The Organ in France After the Revolution: the Genesis of a Legendary Organ School
Дата
2013
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
СумДПУ імені А. С. Макаренка
Анотація
The organ was one of the victims of the French Revolution. The music of the great French classical authors and the instruments built by François-Henri Clicquot were a summit in the history of the organ in France, but with the Revolution the organ was seen as anti-bourgeois, inextricably linked to the two great enemies of ordinary people: the Church and the aristocracy.Many organs were destroyed or abandoned because of the mere fact of being accommodated in churches, while those who were spared it was thanks to the work of organists who – when the churches were transformed into halls for the popular republican festivities – fit themselves to meet the request from the public of simple music, accessible to everyone: dances and variations on the most famous revolutionary marches, pieces in operistic style (opera was the most popular music genre at the time). The organ, previously religious, liturgical, polyphonic and harmonic, became melodic, secular, orchestral and descriptive.
Орган був однією з жертв Великої французької революції. Музика великих французьких класичних авторів та інструментів, створені ФрансуаАнрі Кліко відіграли значну роль в історії органу Франції, але після революції орган розглядається як анти-буржуазне, нерозривно пов’язане явище з двома великими ворогами звичайних людей: Церкви та аристократії. Багато органів були знищені або не розміщувалися в церквах, а ті, що були врятовані саме завдяки роботі органістів були розташовані в залах для популярних республіканських свят для задоволення запитіву держави на просту, доступну для всіх музику: танці й варіації на тему найвідоміших революційних маршів, уривки в оперному стилі (опера була найпопулярнішим музичним жанром у той час). Орган, раніше релігійний, літургіниі, поліфонічний і гармонійний, став мелодійним, світським, оркестровим і описовим. Кількість органів у Франції в 1789 році було близько 2000. У 1795 році Національне збори ухвалили продаж органів парафіяльних церков і соборів. У 1801 році Наполеон і папа Пій VII підписав Конкордат, у якому постановив про відновлення правового статусу католицької церкви у Франції: розпочався повільний процес відновлення. У першій половині 19-го століття деякі органісти залишилися вірні класичній традиції та були промоутерами суворого стилю, контрапунктичного, на відміну від музичних смаків того часу. Серед них були Франсуа Бенуа, Фелікс Данжоу і переконаний пропагандист поліфонічних творів Йоганна Себастьяна Баха Олександр – П’єр -Франсуа Бьоль. Органний клас у Паризькій консерваторії був відновлений у 1819 році, коли Франсуа Бенуа був призначений професором. Бенуа змінив Сезар Огюст Франк, який займав цю посаду протягом 18 років. Після смерті Франка Шарль-Марі Відор був призначений викладачем органу в консерваторії. У 1896 році його змінив Фелікс-Олександр Гільман, який викладав орган протягом наступних 5 років. Ежен Жигу, який був обраний професором органу після смерті автора Гільман, навчав майбутніх органістів до 1925 року. Таким чином, після переслідування з суто політичних причин після революції, французька органна музика поступово відновила свої позиції у 18 столітті, завдяки ентузіазму й таланту професора Паризької консерваторії та її численних студентів, які поширювали її всією країною.
Орган був однією з жертв Великої французької революції. Музика великих французьких класичних авторів та інструментів, створені ФрансуаАнрі Кліко відіграли значну роль в історії органу Франції, але після революції орган розглядається як анти-буржуазне, нерозривно пов’язане явище з двома великими ворогами звичайних людей: Церкви та аристократії. Багато органів були знищені або не розміщувалися в церквах, а ті, що були врятовані саме завдяки роботі органістів були розташовані в залах для популярних республіканських свят для задоволення запитіву держави на просту, доступну для всіх музику: танці й варіації на тему найвідоміших революційних маршів, уривки в оперному стилі (опера була найпопулярнішим музичним жанром у той час). Орган, раніше релігійний, літургіниі, поліфонічний і гармонійний, став мелодійним, світським, оркестровим і описовим. Кількість органів у Франції в 1789 році було близько 2000. У 1795 році Національне збори ухвалили продаж органів парафіяльних церков і соборів. У 1801 році Наполеон і папа Пій VII підписав Конкордат, у якому постановив про відновлення правового статусу католицької церкви у Франції: розпочався повільний процес відновлення. У першій половині 19-го століття деякі органісти залишилися вірні класичній традиції та були промоутерами суворого стилю, контрапунктичного, на відміну від музичних смаків того часу. Серед них були Франсуа Бенуа, Фелікс Данжоу і переконаний пропагандист поліфонічних творів Йоганна Себастьяна Баха Олександр – П’єр -Франсуа Бьоль. Органний клас у Паризькій консерваторії був відновлений у 1819 році, коли Франсуа Бенуа був призначений професором. Бенуа змінив Сезар Огюст Франк, який займав цю посаду протягом 18 років. Після смерті Франка Шарль-Марі Відор був призначений викладачем органу в консерваторії. У 1896 році його змінив Фелікс-Олександр Гільман, який викладав орган протягом наступних 5 років. Ежен Жигу, який був обраний професором органу після смерті автора Гільман, навчав майбутніх органістів до 1925 року. Таким чином, після переслідування з суто політичних причин після революції, французька органна музика поступово відновила свої позиції у 18 столітті, завдяки ентузіазму й таланту професора Паризької консерваторії та її численних студентів, які поширювали її всією країною.
Опис
Ключові слова
organ, French classical authors, Revolution, organ school, organists, орган, французькі класичні автори, Революція, органна школа, органісти
Бібліографічний опис
Massaglia, Luca The Organ in France After the Revolution: the Genesis of a Legendary Organ School [Текст] / Luca Massaglia // Актуальні питання мистецької освіти та виховання : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Сумський державний педагогічний ун-т ім. А. С. Макаренка ; редкол.: Г. Ю. Ніколаї, О. В. Єременко, А. Єремус-Левандовська [та ін.]. – Суми : СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2013. – Вип. 1 (1). – С. 110–138.