Sectoral Specificity of Mono-Profile Cities in Donbas in 1940–1980s:Political and Strategic Aspect of Formation
Вантажиться...
Дата
2024
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
The aim of the study is to identify and characterize the main features of the political strategy, determine the formation of the sectoral specificity of the industrial base of the monotowns of Donbas in the 1940s-1980s. The methodology of the study is based on the principles of historicism, objectivity, integrity and systemic character. The methods used are: retrospective, problematic-chronological, historical-genetic, historical-typological ones. The novelty of the study lies in the attempt to identify and characterize the main features of the political strategy of economic development, which led to the formation of the sectoral specificity of production of city-forming importance in Donbas in the 1940s-1980s period. Conclusions. The formation of the sectoral specificity of the Donbas mono-profile cities from the mid-1940s to the late 1980s period was the result of the low level of political and strategic thinking of the country’s party and government leadership in organizing industrial and urbanization processes. As in the previous period (the years of forced industrialization in the 1920s-1930s), the country long-term economic development was based on an extensive model. The main priorities were to ensure the country’s defense capability and rapidly demonstrate the benefits of socialist planned economy. This led to increasing use of raw materials from Donbas, construction of numerous city-forming enterprises in the region, mainly in the coal industry, as well as in the fire-resistant, chemical ones. During the period under study, the number of mono-profile cities in the region doubled, compared to the previous one: out of a total of eighty-seven cities in Donbas at the end of the Soviet Union period, about 80% were mono-profile. The genesis of the majority of single-industry cities in this period is associated with the “economic breakthrough” of the mid-1950s - mid-1960s period, planned to quickly reach the levels of highly developed countries. The attempts to improve the economic development strategy and move away from the extensive economic model by the party and government leadership in the second half of the 1960s and at the late stage of the USSR’s existence period were not consistent and effective. There was neither diversification nor intensification of city-forming production in the mono-profile cities of Donbas. The narrow sectoral specificity determined negative scenarios for the development of these cities in the following decades. They are mainly related to the reduction of city-forming production due to the depletion of the region’s resource potential, structural and economic changes. Developing new strategies for the economic development of the country and the regions, it is necessary to take into account the peculiarities of formation of the industrial and urban sphere of Donbas, to answer fundamental questions, connected to the reasonability of rebuilding and the possibility of re-profiling such cities
Мета дослідження– виявити та охарактеризувати основні риси політичної стратегії, що визначили формування галузевої специфіки промислової бази мономіст Донбасу в 1940-80-тірр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, цілісності та системності; застосовуються методи: ретроспективний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-типологічний.Новизна дослідження полягає в спробі, через звернення до політичних документів та інших джерел, виявити й охарактеризувати основні риси політичної стратегії економічного розвитку, що обумовила формування галузевої специфіки виробництва містоутворювального значення в Донбасі у 1940-80-тірр. Висновки. Формування галузевої специфіки монопрофільних міст Донбасу в період середини 1940-х – кінця 1980-хрр. стало наслідком низького рівня політико-стратегічного мислення партійно-урядового керівництва країни при організації промислово-урбанізаційних процесів. Як і в попередній період (роки форсованої індустріалізації 1920–30-хрр.), при довгостроковому плануванні економічного розвитку країни було обрано його екстенсивну модель. Головними пріоритетами при цьому були: забезпечення обороноздатності країни, швидка демонстрація переваг соціалістичної планової економіки. Це обумовило масштабне використання сировинних ресурсів Донбасу, побудову в регіоні численних підприємств містоутворювального значення, переважно – вугільної галузі, а також вогнетривкої, хімічної йін. У досліджуваний період у регіоні, порівняно з попереднім, удвічі збільшилася кількість монопрофільних міст: усього з вісімдесяти семи міст Донбасу наприкінці існування СРСР таких налічувалося близько 80%. Ґенеза більшості монопрофільних міст у цей період пов’язана з «економічним ривком» середини 1950-х – середини 1960-хрр., спланованим з метою швидкого досягнення показників високорозвинених держав. Спроби партійно-урядового керівництва вдосконалити стратегію економічного розвитку, відійти від екстенсивної економічної моделі, здійснювані в другій половині 1960-хрр., а також на пізньому етапі існування СРСР, не були послідовними й ефективними. Диверсифікації та інтенсифікації містоутворювального виробництва монопрофільних міст Донбасу не відбулося. Вузькогалузева специфіка визначила негативні сценарії розвитку цих міст уже в наступні десятиліття. Здебільшого вони пов’язані зі скороченням містоутворювального виробництва внаслідок виснаження ресурсного потенціалу регіону, структурно-економічних змін. При розробці нових стратегій економічного розвитку країни та регіону потрібно враховувати цю особливість формування промислово-урбаністичної сфери Донбасу, дати відповідь на принципові питання щодо доцільності відбудови та можливості перепрофілізації таких міст.
Мета дослідження– виявити та охарактеризувати основні риси політичної стратегії, що визначили формування галузевої специфіки промислової бази мономіст Донбасу в 1940-80-тірр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, цілісності та системності; застосовуються методи: ретроспективний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-типологічний.Новизна дослідження полягає в спробі, через звернення до політичних документів та інших джерел, виявити й охарактеризувати основні риси політичної стратегії економічного розвитку, що обумовила формування галузевої специфіки виробництва містоутворювального значення в Донбасі у 1940-80-тірр. Висновки. Формування галузевої специфіки монопрофільних міст Донбасу в період середини 1940-х – кінця 1980-хрр. стало наслідком низького рівня політико-стратегічного мислення партійно-урядового керівництва країни при організації промислово-урбанізаційних процесів. Як і в попередній період (роки форсованої індустріалізації 1920–30-хрр.), при довгостроковому плануванні економічного розвитку країни було обрано його екстенсивну модель. Головними пріоритетами при цьому були: забезпечення обороноздатності країни, швидка демонстрація переваг соціалістичної планової економіки. Це обумовило масштабне використання сировинних ресурсів Донбасу, побудову в регіоні численних підприємств містоутворювального значення, переважно – вугільної галузі, а також вогнетривкої, хімічної йін. У досліджуваний період у регіоні, порівняно з попереднім, удвічі збільшилася кількість монопрофільних міст: усього з вісімдесяти семи міст Донбасу наприкінці існування СРСР таких налічувалося близько 80%. Ґенеза більшості монопрофільних міст у цей період пов’язана з «економічним ривком» середини 1950-х – середини 1960-хрр., спланованим з метою швидкого досягнення показників високорозвинених держав. Спроби партійно-урядового керівництва вдосконалити стратегію економічного розвитку, відійти від екстенсивної економічної моделі, здійснювані в другій половині 1960-хрр., а також на пізньому етапі існування СРСР, не були послідовними й ефективними. Диверсифікації та інтенсифікації містоутворювального виробництва монопрофільних міст Донбасу не відбулося. Вузькогалузева специфіка визначила негативні сценарії розвитку цих міст уже в наступні десятиліття. Здебільшого вони пов’язані зі скороченням містоутворювального виробництва внаслідок виснаження ресурсного потенціалу регіону, структурно-економічних змін. При розробці нових стратегій економічного розвитку країни та регіону потрібно враховувати цю особливість формування промислово-урбаністичної сфери Донбасу, дати відповідь на принципові питання щодо доцільності відбудови та можливості перепрофілізації таких міст.
Опис
Ключові слова
Donbas, mono-profile cities, sectoral specificity, political strategy, Донбас, монопрофільні міста, галузева специфіка, політична стратегія
Бібліографічний опис
Bohunenko V. Sectoral Specificity of Mono-Profile Cities in Donbas in 1940–1980s:Political and Strategic Aspect of Formation [Теxt] / V. Bohunenko // Консенсус : науковий журнал / Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка. – 2024. – № 1. – С. 75–91. – DOI: 10.31110/consensus/2024-01/075-091