Перегляд за Автор "Miloradova Natalia Eduardivna"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Документ
    Генограма як інструмент відновлення міжпоколінної безперервності в процесі реконструкції сімейного хронотопу
    (Видавничий дім «Гельветика», 2026) Мілорадова Наталя Едуардівна; Доценко Вікторія В’ячеславівна; Miloradova Natalia Eduardivna; Dotsenko Viktoriia Viacheslavivna
    У статті досліджено теоретико-методологічні та прикладні аспекти застосування генограми як стратегічного інструменту відновлення міжпоколінної безперервності в процесі реконструкції сімейного хронотопу. Актуальність дослідження зумовлена критичним станом колективної та індивідуальної пам’яті українського суспільства в умовах сучасних масштабних історичних зламів, військової агресії та масових міграційних процесів. Зазначені чинники спричиняють деструкцію сімейного хронотопу – цілісної єдності часових і просторових координат роду, що виступає фундаментом ідентичності особистості. Розглянуто явище деструкції генеалогічної спадковості, де просторове відчуження та раптові антропологічні втрати формують структурні розриви в історичному наративі сім’ї, що призводить до руйнації цілісного родинного хронотопу. Автори аналізують генограму не лише як графічний метод збору генеалогічних даних, а як потужний терапевтичний інструмент реконструкції деформованої системи міжпоколінних зв’язків. У статті розкрито механізми трансгенераційної передачі травм, таємниць та деструктивних поведінкових патернів, які в умовах розірваного хронотопу перетворюються на «білі плями», що провокують екзистенційну тривогу та втрату життєвої орієнтації у нащадків. Окрему увагу приділено генезису методу, зокрема внеску Пало-Альтінської групи, концепціям сімейної системи, міжособистісної етики та невидимих лояльностей. У межах дослідження запропоновано покроковий алгоритм відновлення міжпоколінної безперервності, що включає рівні осмислення фактичних даних (хронос), рефлексію емоційних зв’язків та застосування технік символічної реконструкції. Доведено, що свідоме заповнення інформаційних прогалин та легалізація «фігур замовчування» дозволяє структурувати вертикальний час роду та відновити зв’язок із «місцями сили». У результаті генограмного аналізу відбувається трансформація суб’єктивного сприйняття родинного минулого: травматичний досвід перетворюється на інтегровану частину особистої історії, що звільняє суб’єкта від автоматичного повторення сценаріїв предків. Наукова новизна роботи полягає в синтезі літературознавчого поняття «хронотоп» із методами системної сімейної психотерапії для розв’язання проблем ідентичності в кризових умовах. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання запропонованих підходів у клінічній практиці, соціальній реабілітації та в межах програм самодопомоги для відновлення наративної цілісності особистості та зміцнення психологічної стійкості через звернення до ресурсів власного родоводу.