Перегляд за Автор "Ivashyna Oksana Oleksandrivna"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Документ
    Архетипи Священного Шлюбу й Самості у прозі Марії Матіос
    (Гельветика, 2023) Івашина Оксана Олександрівна; Ivashyna Oksana Oleksandrivna; Михида Сергій Павлович; Mykhyda Serhii Pavlovych
    У статті досліджується специфіка відображення архетипів Священного Шлюбу (Сизиґії) як утілення божественної пари та Самості як трансцендентного центру психіки, що прагне до цілісності та єднання з категорією божественного. Оскільки Марія Матіос значною мірою звертається до зображення в прозі складних людських взаємин і торкається глибин психосвіту персонажів, це дає підстави досліджувати особливості їхньої несвідомої сфери психіки, які з точки зору юнгіанської психології містять особистісні та загальнолюдські архетипи. Їхня художня репрезентація дозволяє осягнути поетикальний зріз твор-чості митця та його психосвіт у динаміці.Теоретичні аспекти дослідження полягають в опрацюванні наукових здобутків К. Ґ.Юнга, а також його послідовників, які звертали увагу на образи, в яких проявляються архетипи Сизиґії та Самості, їхній взаємозв’язок та вплив на психічні процеси. Архетип Священного Шлюбу почасти розглядається невіддільно від Самості як уособлення цілісності, оскільки є сакральним союзом архетипів чоловічого й жіночого начал, що її породжує. Дитя й коло (у Юнга переважно квадрат) є основними її сим-волами, які художньо представляються у багатоманітті образів.Практична частина дослідження передбачає аналіз системи персонажів та художніх образів у романі в новелах «Майже ніколи не навпаки» та повісті «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», які послідовно відображають потяг людської психіки до індивідуації – єднання протилежностей, інтеграцію архетипів колективного несвідомого й досягнення цілісності. Про-відним у цих творах є архетип Великої Матері, який у «Майже ніколи не навпаки» проявляє тенденції до утворення Священного союзу, а в «Мама Маріца...» здобуває його реалізацію повною мірою з утворенням божественного кватерніону «мати – наре-чена – син – наречений». На матеріалі художніх образів Маріци та Христофора проаналізовано архетипну дихотомію жінки як Святої і Блудниці водночас та втілення символіки Христа як Самості, хоч і неостаточно усвідомленої, в образі Христофора. Поява цих мотивів у творчості письменниці вказує на потяг її власної психіки до інтеграції вмісту колективного несвідомого, зокрема архетипу Великої Матері, та динамічні процеси індивідуації задля досягнення психічної цілісності.