхідність розвивальної та корекційної роботи щодо гармонізації резильєнтності здобувачів вищої освіти
Особливості посттравматичного стресу та резилентності військовослужбовців Збройних Сил України
(Гельветика, 2024) Кузікова Світлана Борисівна; Kuzikova Svitlana Borysivna; Лукомська Світлана Олексіївна; Lukomska Svitlana Oleksiivna
Посттравматичний стрес вперше був ідентифікований у зв’язку з пережитим війною досвідом і, по суті, включає три чіткі кластери симптомів: повторне переживання події (флешбеки), постійне уникнення будь-яких стимулів, пов’язаних з подією, і посилення збудження. Тривалість симптомів повинна становити щонайменше один місяць, і вони повинні мати негативний вплив на повсякденне життя. При діагностиці посттравматичних стресових розладів критерієм є те, що подія, яка його зумовлює, оцінюється людиною як травмівна. Несприятливі фактори, такі як компульсивність, стомлюваність або нервове захворювання в анамнезі, можуть знизити поріг для розвитку синдрому або погіршити перебіг, але вони ніколи не є необхідними або достатніми для пояснення його виникнення. Ситуація з ветеранами бойових дій є особливо складною, де ПТСР є дуже поширеним і особливо стійким до лікування та психотерапії, оскільки на війні прийнято більше мовчати, ніж говорити, а саме замовчування посилює прогресування ПТСР та навпаки, озвучування травми, у тому числі й моральної, сприяє розвитку резилентності або психологічної стійкості. Резилентність досягається наступними способами: демонстрацією кращих результатів, ніж очікувалося, у людей із групи ризику, тобто тих, які зазнали травми, а участь у бойових діях – завжди травма множинна, посилена травмою моральною і переживанням горя; позитивною адаптацією, незважаючи на те, що досвід був стресовим, і відновлення після несприятливих подій. Незважаючи на численні визначення резилентності, можна сказати, що спільним для усіх цих описів є здатність повернутися до початкового стану та успішно адаптуватися, саме цю здатність військові можуть розвинути за допомогою психолога. За результатами нашого дослідження усі військові мають передумови до розвитку ПТСР, однак стиль життя практично не має до цього відношення, оскільки війна триває і основним є дожити до ротації – з нуля на відпочинок, який часто виражається в лікуванні поранень та відвідуваннях похоронів побратимів. Встановлено, що резилентність військових традиційно розглядається з точки зору моралі, тому психологам варто приділяти увагу не лише діагностиці ПТСР, а й моральній травмі, вплив якої на адаптацію не менший, а часом і сильніший за традиційну травмівну подію.
Особливості резильєнтності у студентів, які опановують домедичну підготовку
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Коліщак Віолетта Русланівна; Фільчук Ірина Юріївна; Kolishchak Violetta Ruslanivna; Filchuk Iryna Yuriivna
Дане дослідження спрямоване на визначення особливостей резильєнтності серед студентів, які опановують дисципліну «Домедична підготовка». Основною метою є з’ясування рівня психологічної резильєнтності (психічної стійкості) здобувачів вищої освіти в процесі навчання, яке передбачає дію в умовах підвищеного стресу. Для досягнення мети дослідження було використано «Шкалу резильєнтності Коннора-Девідсона-25 (CD-RISC)», яка дозволяє оцінити здатність людини адаптуватися до складних обставин, відновлювати внутрішню рівновагу після стресу та зберігати ефективність діяльності в кризових умовах. Опитування проводилось серед студентів віком від 18 до 20 років, які навчаються за спеціальностями, які пов’язані з безпекою та рятувальними роботами. Загалом у дослідженні взяли участь 30 осіб. Результати дослідження показали, що переважна більшість досліджуваних, а саме 57% мають середній рівень резильєнтності, що свідчить про здатність до подолання труднощів та адаптації у стресових ситуаціях. Високий рівень зафіксовано у 23% опитаних, що вказує на сформовані навички самоконтролю та позитивного мислення. Низький рівень спостерігається у 20% студентів, які ще не мають достатніх навичок саморегуляції та здатності працювати в екстремальних та стресових умовах. Цікаві результати ми отримали, коли аналізували отримані показники рівня резильєнтності серед дівчат та хлопців. Так дівчата мають вищі показники середнього рівня резильєнтності (64%), коли ж хлопці – 50%. Але значні відмінності помітні за показниками високого рівня (14% дівчат та 31% хлопців). Але за статистично значущому рівні відмінності між цими двома групами виявлено не було. Отримані результати підтверджують, що розвиток резильєнтності є важливою складовою професійної підготовки студентів вищих навчальних закладів зі специфічними умовами навчання, оскільки забезпечує емоційну стабільність, швидкість мислення та готовність до ефективних дій у стресових і кризових умовах. Це особливо актуально на сьогоднішні день, коли надзвичайні ситуації можуть виникнути будь-якої миті. Саме емоційна готовність майбутніх фахівців визначатиме, наскільки ефективно вони зможуть надавати домедичну допомогу постраждалим у разі надзвичайної ситуації.
Програма розвитку психологічної готовності військовослужбовців до наступальних дій
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Кириченко Андрій Володимирович; Тютюнник Лілія Леонтіївна; Kyrychenko Andrii Volodymyrovych; Tiutiunnyk Liliia Leontiivna
У статті розкрито теоретичні та практичні засади розроблення Програми розвитку психологічної готовності військовослужбовців до наступальних дій (Далі – Програма) в умовах сучасної війни. Встановлено, що повномасштабна російсько-українська війна актуалізувала потребу не лише у вдосконаленні технічної та тактичної складових бойової діяльності, а й у посиленні психологічного компоненту підготовки особового складу. Психологічна готовність визначається як інтегративна властивість особистості, що поєднує мотиваційні, професійні (когнітивні) та емоційно-вольові аспекти, які забезпечують здатність воїна діяти ефективно й рішуче у бойових ситуаціях. Головним задумом Програми є всебічний розвиток психологічної готовності військовослужбовців до наступальних дій, що забезпечує ефективне виконання бойових завдань у складних та динамічних умовах сучасного бою. Особлива увага приділяється формуванню стресостійкості, здатності до психофізіологічної саморегуляції, розвитку ініціативності та відповідальності за власні дії, а також підготовці до взаємодії у складі підрозділу під час наступу. Програма інтегрує теоретичні знання про природу стресу, психологію бойової діяльності та механізми прийняття рішень з практичними тренінговими завданнями, що моделюють реальні бойові ситуації. Практична частина Програми реалізується у форматі психологічного тренінгу з використанням активних методів навчання (міні-лекцій, дискусій, мозкових штурмів, моделювання бойових ситуацій). Розроблена програма може бути використана у системі психологічної підтримки персоналу ЗС України для підвищення ефективності бойової діяльності та збереження психічного здоров’я особового складу
Психологічні особливості адаптації та девіантної поведінки підлітків в умовах війни
(Гельветика, 2025) Кузікова Світлана Борисівна; Kuzikova Svitlana Borysivna; Лукомська Світлана Олексіївна; Lukomska Svitlana Oleksiivna
Вивчення поведінки підлітків в екстремальних ситуаціях війни, особливості їх адаптації та дезадаптації в умовах хронічного стресу та постійної загрози життю є важливими завдання сучасної вітчизняної науки та практики. Сенс девіантної поведінки полягає в діях або поведінці, які суперечать соціальним нормам або очікуванням. Соціальні норми – це неписані правила, які суспільство чи культура вважають прийнятними. Будь-яка поведінка, яка порушує соціальні норми або формальні закони, вважається девіантною. Ми стверджуємо, що в умовах війни підлітки зазнають як первинної, так і вторинної травматизації, які, у свою чергу, позначаються на поведінці підлітків, часто девіантній та екстремальній. За результатами емпіричного дослідження виявлено, що показники адаптації дівчат та хлопців загалом відповідають відносно успішній адаптації, тобто усі підлітки у переважній більшості потребують психологічних консультацій за конкретними запитами. Підлітки зазначали, що їх турбують проблеми розладів харчової поведінки, зокрема під час і після обстрілів та несуїцидальні самоушкодження як спосіб привернення до себе уваги та зниження рівня тривожності, зумовленою хронічною екстремальністю.Встановлено, що під час війни відбувається нормалізація ненормального, ми можемо стверджувати, що змушені адаптуватися до умов хронічної екстремальності, що складно робити за відсутності раніше сформованих патернів поведінки, тож девіантність, особливо у поведінці підлітків, може бути етапом адаптації до умов токсичного хронічного стресу, зумовленого війною. Виявлено, що нині є високий ризик не допомоги підліткам з так званою девіантною поведінкою, а їх стигматизація, не збільшення довіри, а посилення тоталітарного контролю. За таких умов актуальним стає вивчення ефективних методик надання психологічної допомоги підліткам під час війни.
Психологічні прояви стресу, депресії та тривоги у внутрішньо переміщених осіб
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Теркулова Інна Вікторівна; Литвиненко Олена Олександрівна; Миколенко Наталія Валеріївна; Terkulova Inna Viktorivna; Lytvynenko Olena Oleksandrivna; Mykolenko Nataliia Valeriivna
У статті розглядається актуальна проблема психологічних наслідків вимушеного внутрішнього переміщення населення в умовах тривалої російсько-української війни. Проведено комплексний теоретичний аналіз сучасних наукових підходів до вивчення психоемоційного стану внутрішньо переміщених осіб (ВПО), зокрема щодо проявів стресу, тривоги, депресії та посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Розглянуто ключові терміни, соціально-психологічні чинники травматизації, механізми адаптації та коморбідність психічних розладів. Представлено результати власного емпіричного дослідження, проведеного на вибірці 61 респондента віком 18–60 років (34 ВПО та 27 осіб контрольної групи без досвіду переміщення; 90,2% жінок). Для оцінки психоемоційного стану використано стандартизовані психодіагностичні інструменти: Шкалу впливу подій (IES-R) для виявлення посттравматичних симптомів, Опитувальник здоров’я пацієнта (PHQ-9) для діагностики депре- сії та Шкалу тривожності Бека (BAI) для вимірювання рівня тривожності. Дослідження проводилося онлайн з дотриман- ням принципів добровільності, анонімності, конфіденційності та етичних норм, з отриманням інформованої згоди учасників. Статистичний аналіз здійснювався за допомогою U-критерію Манна–Уітні та кореляційного аналізу Пірсона. Встановлено статистично значущі відмінності між групами: у ВПО виявлено вищі рівні депресії (U = 671,5; p = 0,002), тривожності (тенденція: U = 589,5; p = 0,059) та клінічно значущих симптомів ПТСР (U = 784,0; p < 0,001), зокрема 35,3% ВПО проти 11,1% у контрольній групі мають бал IES-R ≥ 33. Виявлено сильні позитивні кореляції між показниками: r(PHQ-9–BAI) = 0,72; r(PHQ-9–IES-R) = 0,47; r(BAI–IES-R) = 0,48 у загальній вибірці, що свідчить про взаємозалежність та коморбідний характер психоемоційних порушень. У групі ВПО кореляції дещо нижчі (r = 0,63; 0,43; 0,33), що може бути пов’язано з гетерогенністю травматичного досвіду. Отримані дані узгоджуються з попередніми дослідженнями українських та міжнародних авторів, підтверджуючи вплив війни, втрати соціального капіталу та хронічного дистресу на психічне здоров’я. Результати підкреслюють необхідність розроблення та впровадження цільових програм психологічної підтримки для ВПО, орієнтованих на зниження рівня тривоги, депресії та ПТСР, підвищення адаптаційного потенціалу та соціальної інтеграції. Перспективи подальших досліджень: розширення вибірки, врахування гендерних, вікових, регіональних відмінностей, вивчення довгострокової динаміки психоемоційного стану та ефективності інтервенцій.
Психологічні травми та труднощі адаптації як соціально-психологічні проблеми внутрішньо переміщених осіб
(Гельветика, 2024) Перепелиця Анна Володимирівна; Perepelytsia Anna Volodymyrivna; Опанасюк Олена Юріївна; Opanasiuk Olena Yuriivna
Статтю присвячено проблемі психологічних змін у людей, які були змушені через воєнні дії в Україні покинути домівки і змінити місце проживання. Виділено і обґрунтовано необхідність проведення дослідженняпроблеми психотравм та особли-востей адаптації переселенців. Наведено результати емпіричного дослідження рівня впливу тяжкості травматичної події та стану адаптації у сферах життєдіяльності на внутрішньо переміщених осіб різного віку та статі.Сьогоднішня соціально-політична ситуація в нашій державі поставила перед її громадянами нові виклики: збереження пси-хологічного здоров’я в умовах нестабільності та суспільних криз. Особливо гостро наслідки нестабільності відчули внутрішньо переміщені особи – люди, які змушені були залишити своє минуле життя та будувати майбутнє в нових умовах. Все це нега-тивно вплинуло на їх емоційно-психічну сферу, що може призвести до психологічних травм. Загальної типології психотравми у науці поки що не існує. З аналізу літератури можна зробити лише загальні уявлення, а саме: травма негативно впливає на особистість, порушує її стосунки з оточуючими, призводить до труднощів у особистому житті, асоціальної та девіантної поведінки. Неадекватне переживання психотравми призводить до глибоких порушень у особистісній сфері людини.З проблемою психологічної травми тісно пов’язана проблема адаптації, яка зумовлює відновлення особистості після трав-матичних подій та повернення її функціонування у нормальне життя та життєдіяльність, а також специфічні аспекти, що охоплюють досвід переселення, труднощі в адаптації, травматизацією психіки та особистісної сфери.Нові труднощі постали і перед фахівцями, які були не підготовлені до роботи із соціально-психологічними проблемами внутрішньо переміщених осіб у зв’язку з відсутністю теоретичних і практичних досліджень з питань впливу надсильних змін життя та наслідків переїзду, що призвело до пошуків нових ефективних (або адаптування наявних) методів та напря-мів роботи з переселенцями практичних психологів, психологів-консультантів, психотерапевтів, травмотерапевтів та інших спеціалістів у галузі психології.Аналіз теоретико-методологічних джерел із досліджуваної проблеми виявив відсутність єдино визнаної концепції психо-логічного супроводу внутрішньо переміщеної особи і необхідності з’ясування рівня задоволеності у неї першочергових потреб на етапі підготовки до надання психологічної допомоги, що стало метою цього дослідження.
Психологічні чинники адаптації вимушених переселенців з України у стресових ситуаціях життя
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Усик Дмитро Борисович; Usyk Dmytro Borysovych
У статті здійснено теоретичний та емпіричний аналіз психологічних чинників адаптації вимушених переселенців з України в умовах стресових життєвих обставин. Актуальність дослідження зумовлена масштабними міграційними процесами, спричиненими воєнними подіями, що супроводжуються підвищеним рівнем психоемоційного напруження, порушенням соціальних зв’язків, кризою ідентичності та необхідністю інтеграції в нове соціокультурне середовище. Вимушене переселення розглядається як потужний стресогенний чинник, який перевищує звичайні адаптаційні навантаження та істотно впливає на психічне благополуччя особистості. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять положення концепції загального адаптаційного синдрому Ганса Сельє, когнітивної теорії стресу і копінгу Річарда Лазаруса та Сьюзен Фолкман, моделі акультураційних стратегій Джона Беррі, а також сучасні підходи до вивчення психічного здоров’я та травматизації біженців. У статті узагальнено сучасні наукові підходи до розуміння адаптації як динамічного процесу взаємодії особистісних ресурсів, копінг-стратегій, рівня тривожності, стресостійкості та соціальної підтримки. Комплексний аналіз результатів дозволив встановити взаємозв’язок між високою тривожністю, хронічним стресом, дефіцитом соціальної підтримки та домінуванням неадаптивних копінг-стратегій як системними чинниками дезадаптації. Водночас наявність групи з високими показниками адаптації та резилієнтності свідчить про потенціал внутрішніх ресурсів особистості, що може бути актуалізований у процесі психокорекційної та соціально-психологічної роботи. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному емпіричному вивченні психологічних чинників адаптації вимушених переселенців у реальних умовах воєнного стресу та тривалих соціальних трансформацій. Практична значущість результатів полягає у можливості їх використання для розроблення програм психологічної підтримки, спрямованих на зниження рівня тривожності, формування адаптивних копінг-стратегій, розвиток життєстійкості та зміцнення соціальних ресурсів вимушених переселенців.
Підтримка ментального здоров’я персоналу як стратегічна функція HR у бізнесі
(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Вовк Валентина Олегівна; Vovk Valentyna Olehivna
Благополуччя працівників стало критично важливим пріоритетом для HR-фахівців, особливо з огляду на зростання поширеності проблем психічного здоров’я на робочому місці у зв’язку з наслідками повномасштабного вторгнення рф в Україну. У таких умовах підвищується значення формування безпечного, підтримувального та здорового робочого середовища, де працівники можуть ефективно реалізовувати свій потенціал. У статті актуалізовано та теоретично проаналізовано роль HR-фахівців у створенні робочого середовища, яке сприяє збереженню психічного здоров’я працівників бізнес-організацій. Визначено, що роль HR у сучасних умовах значно розширюється. Фахівець із персоналу виступає стратегічним партнером керівництва, який не лише здійснює підбір і розвиток кадрів, а й відповідає за емоційне благополуччя, стабільність та згуртованість команди. Підтримка ментального здоров’я працівників через коучинг, психологічні консультації, велнес-програми, тренінги з управління стресом, воркшопи з емоційного інтелекту, підтримку в кризових ситуаціях, гнучкі формати роботи та інші заходи позитивно впливає на ефективність організації. Додатково підкреслено, що ефективна стратегія у сфері збереження психічного здоров’я має включати профілактичні заходи, спрямовані на зниження професійного вигорання, підвищення рівня емоційної грамотності та розвитку навичок саморегуляції серед працівників. Важливою є інтеграція принципів психологічної безпеки у корпоративну культуру, що забезпечує довіру, відкритість у комунікаціях і можливість звернення по допомогу без страху стигматизації. Також розглядається значення HR-фахівців у побудові системи підтримки персоналу під час кризових ситуацій, адаптації нових співробітників, а також у створенні програм розвитку, орієнтованих на емпатію та турботу про команду. Результати теоретичного аналізу засвідчують, що орієнтація HR на підтримку психічного здоров’я працівників стає одним із ключових чинників сталого розвитку бізнесу, підвищення його репутаційного капіталу та конкурентоспроможності в умовах сучасних соціально-економічних викликів.
Самооцінка студентів закладів вищої освіти як чинник успішності навчання
(2023) Пухно Світлана Валеріївна; Pukhno Svitlana Valeriivna
У статті проаналізовано такий психологічний феномен, як самооцінка особистості, особливості самооцінки студентів закладів вищої освіти як компонент самоповаги, як чинник успішності проходження соціально-психологічної адаптації, успішності їх навчання та загалом формування професійних компетентностей майбутніх фахівців. Проаналізовані функції самооцінки, особливості цього особистісного компонента людини юнацького віку. Представлено, що особливості самооцінки здобувачів вищої освіти залишаються актуальним питанням дослідників соціальної та вікової психології, психології вищої школи. Узагальнено зв’язок особливостей самооцінки студентів закладу вищої освіти та складнощів адаптаційних періодів навчання, якими є перший рік навчання та випускний курс. Специфіка останнього пов’язана з проходженням студентами виробничої практики, а на сьогодні для значної кількості молодих людей і початком професійної діяльності. З’ясовано, що найбільш складним періодом дослідниками виділено перший рік навчання, що пов’язано з проблемами адаптації юнаків до умов та специфіки навчання у новому закладі освіти. Визначені переваги в цьому процесі студентів з об’єктивною самооцінкою. Проаналізовані труднощі студентів-першокурсників, у яких занижена самооцінка та неадекватно завищена самооцінка, особливості їх навчання, соціальної взаємодії, особливості професійної адаптації. Проаналізовані результати дослідження ґендерних особливостей самооцінки здобувачів вищої освіти. Представлено результати емпіричного дослідження самооцінки студентів Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка. Визначені чинники, що сприяють успішності соціально психологічної адаптації, зокрема, діагностична та корекційна діяльність фахівців психологічної служби щодо проблем студентів закладів вищої освіти. Висвітлено особливості організації психологічного супроводу під час навчання студентів у закладі вищої освіти з метою успішності проходження адаптації та формування професійних компетентностей майбутнього фахівця.
Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія
(Гельветика, 2024)
Видання містить публікації нових досліджень, теорій та практичних рекомендацій у галузі психології. Виступає платформою для поширення інноваційних досліджень, теорій та методик у галузі психології, а також забезпечує обмін ідеями серед вчених, практиків та інших зацікавлених осіб.
Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія
(Гельветика, 2023)
Видання містить публікації нових досліджень, теорій та практичних рекомендацій у галузі психології. Виступає платформою для поширення інноваційних досліджень, теорій та методик у галузі психології, а також забезпечує обмін ідеями серед вчених, практиків та інших зацікавлених осіб.
Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія
(Гельветика, 2023)
Видання містить публікації нових досліджень, теорій та практичних рекомендацій у галузі психології. Виступає платформою для поширення інноваційних досліджень, теорій та методик у галузі психології, а також забезпечує обмін ідеями серед вчених, практиків та інших зацікавлених осіб.
Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія
(Гельветика, 2024)
Видання містить публікації нових досліджень, теорій та практичних рекомендацій у галузі психології. Виступає платформою для поширення інноваційних досліджень, теорій та методик у галузі психології, а також забезпечує обмін ідеями серед вчених, практиків та інших зацікавлених осіб.
Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія
(Гельветика, 2025)
Видання містить публікації нових досліджень, теорій та практичних рекомендацій у галузі психології. Виступає платформою для поширення інноваційних досліджень, теорій та методик у галузі психології, а також забезпечує обмін ідеями серед вчених, практиків та інших зацікавлених осіб.

Переглянути

Перегляд Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія за Ключові слова "adaptation"

Результатів на сторінці

Налаштування сортування