Перегляд за Автор "Chen Lin"
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Художньо-невербальна комунікація та її втілення у диригентському виконавстві(СумДПУ імені А. С.Макаренка, 2021) Чен Лінь; Chen LinУ дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування та виявлено сукупність засобів, за допомогою яких в процесі виконання музичного твору здійснюється взаємодія диригента і музичного колективу; відбувається обмін смисловою інформацією; чиниться психологічний і художній вплив диригента на музичний колектив; відображаються особливості інтерпретації та психофізіологічні якості диригента. У зв'язку з тим, що діяльність диригента є єдністю управління (комунікативної функції) і виконання (художньої функції), принципи поєднання цих функцій також висвітлено в роботі. Художньо-невербальною комунікацією є спосіб передачі смислової художньої інформації у процесі діалогу автора / виконавця та читача / слухача / глядача за допомогою несловесних засобів. Вивчення історії диригування показало, що ще з давніх часів намітилися три способи управління колективним музичним виконанням: за допомогою будь-якого предмета (ударно-шумової); за допомогою голосу; за допомогою виразних рухів – природних реакцій людини на ритм та інтонаційно-емоційний сенс музики, що виконується, в результаті чого моторність, рух стали головним зовнішнім проявом диригування. З метою виявлення сутності останнього способу управління музичним виконанням в роботу введено поняття «художньо-невербальна комунікація». З’ясовано, що засобами художньо-невербальної комунікації у виконавських (тимчасових та просторово-часових) видах мистецтва є міміка, пози, жести, погляди, інтонація як засоби первинної (невербальної) комунікативної системи. Ці засоби мають знаковий характер, спрямованість на співрозмовника / публіку – адресності (термін М. Бахтіна), можливість відображати емоційно-образний зміст художнього твору, ставлення виконавця до цього змісту та актуальної ситуації, його особистісні особливості. Обґрунтовано, що психофізіологічними засадами художньо- невербальних комунікативних засобів є: художнє мислення; емоційно- образне переживання музичного змісту; уявлення художнього результату застосовуваного виразного руху. Комунікативна діяльність диригента з виконавським колективом є діалогом (у процесі репетицій) / невербальним діалогом (у процесі концертного виконання музичного твору), в основі яких лежать закономірності кількох видів комунікації – міжособистісної, групової, а також публічноїПередача інформації в диригуванні здійснюється за допомогою поліфункціональної інформаційно-комунікативної системи, в якій штучна диригентська «мова» – тактування, поєднана з природною невербальною «мовою» – виразною поведінкою диригента. Технікою диригування визначається не тільки мануальна техніка, а й цілісна виконавська поведінка диригента, яка, подібно до поведінки актора, що здатна передавати емоційно- образну інформацію і надавати психологічний вплив на виконавців і слухачів. Цілісна виконавська поведінка диригента розглядається як художньо-невербальний текст, що має можливість передавати як об'єктивну інформацію, закладену в нотному тексті, так і суб'єктивну, що відображає емоційно-образний зміст музичного твору в унікальній інтерпретації даного диригента; його ставлення до актуальної ситуації та особистісні психофізіологічні особливості. Будь-яка творча діяльність диригента складається з таких елементів: взаємодія з музичним колективом, взаємодія з внутрішнім світом диригента. Поєднання згаданих вище процесів відбувається під егідою диригента, як творчої особистості, що забезпечує функцію контролю та відтворення музичного твору колективом виконавців, а також надання об’єктивної оцінки рівня виконання музичного твору. Встановлено, що творча діяльність диригента базується на особистісному підході до опрацювання музичного твору та психофізіологічних складових, які складають підґрунтя для взаємодії та порозуміння між учасниками музичного колективу та диригентом. Відомо, що рухові механізми управління колективом відходять на другий план, проте в основу управління музичним колективом покладено психологічний підхід. Зазначено, що крім творчої діяльності диригент повинен проявляти себе як психолог, який здатний перекласти музичний ряд у психомоторну та психоемоційну площину звучання музики, що відтворює широкі можливості для художньої інтерпретації партитури та стилю виконання. Саме процес взаємодії з колективом та слухачами дає можливість диригенту проявити себе як управлінця, який координує музичну творчість виконавців, що формує процес створення музичного образу для сприйняття слухачами, тим самим має опосередкований вплив на слухачів та їх діяльність, але при тому здатний динамічно реагувати на зміну в сприйнятті музичного твору слухачами та вносити зміни у творчу діяльність музикантів (виконання музичного твору). Результатом процесу управляння творчого колективу та слухачами є створення атмосфери взаємодії на психологічно-емоційному рівні слухачів та виконавців з ключовою позицією диригента, як управлінця та координатора, що має прямий та зворотний канали зв’язку. Основу творчої діяльності диригента створює особистісний підхід до опрацювання музичного твору та психофізіологічні аспекти, які складають підґрунтя для взаєморозуміння між учасниками творчого процесу та для інтонування музичного твору. Інтонування твору є додатковим аспектом взаємодії між диригентом та виконавцями, що дає можливість більш тонко передавати музичні образи, які утворилися в уяві диригента під час аналізу та роботи з партитурою музичного твору. Також інтонування посилює емоційну складову музичного твору, як витвору мистецтва, що має не матеріальну характеристику. Інтонування є ще одним аспектом управління рухами диригента, які мають ключове значення для взаємодії з музикантами- виконавцями та носить додаткове інформаційне навантаження для взаємодії зі слухачами. Діяльність диригента – це сплав творчого процесу, психологічної взаємодії в трикутнику виконавець, слухач та диригент. У контексті такої взаємодії диригент користується інформативними каналами, щоб передавати та сприймати інформацію, яку синтезовано під час створення внутрішньої моделі музичного твору та порівняння її з реальним звучанням і фактичним сприйняттям твору слухачами. Діяльність диригента пов’язана зі здатністю перекласти музичний ряд у психомоторну та психоемоційну площину звучання музики та надати їй окрас інтонування, що відтворює широкі можливості для художньої інтерпретації партитури та стилю виконання. Таким чином, віддзеркалення внутрішньої моделі музичного твору через опрацьовану партитуру та надання емоційного тонусу (інтонування) твору – є основою диригентської діяльності. Під час розкриття драматургії музичного твору диригент шукає шляхи його реалізації через мануальну техніку. Відтворення художнього образу музичного твору відбувається на психологічному рівні, який реалізується через психомоторику, емоції та психофізіологічні особливості особистості диригента, які екстраполюються на учасників музичного колективу, як симбіоз партитури-проекції та емоційного тонусу-реалізації під час виконавських дій з урахуванням інтонування. Найскладніше завдання діяльності диригента – це порівняння реального музичного образу з його інтуїтивним планом (прообразом) та майстерність відтворення художнього змісту музики через усвідомлення нотного тексту партитури під час розбудови цілісної драматургії твору. Відображення рухової моделі музичного твору через опрацьовану партитуру, надання емоційного тонусу твору, інтонування – є основою диригентської діяльності. Презентуючи драматургію музичного твору диригент спирається на мануальну техніку, яка базується на психомоториці, психофізіології та фізіології м’язової системи. Створення художнього образу музичного твору базується на психологічному рівні, який реалізується через психомоторику та психофізіологічні особливості диригента, які шляхом переносу накладаються на учасників музичного колективу та слухачів. Найскладніше завдання діяльності диригента – це рухове проектування музичного образу та його віддзеркалення в диригентських рухах, що управляють звучанням музичного твору, підкреслюючи виконавську майстерність диригента його стиль управління виконавцями та слухачами. Таким чином, психомоторика як похідна психофізіологічної, психічної та рухової діяльності м’язової системи людини, є провідним чинником в управлінні та формуванні невербальної системи спілкування між музикантами-виконавцями та слухачами. Доведено, що невербальне спілкування в музичному мистецтві набуває колективних ознак, коли слухачі, виконавці і диригент реагують синхронно та однаково на жести, міміку, створюючи єдину емоційну атмосферу при прослуховуванні та відтворені музичного твору через нотний текст партитури, яку було опрацьовано диригентом під час попереднього аналізу музичного твору. Рівень невербальної системи спілкування підкреслює майстерність диригента, як управлінця та митця, що реалізує власну програму звучання музичного твору з використанням авторського музичного тексту.