The Historical discourse in the Strategy and Practice of Foreign Policy of Ukraine
Вантажиться...
Дата
2024
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
The article aims to analyze the correlation of the ideological context of historical narratives and memorial discourse with the national strategy and foreign policy practices in a historical retrospective, using Ukraine as a case study. Scientific novelty. The article analyzes the changes in the use of historical narrative in Ukraine’s national strategy and some practices of Ukraine’s foreign policy; it examines the most important topics of historical memorial discourse since 2014, when Ukraine chose the Euro-Atlantic geopolitical vector and claimed its historical affinity with European countries. Conclusions. The way the past is represented is crucial for Ukraine in the process of forming a modern nation. The article emphasizes the importance of considering Ukraine’s historical policy and representations of the past, both in the international arena while preserving the country’s ethnocultural basis, and in incorporating Ukraine’s historical past into the European historical narrative. The article notes that historical discourse changed with Ukraine’s shift towards European and Euro-Atlantic integration, disrupting Russia’s geopolitical strategy and leading to open expansion. The article has identified that among the narratives that aimed to prove Ukraine’s historical proximity to European countries and/or historical/mental/cultural differences with Russia and reinforced the Euro-Atlantic geopolitical choice, in addition to those already traditionally analysed by researchers, are the issues of (1)the Ukrainian Revolution of 1917-1921 was a manifestation of the struggle for independence and unity of Ukraine, continuation of the traditions of national statehood; (2)condemnation of the crimes of the communist totalitarian regime, primarily the demand for recognition of the Holodomor of 1932-1933, as a systematic act of genocide against Ukrainians committed by the leadership of the Soviet Union.The article has noted the presence of controversial historical themes and figures such as the image of Stepan Bandera and the activities of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) and the danger of using issues of national memory in information propaganda in the international arena.
Мета статті– проаналізувати в історичній ретроспективі кореляцію ідеологічного контексту історичних наративів, меморіального дискурсу з національною стратегією та практиками зовнішньої політики (на прикладі України)Наукова новизна полягає ваналізі змін у використанні історичного наративу в національній стратегії Україні та окремих практиках зовнішньої політики Україні, топових тем історичного меморіального дискурсу, які були актуалізовані після 2014року, а саме після обрання Україною євроатлантичного геополітичного вектору та демонстрували історичну спорідненість України з країнами європейського простору.Висновки.Для України у контексті реалізації завдання формування модерної нації беззаперечно важливим є формат репрезентації минулого. У цьому контексті стратегія формулювання історичної політики України та офіційні репрезентації минулого репрезентація на міжнародної арені одного боку зі збереженням етнокультурної основи та водночас інкорпорація історичного минулого країни в європейський історичний наратив. Визначено, що історичний дискурс набув іншої артикуляції зі зміною політики багатовекторності та визначення пріоритету європейського вибору України. Відмова України від політики лавірування між двома великими центрами тяжіння – Європейським Союзом і Росією, чітке оголошення курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію порушило російську геополітичну стратегію та визначило початок відкритої експансії. Серед наративів, які демонстрували історичну близькість України з країнами Європи або/та історичних/ментальних/культурних відмінностях з Росією та підсилювали євроатлантичний геополітичний вибір, крім тих які вже традиційно аналізувались дослідниками, стали питання (1)Української революції 1917-1921, як прояву боротьби за незалежність і соборність України, продовження традицій національної державності; (2)Засудження злочинів комуністичного тоталітарного режиму, в першу чергу вимоги щодо визнання Голодомору 1932-1933рр., як планомірний акт геноциду проти українців, створений керівництвом Радянського Союзу.Векторно, зазначено наявність контроверсійних історичних тем та історичних постатей (Образ Степана Бандери та діяльність Організації українських націоналістів (ОУН). Зазначена небезпека використання питань національної пам’яті в інформаційній пропаганді у міжнародному середовищі.
Мета статті– проаналізувати в історичній ретроспективі кореляцію ідеологічного контексту історичних наративів, меморіального дискурсу з національною стратегією та практиками зовнішньої політики (на прикладі України)Наукова новизна полягає ваналізі змін у використанні історичного наративу в національній стратегії Україні та окремих практиках зовнішньої політики Україні, топових тем історичного меморіального дискурсу, які були актуалізовані після 2014року, а саме після обрання Україною євроатлантичного геополітичного вектору та демонстрували історичну спорідненість України з країнами європейського простору.Висновки.Для України у контексті реалізації завдання формування модерної нації беззаперечно важливим є формат репрезентації минулого. У цьому контексті стратегія формулювання історичної політики України та офіційні репрезентації минулого репрезентація на міжнародної арені одного боку зі збереженням етнокультурної основи та водночас інкорпорація історичного минулого країни в європейський історичний наратив. Визначено, що історичний дискурс набув іншої артикуляції зі зміною політики багатовекторності та визначення пріоритету європейського вибору України. Відмова України від політики лавірування між двома великими центрами тяжіння – Європейським Союзом і Росією, чітке оголошення курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію порушило російську геополітичну стратегію та визначило початок відкритої експансії. Серед наративів, які демонстрували історичну близькість України з країнами Європи або/та історичних/ментальних/культурних відмінностях з Росією та підсилювали євроатлантичний геополітичний вибір, крім тих які вже традиційно аналізувались дослідниками, стали питання (1)Української революції 1917-1921, як прояву боротьби за незалежність і соборність України, продовження традицій національної державності; (2)Засудження злочинів комуністичного тоталітарного режиму, в першу чергу вимоги щодо визнання Голодомору 1932-1933рр., як планомірний акт геноциду проти українців, створений керівництвом Радянського Союзу.Векторно, зазначено наявність контроверсійних історичних тем та історичних постатей (Образ Степана Бандери та діяльність Організації українських націоналістів (ОУН). Зазначена небезпека використання питань національної пам’яті в інформаційній пропаганді у міжнародному середовищі.
Опис
Ключові слова
foreign policy, national foreign policy strategies, historical discourse, use of history, historical narrative, Ukraine, politics of memory, historical policy, зовнішня політика, зовнішньополітичні національні стратегії, історичний дискурс, використання історії, історичний наратив, Україна, політика пам’яті, історична політика
Бібліографічний опис
Makliuk О. The Historical discourse in the Strategy and Practice of Foreign Policy of Ukraine [Теxt] / O. Makliuk, Y. Fatiukhа // Консенсус : науковий журнал / Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка. – 2024. – № 3. – С. 78–91. – DOI:10.31110/consensus/2024-03/078-091