Перегляд за Автор "Tryfonov Roman Anatoliiovych"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Документ
    Інтертекстуальність як мовно-інтелектуальна гра з читачем (на матеріалі есе Тараса Прохаська)
    (Видавничий дім «Гельветика», 2025) Губарева Галина Анатоліївна; Трифонов Роман Анатолійович; Розмаїта Аліна Олександрівна; Hubareva Halyna Anatoliivna; Tryfonov Roman Anatoliiovych; Rozmaita Alina Oleksandrivna
    У статті розглянуто особливості мовного виявлення інтертекстуальних зв’язків та їхнього функціонального навантаження в есе Тараса Прохаська, вміщених у збірці «Так, але…». Показано, що мала проза письменника спрямована на діалогічну взаємодію з читачем: автор заохочує читача до інтелектуальної співпраці, активізуючи уяву, культурну пам’ять і креативні стратегії комунікації. Творенню такої взаємодії слугує ігрова поетика, у межах якої варто розглядати інтертекстуальність. Художній манері письменника властиві різні способи актуалізації інтертекстем в мові есеїв: прямі і трансформовані цитати без лапок (з атрибуцією і без неї), алюзії, ремінісценції, перифрази. В одному тексті часто співіснують кілька інтертекстем: вони «зчеплюються» ключовими словами та перегукуються за змістом. Інтертекстеми виконують помітну текстотвірну функцію, оскільки є поштовхом до розгортання оповіді, способом поглибити її чи підсумувати. Важливими є також концептуальна, експресивна та ігрова функції. Багато назв есе – це трансформовані цитати, які стають рушієм оповіді й водночас своєрідними змістовими «загадками» для читача. Інтертекстуальні елементи підпорядковані різним авторським стратегіям у розгортанні оповіді: пригадування, розмірковування, іронізування тощо. Чужий текст органічно вплітається у власний, що разом творить колажність, поліфонію авторських рефлексій. Відзначено явище гетерогенної природи інтертекстем, які в межах одного есе можуть походити з цілком різнотипних дискурсів, і цей прийом також слугує активізації читацької уваги і формує характерну постмодерністську полістилістичність. Указано провідні синтаксичні засоби, які підкріплюють введення цитат і створюють відчуття мистецького діалогу. Виділено походження інтертекстуальних одиниць із наукового (біологічного, математичного), художньо-літературного, розмовно-побутового, ідеологічно-радянського та інших дискурсів.