Запрошуємо до репозитарію відкритого доступу Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (eSSPUIR)!
eSSPUIR - Електронний інституційний репозитарій Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка
ISSN 2522-1531
eSSPUIR – електронний архів наукових та освітніх матеріалів СумДПУ імені А. С. Макаренка, що забезпечує накопичення, систематизацію, зберігання інтелектуальних продуктів наукового, освітнього та методичного призначення, створених університетськими спільнотами Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка, та забезпечує довготривалий, постійний і надійний безкоштовний відкритий доступ до них засобами Інтернет-сервісів, поширення цих матеріалів у середовищі світового науково-освітнього товариства.
Кількість документів: 16462. Останнє оновлення: 19.07.2025.
Для створення, накопичення й редагування власних колекцій звертайтеся до
адміністратора архіву.
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Імпровізація та психофізичний тренінг актора музично-драматичного театру: сучасні методи та сценічна практика
(Гельветика, 2025) Михайлюченко Оксана Миколаївна; Mykhailiuchenko Oksana Mykolaivna; Іванов Валентин Валентинович; Ivanov Valentyn Valentynovych; Алтухов Владислав Валерійович; Altukhov Vladyslav Valeriiovych
У статті досліджено сучасні методи імпровізації та психофізичного тренінгу як ключові інструменти підготовки актора музично-драматичного театру. Особлива увага приділяється поєднанню драматичної гри, вокалу та пластики, що є визначальними аспектами виконавської майстерності в цьому жанрі. Проаналізовано значення тілесної виразності, вокально-драматичної імпровізації та фізичних тренувань у формуванні сценічної органічності. Досліджено ключові методики, включно з біомеханічними техніками, психофізичним підходом та інтеграцією новітніх цифрових технологій, таких як VR і Motion Capture, у тренінг акторів. Зазначено, що актор музично-драматичного театру має володіти синхронною координацією голосу, тіла та емоційного стану, що вимагає спеціальних тренувальних методик, спрямованих на розвиток сценічної адаптивності, ритмічної пластики та вокально-ті-лесної єдності. Практичне застосування цих методів розглянуто на прикладі відомих театрів і акторських шкіл, які активно впроваджують імпровізаційні та психофізичні техніки у навчальні програми. Визначено, що імпровізація у музично-драма-тичному театрі сприяє органічному поєднанню драматичної та вокальної виразності, адаптації актора до ритмічної структури музичних партій, а також гнучкому реагуванню на зміни темпу й динаміки вистави. Результати дослідження свідчать про необхідність подальшого розвитку комплексних підходів до підготовки акторів музично-драматичного театру, що вклю-чають класичні та інноваційні методики, інтеграцію цифрових технологій та поглиблену роботу з акомпаніаторами. Перспективними напрямами є подальший розвиток вокально-драматичної імпровізації, дослідження методів фізичної експресії та вивчення ефективності цифрових технологій у тренувальному процесі акторів цього жанру.
Контрабас в камерній музиці барокового періоду(на прикладі тріо-сонат Я. Д. Зеленки)
(Гельветика, 2025) Соланський Золтан Юлійович; Solanskyi Zoltan Yuliiovych
У статті досліджується роль контрабаса в камерній музиці, з особливою увагою до періоду бароко. У музичній практиці XVI–XVII століть віолоне (контрабас) активно використовувався в церковному, оперному та камерному репертуарі, що підтверджується як нотними джерелами, так і візуальними матеріалами тієї епохи. У період формування гомофонного стилю (1600–1750), відомого як епоха генерал-баса, поряд із мелодичними голосами – вокальними та інструментальними – виникає особлива група континуо акомпануючих інструментів (basso continuo). Провідні музиканти того часу підкреслювали важливу роль струнного басового інструмента, який забезпечував цілісність барокового звучання. Тріо-сонати як одна з ранніх форм камерної музики відігравали значну роль у музичній культурі XVII століття як у жанрі церковної сонати (Sonata da chiesa), так і світської (Sonata da camera). Типовий інструментальний склад тріо-сонати включав два дискантові голоси, які проводили і розвивали тематичний матеріал, та басову лінію з цифрованим басом. Для виконання басової партії застосовувалися різні інструменти, проте перевага найчастіше надавалася віолоне, особливо у випадках, коли верхні голоси виконувалися на струнних інструментах. У процесі розвитку концертної практики м’яке звучання віол поступово витісняється інструментами скрипкового сімейства, що мають більш виразний і яскравий тембр. Паралельно з цим формується оркестр, склад та інстру-ментарій якого з часом зазнає поступового розширення. У дослідженні розглянуто функціональне призначення інструмента в ансамблях та його еволюцію від акомпануючого до рівноправного мелодичного голосу. Окрема увага приділяється тріо-сонатам Яна Дісмаса Зеленки як прикладу малодослідженого камерного репертуару, що відкриває нові педагогічні та виконавські перспективи. Виявлено значення контрабаса у формуванні ансамблевої взаємодії, його темброві й виразові можливості в кон-тексті історичної виконавської практики.
Резонансний метод постановки голосу як основа вокальної техніки: теоретичний аспект
(Гельветика, 2025) Тарасюк Леся Михайлівна; Tarasiuk Lesia Mykhailivna
У статті розглянуто резонансний метод постановки голосу як одну з ключових основ вокальної техніки, що сприяє формуванню природного якісного та стабільного звуку. Досліджено фізіологічні та акустичні принципи звукоутворення, зокрема, роль резонаторів у посиленні обертонів, забезпеченні тембрового забарвлення та підтримці рівномірного звучання у всіх регі-страх голосу. Розкрито значення природного вокального резонансу для розвитку голосової витривалості, економного використання голомового апарату та запобігання його перенапружено.Проаналізовано історичні традиції застосування резонансного методу у світовій вокальній школі. Окреслено сучасні підходи до використання цього методу в українській вокальній педагогіці та його адаптацію в умовах цифрових технологій навчання.Окрему увагу приділено науковим підходам до вивчення впливу резонансних механізмів на якість вокального звучання. Рогля-нуто акустичні дослідження спектрального аналізу голосу, що підтверджують ефективність активного використання головного, грудного та змішаного резонансу у формуванні професійної вокальної техніки.Практична частина статті висвітлює методи розвитку резонансного звучання, зокрема, техніки посилення звукових хвиль у ротовій та носовій порожнинах, а також роль дихальної підтримки у контролі резонансу. Наведено приклади інтеграції резонансної методики у навчальний процес студентів-вокалістів, визначено її ефективніст у розвитку індивідуального тембру та розширенні діапазону голосу.У процесі дослідження застосовувалися: теоретичні методи: аналіз наукової, методичної та педагогічної літератури з вокального мистецтва; емпіричні методи: спостереження за навчальним процесом вокалістів; аналіз педагогічного дос-віду застосування резонансного методу; порівняльний метод: вивчення ефективності різних підходів до формування вокальної техніки
Сонет у камерно-вокальній творчості Миколи Дремлюги
(2025) Шутко Дарʼя Олегівна; Shutko Daria Olehivna
У статті аналізуються камерно-вокальні солоспіви знаного українського композитора М. В. Дремлюги (1917–1998), створених ним протягом періоду з 1973 по 1976 рік на тексти сонетів українських та зарубіжних поетів минулого та сучасності. Зазначені твори, що яскраво характеризують М. Дремлюгу як проникливого митця-лірика, розглядаються у контексті соціокультурних обставин окресленого часового проміжку, характерних для радянської дійсності другої половини ХХ століття. В процесі аналізу ряду романсів на слова Ф. Петрарки, Мікеланджело та В. Шекспіра увага була сфокусована головним чином на суттєвих елементах музичної мови композитора – мелодиці, гармонії, метроритмічних та фактурних нюансах. Оскільки в процесі дослідження особливий інтерес в автора статті викликав механізм узгодження музичної та літературної складових камерно-вокального твору, пошук композитором шляхів втілення структурних канонів сонету в контекст музичної форми отримав пріоритетне значення. Метою дослідження є виявлення характерних стилістичних та концептуальних особливостей романсів М. В. Дремлюги, написаних на тексти сонетів українських і зарубіжних авторів. При дослідженні камерно-вокальної спадщини М. Дремлюги періоду 1973–76 років були задіяні наступні методи: аналітично-описовий (задля характеристики стильових та концептуальних особливостей ряду романсів М. Дремлюги), метод історичного аналізу (для з’ясування обставин створення аналізованих творів, а також при роботі з рукописами та архівними документами) та метод системного аналізу (для здійснення узагальнень та формулювання проміжних та кінцевих висновків). Музичний сонетарій Миколи Дремлюги й на сьогоднішній час залишається мало дослідженою цариною, що свого часу знайшла побіжне висвітлення лише в одній розвідці. В нашому дослідженні вперше проведено аналіз ряду романсів М. Дремлюги в контексті специфіки музичної інтерпретації композитором сонетної структури. Зібрання музичних сонетів М. В. Дремлюги яскраво експонує ліричну грань його різносторонньої творчої індивідуальності. Зазначені вокальні солоспіви відзначаються органічністю й стрункістю форми, багатством мелодичної, гармонічної та метроритмічної палітри, розгорнутістю, виразністю та фактурним розма-їттям фортепіанних партій, що часто виходять за межі простого супроводу.
Функції музичного тембру: досвід аналітичного узагальнення
(Гельветика, 2025) Юрко Христина Сергіївна; Yurko Khrystyna Serhiivna
У статті досліджено функції музичного тембру як багатовимірного явища, що у сучасному музичному мисленні виходить за межі традиційного розуміння як виключно акустичної характеристики звуку. Переосмислення функцій тембру зумовлене появою електроакустичної музики, впровадженням нових композиторських технологій (зокрема спектральної техніки, інтеграції електроніки, розширених виконавських прийомів), трансформацією слухацького досвіду та активізацією міждисциплі-нарних досліджень у галузях психоакустики, нейроестетики (зокрема досліджень емоційного впливу звуку, реакцій у мозку) й когнітивного музикознавства (вивчення механізмів слухового сприйняття, музичної памʼяті, ідентифікації тембрів і нейронних процесів, повʼязаних із музичним досвідом). Зазначені чинники актуалізують необхідність переоцінки ролі тембру в композиторській творчості та музичному аналізі. Мета статті – здійснити аналітичне узагальнення функцій тембру на основі порівняльного аналізу наукових поглядів композиторів і музикознавців ХХ–ХХІ століть, а також запропонувати власну типо-логію, що охоплює теоретичні, практичні, когнітивні та семантичні аспекти розуміння тембру. У дослідженні застосовано функціональний, системний і компаративний методи, що дозволяють простежити еволюцію трактування тембру в різних естетичних парадигмах. Проаналізовано праці Е. Вареза [14], П. Булєза [6], К. Сааріаго [10], Ю. Іщенка [3], Д. Смоллі [12], І. ван Елферен [13], С. Коробецької [5], О. Жаркова [1; 2], Р. Каширцева [4], Р. Пейса [9], Н. ді Стефано [7], Ш. Лю [8] та ін. Висвітлено різні підходи до розуміння тембру як структурного, емоційного, семантичного, просторового й виконавського елементу музики. Як результат, запропоновано типологію функцій тембру. Виокремлено композиційно-структурну, жанрову, стильову, емоційну, когнітивну, семантичну, експресивну, просторову, процесуальну функції.