Резильєнтність як чинник психологічної готовності військовослужбовців до виконання бойових завдань
Вантажиться...
Дата
2025
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Видавничий дім «Гельветика»
Анотація
Стаття присвячена системному аналізу резильєнтності як ключового психологічного ресурсу професійної діяльності військовослужбовців в умовах бойових дій, невизначеності та високого рівня загроз. На теоретико-методологічному рівні обґрунтовано відхід від вузькоінстинктивного тлумачення психічної стійкості на користь динамічної, багатовимірної моделі, що поєднує мотиваційні, когнітивні, емоційно-вольові та соціально-ресурсні компоненти психологічної готовності. Простежено історію становлення концепту від ранніх згадок у природничих науках до його інтеграції у психологічні дослідження другої половини 20 ст.; висвітлено внесок лонгітюдних студій Е. Вернер і Р. Сміт у виокремлення індивідуальних, сімейних та середовищних детермінант резильєнтності. Узагальнено сучасні дефініції феномена (APA; підходи Дж. Бонанно, Дж. Вагнілд і Х. Юнг, К. Черрі) та акцентовано на термінологічних розбіжностях у вітчизняному дискурсі (резильєнтність як процес і резильєнтність як властивість), що мають наслідки для вимірювання та інтервенцій. Окремо розглянуто організаційно-прикладний вимір: інституціалізацію підходів позитивної психології у програмі Comprehensive Soldier Fitness (CSF), яка охоплює п’ять доменів благополуччя (емоційний, соціальний, сімейний, духовний, фізичний) і поєднує скринінг із тренінговими модулями для військових і членів їхніх родин. Показано, що резильєнтність виконує захисну функцію щодо посттравматичного стресового розладу, тривоги та депресії, підсилює здатність до саморегуляції, прийняття зважених рішень і підтримання боєздатності під тиском стресорів. Водночас у статті враховано критичну оптику соціологічних підходів (ризик нормалізації «високого стресу» та пресингу відповідати образу «ідеального бійця»), що зумовлює потребу етичного та контекстуально чутливого впровадження програм розвитку стійкості. На підставі синтезу теоретичних джерел обґрунтовано системний підхід до формування резильєнтності: поєднання індивідуально орієнтованих інтервенцій (тренінги саморегуляції, розвиток самоефективності, навички подолання), зміцнення соціальної підтримки (підрозділ, сім’я, громада) та оптимізації організаційного клімату (лідерство, психологічне забезпечення, стандартизовані інструменти оцінювання). Практична значущість полягає у визначенні пріоритетів психологічної підготовки та реабілітації військовослужбовців, а також у пропозиції критеріїв оцінювання ефективності програм на різних етапах служби. Зроблено висновок про необхідність інтеграції резильєнтності як стратегічного ресурсу у доктрини підготовки, супроводу та післястресової підтримки особового складу, що сприятиме збереженню психічного здоров’я, підвищенню професійної ефективності та стійкому функціонуванню у бойових і кризових умовах.
The article is devoted to a systematic analysis of resilience as a key psychological resource in the professional activity of military personnel under conditions of combat, uncertainty, and heightened threat. At the theoretical and methodological level, it substantiates the shift from a narrow instinctive interpretation of mental stability toward a dynamic, multidimensional model that integrates motivational, cognitive, emotional-volitional, and socio-resource components of psychological readiness. The paper traces the historical evolution of the concept—from its early mentions in the natural sciences to its integration into psychological research in the second half of the 20th century – and highlights the contribution of E. Werner and R. Smith’s longitudinal studies in identifying individual, familial, and environmental determinants of resilience. Contemporary definitions of the phenomenon (APA; approaches of G. Bonanno, J. Wagnild and H. Young, K. Cherry) are summarized, with emphasis on terminological distinctions within Ukrainian scholarship (resilience as a process vs. resilience as a trait), which have implications for measurement and intervention. The organizational and applied dimension is examined separately: the institutionalization of positive psychology principles in the Comprehensive Soldier Fitness (CSF) program, which encompasses five domains of well-being (emotional, social, family, spiritual, physical) and combines screening procedures with training modules for soldiers and their families. The article demonstrates that resilience performs a protective function against post-traumatic stress disorder, anxiety, and depression, enhances self-regulation, balanced decision-making, and combat performance under pressure. At the same time, it incorporates a critical sociological perspective, addressing the risks of normalizing “high stress” and the pressure to conform to the idealized image of the “perfect soldier,” underscoring the need for ethically and contextually sensitive implementation of resilience-building programs. Based on a synthesis of theoretical sources, the article substantiates a systemic approach to resilience development that combines individually oriented interventions (self-regulation training, enhancement of self-efficacy, coping skills), reinforcement of social support (unit, family, community), and optimization of the organizational climate (leadership, psychological support, standardized assessment tools). The practical significance lies in defining priorities for the psychological training and rehabilitation of military personnel, as well as proposing criteria for evaluating the effectiveness of such programs at different stages of service. The study concludes with the assertion that resilience should be integrated as a strategic resource into doctrines of preparation, support, and post-stress recovery of personnel, contributing to the preservation of mental health, increased professional efficiency, and sustainable functioning in combat and crisis conditions.
The article is devoted to a systematic analysis of resilience as a key psychological resource in the professional activity of military personnel under conditions of combat, uncertainty, and heightened threat. At the theoretical and methodological level, it substantiates the shift from a narrow instinctive interpretation of mental stability toward a dynamic, multidimensional model that integrates motivational, cognitive, emotional-volitional, and socio-resource components of psychological readiness. The paper traces the historical evolution of the concept—from its early mentions in the natural sciences to its integration into psychological research in the second half of the 20th century – and highlights the contribution of E. Werner and R. Smith’s longitudinal studies in identifying individual, familial, and environmental determinants of resilience. Contemporary definitions of the phenomenon (APA; approaches of G. Bonanno, J. Wagnild and H. Young, K. Cherry) are summarized, with emphasis on terminological distinctions within Ukrainian scholarship (resilience as a process vs. resilience as a trait), which have implications for measurement and intervention. The organizational and applied dimension is examined separately: the institutionalization of positive psychology principles in the Comprehensive Soldier Fitness (CSF) program, which encompasses five domains of well-being (emotional, social, family, spiritual, physical) and combines screening procedures with training modules for soldiers and their families. The article demonstrates that resilience performs a protective function against post-traumatic stress disorder, anxiety, and depression, enhances self-regulation, balanced decision-making, and combat performance under pressure. At the same time, it incorporates a critical sociological perspective, addressing the risks of normalizing “high stress” and the pressure to conform to the idealized image of the “perfect soldier,” underscoring the need for ethically and contextually sensitive implementation of resilience-building programs. Based on a synthesis of theoretical sources, the article substantiates a systemic approach to resilience development that combines individually oriented interventions (self-regulation training, enhancement of self-efficacy, coping skills), reinforcement of social support (unit, family, community), and optimization of the organizational climate (leadership, psychological support, standardized assessment tools). The practical significance lies in defining priorities for the psychological training and rehabilitation of military personnel, as well as proposing criteria for evaluating the effectiveness of such programs at different stages of service. The study concludes with the assertion that resilience should be integrated as a strategic resource into doctrines of preparation, support, and post-stress recovery of personnel, contributing to the preservation of mental health, increased professional efficiency, and sustainable functioning in combat and crisis conditions.
Опис
Ключові слова
резильєнтність, психологічна готовність, стресостійкість, саморегуляція, копінг-стратегії, посттравматичний стресовий розлад, бойовий досвід, військовослужбовці, resilience, psychological readiness, stress resistance, self-regulation, coping strategies, post-traumatic stress disorder, combat experience, military personnel
Бібліографічний опис
Павловська-Кравчук, В. А. Резильєнтність як чинник психологічної готовності військовослужбовців до виконання бойових завдань [Текст] / В. А. Павловська-Кравчук // Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія : науковий журнал / Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка ; [редкол: С. Б. Кузікова (гол. ред.), А. В. Вертель, А. Н. Гірняк, І. А. Гуляс та ін.]. – Суми : ВД «Гельветика», 2025. – Вип. 2. – С. 118–123. – DOI: https://doi.org/10.32782/psyspu/2025.2.21