Перегляд за Автор "Chzhan Tsziaokhua"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Документ
    Інтонування як чинник смислоутворення у фортепіанному виконавстві
    (СумДПУ імені А. С.Макаренка, 2021) Чжан Цзяохуа; Chzhan Tsziaokhua
    У дисертації теоретично обґрунтовано та досліджено специфіку інтонування як чинника смислоутворення у фортепіанному виконавстві. Базуючись на аналізі останніх публікацій та досліджень вітчизняних і зарубіжних музикознавців, а також праць із теорії і практики фортепіанного виконавства виявлено, що інтонування як чинник смислоутворення у фортепіанному виконавстві є теоретично не сформованим поняттям. Будучи всепроникним, керівним началом, інтонування причетне до всіх проблем художнього виконання та творчої інтерпретації, про що свідчить низка таких важливих питань художнього виконання на фортепіано, пов’язана з інтонаційним виміром як: тембровий аспект звучання; відтворення у процесі виконання форми твору; відтворення багатоелементної музичної тканини в різних фактурних видах; рухова сфера піаніста; використання засобів та прийомів фортепіанної виразності та закономірностей їхньої взаємодії; ритмічна виразність тощо. Однак, автори праць, присвячених виконавському інтонуванню, розглядають його переважно у вузьких ракурсах. Тож, проблема інтонування як чинника смислоутворення у фортепіанному виконавстві є новою для сучасного мистецтвознавства та суттєвим показником наукової перспективності даної роботи. За використання наукових підходів (системного, мистецтвознавчого, культурологічного), крізь призму положень інтонаційної теорії та в контексті сучасного знання про музичну інтонаційну природу, у розвідці вперше комплексно досліджено специфіку смислоутворювального чиннику фортепіанного інтонування у виконавському мистецтві. Мета дослідження полягає у виявленні природи та значенні явища інтонування як чинника смолоутворення у фортепіанному виконавстві. Основні завдання: розкрити зміст понять «інтонація», «інтонування»; дослідити феномен смислоутворення у виконавському мистецтві; прослідкувати еволюцію фортепіано в аспекті суспільних інтонаційно- смислових уявлень, розкрити актуальні проблеми музичної практики у різні історичні періоди; визначити інтонаційно-смислові зв’язки у системі відношень композитор – виконавець – слухач; систематизувати погляди, сфокусовані в інтонаційній теорії в проекції на фортепіанне інтонування, як чинника смислоутворення; запропонувати авторське тлумачення змісту ключового поняття; виявити виконавські параметри інтонаційно-смислової діяльності піаніста та визначити нові підходи до виконавського втілення художньої образності в процесі фортепіанного інтонування. У першому розділі досліджено вітчизняну та зарубіжну філософську, музикознавчу, лінгвістичну та психологічну літературу, присвячену розгляду понять «інтонація», «інтонування». Доведено, що ці культурні феномени мають різне тлумачення. Виявлено значення, яких набуло поняття «інтонація» у процесі пізнання: унікальний ритміко-мелодичний стрій мов і жестів народів світу; чергування підвищень і знижень, прискорень та уповільнень тонів при проголошенні мовних конструктів; специфічне забарвлення мови людини, її індивідуальних мімічних і тілесних рухів, а також пауз (виразних завмирань); особливий культурний символ у риториці, музичному та театральному мистецтвах, де диригенти, співаки, оратори та інші, створюють еталони інтонаційної культури; осмислення вже існуючих звучань у систему звуковідношень, точно зафіксованих пам’яттю: тональностей і тонів; інтонація як звучання. З’ясовано, що ці визначення розкривають не лише структурне, а й образно-смислове та артикуляційно- виразне значення інтонації, що пов’язані зі звуконаповненням, звукоутворенням, звуковидобуванням, та є наближеними до поняття «інтонування». Доведено, що інтонування є головним звуковим носієм смислу у фортепіанному виконавстві. Його сутність полягає у здатності людини до акумулювання, утворення та трансляції культурних смислів, сприяє точному сприйняттю та передачі будь-якої звукової інформації, підсилює зміст звернення чи вимови. В музичному інтонуванні проявляється ціннісна та смислова сутність музичного мистецтва, як такого, що не існує поза звучанням. Доведено, що музичне інтонування – це музично-звуковий процес, який включає способи формування і відтворення звуків та власне їх звучання. Завдяки інтонуванню з’являються можливості для створення та передачі необхідних виразно-емоційних змістів, виділення найбільш важливих смислових моментів звукового вираження. При цьому, інтонування є невіддільним від усіх компонентів організації звукової тканини. Виявлено, що основною метою музичного виконавського мистецтва є відтворення засобами інтонації різноманітних смислів, створення культурних кодів, цінностей тощо. Воно також має властивість зберігати в собі ці смисли, стереотипи, уявлення, моделі життя минулих епох, передаючи їх наступним поколінням. Інтонування здатне виконувати смислоутворювальну, смисловиражаючу, комунікативну, експресивно-виразну функції. Визначено, що смисл інтонації у фортепіанному виконавському мистецтві завжди полягає у співвідношенні безпосереднього відтворення та сприйняття музичних образів. При цьому, вміле використання інтонації в музиці дозволяє не лише адекватно передати закладений у ній смисл, а й активно, емоційно-естетично впливати на слухача. Визначено, що у процесі передачі смислу у фортепіанному виконавстві провідна роль належить інтерпретації, як мистецтву втілення в звуках авторської думки і водночас відтворення власної концепції виконавця. З’ясовано, що інтерпретація є відкритим, вільним простором власного смислоутворення, процесом, який втілює не тільки специфічні творчі особливості індивідуальності, а й її гуманітарне знання про навколишнє середовище і про самого себе, переломлене через призму власного життєвого і творчого досвіду. Обов’язковою умовою адекватної інтерпретації музичного твору є усвідомлення виконавцем його естетичних засад, художньо-образного змісту, технологічних прийомів роботи з музичним текстом тощо, що власне і становить смислову сутність виконуваного. Розглянуто шлях історичного розвитку інтонаційних ідей та уявлень у наукових методично-теоретичних джерелах у період з 1920–1930-х років ХХ століття до сьогодні. Систематизовано фортепіанно-інтонаційну проблематику та представлено її в структурно цілісній формі. Визначено, що мистецтво здатне генерувати коди, характерні для певної культурної епохи, які синтезують ідеї або смисли, що виступають у якості світоглядної суті. На цій основі з’ясовано, що система фортепіанних інтонаційних уявлень має тісний зв’язок з процесами, що відбувались у музичній свідомості західноєвропейських країн в епоху Відродження: активне формування мажоро-мінорної системи та гомофонно-гармонічної фактури, становлення композиторського письма, виникнення раніше невідомих музичних форм, що виражали «інтонаційні прагнення» нового суспільства, яке зароджувалось у країнах Західної Європи. Охарактеризовано вплив на еволюційний розвиток інтонаційних якостей фортепіано світської танцювальної та вокальної музики, лютневої та гітарної музики XIV – XVІІ століть, який виявився у застосуванні комплексу засобів і прийомів усвідомлено-виразної вимови, що стало підґрунтям для подальшого формування та розвитку специфіки фортепіанного інтонування та «еталонів його якості», розвитку і формування клавірної гомофонної тканини. З’ясовано, що в музичному виконавському мистецтві передача смислу здійснюється через комунікативний зв’язок у тріаді композитор – виконавець – слухач, через яку воно доносить інформацію, емоції, експресію. Так, у даній тріаді відображаються основні суб’єкти сформованої системи музичної комунікації, що на основі інтонаційно-смислових зв’язків утворюють галузь музичного спілкування та створюють умови для художньої взаємодії між суб’єктами, які створюють, розповсюджують та споживають музичні цінності. Доведено, що в умовах сьогодення спостерігається зближення творчих інтересів композиторів та виконавців, розширення повноважень останніх, використання композиторами низки прийомів нетрадиційного звуковидобування та параметрів фортепіанного твору, що раніше не використовувалися. У другому розділі дисертації доведено, що в контексті фортепіанного інтонування як чинника смислоутворення актуалізуються такі положення інтонаційної теорії: взаємодія та специфічні особливості музичної та мовної інтонацій сприяють переведенню фортепіанного нотного тексту в осмислене та емоційно насичене виконання; осмислений музично-звуковий процес безпосередньо пов’язаний з умінням піаніста інтонувати мелос, тобто розкривати психологічно-емоційну сутність одноголосної музичної думки; поняття «співучості», «наспівності», «пісенності» у виконавському аспекті виявляє «спів» на фортепіано як особливість смислоутворення на даному інструменті; категорія «дихання» в інтонаційно-смисловому процесі знаходиться в нерозривній єдності з розгортанням форми фортепіанного твору; підґрунтям, на якому базується звукова культура піаніста, є виразність та осмисленість – як основні критерії звуку, та тон – як якість звучання; найменшим інтонаційним комплексом (первинною виразною єдністю) фортепіанного інтонування є інтервал, який осмислюється в процесі руху від одного звуку до іншого. Напруженість інтервалів – «вокальвагомість» (Б. Асаф’єв), визначає принципи фортепіанного осмисленого інтонування; фортепіанне виконання, як мистецтво інтонованого змісту, існує в контексті усвідомлення ладу, як відношень, породжених інтонаційним процесом; гармонія в аспекті фортепіанного інтонування, перш за все, є інтонаційним фактором форми; художнє виконання фортепіанного твору неможливе без усвідомлення його ритмічної організації; звуковисотність та ритм визначають рух музичної тканини у фортепіанному творі, характерність та розгортання музичного образу в часі; піанізм досліджується як культура інтонаційно-тембрового виконавства, в основі якого знаходиться художньо-естетичне мислення; категорія музичної форми в аспекті фортепіанного виконавства розглядається як процес, та як кристалізована схема, що є його результатом. Втілення образності фортепіанного твору проявляється через уміння піаніста відчути процес виконання музики як розвиток; врахування музичного стилю, який є інтонаційно-смисловим явищем, художньо-технічною і образно- інтонаційною єдністю, при тому технічна майстерність виступає лише засобом інтонаційно-смислової діяльності. Здійснений науково-теоретичний та історичний аналіз надав можливість запропонувати авторське тлумачення змісту ключового поняття. Фортепіанне інтонування – це емоційно-смислове виконання музичного твору, яке передбачає передачу його образного змісту та спрямовано на розкриття авторського задуму. Таке виконання реалізується через виявлення та проведення зв’язків між усіма елементами музичної мови та форми, а також шляхом цілісної взаємодії художніх засобів та прийомів виразності. У третьому розділі розглянуто виконавські параметри інтонаційно- смислової діяльності піаніста, що сформувались у процесі музичної практики. Охарактеризовано три етапи процесу фортепіанного звукоутворення, чинники, що їх зумовлюють; досліджено специфічні характеристики фортепіанного звуку: ударність з тенденцією до затихання; особливості тембрового забарвлення. Виявлено та проаналізовано основні аспекти, безпосередньо пов’язані з фортепіанним звукоутворенням: прийоми фортепіанного звуковидобування; динаміка; педалізація; стильові особливості композиторської творчості. Доведено важливе значення для осмисленої інтонаційно-художньої діяльності піаніста інтонації жесту, яку тісно співвіднесено з характером виконуваної музичної композиції. Виявлено, що характер інтонаційного розгортання музичної тканини містить у собі своєрідний опис рухів, які «вплетені» у слуховий образ, є його індивідуальною особливістю, доповнюють виразність гри музиканта, що дозволяє розглядати виконавські рухи піаніста як частину інтонаційно-смислового процесу. Вирішено проблеми виконавського втілення художньої образності в процесі фортепіанного інтонування. Доведено, що перетворення нотного тексту в осмислений звуко-акустичний феномен передбачає: занурення в стильовий макрокосм композитора, в художню культуру епохи створення музичного твору, врахування національної школи; об’єднання в єдине ціле засобів художньої виразності та виконавських прийомів, що відповідають фактурно-стилістичним особливостям твору; осягнення твору як єдиної системи інтонаційних зв’язків та відношень, розкриття художньої логіки, що надає можливість сформувати цілісну концепцію виконуваного твору, яка включає в себе генеральну інтонаційну ідею, систему принципів її розгортання та організації виконавського процесу. Дослідження інтонування як чинника смислоутворення у фортепіанному виконавстві не вичерпує всіх особливостей явища і обумовлює необхідність подальших наукових розвідок у напряму вивчення структурної єдності художніх засобів виконання та їх специфіки в різних стильових контекстах; психофізіологічних закономірностей виконавського процесу, що детерміновані жанровими та стильовими особливостями музики.