The Historical Context for the Development of Intercultural Education in the Italian Republic
Ескіз недоступний
Дата
2023
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
The article defines the peculiarities of formation of intercultural education in the Italian Republic. The stages of development of intercultural education of Italy: the 1st stage (1948‐1979)‐the emergence of intercultural education; Stage II (1980 ‐ 2000) ‐ activity of intercultural education; Stage III ‐ (2001 ‐ so far) ‐ popularization is distinguished and analyzed. The criteria that were entrusted to the development of periodization of the development of intercultural education, first, socio‐economic situation in the country were defined; Second, emigration policy. It has been proven that the development of intercultural education in Italy has long been used and used for itself.
У статті визначено особливості становлення інтеркультурної освіти в Італійській Республіці. Автором виокремлено та проаналізовано етапи розвитку інтеркультурної освіти Італії: І етап (1948‐1979) –зародження інтеркультурної освіти; ІІ етап (1980 – 2000) – активності провадження інтеркультурної освіти; ІІІ етап – (2001 – дотепер) –популяризації. І етап характеризується поодинокими вкрапленнями інтеркультурності в систему освіти, здебільшого шкільну, що було пов’язано з поваленням фашистського режиму та запровадження республіканської системи правління. Однак, вважаємо за необхідне наголосити, що протягом даного етапу жодних радикальних реформ у системі освіти Італії не відбулося. Вона все так само залишалася традиціоналістською та централізованою. Про необхідність навчання дітей емігрантів згадувалося лише побіжно. І єдиний аспект, на якому наголошувалося під час обговорення еміграційних проблем, був мовний.Тобто Італія чітко позиціонувала систему освіти як універсальну та національну. Під час ІІ етапу, особливо у 1980‐ті роки, виходить значна кількість нормативних документів, у яких проголошується важливість та необхідність інтеркультурної освіти. А з 1990‐х років Італія вирішила прийняти інтеркультурну модель школи. Відтак, спостерігаємо появу та укорінення єдиного підходу, який би міг посилити та унормувати процес управління культурним різноманіттям системи освіти Італії. Таким підодом стає інтеркультурність. На ІІІ етапі шкільні заклади продемонстрували, що вони чутливі до цієї проблеми, і за останні роки є багато циркулярів міністрів. Яка пропонує школу як посередника різних культур, або яка встановлює право та обов’язок дітей‐іммігрантів, навіть у ситуаціях незаконності, відвідувати школу та передбачає спеціальні пристрої прийому, або більше останні позиції, які пропонують італійські теоретики освіти, разом з іншою освітою (мир, розвиток, громадянське співіснування та законність тощо) як одну з основоположних цінностей усієї освітньої пропозиції італійської школи. Визначено критерії, які було покладено в розробку періодизації розвитку інтеркультурної освіти, по‐перше, соціально‐економічну ситуацію в країні; по‐друге, еміграційна політика. Доведено, що розвиток інтеркультурної освіти в Італії пройшов тривалий час та використав для себе.
У статті визначено особливості становлення інтеркультурної освіти в Італійській Республіці. Автором виокремлено та проаналізовано етапи розвитку інтеркультурної освіти Італії: І етап (1948‐1979) –зародження інтеркультурної освіти; ІІ етап (1980 – 2000) – активності провадження інтеркультурної освіти; ІІІ етап – (2001 – дотепер) –популяризації. І етап характеризується поодинокими вкрапленнями інтеркультурності в систему освіти, здебільшого шкільну, що було пов’язано з поваленням фашистського режиму та запровадження республіканської системи правління. Однак, вважаємо за необхідне наголосити, що протягом даного етапу жодних радикальних реформ у системі освіти Італії не відбулося. Вона все так само залишалася традиціоналістською та централізованою. Про необхідність навчання дітей емігрантів згадувалося лише побіжно. І єдиний аспект, на якому наголошувалося під час обговорення еміграційних проблем, був мовний.Тобто Італія чітко позиціонувала систему освіти як універсальну та національну. Під час ІІ етапу, особливо у 1980‐ті роки, виходить значна кількість нормативних документів, у яких проголошується важливість та необхідність інтеркультурної освіти. А з 1990‐х років Італія вирішила прийняти інтеркультурну модель школи. Відтак, спостерігаємо появу та укорінення єдиного підходу, який би міг посилити та унормувати процес управління культурним різноманіттям системи освіти Італії. Таким підодом стає інтеркультурність. На ІІІ етапі шкільні заклади продемонстрували, що вони чутливі до цієї проблеми, і за останні роки є багато циркулярів міністрів. Яка пропонує школу як посередника різних культур, або яка встановлює право та обов’язок дітей‐іммігрантів, навіть у ситуаціях незаконності, відвідувати школу та передбачає спеціальні пристрої прийому, або більше останні позиції, які пропонують італійські теоретики освіти, разом з іншою освітою (мир, розвиток, громадянське співіснування та законність тощо) як одну з основоположних цінностей усієї освітньої пропозиції італійської школи. Визначено критерії, які було покладено в розробку періодизації розвитку інтеркультурної освіти, по‐перше, соціально‐економічну ситуацію в країні; по‐друге, еміграційна політика. Доведено, що розвиток інтеркультурної освіти в Італії пройшов тривалий час та використав для себе.
Опис
Ключові слова
historical context, development, formation, intercultural education, Italian Republic, історичний контекст, розвиток, становлення, інтеркультурна освіта, Італійська Республіка
Бібліографічний опис
Tryhubchak О. The Historical Context for the Development of Intercultural Education in the Italian Republic [Техt] / O. Tryhubchak // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології : науковий журнал / МОН України, Сумський державний педагогічний ун-т ім. А. С. Макаренка ; [редкол.: А. А. Сбруєва, М. А. Бойченко, О. А. Біда та ін.]. – Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2023. – № 4 (128). – С. 327–337. – DOI: 10.24139/2312‐5993/2023.04/327‐337