Саксофон у джазовому ансамблевому виконавстві США ХХ століття
Вантажиться...
Дата
2026
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
У статті досліджено роль саксофона у становленні та розвитку джазового ансамблевого виконавства США XX століття. Дослідження охоплює широкий хронологічний діапазон – від перших ансамблевих форм раннього джазу (диксиленди, новоорлеанський стиль) до фʼюжн-бендів кінця 1960–1980-х років. Простежується еволюція ансамблевих складів у кожному стилістичному напрямку джазу та з'ясовується специфічна роль саксофона в ній. Особливу увагу приділено трансформації ролі саксофона – від епізодичного використання у ранніх ансамблях до провідного мелодичного та імпровізаційного інструмента у бібопі, кул-джазі, хард-бопі та подальших напрямах. Розкривається внесок провідних виконавців-саксофоністів – Сідні Беше, Колмана Гокінса, Чарлі Паркера, Сонні Роллінза, Джона Колтрейна, Уейна Шортера – у формування стилістичних напрямків джазу та відповідних типів ансамблів. Простежується ряд причин, пов’язаних з розвитком ансамблевого виконавства, зокрема культурних та економічних, що призвели до становлення нових складів після епохи біг-бендів. Аналізуються характерні ансамблеві склади кожного стилю: від бібоп-комбо (квартет, квінтет, секстет) та кул-джазового нонету до без фортепіанного тріо Сонні Роллінза, модального секстету Майлза Девіса і електрифікованих фʼюжн-складів. Зауважується, що здебільшого розвиток джазового мистецтва відбувався в Нью Йорку, частково розділеному на західну та східну частину, з подальшим розповсюдженням на всю країну. Показано, як зміна інструментального складу ансамблю відображала глибші трансформації в естетиці та філософії джазового мистецтва. Обґрунтовується теза про те, що еволюція джазового ансамблю визначалася передусім художніми пошуками видатних особистостей, серед яких було немало саксофоністів, а не лише зовнішніми культурними чинниками. Підкреслюється значення джазового ансамблевого виконавства для розвитку саксофонного мистецтва загалом та його місця в музичній культурі США.
The article examines the role of the saxophone in the formation and development of jazz ensemble performance in the United States during the 20th century. The study covers a broad chronological range, from the earliest ensemble forms of early jazz (Dixieland, New Orleans style) to fusion bands of the late 1960s–1980s. It traces the evolution of ensemble structures within each stylistic direction of jazz and clarifies the specific role of the saxophone within them. Particular attention is paid to the transformation of the saxophone’s role – from its occasional use in early ensembles to a leading melodic and improvisational instrument in bebop, cool jazz, hard bop, and subsequent styles. The contribution of leading saxophonists – Sidney Bechet, Coleman Hawkins, Charlie Parker, Sonny Rollins, John Coltrane, and Wayne Shorter – to the formation of jazz stylistic trends and corresponding ensemble types is revealed. A range of factors related to the development of ensemble performance is identified, including cultural and economic ones, which led to the emergence of new ensemble configurations after the big band era. Characteristic ensemble structures of each style are analyzed: from bebop combos (quartet, quintet, sextet) and the cool jazz nonet to Sonny Rollins’s piano-less trio, Miles Davis’s modal sextet, and electrified fusion ensembles. It is noted that the development of jazz art largely took place in New York, partly divided into western and eastern scenes, with subsequent spread across the country. The study demonstrates how changes in instrumental ensemble composition reflected deeper transformations in the aesthetics and philosophy of jazz. The article substantiates the thesis that the evolution of the jazz ensemble was primarily driven by the artistic pursuits of outstanding individuals, many of whom were saxophonists, rather than solely by external cultural factors. The importance of jazz ensemble performance for the overall development of saxophone art and its place in the musical culture of the United States is emphasized.
The article examines the role of the saxophone in the formation and development of jazz ensemble performance in the United States during the 20th century. The study covers a broad chronological range, from the earliest ensemble forms of early jazz (Dixieland, New Orleans style) to fusion bands of the late 1960s–1980s. It traces the evolution of ensemble structures within each stylistic direction of jazz and clarifies the specific role of the saxophone within them. Particular attention is paid to the transformation of the saxophone’s role – from its occasional use in early ensembles to a leading melodic and improvisational instrument in bebop, cool jazz, hard bop, and subsequent styles. The contribution of leading saxophonists – Sidney Bechet, Coleman Hawkins, Charlie Parker, Sonny Rollins, John Coltrane, and Wayne Shorter – to the formation of jazz stylistic trends and corresponding ensemble types is revealed. A range of factors related to the development of ensemble performance is identified, including cultural and economic ones, which led to the emergence of new ensemble configurations after the big band era. Characteristic ensemble structures of each style are analyzed: from bebop combos (quartet, quintet, sextet) and the cool jazz nonet to Sonny Rollins’s piano-less trio, Miles Davis’s modal sextet, and electrified fusion ensembles. It is noted that the development of jazz art largely took place in New York, partly divided into western and eastern scenes, with subsequent spread across the country. The study demonstrates how changes in instrumental ensemble composition reflected deeper transformations in the aesthetics and philosophy of jazz. The article substantiates the thesis that the evolution of the jazz ensemble was primarily driven by the artistic pursuits of outstanding individuals, many of whom were saxophonists, rather than solely by external cultural factors. The importance of jazz ensemble performance for the overall development of saxophone art and its place in the musical culture of the United States is emphasized.
Опис
Ключові слова
саксофон, джазове ансамблеве виконавство, еволюція стилістичних напрямків, бі-боп, кул-джаз, хард-боп, модальний джаз, фʼюжн, Чарлі Паркер, Майлз Девіс, Джон Колтрейн, Сонні Роллінз, saxophone, jazz ensemble performance, evolution of stylistic trends, bebop, cool jazz, hard-bop, modal jazz, fusion, Charlie Parker, Miles Davis, John Coltrane, Sonny Rollins
Бібліографічний опис
Язиков К. Саксофон у джазовому ансамблевому виконавстві США ХХ століття [Текст] / К. Язиков // Слобожанські мистецькі студії : науковий журнал / Міністерство освіти і науки України, Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка ; [редкол.: О. К. Зав’ялова, С. Бєдарєва, Л. Вікаріуш та ін.]. – Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2026. – Вип. 2 (11). – С. 228–234. – DOI: https://doi.org/10.32782/art/2026.2.40