Перегляд за Автор "Yeromenko Nataliia Oleksandrivna"
Зараз показуємо 1 - 4 з 4
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Еволюція жанрів камерно-інструментального ансамблю в європейській музичній традиції(Гельветика, 2025) Єрьоменко Андрій Юрійович; Yeromenko Andrii Yuriiovych; Єрьоменко Наталія Олександрівна; Yeromenko Nataliia OleksandrivnaУ статті досліджено еволюцію жанрів камерно-інструментального ансамблю в контексті європейської музичної традиції від доби епохи Бароко до сучасності. Протягом XVIII століття камерно-інструментальний ансамбль поступово набуває більшої структурної визначеності, що у епоху Класацизму виливається у формування жанрових канонів – передусім струнного квартету, фортепіанного тріо, сонати для скрипки і фортепіано, квінтету тощо. У творчості Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л.вана Бетховена закладаються основні принципи камерного жанру: рівноправність партій, мелодична завершеність, тематичний розвиток, діалогічність, тощо. Ці риси не лише кодифікують жанрову систему, а й відкривають простір для подаль-ших стилістичних напрямів.У добу Романтизму камерна музика, зберігаючи ознаки вишуканого музикування, розвивається в напрямі романтичної витонченості, емоційної насиченості та національного колориту. Жанрові рамки розширюються за рахунок уведення нових інструментальних складів, зростання ролі фортепіано, збагачення гармонічної мови й фактури. Визначальний внесок у розвиток камерного ансамблю здійснили Ф. Шопен, Ф. Шуберт, Й. Брамс, Ф. Мендельсон, Р. Шуман та інші, які поєднали класичну форму з новою виразністю. На межі XIX–XX століть з’являються перші спроби переосмислення камерної форми в модерністському контексті: зростає експериментальна роль ансамблю, активізується використання нових технік композиції, формуються принципи тематичної фрагментарності, поліфонічної багатовимірності.У ХХ столітті камерно-інструментальний ансамбль набуває ознаків пошуку нових художніх моделей. Особливе місце займають твори представників «другої віденської школи», неокласиків, авангардистів, а також композиторів, які інтегрують елементи джазу, фольклору, електронної музики. Камерні жанри дедалі частіше набувають неконвенційних форм: нестандартний склад, відкритість структури, імпровізаційність, взаємодія з мультимедійними елементами. Водночас зберігається глибинна традиція камерності як простору духовного спілкування, діалогу та концентрації музичної думки.Таким чином, еволюція жанрів камерно-інструментального ансамблю віддзеркалює загальні процеси розвитку європейської музичної традиції: від нормативної канонічності до індивідуалізованого експерименту. Камерно-інструментальний ансамбль виступає як жанрове явище, культурний феномен, що постійно набуває нових естетичних, стильових і жанрових парадигм.Документ Еволюція ударних інструментів у світовому музичному мистецтві: від архаїчних форм до сучасності(2025) Єрьоменко Андрій Юрійович; Yeromenko Andrii Yuriiovych; Єрьоменко Наталія Олександрівна; Yeromenko Nataliia OleksandrivnaСтаття присвячена дослідженню еволюції ударних інструментів у світовому музичному мистецтві, що простежується від архаїчних форм до сучасності. Ударні інструменти, як одні з найдавніших засобів музичної комунікації, відігравали бага- тофункціональну роль: від ритуально-магічної та обрядової до військово-сигнальної й розважальної. У первісних культурах вони слугували своєрідним медіатором між людиною та природою, підкреслювали ритмічну організацію колективних дійств і забезпечували єдність громади в сакральному просторі. У добу Античності та Середньовіччя ударні інструменти поступово інтегрувалися у світське музикування, збагачуючи музичну тканину театральних і придворних дійств. Поступове ускладнення їх конструкції та виконавських прийомів сприяло формуванню нових функцій – від акцентно-ритмічної до колористично-виразової. Значну увагу приділено розвитку ударних інструментів у європейській професійній традиції доби Відродження і Бароко, коли вони почали входити до складу військових оркестрів та театральних ансамблів, набуваючи значення у формуванні нового художнього звучання. У ХІХ столітті відбувається значний прогрес у розвитку ударних інструментів, які стають повноправною складовою симфонічного оркестру, розширюючи його темброві й драматургічні можливості. У XX столітті на перший план виходить експеримент – композитори й виконавці активно застосовують розширені техніки гри, створюють нові типи перкусійних інструментів, інтегрують ударні інструменти у джаз, рок, поп- і електронну музику. Цей період засвідчив універсальність та адаптивність ударних інструментів, їхню здатність до взаємодії з будь-якою музичною системою. Сучасні виконавські практики поєднують акустичні та електронні інструменти, застосовують інноваційні технологі семплювання, синтезу та перкусійного програмування. У статті підкреслюється важливість регіональних традицій – східних, африканських, латиноамериканських та європейських, які істотно вплинули на формування глобального музичного простору. Здійснено аналіз основних тенденцій: від зростання технічної складності до розширення жанрових і культурних аспектів. У підсумку констатується, що ударні інструменти у ХХІ столітті постали як універсальний засіб музичної виразності, що інтегрує традицію й новаторство, акустичне й цифрове звучання, професійне мистецтво та масову культуру, відобража- ючи динаміку культурних процесів глобалізованого світу.Документ Жанрово-стильова специфіка камерно-ансамблевого бандурного виконавства(2025) Єрьоменко Андрій Юрійович; Yeromenko Andrii Yuriiovych; Єрьоменко Наталія Олександрівна; Yeromenko Nataliia Oleksandrivna; Примак Маргарита Василівна; Prymak Marharyta VasylivnaУ статті досліджується жанрово-стильова специфіка камерно-ансамблевого бандурного виконавства як одного з важливих напрямів розвитку сучасної української музичної культури. Камерно-ансамблеве використання бандури розглядається крізь призму взаємодії традиційних і новітніх тенденцій, що формують своєрідний художній феномен у національному музич- ному просторі. У центрі уваги перебувають жанрові особливості творів, створених для дуетів, тріо, квартетів та більших ансамблів з бандурою, а також характер поєднання бандури з іншими інструментами сучасної, класичної та народно-інстру- ментальної традиції. Проаналізовано жанрово-стильову палітру, що охоплює як обробки народних пісень, що зберігають автентичність національної музичної традиції, так і оригінальні камерні композиції та сучасні експериментальні твори, які інтегрують бандуру в контекст новітньої академічної та крос-жанрової музики. Особливу увагу приділено стильовим аспектам ансамблевої взаємодії: тембровим співвідношенням, динамічним балансам, фактурним моделям та інтерпрета- ційним підходам у камерних формах гри. Простежено новітні виконавські підходи, що розкривають нові виразні можливості бандури – від нетрадиційного трактування тембру й динаміки до інтеграції елементів імпровізації та використання сучасних композиційних технік. Бандура у камерно-ансамблевому контексті постає як інструмент, що водночас репрезентує національну музичну ідентичність і активно залучається до процесів глобальної інтеграції. Жанрово-стильова специфіка її виконавства полягає у поєднанні традиційного й сучасного, що зумовлює розширення жанрового спектру української камерної музики та створення нових форматів ансамблевого музикування. У дослідженні також розглянуто перспективи розвитку камерно-ансамблевого бандурного виконавства, зокрема у напрямі поєднання народних інтонацій із сучасними композиційними технологіями, розбудови міжжанрових ансамблевих проєктів, а також створення нових педагогічних підходів до викладання ансамблевої гри на бандурі у вищих мистецьких закладах. Таким чином, жанрово-стильова специфіка камерно-ансамблевого бандурного виконавства постає як динамічна та багатогранна система, що не лише відображає національну традицію, а й активно взаємодіє з сучасними музичними процесами, формуючи нові вектори розвитку української камерної музики.Документ Народно-інструментальне виконавство Китаю(Гельветика, 2024) Єрьоменко Наталія Олександрівна; Yeromenko Nataliia Oleksandrivna; Стахевич Олександр Григорович; Stakhevych Oleksandr HryhorovychСтаття присвячена вивченню різновидів народних китайських інструментів і особливостей національного музично-інструментального виконавства. Прагнення зберегти своєрідність національної культури (особливо в часи глобалізації) є однією з основних рис у менталітеті китайського народу. Повага китайців до традицій і звичаїв, історії та мистецтва проявляється й у прихильному ставленні до національного інструментарію, а також ознайомлення молоді з особливостями гри на різних видах народних інструментів. Тому китайське народно-інструментальне мистецтво сьогодні становить значний пласт мистецької діяльності людства, який можна відстежити ще до нашої ери. Осмислення основ традиційного національного інструментарію Китаю, його виконавських аспектів, а також деяких питань китайської культури визначає актуальність матеріалів даного дослідження. У статті висвітлюються питання походження та класифікації типових китайських народних інструментів, надається аналіз типології національних інструментів у співвіднесенні із системою «баінь» та інших, більш пізніх класифікацій, прийнятих у сучасному мистецтвознавстві. Автори надають огляд інструментарію хань як основи інструментарію нації, а також стисло розкривають аспекти регіональних різновидів інструментарію національних меншин. У статті відстежується хронологія становлення традиційного інструментарію Китаю та презентується його класифікація відповідно до способу звуковидобування та матеріалів виготовлення. Характеризуючи народно-інструментальне мистецтво, конкретизується, що більшість національних інструментів із багатовіковою історією дотепер використовуються в сучасному виконавстві, як у побутовому, так і у професійному. Так, китайський народ хань застосовує більше трьохсот видів національних музичних інструментів, а в культурній практиці меншин Китаю спостерігається виконавство на двохсот інструментах. Це засвідчує значний попит на народні інструменти в Китаї та високий рівень розвитку традиційної музичної культури. Базуючись на дослідницьких принципах українських фольклористів-китаєзнавців, представлених у вітчизняному мистецтвознавстві, а також з урахуванням науково-культурних надбань Української асоціації китаєзнавців, публікація представляє авторські думки щодо розуміння традиційних основ ідентичності етнічного розмаїття китайського народно-інструментального виконавства.