Перегляд за Автор "Yeromenko Nataliia Oleksandrivna"

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Документ
    Еволюція жанрів камерно-інструментального ансамблю в європейській музичній традиції
    (Гельветика, 2025) Єрьоменко Андрій Юрійович; Yeromenko Andrii Yuriiovych; Єрьоменко Наталія Олександрівна; Yeromenko Nataliia Oleksandrivna
    У статті досліджено еволюцію жанрів камерно-інструментального ансамблю в контексті європейської музичної традиції від доби епохи Бароко до сучасності. Протягом XVIII століття камерно-інструментальний ансамбль поступово набуває більшої структурної визначеності, що у епоху Класацизму виливається у формування жанрових канонів – передусім струнного квартету, фортепіанного тріо, сонати для скрипки і фортепіано, квінтету тощо. У творчості Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л.вана Бетховена закладаються основні принципи камерного жанру: рівноправність партій, мелодична завершеність, тематичний розвиток, діалогічність, тощо. Ці риси не лише кодифікують жанрову систему, а й відкривають простір для подаль-ших стилістичних напрямів.У добу Романтизму камерна музика, зберігаючи ознаки вишуканого музикування, розвивається в напрямі романтичної витонченості, емоційної насиченості та національного колориту. Жанрові рамки розширюються за рахунок уведення нових інструментальних складів, зростання ролі фортепіано, збагачення гармонічної мови й фактури. Визначальний внесок у розвиток камерного ансамблю здійснили Ф. Шопен, Ф. Шуберт, Й. Брамс, Ф. Мендельсон, Р. Шуман та інші, які поєднали класичну форму з новою виразністю. На межі XIX–XX століть з’являються перші спроби переосмислення камерної форми в модерністському контексті: зростає експериментальна роль ансамблю, активізується використання нових технік композиції, формуються принципи тематичної фрагментарності, поліфонічної багатовимірності.У ХХ столітті камерно-інструментальний ансамбль набуває ознаків пошуку нових художніх моделей. Особливе місце займають твори представників «другої віденської школи», неокласиків, авангардистів, а також композиторів, які інтегрують елементи джазу, фольклору, електронної музики. Камерні жанри дедалі частіше набувають неконвенційних форм: нестандартний склад, відкритість структури, імпровізаційність, взаємодія з мультимедійними елементами. Водночас зберігається глибинна традиція камерності як простору духовного спілкування, діалогу та концентрації музичної думки.Таким чином, еволюція жанрів камерно-інструментального ансамблю віддзеркалює загальні процеси розвитку європейської музичної традиції: від нормативної канонічності до індивідуалізованого експерименту. Камерно-інструментальний ансамбль виступає як жанрове явище, культурний феномен, що постійно набуває нових естетичних, стильових і жанрових парадигм.
  • Документ
    Народно-інструментальне виконавство Китаю
    (Гельветика, 2024) Єрьоменко Наталія Олександрівна; Yeromenko Nataliia Oleksandrivna; Стахевич Олександр Григорович; Stakhevych Oleksandr Hryhorovych
    Стаття присвячена вивченню різновидів народних китайських інструментів і особливостей національного музично-інструментального виконавства. Прагнення зберегти своєрідність національної культури (особливо в часи глобалізації) є однією з основних рис у менталітеті китайського народу. Повага китайців до традицій і звичаїв, історії та мистецтва проявляється й у прихильному ставленні до національного інструментарію, а також ознайомлення молоді з особливостями гри на різних видах народних інструментів. Тому китайське народно-інструментальне мистецтво сьогодні становить значний пласт мистецької діяльності людства, який можна відстежити ще до нашої ери. Осмислення основ традиційного національного інструментарію Китаю, його виконавських аспектів, а також деяких питань китайської культури визначає актуальність матеріалів даного дослідження. У статті висвітлюються питання походження та класифікації типових китайських народних інструментів, надається аналіз типології національних інструментів у співвіднесенні із системою «баінь» та інших, більш пізніх класифікацій, прийнятих у сучасному мистецтвознавстві. Автори надають огляд інструментарію хань як основи інструментарію нації, а також стисло розкривають аспекти регіональних різновидів інструментарію національних меншин. У статті відстежується хронологія становлення традиційного інструментарію Китаю та презентується його класифікація відповідно до способу звуковидобування та матеріалів виготовлення. Характеризуючи народно-інструментальне мистецтво, конкретизується, що більшість національних інструментів із багатовіковою історією дотепер використовуються в сучасному виконавстві, як у побутовому, так і у професійному. Так, китайський народ хань застосовує більше трьохсот видів національних музичних інструментів, а в культурній практиці меншин Китаю спостерігається виконавство на двохсот інструментах. Це засвідчує значний попит на народні інструменти в Китаї та високий рівень розвитку традиційної музичної культури. Базуючись на дослідницьких принципах українських фольклористів-китаєзнавців, представлених у вітчизняному мистецтвознавстві, а також з урахуванням науково-культурних надбань Української асоціації китаєзнавців, публікація представляє авторські думки щодо розуміння традиційних основ ідентичності етнічного розмаїття китайського народно-інструментального виконавства.