Перегляд за Автор "Tsui Tszinhe"

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Документ
    Дуетність як принцип ансамблевого письма в фортепіанному тріо № 1 ОР. 7 та струнному квартеті № 2 ОР. 4 Б. Лятошинського
    (Гельветика, 2024) Цуй Цзінге; Tsui Tszinhe
    У статті розглядається дуетність як константний принцип ансамблевого письма в фортепіанному тріо No 1 ор. 7 та струнному квартеті No 2 ор. 4 Б. Лятошинського. Обидва твори написані 1922 року, в період еволюційних змін стилю ком-позитора, що робить їх показовими з точки зору композиторського мислення. Модерністські пошуки та експерименти проя-вились в них ускладненням музичної мови, однак в ансамблевому письмі можна спостерігати тяжіння до втілення принципу дуетності як квінтесенції романтичного типу висловлювання. Аналіз наукової літератури з питань композиторського письма продемонстрував активну розробку його галузевих різновидів – хорового, оркестрового ансамблевого. З опорою на сформовані концепції автор статті обирає “ансамблеве письмо” інструментом аналізу особливості ансамблевої взаємодії в двох камер-но-інструментальних творах Б. Лятошинського різних інструментальних складів (фортепіанне тріо і струнний квартет) на перетині загального й індивідуального. Таким чином, метою статті є дослідження дуетності як константного принципу ансамблевої письма в струнному квартеті No 2 ор. 4 та фортепіанному тріо No 1 ор. 7 Б. Лятошинського. З огляду на існування дослідницької лакуни з окресленої проблеми новизна пропонованої статті вбачається у розгляді камерно-інструментальних ансамблевих творів різних складів Б. Лятошинського в аспекті особливостей ансамблевого письма. Застосовані жанровий, функціональний, компаративний, стильовий методи дослідження. У висновках наголошується на константності і знаковості дуетності як принципу ансамблевого письма в обраних творах Б. Лятошинського. Аналіз засобів втілення дуетності дозволив виокремити п’ять прийомів, що можуть гнучко чергуватись і реалізовуватись в різних тембрових і регістрових умовах.
  • Документ
    Питання періодизації розвитку української камерно-інструментальної музики в ХХ ст. в сучасному музикознавчому дискурсі
    (2025) Цуй Цзінге; Tsui Tszinhe
    У статті представлено різноманітні точки зору на питання періодизації розвитку української камерно-інструментальної музики в ХХ столітті в сучасному музикознавчому дискурсі. Зазначено, що це питання вирішується в двох перспективах – масштабної, в контексті розвитку української музики в цілому та з перспективи еволюції камерно-інструментальної музики, в тому числі на рівні окремих жанрів. Так, з різних дослідницьких ракурсів над цією проблемою розмірковували О. Зав’ялова [3], Г. Асталош [1], О. Колісник [5], А. Кравченко [7], Чжан Хань [8], П. Довгань [2], пропонуючи власне її бачення, однак узгоджу-ючи його з загально-історичною масштабною перспективою періодизації розвитку української музики в ХХ столітті. Однак, багатовекторність підходів у вирішенні цього питання зумовлює акцентування певних диференціювальних відмінностей у запропонованих авторами періодизаціях. Відтак метою цієї статті є аналітичний розгляд репрезентованих у дослідженнях названих авторів періодизацій розвитку української камерно-інструментальної музики з виявленням спільних моментів і від-мінностей, зумовлених певним ракурсом дослідження. Для досягнення мети в статті застосовано аналітичний, системний та компаративний методи дослідження. У висновках зазначено, що з макроперспективи основні віхи розвитку української камерно-інструментальної музики збігаються у всіх дослідників, адже вони визначаються за логікою соціокультурних і полі-тичних змін: чітко відокремлюється етап межі ХІХ–ХХ століть, а також 1960-ті роки ХХ століття як принципово новий етап, як з точки зору художньо-естетичних настанов, так і з точки зору стилістики. Перспектива камерно-інструмен-тальної музики формує більш деталізований і диференційований погляд на періодизацію, що дозволяє науковцям сфокусувати увагу на певному десятилітті (десятиліттях), виокремивши їх з більш масштабних періодів. На визначення етапів розвитку впливають також обрані науковцями підходи у вивченні камерно-інструментальної музики – жанрово-стильовий, індивідуаль-но-композиторський або з точки зору пріоритету традицій або новацій.