Феномен наукових шкіл у педагогічних університетах України повоєнного періоду на прикладі Полтавського педагогічного інституту
Вантажиться...
Дата
2026
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
Статтю присвячено історико-педагогічному аналізу феномену наукових шкіл у системі вищої педагогічної освіти України повоєнного періоду (1945–1991 рр.). Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення істориконаукового досвіду розвитку педагогічних університетів у контексті сучасних трансформацій національної системи освіти і науки, викликів воєнного та повоєнного розвитку держави, а також потребою збереження академічної пам’яті й тяглості наукових традицій. У статті наукові школи розглядаються як важливий соціокультурний та інституційний феномен, що забезпечує формування науково-педагогічних кадрів, інтеграцію наукових досліджень в освітній процес і стійкий розвиток університетської науки. Метою статті є з’ясування сутнісних характеристик та організаційних особливостей становлення і функціонування наукових шкіл у педагогічних університетах України повоєнного періоду шляхом ретроспективного аналізу діяльності наукового осередку органічної хімії професора Андрія Потаповича Каришина у Полтавському педагогічному інституті (нині – Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка) як спільноти дослідників, об’єднаної методологією, тематикою наукового пошуку, наставницькою моделлю підготовки кадрів та наступністю поколінь. Методологічну основу роботи становить поєднання загальнонаукових, теоретичних та спеціально-історичних методів: проблемно-хронологічний метод дозволив простежити динаміку формування наукових шкіл у контексті повоєнної відбудови; біографічно-персоналістичний метод використано для аналізу науковоорганізаційної діяльності А. П. Каришина, а історико-системний – для розгляду наукової школи як цілісного інституційного утворення з власною структурою, механізмами комунікації та відтворення науково-педагогічних кадрів. У результаті дослідження встановлено, що у повоєнний період педагогічні інститути України трансформувалися з переважно навчальних закладів у повноцінні навчально-наукові осередки, в межах яких сформувалися стійкі наукові школи. На прикладі школи А. П. Каришина виявлено типову для другої половини ХХ століття організаційну модель «кафедра–лабораторія», що передбачала тісну інтеграцію фундаментальних наукових досліджень із професійною підготовкою майбутніх учителів. Характерною рисою діяльності школи стало поєднання теоретичних досліджень у галузі органічного синтезу з прикладною орієнтацією на потреби регіональної економіки та освітньої практики, що забезпечувало суспільну значущість наукових результатів. Уперше на основі біографічних матеріалів схарактеризовано модель «кафедра-лабораторія» як ефективний механізм інтеграції фундаментальної науки та професійної підготовки вчителів в умовах обмежених ресурсів повоєнного часу. Доведено, що стійкість і життєздатність наукових шкіл забезпечувалися наставницькою моделлю підготовки науково-педагогічних кадрів, системною публікацією результатів досліджень, залученням молодих дослідників до реальних наукових проєктів та розвитком матеріально-технічної бази. Зазначені чинники сприяли перетворенню окремих кафедральних ініціатив на цілісні наукові осередки з довготривалим впливом на розвиток університетської науки та професійної педагогічної підготовки. Ретроспективний аналіз досвіду організаційного становлення наукових шкіл у педагогічних університетах України другої половини ХХ століття засвідчує доцільність збереження й розвитку цієї моделі в сучасних умовах повоєнної відбудови. Розвиток науки саме у форматі наукових шкіл є найбільш дієвою стратегією для кризових періодів. Такий підхід дозволяє закладам вищої освіти акумулювати інтелектуальний капітал, ефективно мобілізувати ресурси для відновлення інфраструктури та спрямувати дослідницькі зусилля на вирішення нагальних завдань повоєнної відбудови держави з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної університетської науки.
The article is devoted to a comprehensive historical and pedagogical analysis of the phenomenon of scientific schools within the system of higher pedagogical education in Ukraine during the post-war period (1945–1991). The relevance of the study is determined by the need to comprehend the historical and scientific experience of pedagogical universities in the context of contemporary transformations of the national education and science system, the challenges of wartime and post-war national development, as well as the preservation of academic memory and continuity of scientific traditions. Scientific schools are considered as an important sociocultural and institutional phenomenon that ensured the training of academic and pedagogical staff, the integration of research into the educational process, and the sustainable development of university science. The purpose of the article is to identify the essential characteristics and organizational features of the formation and functioning of scientific schools in Ukrainian pedagogical universities during the post-war period through a retrospective analysis of the scientific school of organic chemistry established by Professor Andrii Potapovych Karyshyn at the Poltava Pedagogical Institute (now Poltava V. G. Korolenko National Pedagogical University). Within the framework of the study, a scientific school is interpreted as a stable community of researchers united by a common methodology, research topics, a mentoring model of academic training, and generational continuity. The methodological framework of the research is based on a combination of general scientific, theoretical, and special historical methods. The problem-chronological approach made it possible to trace the dynamics of the formation of scientific schools in the context of post-war reconstruction and ideological regulation characteristic of the Soviet period. The biographical and personal approach was used to analyze the scientific and organizational activities of A. P. Karyshyn, while the historical-systemic approach enabled the consideration of the scientific school as an integrated institutional entity with its own structure, communication mechanisms, and systems for reproducing academic staff. The study demonstrates that during the post-war decades Ukrainian pedagogical institutes evolved from primarily teaching institutions into full-fledged educational and research centers where stable scientific schools were formed. Using the example of A. P. Karyshyn’s school, the article identifies a typical organizational model of the second half of the twentieth century known as the “department–laboratory” model, which ensured close integration of fundamental scientific research with the professional training of future teachers. A characteristic feature of this school was the combination of theoretical research in the field of organic synthesis with an applied orientation toward the needs of the regional economy and educational practice, which strengthened the social significance of research results and contributed to institutional support. For the first time, based on biographical materials, the 'department–laboratory' model is characterized as an effective mechanism for integrating fundamental science and professional teacher training under the resource constraints of the post-war period. It is substantiated that the sustainability and long-term viability of scientific schools were ensured by a mentoring model of training academic and pedagogical staff, systematic publication of research results, active involvement of young researchers in real scientific projects, and the development of scientific communication. These factors facilitated the transformation of individual departmental initiatives into integrated scientific communities with a lasting influence on the development of university science and professional pedagogical training. The retrospective analysis of the organizational experience of scientific schools in Ukrainian pedagogical universities in the second half of the twentieth century confirms the expediency of preserving and developing this model under the conditions of contemporary post-war recovery. Scientific schools are regarded as an effective means of consolidating intellectual resources, ensuring continuity in the training of academic and pedagogical staff, and enhancing the competitiveness of Ukrainian university science.
The article is devoted to a comprehensive historical and pedagogical analysis of the phenomenon of scientific schools within the system of higher pedagogical education in Ukraine during the post-war period (1945–1991). The relevance of the study is determined by the need to comprehend the historical and scientific experience of pedagogical universities in the context of contemporary transformations of the national education and science system, the challenges of wartime and post-war national development, as well as the preservation of academic memory and continuity of scientific traditions. Scientific schools are considered as an important sociocultural and institutional phenomenon that ensured the training of academic and pedagogical staff, the integration of research into the educational process, and the sustainable development of university science. The purpose of the article is to identify the essential characteristics and organizational features of the formation and functioning of scientific schools in Ukrainian pedagogical universities during the post-war period through a retrospective analysis of the scientific school of organic chemistry established by Professor Andrii Potapovych Karyshyn at the Poltava Pedagogical Institute (now Poltava V. G. Korolenko National Pedagogical University). Within the framework of the study, a scientific school is interpreted as a stable community of researchers united by a common methodology, research topics, a mentoring model of academic training, and generational continuity. The methodological framework of the research is based on a combination of general scientific, theoretical, and special historical methods. The problem-chronological approach made it possible to trace the dynamics of the formation of scientific schools in the context of post-war reconstruction and ideological regulation characteristic of the Soviet period. The biographical and personal approach was used to analyze the scientific and organizational activities of A. P. Karyshyn, while the historical-systemic approach enabled the consideration of the scientific school as an integrated institutional entity with its own structure, communication mechanisms, and systems for reproducing academic staff. The study demonstrates that during the post-war decades Ukrainian pedagogical institutes evolved from primarily teaching institutions into full-fledged educational and research centers where stable scientific schools were formed. Using the example of A. P. Karyshyn’s school, the article identifies a typical organizational model of the second half of the twentieth century known as the “department–laboratory” model, which ensured close integration of fundamental scientific research with the professional training of future teachers. A characteristic feature of this school was the combination of theoretical research in the field of organic synthesis with an applied orientation toward the needs of the regional economy and educational practice, which strengthened the social significance of research results and contributed to institutional support. For the first time, based on biographical materials, the 'department–laboratory' model is characterized as an effective mechanism for integrating fundamental science and professional teacher training under the resource constraints of the post-war period. It is substantiated that the sustainability and long-term viability of scientific schools were ensured by a mentoring model of training academic and pedagogical staff, systematic publication of research results, active involvement of young researchers in real scientific projects, and the development of scientific communication. These factors facilitated the transformation of individual departmental initiatives into integrated scientific communities with a lasting influence on the development of university science and professional pedagogical training. The retrospective analysis of the organizational experience of scientific schools in Ukrainian pedagogical universities in the second half of the twentieth century confirms the expediency of preserving and developing this model under the conditions of contemporary post-war recovery. Scientific schools are regarded as an effective means of consolidating intellectual resources, ensuring continuity in the training of academic and pedagogical staff, and enhancing the competitiveness of Ukrainian university science.
Опис
Ключові слова
наукова школа, педагогічні ідеї, модель «кафедралабораторія», науково-педагогічні кадри, організаційно-педагогічна діяльність, А. П. Каришин, повоєнна відбудова, scientific school, pedagogical ideas, “department–laboratory” model, academic and pedagogical staff, organizational and pedagogical activity, A. P. Karyshyn, post-war reconstruction
Бібліографічний опис
Даниско О. Феномен наукових шкіл у педагогічних університетах України повоєнного періоду на прикладі Полтавського педагогічного інституту [Текст] / О. Даниско, В. Мокляк // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології : науковий журнал / МОН України, Сумський державний педагогічний ун-т ім. А. С. Макаренка ; [редкол.: А. А. Сбруєва, М. А. Бойченко, О. А. Біда та ін.]. – Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2026. – № 1 (147). – С. 217–232. – DOI: 10.24139/2312-5993/2026.01/217-232